Спецпроект Юрія Макарова "Мій Шевченко" представляє собою 4-серійний фільм, присвячений життю Великого Кобзаря. Поруч із загальнопоширеними відомостями у проекті розкриваються невідомі деталі з біографії автора, що дає цілісне уявлення про життя та особистість Тараса Шевченка - не символ і параграф із підручника, а живу людину.
Які шанси були у хлопця-кріпака, четвертого із дев’яти дітей у селянській родині, у дев’ятнадцятому столітті стати відомим українським поетом? – Жодних”, – так починається цей фільм, який, на думку режисера, мав би “донести до свідомості сучасного вестернізованого українця, що Шевченко був абсолютно кльовою, сучасною постаттю, і якщо з фільму це випливає, значить мені щось вдалося”. На підтвердження цієї думки Юрій Макаров процитував відому фразу Єжи Онуха, що “Шевченко – це модний бренд".
Фільм "Мій Шевченко", є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього.
В інтригуючій назві — "Мій Шевченко" — приваблює оте присвійне — "мій". Тобто — особистісний погляд, суб'єктивний — тим і цікавий.
Як з'ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник "мій" стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі.
Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований.
Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об'єктивний, фактографічний, а й емоційний.
Вдалий у фільмі "поліекран": справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. "І все ж краще один раз побачити..." — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдалось уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу.
"Мій Шевченко" — стрічка інтелігентна й тактовна.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Фільм "Мій Шевченко"
Спецпроект Юрія Макарова "Мій Шевченко" представляє собою 4-серійний фільм, присвячений життю Великого Кобзаря. Поруч із загальнопоширеними відомостями у проекті розкриваються невідомі деталі з біографії автора, що дає цілісне уявлення про життя та особистість Тараса Шевченка - не символ і параграф із підручника, а живу людину.
Які шанси були у хлопця-кріпака, четвертого із дев’яти дітей у селянській родині, у дев’ятнадцятому столітті стати відомим українським поетом? – Жодних”, – так починається цей фільм, який, на думку режисера, мав би “донести до свідомості сучасного вестернізованого українця, що Шевченко був абсолютно кльовою, сучасною постаттю, і якщо з фільму це випливає, значить мені щось вдалося”. На підтвердження цієї думки Юрій Макаров процитував відому фразу Єжи Онуха, що “Шевченко – це модний бренд".
10030701003736292_f0_0.jpg
Фільм "Мій Шевченко", є нешаблонною спробою показати справжнього, живого Кобзаря, і при тому без втрат пошани й любові до нього.
В інтригуючій назві — "Мій Шевченко" — приваблює оте присвійне — "мій". Тобто — особистісний погляд, суб'єктивний — тим і цікавий.
Як з'ясувалося з невеличкого прологу до фільму, займенник "мій" стосувався не якогось конкретного журналіста чи науковця і його власного розуміння творчості Шевченка, а кожного з глядачів взагалі.
Протягом чотирисерійного документального фільму його творці ведуть глядача від невеличкої хати в Моринцях, де народився, до Чернечої гори біля Канева, де похований.
Від загальновідомих фактів біографії нікуди не дінешся — однак авторам вдається знайти в кожному епізоді з життя Шевченка невідомий нюанс і подати це по-новому. Причому погляд авторів суголосний сприйняттю сучасної людини, бо він не лише об'єктивний, фактографічний, а й емоційний.
Вдалий у фільмі "поліекран": справжні документи, картини — і стара кінохроніка чи фільми про Шевченка (використано картини Ігоря Савченка і Станіслава Клименка). А телевізійна візуалізація придатних до реального показу фактів, місць подій — взагалі річ безпрецедентна. "І все ж краще один раз побачити..." — тут як стовідсоткова істина. Вільнюс, Петербург, Арал — це вже не якісь загальні назви, а конкретні місця, де бував поет. Там і сьогодні живуть люди. І хоча в цьому немає нічого незвичайного, живуть собі, як і сто чи двісті років тому, але в контексті мало не міфічної постаті Шевченка. Ходив цими вулицями чи степами, жив у цих кімнатах, страждав, любив, вірив, сумнівався, сподівався — усе справжнє. Авторам фільму вдалось уникнути й іншої крайності — надмірного, сказати б, оживлення міфу.
"Мій Шевченко" — стрічка інтелігентна й тактовна.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля