Зображення користувача Володимир Федько.
Володимир Федько
228

Заздрість як другий смертний гріх!

Моя оцінка корисності цієї статті: 
2 - Точно колись знадобиться.

Заздрість розквітає пишним цвітом, коли рівність висувається на чільне місце в шкалі цінностей. Якщо суспільство пише на своїх прапорах гасла загальної рівності, можна з упевненістю передбачити, що добром це не скінчиться. Дуже скоро з'ясується, що поставлена мета – химера, бо ніякий перерозподіл багатств, ніякі перестановки в соціальній ієрархії не в змозі зробити людей у всіх сенсах однаковими. Закономірним результатом може бути тільки спалах гострої заздрості і лютої злоби по відношенню до «улюбленцям фортуни» серед людей, які вважають себе скривдженими долею.


Стаття «Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі» [1], нагадала мені статтю щодо ненависті ліваків до капіталізму [2], яку я прочитав у 2008 році і, як бачу, думки висловлені в ній дуже актуальні і сьогодні!

Віктор Вольський: Смертний гріх

Кажуть, що любов і голод правлять світом. Може бути, не сперечаюся. Але беру на себе сміливість стверджувати, що не меншу роль в історії грає ще один фактор – один з семи смертних гріхів, який за ступенем гріховності зазвичай ставлять на друге місце відразу після гордині. Ім'я його – заздрість.



Виступаючи з промовою на Міжнародній конференції зі зміни клімату, організованою недавно Інститутом «Хартленд» [конференція відбувалася у 2008 році. – В.Ф.], відомий телевізійний журналіст Джон Стоссел зазначив, що працівники преси і вчені в масі своїй сповідують соціалістичний світогляд і лютою злобою ненавидять капіталізм. Стоссел, що дотримується лібертаріанських поглядів, сумно визнав, що не має ніяких надій на те, що в доступному для огляду майбутньому положення може змінитися. Так було, так є, так буде!

[Головним оплотом марксизму на Заході вважаються університети. У статті для The Financial Times "Політичне стадне мислення шкодить університетам" (2016) Джон Кей наводить дані опитувань серед викладачів США і Великої Британії, від 60% до 90 яких мають ліволіберальні погляди. Політичний оглядач Дінеш Д'Соуза пише, що "на факультетах американських елітних коледжів більше марксистів, ніж у всій Росії і Східній Європі разом узятих", і говорить про вплив лівих викладачів на Гілларі Клінтон і Барака Обаму в студентські роки. Навіть в Австралії обурюються активністю марксистських викладачів (Ендрю Болт. "Ми платимо за викладання марксистської політики". — Herald Sun, 2014). [3]]

Як пояснити цю широко розповсюджену ненависть до капіталізму – єдиної соціально-економічної формації, що обіцяє справжній прогрес і реально здатна забезпечити масовий добробут в поєднанні з політичною свободою? І чому особливо войовничо налаштована проти капіталізму інтелігенція, тобто освічені люди, яким, здавалося б, повинно бути прекрасно відомо, що всі спроби побудови щасливого безкласового суспільства на принципах загальної рівності завжди і всюди закінчувалися катастрофічними провалами. Проте вони старанно закривають очі на уроки реального життя і свято вірують в фікцію.

Точно таке ж підгрунтя і чергової інтелектуальної пошесті – переконання в тому, що західна цивілізація винна в глобальному потеплінні клімату. І ця віра теж йде корінням в істеричну ненависть до капіталізму і великого бізнесу, в першу чергу до нафтових компаній. І в тому і в іншому випадку спрацьовує один і той же механізм: заздрість до чужого багатства, або, словами Фоми Аквінського, «скорбота про благополуччя ближніх».

У своїй книзі «Егалітарна заздрість» Гонсало Фернандес де ла Мора писав: «Люди порівняно легко зізнаються в гордині, жадібності, жаданні, гнівливості, обжерливості і ліні, деякі навіть чваняться ними. І лише в одному з семи смертних гріхів ніхто і ніколи не зізнається – в заздрості. Символом її повинна бути маска».

Знаменитий англійський мислитель і афорист Семюел Джонсон, який перші роки свого життя бився у відчайдушній нужді посеред лондонській розкоші, настільки боявся піддатися спокусі заздрості, що посилено культивував в собі почуття гордості і милосердя, які, з його точки зору, врівноважували заздрісність. З усіх пороків, писав автор першого словника англійської мови, заздрість ближче всіх підходить до «чистого, незамутненого зла», бо мета її полягає в тому, щоб «зводити ближніх без будь-якої користі для нас самих». Американський філософ Емерсон називав заздрість «даниною, що стягується з успіху».

Протягом століть і тисячоліть заздрість висіла жорном на шиї суспільства, гальмуючи його розвиток. Видатний німецький соціолог Гельмут Шьок стверджував у своїй знаменитій книзі «Заздрість: Теорія соціальної поведінки», що в багатьох культурах суспільство, пов'язане по руках і ногах заздрістю, відкидало новаторство і поступ, прирікаючи себе на стагнацію, тільки щоб не дозволити окремим індивідуумам виділитися з маси.

У примітивному суспільстві, писав Шьок, «ніхто не сміє демонструвати свій добробут... Новаторство душиться в зародку. Методи ведення сільського господарства зберігаються на примітивному рівні, не виходячи за рамки усталених традицій. Від цього страждає все село, бо будь-яке відхилення від звичних норм впирається в заборони, що встановлюються заздрістю».

Гельмут Шьок бачить в заздрості щось більше, ніж універсальну людську емоцію. Заздрість, з його точки зору, лежить в основі самого соціального імпульсу, утворює скріпу людського співтовариства, що дозволяє його членам з гріхом навпіл притиратися один до одного. Здатність людини заздрити і його страх перед чужою заздрістю створюють силове поле, яке підтримує рівновагу в суспільстві. Кожна людина намацує золоту середину суспільної поведінки, безперервно заздрячи іншим і в той же час намагаючись розрядити агресивну енергію, що породжуються у навколишніх заздрістю до нього самого.

Об'єкт заздрості реагує на неї почуттям страху і провини, автоматично змінюючи свою поведінку таким чином, щоб умилостивити заздрісників і погасити їх агресивний імпульс. Прикладів такого роду самознищення щоб уникнути чужої заздрості можна навести безліч – від незаслужених похвал, які щедро роздаються видатними спортсменами своїм бездарним товаришам по команді, до християнського смирення і властивого східним культурам категоричного небажання виділятися з натовпу.

Свого часу в Японії пробували в експериментальному порядку насаджувати американську методику викладання в школах, але з цієї затії нічого не вийшло. Японці, у яких в крові прагнення всіляко ніяковіти в колективі, ні за що не хотіли переймати початки культури, побудованої на індивідуалізмі та відкритій конкуренції, яка відкрито проголошує: «Нехай перемагає найбільш гідний». Іншого і не могло бути в суспільстві, де прийнято постійно вважати себе меншовартісним і ховатися в натовпі.

Функція заздрості, робить висновок Гельмут Шьок полягає в тому, щоб регулювати взаємовідносини між людьми. Якщо заздрість контролюється і стримується в прийнятних рамках, вона створює умови для спільних дій і успішного співробітництва, якщо ні – вона паралізує громадське життя. Він також вважає, що саме заздрість є джерелом об'єктивно безпідставного почуття провини, яке тяжким вантажем тисне на психіку людства. Для полегшення цього тягаря придумано чимало прийомів, зокрема – козел відпущення, релігія і психотерапія.

Шьок доводить, що за останні півтора століття західне промислове суспільство інституювало заздрість у вигляді концепції «соціальної справедливості» і собі на горе справило в ранг її арбітра саме патологічного заздрісника. Соціальна політика сучасної західної ліберальної держави, що підганяється генералами від заздрості, фактично зводиться до спроб умилостивити заздрісників всілякими подачками в ім'я соціального миру.

При цьому заздрість аж ніяк не стримується свідомістю того, що у заздрісників немає ніяких шансів піднятися по майнових чи соціальних сходах. Навпаки, чим менше надії, тим гостріше заздрість. В одному знаменитому соціальному дослідженні піддослідним запропонували на вибір два варіанти: (1) ви заробляєте 50 000 доларів, а інші – 25 000, (2) ви заробляєте 100 000 доларів, а інші – 200 000. Більшість учасників експерименту без коливань вибрали менший заробіток – тільки щоб інші не заробляли більше них.

Акцент, який Шьок робить на позитивній ролі, що грається заздрістю в суспільстві, треба думати, в чималому ступені пояснюється свідомістю непереможної могутності цієї іманентної властивості людської натури. Бо хоча заздрість і виконує корисну функцію в якості важеля соціального контролю і згуртування суспільства, всі життєздатні культури усвідомлювали її деструктивний характер і бачили в заздрісників загрозу всьому суспільству і йому самому.

Філософ Роберт Несбіт відзначає на перший погляд парадоксальний факт: в суспільстві, розділеному на чітко розмежовані класи, далеко віддалені один від одного з матеріального і громадському статусу, заздрість по відношенню до вищих носить набагато менш виражений характер, ніж в тих випадках, коли класові відмінності стираються під дією соціальних змін, пов'язаних з соціальною мобільністю і культурним бродінням.

Для того щоб нижчі класи заздрили вищим, між ними повинна бути відома ступінь близькості. Неможливо заздрити чомусь, про що не маєш чіткого уявлення, чого ніколи не бачив зблизька або що визнаєш як щось вкорінене в загальноприйняту релігійну віру, як в Індії.

Чи мислимо, щоб двірник заздрив Ейнштейну, не знаючи, хто він такий і з чим його їдять? Зате дуже легко уявити собі фізика, змученого заздрістю до великого вченого, бо він прекрасно знає масштаби досягнень Ейнштейна і істинний калібр його особистості, але не має ні найменшої надії коли-небудь з ним зрівнятися.

Не дивно, що багатство прагне спорудити якомога більше глухі бар'єри між собою і бідністю. Крім інших міркувань, в такий самосегрегаціі чітко проглядає інстинктивне прагнення вийти з поля заздрості, захистити себе від заздрісних поглядів і еманацій розпеченої ненависті, що неминуче породжується видом чужого благополуччя.

Заздрість розквітає пишним цвітом, коли рівність висувається на чільне місце в шкалі цінностей. Якщо суспільство пише на своїх прапорах гасла загальної рівності, можна з упевненістю передбачити, що добром це не скінчиться. Дуже скоро з'ясується, що поставлена ​​мета - химера, бо ніякий перерозподіл багатств, ніякі перестановки в соціальній ієрархії не в змозі зробити людей у ​​всіх сенсах однаковими. Закономірним результатом може бути тільки спалах гострої заздрості і лютої злоби по відношенню до «улюбленцям фортуни» серед людей, які вважають себе скривдженими долею.

Не потрібно бути великим філософом, щоб зрозуміти безглуздість і шкідливість егалітарної ідеї. Ще Салтиков-Щедрін у своїй «Історії одного міста» їдко висміював прекраснодушних прогресистів, які носилися з ідеалами загальної рівності: «Поглянь на першу калюжу – і в ній знайдеш гада, який геройством своїм всіх інших гадів перевершує і затьмарює». Біда, однак, у тому, що поборники ідей рівності витають у хмарах замість того, щоб спуститися на грішну землю і придивитися до того, що відбувається в реальному світі.

Але ж принцип рівності покладено в основу американської державності, чи не так? Хіба не сказано в її основоположному документі – «Декларації незалежності»: «Ми вважаємо самоочевидними істини: що всі люди створені рівними...»? Однак далі пояснюється: «... і наділені Творцем певними невід'ємними правами, до числа яких відносяться право на життя, на свободу і на прагнення до щастя...».

Зауважте: правом не на щастя, а тільки на прагнення до такого. І ні слова про матеріальну або соціальну рівність. У числі невід'ємних прав людини не фігурує право претендувати на майно ближнього. Засновники американської держави були люди розумні і освічені, виховані, на щастя для своєї країни, в дусі англійського тверезого скептицизму. Рівність для них означала лише рівність перед законом, а не примусову зрівнялівку.

Коли рівність стає метою суспільства, «жертви» нерівності, хоч би незначним, хоч би ілюзорним воно не було, переймаються непропорційно гострим обуренням, ними опановує шалена манія трощити все навколо. Вони жадають знищити майно і привілеї вищих – зримі прояви нерівності, які заподіюють їм настільки гострі психологічні муки. І вони із захватом підхоплюють: «Весь світ насилля ми зруйнуємо до основанья...».

Адепти передових ідей не бажають визнати або примиритися з тим, що нерівність – основоположний закон природи і громадської організації. Згідно з їхніми уявленнями, нерівність є результатом примхи фортуни або штучного процесу, в якому сильні і безжальні топчуть слабких і відтісняють їх від громадського пирога. Будь-який капітал в їхніх очах має або кримінальне походження, або є результатом щасливого випадку – виграшним квитком у лотереї життя. Висновок з такої теорії очевидна: щоб відновити справедливість, потрібно силою відібрати у мерзотників «неправедні багатства» і повернути їх «законним власникам».

Ленін з його геніальною інтуїцією відлив цей імпульс в бронзу доступного масам і чарівного в своїй привабливості гасла: «Грабуй награбоване», обіцяючи, що «хто був нічим, той стане всім». В результаті його перевороту змінився лише склад класу панів, а хто був нічим, природно, нічим і залишився, бо в будь-якій боротьбі завжди і всюди перемагають найсильніші і найбільш пристосовані. Але чому б не дозволити слабким, цьому гарматному м'ясу революції, помріяти про те, щоб розжитися за чужий рахунок?

Бідні заздрять багатим, бездарні – талановитим, потворні – красивим, малорослі – високим, лисі – кучерявим і т. д. Підігнати всіх під один аршин свідомо неможливо, в силу чого егалітарні суспільства неминуче скочуються до кривавої тиранії. Як інакше забезпечити рівність, якщо не примусом за рецептом міфічного лиходія Прокруста, який всіх своїх гостей приводив до єдиного розміру по довжині свого ложа: довготелесих вкорочував, обрубуючи їм ноги, коротишек – подовжував, витягаючи їх на дибі.

Французький мислитель Алексіс де Токвіль сформулював чіткий принцип дії механізму заздрості: «Коли загальним правилом побудови суспільства є нерівність, найбільш кричущі приклади нерівності нікого не хвилюють і не привертають ніякої уваги. Коли ж всі більш-менш рівні, найменше відхилення від єдиного стандарту відразу ж впадає в око. Ось чому чим менше нерівності, тим невгамовніше прагнення до рівності», тобто тим вище загострення заздрості.

Заздрість можна інституювати, навіть звести в головний принцип національного буття. Число країн і народів в світі, що палають ненавистю до Америки, неухильно зростає. Противники адміністрації Буша [стаття опублікована у 2008 році. – В.Ф.] покладають провину за це на президента – мовляв, він своєю політикою сіє ворожнечу до Сполучених Штатів. Якщо так, виправити становище було б простіше простого. Але, на жаль, подібна точка зору страждає фатальною короткозорістю.

У загальному комплексі негативного ставлення до Америки в світі, безумовно, фігурують і презирство до американської масової культури, і обурення при вигляді фонтанів пошлості і вульгарності, що хльостають з Голлівуду. Але все ж Сполучені Штати ненавидять в першу чергу не за горезвісний «культурний імперіалізм» (ніхто нікого не неволить дивитися американські фільми і не змушує силоміць ходити в «Макдональдси»).

Головна причина ворожості по відношенню до Америки полягає в тому, що вона сильна, багата і вільна, її ненавидять за те, що вона існує і процвітає. Тобто в основі цієї ненависті лежить не відштовхування від усього американського і не обурення з приводу політики Вашингтона, а звичайна заздрість. І нерозумно думати, ніби все зміниться, як за помахом чарівної палички, і Третій світ, проливаючи радісні сльози розчулення, притисне до серця Америку і все їй простить, варто тільки в Вашингтоні змінитися адміністрації.

Комуністи любили говорити, що вчення Маркса всесильне, тому що воно вірне. Нісенітниця – марксизм живе і процвітає по зовсім іншій причині. Говорити про вірність цього підступного вчення безглуздо: воно з тріском провалилося всюди, де його намагалися втілювати в життя. Проте воно як і раніше панує над умами західної еліти або, у всякому разі, значної її частини. Чим же пояснити таку притягальну силу і вражаючу чіпкість егалітарної ідеї? Дуже просто – вона спирається на одну з найбільш шкідливих властивостей людської натури – заздрість.



Посилання:

[1] Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі // https://www.ar25.org/node/39412

[2] Виктор Вольский. Смертный грех. // Заметки по еврейской истории. № 5(96) // http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer5/Zheitk0.htm

[3] Тиха революція: відродження марксизму в ліберальній подобі...


Джерело:

Виктор Вольский. Смертный грех. // Заметки по еврейской истории. № 5(96) // http://berkovich-zametki.com/2008/Zametki/Nomer5/Zheitk0.htm


Наші інтереси: 

Робити висновки!

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.

Стаття багато чого пояснює.

Позбутися заздрості допомагає уявлення про реінкарнацію. Підтримуй у цьому житті те, чого в тебе нема - і отримаєш його в наступному житті, а може і в цьому. Тому що в духовному світі подібне притягується до подібного.

Натомість заздрість до чогось блокує його отримання - і в цьому житті, і в наступному.

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Олена Каганець.

Прекрасна стаття! Мені здається, що всі люди більшою чи меншою мірою заздрисники! :-)

Зображення користувача Володимир Федько.

Заздрити можна по-різному!

Згадую, як я у 1989 році був в Абхазії у родича одного мого приятеля. Під час однієї поїздки він зупинив машину, ми вийшли і він сказав, показуючи на один з будинків: "Бачиш який красивий будинок. Років через п'ять, коли назбираю грошей, я теж такий побудую!"

А можна сказати і так: "Хай у сусіда корова здохне, бо в мене її нема!"

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Сірко Крутивус.

То не заздрість, то взірець для бажань!

Зображення користувача Анатолій Творець.

я б сказав що заздрість є 2-х видів
1.Конструктивна- як взірець для досягнень
2. Деструктивна. - якщо в мене дах тече то булоб добре щоб в сусіда хата згоріла,
Жертва заздрості2 на бажає піднятися до рівня, якому заздрить (як у випадку заздрості1, а мріє опустити той рівень у когось.

В мудрості - сила

Зображення користувача В'ячеслав Пачевський.

Перейшов на сайт, через посилання, і натрапив на статтю http://berkovich-zametki.com/Nomer35/chrianti.htm, а в ній така цитата: "Христианство рождалось в еврейской среде. Сам Иисус, его мать, все апостолы (а не только Иуда) -- евреи. Еврейское имя Христа -- Иешу -- отнюдь не было редким в то время". Одразу пропала довіра до сайту і до Є. Берковича

Зображення користувача Миро Продум.

Цікаво, що у своєму середовищі вони не називають Ісуса євреєм. Вочевидь, згадана стаття - для неєвреїв.

Сава Вінницький каже:
Перейшов на сайт, через посилання, і натрапив на статтю <a href="http://berkovich-zametki.com/Nomer35/chrianti.htm" rel="nofollow">http://berkovich-zametki.com/Nomer35/chrianti.htm</a>, а в ній така цитата: "Христианство рождалось в еврейской среде. Сам Иисус, его мать, все апостолы (а не только Иуда) -- евреи. Еврейское имя Христа -- Иешу -- отнюдь не было редким в то время". Одразу пропала довіра до сайту і до Є. Берковича

Освячуйся! Озброюйся! Плодися!

Зображення користувача Володимир Федько.

Сайт Берковича - це погляд на навколишній світ очима євреїв.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Сірко Крутивус.

Руйнування відбувається, коли людина бачить щось, і оскільки його в неї нема, хоче те зруйнувати.
Крадіжка відбувається, коли людина бачить щось, і оскільки його в неї нема, хоче те насильно привласнити.
Відтворення відбувається, коли людина бачить щось, і оскільки його в неї нема, але то добре, робить і собі.
Творчість, відбувається, коли людина бачить щось, і оскільки його в неї нема, але то добре, робить ще краще.
Смирення відбувається, коли людина бачить щось, і оскільки його в неї нема і не може бути через незалежні від неї обставини, мириться з цим.

Справжня заздрість веде лише до руйнування та насилля.

Зображення користувача Явсе Світ.

Геополітика через призму "смертних гріхів" це щось новеньке...

Можна додати,що люди,котрих пожирає заздрість,ніколи не збудують ні капіталізму ні соціалізму...у таких "керманичів" капіталізм закінчиться тоді,коли закінчиться ріст так званої ринкової економіки разом із виснаженням природних ресурсів;а соціалізм, коли закінчиться "манна небесна"...

Вірю в те, що розумію.

Зображення користувача Володимир Федько.

Основними рушіями людських вчинків є любов, голод, секс, заздрість і жадоба влади.

Воїн Світла ніколи не грає за правилами, написаними для нього іншими!

Зображення користувача Микола Погорілець.

Основним рушієм людських - любов. Решта - часто-густо НЕлюдських.
Звичайні слова мають різне значення у різних контнекстах.

Зображення користувача Сірко Крутивус.

Підтримую!

Зображення користувача Анатолій Творець.

Не зовсім точно,
я б сказав так:
"Основними рушіями вчинків є :
1.природній потяг до задоволення природніх потреб
1а. у харчуванні
1б. статевих
1в. у близьких стосунках (любов)
2.задоволення потреб вихованих суспільством
2а. заздрість (бути рівним комусь)
2б. жадоба влади (упокорити слабших)
2в. жадоба накопичення (грошей маєтностей....а також книг, знань)

В мудрості - сила

Зображення користувача Іван Ведь.

Радіймо! Тільки любов дає іскру, яка запалює бажання творити для радості! Тільки вона дарує стан піднесення для вдосконалення простору і самого себе.

Гарно, дуже гарно.

Зображення користувача Ора Світла.

Підтримую!

Гарно про любов написано у "Діяннях апостолів", у "Першому посланні до коринфян апостола Павла, гл. 13". Всього пунктів - 13.
Ось , як звучить пункт другий (вибачте, що подаю російською мовою) :
" Если имею дар пророчества, и знаю все тайны, и имею всякое познание и всю веру, так- что могу и горы переставлять, а не имею любви, - то я ничто."

Усе проминає, за винятком Бога і Любові.
Григорій Сковорода

Зображення користувача Богдан Бень.

Класна стаття, і дуже вдало підмічено зв'язок між заздрістю і рівністю.
Хотів би лише уточнити, що не варто всі ліві політичні теорії апріорі зводити до адептів рівності та уподібнювати до пропаганди Леніна, адже тоді ми впадаємо у дзеркальне спрощення, подібно до лівих, які кажуть: "праві то тіки фашисти, які постійно качаються, але не читають літератури".
Є багато серйозних досліджень про проблеми капіталізму. Їхня проблема не хибність, але незавершеність: присутня слушна критика, але нема конструктивного рішення!
Таке конструктивне рішення у відповідь на ліву критику економіки може запропонувати саме національний солідаризм. Згадати хоча б ту ж кооперацію часів Андрея Шептицького, економічні принципи Націократії в Сціборського.
Справедлива економіка зовсім не повинна бути просто ліберальною економікою приватної власності та прибутку. Маркс слушно критикував власність на капітал, але метод рішення проблеми потрібно шукати не в комуністичній зрівнялівці, а у самих принципах розподілу прибутку та формування підприємства.

Зображення користувача Анатолій Творець.

Маніпуляція зверхником свідомістю раба, упокореного для виконання завдань, експлуатує не лише заздрість, а й пожадливість, статеві забаганки і ще цілий перелік недоліків не кращих представників роду людського,
Ну а ідеологія СРСР і була скерована на упокорення рабів для дармової експлуатації з метою світової експансії. Я ще в школі вчив, що п'ятикутна зірка мусить об'єднати 5 континентів, бо в Антарктиді вже жити неможливо

В мудрості - сила