Трипільський ультранаціоналізм: дистиляція минулого як соціальна технологія та трамплін до Золотої ери

Попередня стаття:
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома».

«Царство боже подібне до мережі, що, закинута в море, набрала усякої всячини. Коли вона наповниться, тягнуть її на берег і, сівши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають».
(Добре Знання, Матвій, 13.47–48).

Дистиляція знань: що це таке?

Термін «дистиляція знань» походить з царини штучного інтелекту. Йдеться про метод значного зменшення розміру нейромережі, при якому менша модель навчається імітувати поведінку більшої. Більша виступає в ролі вчителя, а менша – в ролі учня. Нейромережа, отримана внаслідок дистиляції, має приблизно ту ж саму продуктивність, що й початкова, але може мати обсяг у сотні разів менший.

Дистиляцію знань активно застосовують для створення спеціалізованих моделей, орієнтованих на конкретну сферу. Це дає величезну перевагу, адже у згаданій сфері дистильована модель не лише на порядки компактніша, а й працює швидше та економніше.

Дистиляція знань критично необхідна для здійснення палінгенезії («знову народження»), тобто переходу від Гомо дуплекс до Гомо триплекс. Це як у біології: для перетворення повзаючої гусениці на літаючого метелика необхідно скинути зайвий баласт, передусім позбутися досвіду повзання. Для метелика актуальними є тільки ті знання (генетичні програми), які потрібні для того, щоб літати, живитися нектаром, розмножуватися та радіти. Саме ці знання і треба залишити для нового етапу життя.

Як ми вже знаємо, технологія палінгенезії описана в документі під назвою «Добре Знання» (Євангеліє). Ключове місце в ньому займає настанова про необхідність дистиляції знань. Без дистиляції та скидання інформаційного баласту неможливо здійснити перехід між просторами подій – піднесення з Простору волі у простір Царства божого. Тому дистиляція знань є центральним елементом технології ельфійського метаморфозу.

Загальне Знання і спеціалізоване Добре Знання

Очевидно, що Ісус, працюючи зі своїми майбутніми ельфами («світлосяйними»), приділяв темі дистиляції значну увагу протягом усього часу навчання. Проте «Добре Знання» згадує про цей компонент надзвичайно стисло – у вигляді єдиного, але дуже виразного нагадування. Це тому, що Євангеліє також є продуктом дистиляції. Якщо конкретніше, то Євангеліє – це дистильована версія знань про палінгенезію. Звідси його надвисока компактність та афористичність. Тут нема нічого зайвого – важлива кожна думка.

Згадаймо нейромережі штучного інтелекту: там є велика універсальна мережа-вчитель і компактна спеціалізована мережа-учень. Наша ситуація дуже подібна: є універсальне метафізичне Знання («паравіда», «правда», «сенс», «дзен», «дзіан»), а є і спеціалізоване знання – Добре Знання.

Фактично, Євангеліє – це своєрідний мнемотехнічний каркас, а кожний євангельський фрагмент – це лаконічне нагадування згідно з принципом «розумному достатньо». Ісус був переконаний, що людина, яка духовно дозріла до палінгенезії та щиро зацікавилась цією темою, врешті-решт усе «розпакує» та зрозуміє.

Притча про дистиляцію знань

Про необхідність дистиляції знань Ісус розповів своїм учням у притчі про невід (мережу, сіть): «Царство боже подібне до мережі, що, закинута в море, набрала усякої всячини. Коли вона наповниться, тягнуть її на берег і, сівши, збирають, що добре, в посуд, а непридатне викидають. Чи ви це все зрозуміли? – Так, – йому відповіли. Тоді сказав їм: Ось чому кожний освічений, навчений про Царство боже, подібний до господаря, який виймає зі свого скарбу нове і старе» (Матвій, 13.47–48).

Поширеною є помилка, наче притчі – це такі собі байки, які Ісус розповідав простолюду. Насправді притча – це дуже потужний засіб навчання, коли для пізнання невідомого застосовується звертання до вже відомого. Кожна Ісусова притча несе точний сенс.

Характерно, що притчі про Царство боже Ісус подав тільки своїм учням. У цих шести притчах Ісус робить нагадування про властивості Царства божого та про те, як до нього піднятися.

Євангеліє повідомляє, що учні зрозуміли всі притчі: «Чи ви це все зрозуміли? – Так, – йому відповіли». Усі притчі потребують ретельного дослідження – і ми це обов’язково зробимо. У цій же статті нас цікавить лише те, ЩО зрозуміли учні з останньої притчі – «про мережу».

Що ж, про це неважко здогадатися. Мережа та її скарб – це той досвід, який людина накопичила протягом свого життя. У цьому досвіді є різні речі – корисні та шкідливі, актуальні («нове») та застарілі («старе»), важливі та випадкові. З цього «скарбу» треба відібрати те, що ДОБРЕ, тобто корисне для здійснення палінгенезії, натомість усе інше – НЕПРИДАТНЕ для палінгенезії – треба викинути. Очевидно, що корисних речей, «зібраних у посуд», буде на порядки менше в порівнянні з усім «скарбом», накопиченим людиною протягом життя.

Цілеспрямована версія минулого

Здійснюючи дистиляцію своєї психіки (душі), людина фактично змінює своє минуле. Звучить дещо несподівано, але що собою являє минуле окремої людини? З практичного погляду, минуле людини – це те, що вона пам’ятає про себе, і те, що про неї пам’ятають інші люди. В ході дистиляції ми стираємо негативні емоції, викликані тією чи іншою фактичною подією, а іноді стирається і пам’ять про самі події, наче їх і не було. Причому стирання відбувається не лише у свідомості, а й у підсвідомості, тобто в найдальших, прихованих від свідомості закутках нашої душі. Про це говорить наш багаторічний досвід роботи з «кармічними формами» Живого Слова.

І тут пряма аналогія з нейромережами штучного інтелекту, адже фізичним інструментом нашої психіки (душі) є мозок, а мозок – це мережа нейронів, тобто нейромережа у прямому сенсі цього слова. Запам’ятовування – це формування нових зв’язків між нейронами мозку, а забування – це їх ослаблення і розпад.

Але повернімось до Ісусової притчі про мережу. Море – це саме життя. Мережа, що наповнилась, – це душа, яка винесла з життєвого моря багато різного досвіду. Життєвий досвід людини – це її скарб, тобто велика цінність. Але не весь цей скарб потрібний до досягнення палінгенезії. Перебирання людиною цього досвіду та видобування з нього тільки корисних речей – це дистиляція психіки. Посуд, наповнений тільки корисними речами – це вже дистильована психіка, придатна для ельфійського перетворення.

Дистильована психіка – це концентрований АКТУАЛЬНИЙ скарб, пристосований для подорожі в новий, дорослий світ вічно молодих Гомо триплексів. Цей скарб може бути в сотні разів менший, ніж початковий скарб нашого людського досвіду – подібно до дистильованої нейромережі ШІ. Дистиляція вивільняє простір нашої душі для наповнення Добрим Знанням та ельфійським досвідом.

З другого боку, дистиляція зачіпає не лише нашу індивідуальну психіку, а й усе наше минуле, адже в ході дистиляції зазнає суттєвих змін усе наше соціальне середовище. Наші знайомі змінюються разом з нами й поступово підтягуються до нашого рівня, а ті, що цього не роблять, просто зникають з нашого поля зору, так само як і ми зникаємо з їхніх «радарів». Це підтверджує вся наша колективна практика.

Отже, для творення ельфійського майбутнього необхідно радикально змінити своє людське минуле. Врешті-решт, будь-яка прожита мить негайно стає минулим, відтак минуле формує наше теперішнє, тобто те, що відбувається тут і тепер. А наше майбутнє виростає з нашого теперішнього, тож яке теперішнє, таке й майбутнє. Для зміни теперішнього ми і змінюємо наше минуле. Після цього наше суттєво вдосконалене теперішнє стає фундаментом для творення досконалого майбутнього.

А тепер погляньмо на те, як практично відбувається дистиляція душі, тобто «перебирання скарбу» – життєвого досвіду. Згідно з євангельським підходом, весь цей досвід – і позитивний, і негативний – має свою універсальну цінність, тому Ісус і називає його скарбом. Це наче корпоративна універсальна нейромережа ШІ на трильйони параметрів. Проте для досягнення конкретної мети, а саме здійснення палінгенезії та перетворення на надлюдину, потрібна у сотні разів менша спеціалізована нейромережа – легка, чиста та швидка – і не десь у «хмарі», а на власному комп’ютері чи смартфоні.

Видалення, «знеструмлення» та «переполюсовка»

Головним інструментом дистиляції минулого є спеціальна практика застосування Живого Слова. Ми про це вже говорили у двох недавніх подкастах:

– Дистиляція минулого: Кармічні сни, Живе Слово та базова практика перетворення на ельфа (подкаст)
– Чи можна змінити минуле? Дискусія психологів про кармічні сни, ельфійський метаморфоз та дію Живого Слова (подкаст)

Якщо стисло, то людина прочитує своє прізвище, ім’я та по батькові (свій ідентифікатор у всесвіті) через звукони, інформосоти, енергосоти або реальсоти Живого Слова. При цьому після кожної літери вона прочитує спеціальні тексти, які стирають шкідливу інформацію у свідомості та підсвідомості людини – так звані Джерела: «Стирання», «Згортання», «Анігіляція», «Очищення», «Прибирання» та інші. Завдяки цій дії відбувається очищення нашої психіки – великої універсальної «нейромережі знань», яка для нас є нашим реальним минулим. В термінах ШІ, це нейромережа-вчитель.

Для творення нової, дистильованої нейромережі, після кожної літери нашого прізвища, імені та по батькові прочитуємо інші Джерела: «Відновлення», «Підйом», «Творення», «Розгортання», «Повноти» та інші.

Читання цих тестів Живого Слова краще робити перед сном, адже сам процес дистиляції відбувається під час сну. Цей процес проходить автоматично і непомітно, проте важливі моменти очищення дають себе знати у вигляді яскравих сновидінь.

Дистиляція відбувається у трьох формах.

1. «Видалення». Це коли з пам’яті повністю видаляється інформація про подію, наче її взагалі не було. Це найрадикальніший спосіб згідно з принципом «Нема події – нема проблеми». Зазвичай він стосується неважливих подій, які лише займають місце в пам’яті, але не додають корисного досвіду.

2. «Знеструмлення» (нейтралізація). Це коли пам’ять про подію залишається, але вона вже позбавлена сильного емоційного заряду. Це краще, ніж «видалення»: пам’ять про кожну нашу подію – це скарб, адже вона несе знання про те, як треба і як не треба діяти. «Знеструмлена» частина нашої пам’яті перетворюється на «сухий залишок» – холодний і майже беземоційний перелік фактів. У сучасній психотерапевтичній практиці емоційна нейтралізація події вважається найбільш реалістичною практикою.

3. «Переполюсовка» (інверсія полярності). Це коли подія, яка несла негативні емоції, змінює знак «мінус» на «плюс», тож згадка про неї вже несе позитивні емоції. Це найкраща форма дистиляції, адже завдяки такій «зміні полюсу» важкі тягарі нашого минулого перетворюються на потужні рушії в майбутнє. Якщо нейтралізація знімає гострий біль, то інверсія перетворює негативні події на каталізатор позитивних змін.

Засобом здійснення «переполюсовки» є так звані «кармічні сни». У таких снах ми зустрічаємося з людьми, з якими у житті були більші чи менші непорозуміння, конфлікти, обрАзи. Це можуть бути навіть особисто незнайомі люди, про яких ми знаємо «з газет», але до них є ненависть, страх, зневага, претензії. Так от, уві сні ці люди приходять до нас настільки приємно та шляхетно, що весь реальний негатив надійно перебивається згенерованим віртуальним позитивом. Під час сновидінь ми можемо з такими людьми (чи навіть певними етнічними групами) обмінюватися подарунками, співати, танцювати, обійматися, бенкетувати, переживати різні кумедні ситуації. Їхні діє можуть бути настільки шляхетними, що викликають замилування та розчулення.

Наприклад, якась близька людина загинула на війні, тож спогад про неї викликає у нас великий смуток. Але уві сні ця людина може з’явитися у настільки яскравій, радісній, веселій чи навіть кумедній ситуації, що спогад про неї надалі викликає саме такі емоції – радісне здивування, захоплення, сміх. Весь смуток повністю анігілюється, а великий негативний заряд перетворюється на великий радісний позитив.

Або, наприклад, у житті є людина, про яку ми точно знаємо, що це негідник і злочинець. Але під час дистиляційного сну він може зробити якийсь шляхетний вчинок, подарувати чудовий подарунок, висловити свою глибоку повагу, повідомити щось дуже розумне. Після пробудження ми говоримо собі: «Так, я знаю, що це мерзотник і покидьок... але ж яка приємна людина!». В результати колишній страшний лиходій перетворюється на комічного персонажа, кумедного «клоуна», нешкідливого телепня.

Такого роду «кармічні сни» анігілюють усю ненависть, зневаги, тривоги та смутки. Тож після систематичної роботи з дистиляції наше минуле стає легким, прозорим, надихаючим. Тягар минулого («болото») перетворюється на точку опори («трамплін») для енергійного та впевненого стрибка у майбутнє.

У сучасній психотерапевтичній практиці досягнення емоційної інверсії вважається важкою практикою, яка вимагає значних свідомих зусиль і далеко не завжди дає позитивний результат. Натомість за допомогою Живого Слова емоційна «переполюсовка» досягається досить легко і є базовим засобом дистиляції психіки.

Але як визначити, наскільки далеко просунулась наша дистиляція? Про її успішність свідчить зміна характеру наших сновидінь – з них поступово зникають жахи, натомість стає дедалі більше цікавих пригод та приємних розваг. Річ у тім, що поживу для генерування снів наша психіка бере з підсвідомості, тому стан снів говорить про стан підсвідомості. Чисті сни свідчать про чисту підсвідомість, а підсвідомість навіть у стані бадьорості складає понад 99% нашої психіки.

Дуже сприятливими, і навіть критично необхідними чинниками успішної дистиляції є:
1) тральфамадорський оптимізм, тобто переконання в тому, що ми вийшли на шлях палінгенезії завдяки усім без винятку подіям, які відбулися в нашому житті, а тому всі ці події є позитивними;
2) практична участь у творенні нового світу: «Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть». Річ у тім, що палінгенезія дається тільки тим, хто творить новий світ – усім іншим вона не потрібна. Рішучість творити новий світ є тим «спусковим гачком», який активує процес переходу від стадії людини до стадії надлюдини.

Народна душа, або етнопсихіка

Як ми вже говорили, минуле окремої людини – це те, що вона пам’ятає про себе, а також те, що про неї пам’ятають інші люди. Народ – це етносоціальний організм. Згідно з Платоном, народ – це «велика людина», яка має свою інтегральну пам’ять і народну душу (етнопсихіку). Тому історія народу – це уявлення народу про своє минуле. З цієї причини кожен народ має свою історію, а також свій особливий погляд на історичний розвиток інших народів. Не дивно, що ці погляди можуть відрізнятися, а то й бути цілком протилежними.

Якщо народ прагне здійснити стрибок на вищий рівень розвитку, то йому, подібно до окремої людини, необхідно змінити своє мислення. Як казав Ісус: «Підвищуйте свідомість і вірте в Добре Знання». В нашому контексті мета полягає у здійснення народом колективної палінгенезії та переходу від стану дуплекс (шляхетна нація) до стану триплекс (ельфійська нація). Згідно з традиційною концепцією, нація називається ельфійською тоді, коли нею керує варна «ганса» («лебідь»), тобто організація «світлосяйних» – «ельфів». Це ті світлосяйні, до яких Ісус звертається словами «Ви – світло всесвіту!» і пропонує їм Добре Знання. Це спеціалізоване знання про «вузький шлях» творення нової цивілізації та її поширення на всю планету: «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю».

Ультранація Роджера Гріффіна

У термінах британського політолога Роджера Гріффіна, нація, яка здійснила палінгенезію (παλινγενεσία – знову народження) і піднеслася на вищий цивілізаційний рівень, називається «ультранація». Слово «ультра» (з лат. ultra) означає «понад», «за межами» або «надзвичайно». Воно використовується як префікс для позначення найвищого, найсильнішого або крайнього ступеня чогось.

Згідно з Гріффіном, принципово важливою умовою перетворення на ультранацію є активізація тієї частини народної пам’яті та міфологічних уявлень, які зосереджені на темі творення нового світу та національного відродження.

Теорія і практика формування ультранації – це ультранаціоналізм. На думку Гріффіна, ультранаціоналізм не приймає історію як таку, а вибірково вихоплює з неї «золоті» епохи, які є протиставленням нинішньому занепаду. Ідеологи обирають період максимальної могутності нації, створюється культ історичних постатей (вождів, воїнів, мислителів, святих), які символізують безкомпромісність, жертовність та ідеал «нової людини». Їхнє життя трактується як прообраз майбутньої ультранації.

Світотворчий елемент ультранаціоналізму конструюється через тотальне заперечення теперішнього порядку. Проте він обіцяє не повернення до минулого, а рух уперед до абсолютно нового, вищого рівня існування. Палінгенетичний ультранаціоналізм – це ідеальний шлях, який виводить націю з історичного глухого кута і встановлює Новий Лад – стверджує Роджер Гріффін.

Дистиляція історії України

Легко побачити, що описана політологом практика ультранаціоналізму з його оспівуванням Золотої Ери, культом героїв і святих, зосередженням уваги на силі та красі – це не що інше, як дистиляція колективного минулого. Вона типологічно подібна до дистиляції минулого окремої людини. Практика дистиляція народної душі полягає в тому, щоб переглянути весь «скарб» історичного досвіду і видобути з нього лише те, що корисне для досягнення мети – колективної палінгенезії та творення ельфійської нації, тобто нації-триплекс.

І тут виникає практичне запитання: На якому періоді української історії необхідно зосередитися, щоб сформувати дистильовану версію історії, заточену на цивілізаційний стрибок?

Відповідь очевидна: Для творення Золотої Ери нового циклу необхідні знання та енергетика попередньої Золотої Ери. Усі наступні періоди історії потребують ретельної дистиляції, тобто емоційної нейтралізації та психологічної інверсії.

Наступне запитання: Який період української історії був періодом Золотої ери?

Методологічну підказку дає Гіперборійська традиція. Згідно з нею, весь цикл життя цивілізаційної системи можна розділити на 10 частин, з яких перші чотири частини і є Золотою ерою. Це так звана «Сатья-юга» (Святий період) – час заснування та розквіту нової системи. Далі йдуть «Трета-юга» (3/10 циклу) і «Двапара-юга» (2/10 циклу). Цикл завершує «Калі-юга» (Темний період), яка триває одну десяту циклу: в цей час відбувається розпад старої системи та виникає «перегній» для народження нової. Цікаво, що ця закономірність підходить і для опису життя окремої людини, адже перші 30–40 років її життя – це час швидкого зростання та розквіту.

Але повернімось до української Золотої ери. Заснування Гіперборії відбулося у 55 столітті до н.е. – одразу ж після Великого потопу (Циркумпонтійської катастрофи). Це початок так званого «Арійського циклу», який нині дійшов до завершення. Головним проявом Калі-юги є скорочення чисельності (депопуляція) Білої раси та занепад сформованої нею планетарної цивілізації.

Легко побачити, що тривалість Арійського циклу становить 75 століть, тобто 7500 років. Відповідно, тривалість Золотої ери становить (75/10)*4 = 30 століть, тобто три тисячоліття. А що відбулося в цей період, тобто у проміжку між 55 століттям до н.е. та 25 століттям до н.е.? Це час Трипільської цивілізації. Протягом цього періоду трипільці опанували всю правобережну Україну, а далі почали масове поширення на навколишні території (експансія пелазгів). Таким чином, становлення Арійської раси відбулося під час трьох тисячоліть Золотої ери. Натомість наймасштабніша та найпотужніша хвиля експансії трипільців (пелазгів, аріїв) відбулася під час Трета-юги і тривала наступні два тисячоліття.

Таким чином, Золота ера України – це період Трипільської цивілізації. Отже, для здійснення колективної палінгенезії та формування ультранації нового циклу, дистильована версія історії має зосередитись на трипільському етапі нашого минулого.

Ультранаціоналізм по-трипільськи

Як добре відомо, кожні 50–80 років трипільці спалювали свої міста і переходили на нове місце. Це ніщо інше, як найрадикальніша форма дистиляції минулого: трипільці засновували нові міста і переносили до них найважливіше, накопичене протягом життя. Дилема правильного розділення «необхідного» та «зайвого» полегшувалась прагматичною оцінкою зусиль, потрібних для перенесення речей на значну відстань. Тому все, без чого можна було обійтися, залишали.

При цьому все, накопичене в минулому, розглядалося як цінність, яка заслуговує на повагу і вдячність – як «скарб», про який навчав Ісус у притчі про невід (мережу). Це як старі ікони та інші священні предмети, які не підлягають відновленню. Їх не можна було кинути напризволяще, зневажити повільним розпадом та гниттям. Найкращим фіналом для них вважалося зникнення у священному вогні.

Як бачимо, трипільці здійснювали дистиляцію минулого максимально рішуче, всеохопно, тотально. Якщо застосовувати термінологію Роджера Гріффіна, то трипільці були найпослідовнішими ультранаціоналістами. І це стало запорукою їхнього планетарного успіху. Хай там як, а половина людства походить від давньої культури з території України (The Wall Street Journal).

Висновки

1. Концепція дистиляції знань, запозичена зі сфери штучного інтелекту, є універсальною технологією. Вона передбачає відбір найціннішої інформації та відкидання зайвого «баласту» для створення компактної, швидкої та ефективної системи, що стосується як індивідуальної психіки, так і колективної пам’яті народу.

2. На індивідуальному рівні дистиляція психіки є ключовим елементом палінгенезії – переходу від стадії людини до стадії надлюдини. Цей процес дозволяє змінити власне минуле через «видалення», «знеструмлення» або «переполюсовку» негативних спогадів, перетворюючи їх на трамплін для стрибка на вищий еволюційний рівень. Головним інструментом для цього є спеціальні духовні практики, зокрема робота з «Живим Словом» та кармічні сни, а також тральфамадорський оптимізм та практична участь у творенні нової цивілізації.

3. На рівні нації дистиляція історії є ключовою практикою ультранаціоналізму, що веде до створення «ультранації» – народу, який здійснив цивілізаційний стрибок. Це досягається шляхом свідомого фокусування на «золотих» епохах минулого та культі героїв і святих, які символізують ідеал «нової людини». Згідно з теорією британського політолога Роджера Гріффіна, ультранаціоналізм є революційною формою націоналізму, спрямованою на феніксівське відродження нації.

4. Для України періодом, на якому слід зосередити дистиляцію національної історії, є її Золота ера, а саме три тисячоліття Трипільської цивілізації (55–25 ст. до н.е.). Це час максимальної могутності українського геосоціального організму, а також найпослідовнішої практики дистиляції минулого. Енергетика та знання Трипільської (або ж Гіперборійської) епохи є необхідною основою для колективної палінгенезії та творення української ультранації нового циклу.