До бойових бригад потрапляють бійці з обмеженою придатністю, що не дає можливості заповнити важливі позиції. При таких підходах до мобілізації держава витрачає ресурси на підготовку мобілізованих, які часто не можуть виконувати бойові завдання.
Українській військовослужбовець із дроном FPV поблизу лінії фронту в Запорізькій області, 25 вересня 2025 року. Фото: Олег Мовчанюк (ера)
Щомісяця Україна набирає у військо близько 30 тисяч особового складу – в цілому і за контрактом, і через мобілізацію. Разом із тим від 15 до 50% людей, що приходять служити по мобілізації у бойові бригади, не мали б опинитися на бойових посадах з різних причин, стверджують аналітики Центру ініціатив «Повернисьживим» (ПЖ) за результатами проведеного дослідження, пише Радіо Свобода.
Спосіб, у який відбувається мобілізація, призвів до того, що в українському війську зараз дуже низька якість людського ресурсу і постійно бракує людей. У бойові підрозділи потрапляють люди, які не можуть виконувати завдання на лінії фронту за станом здоров'я або мають причини для відтермінування служби, які не врахували на етапі мобілізації, кажуть у ПЖ.
Таке поповнення неабияк обтяжує бойові бригади та не вирішує проблему нестачі військовослужбовців, адже цих людей доводиться відправляти на повторні медичні обстеження, переводити на тилові посади, звільняти від служби та стримувати від СЗЧ (самовільне залишення частин – прим. моя, О.К.) А держава витрачає кошти на навчання, забезпечення та соціальні гарантії для людей, які на папері обіймають посади, але користі війську не приносять.
Проблему незадовільного поповнення війська через мобілізацію час від часу проговорюють самі військові. Командир мінометної батареї Мирослав Борисенко в інтерв'ю телеканалу «1+1» розповів про низьку якість людського ресурсу, який потрапляє у бойові підрозділи.
«Особливо в піхоті, механізованих підрозділах, і це велика проблема. Я зараз командую батареєю. І хлопці всі є з хвилі бусифікованих воїнів. Жителів великих міст майже немає – у нас лише один і я. При тому, що у 2022-му соціальний склад був зовсім інший», – каже він.
Про неякісний відбір до війська на етапі комплектації в ТЦК звертає увагу в інтерв'ю УНІАН секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.
«ТЦК мають не за галочками людей набирати, аби тільки туди поставити. Якщо провести інспекцію, у нас, мабуть, 70% буде обмежено придатних. А вони їх набирають, бо для них нормально, для них кількість потрібна. Тому тут треба звернути увагу на ТЦК і набирати придатних людей», – каже він.
Недоліки того, як відбувається мобілізаційний процес на всіх етапах і які виклики він ставить перед Силами оборони та суспільством, системно, схоже, не аналізує ані держава, ані військо.
«За моєю інформацією, яка є і в Комітеті, яка, за великим рахунком, оприлюднюється президентом, мобілізаційні процеси тривають десь приблизно на одному рівні, тобто до 30 тисяч щомісяця громадян України прибувають на військову службу сукупно і за мобілізацією, і за рекрутингом», – каже в інтерв'ю Media Center Ukraine член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський.
Різких змін у кількості мобілізованих чи в інших аспектах у питанні мобілізації, на його думку, наразі немає.
Але проблема як з кількістю, так і з якістю мобілізаційного ресурсу в Україні є, кажуть аналітики Центру ініціатив «Повернись живим», і її треба виправляти.
Лише 10–15% людей із поповнення бригад залишаються на бойових посадах
У результаті проведеного дослідження ПЖ з'ясували, що бойові підрозділи ЗСУ наповнюються людьми не лише в недостатній кількості, але й нерівномірно.
«В нас по деяких причинах визначені бригади пріоритету, вони подекуди виконують задачі на найбільш загрозливих напрямках і, відповідно, їм потрібно більше людей. Але тенденція така, що ці загрозливі напрямки виникають там, де не отримували людей. Відповідно, ці бригади, батальйони провалювалися, і їх, так би мовити, страхували бригади, які трохи більше отримували людей, ніж інші», – пояснює заступник директора «Повернись живим» Олег Карпенко.
Ті, хто потрапляють до підрозділів, часто виявляються нездатними виконувати бойові завдання за станом здоров’я і потребують переведення на тилові посади або готують документи на відтермінування служби з різних причин. Також у новобранців немає мотивації служити й часто вони маютьнезадовільну підготовку. Нікуди не поділася і проблема СЗЧ. Все це неабияк обтяжує підрозділ, який не може ані використати надіслане поповнення для вирішення бойових задач, ані швидко замінити цих людей. Вони займають посади, але фактично не служать.
«На вході можуть мати 30–50 людей на місяць, але по факту з них на бойових посадах може залишитися буквально 10–15% від цієї кількості. Це – супермало, і це – адміністративне навантаження на бригаду, тому що всіх цих людей потрібно прийняти, потрібно повторно направити на ВЛК, оскільки люди на попередніх етапах не говорили про ті чи інші проблеми, а розкривають їх тільки тоді, коли потрапляють у бойову бригаду. Відповідно, їх починають відправляти на ВЛК, люди йдуть у СЗЧ, кудись магічним способом зникають», – каже Олег Карпенко.
Кожна ланка в мобілізаційному процесі – а це ТЦК, ВЛК, Збірний пункт (не завжди є), Навчальний центр – відповідає за виконання свого плану і намагається «проштовхнути» рекрута якнайшвидше на наступний етап, не роблячи якісного відсіву і часто ігноруючи важливі обставини.
Швидке проходження відбору в ТЦК та на ВЛК призводить до того, що в навчальні центри, а згодом і в бойові підрозділи, потрапляють люди, які не повинні були потрапити у військо.
«ВЛК, самі знаємо, проходить за 2–3 хвилини здебільшого зараз. Це не просто так. ВЛК існує у контексті, в якому, якщо ВЛК ставить непридатність або обмежену придатність (придатний до військової служби на тилових посадах, тимчасово непридатний – ред.), то, скоріш за все, цього лікаря будуть розслідувати. А якщо ставить придатність – то питань до нього не буде», – пояснює керівник аналітичного відділу Центру ініціатив «Повернись живим» Антон Муравейник.
У навчальних центрах мобілізовані затримуються найдовше. Курс БЗВП (базова загально-військова підготовка – прим. моя, О.К.) триває 51 день, але і тут відсіву майже не відбувається.
Саме в навчальних центрах новобранці офіційно стають військовослужбовцями. Це означає, що з цього моменту держава витрачається на їх навчання та утримання. Вони отримують грошове забезпечення, соціальні гарантії, речове майно, харчування. На їх навчання витрачаються кошти, набої, паливно-мастильні матеріали тощо. І саме на цьому етапі держава рахує, скільки військовослужбовців поставила до лав війська.
«Тут цифра 30 тисяч на місяць не означає нічого, крім того, що така кількість людей потрапила в навчальні центри. Це ніяк не пов'язано з тим, скільки людей потрапило в бойові бригади, скільки – на бойові посади. Це – викривлення. І виходить, що ми так самі себе обманюємо як держава, коли рахуємо ефективність на ось цьому етапі», – зауважує Антон Муравейник.
Близько половини новобранців у навчальних центрах Сухопутних військ – люди без мотивації служити, без освіти, без фахових навичок, самодисципліни і з поганим здоров’ям. Зустрічаються навіть неграмотні, розповідає заступник командира 354-го навчального полку, начальник відділу організації навчального процесу Ростислав Низицький.
«Це люди, які завжди хочуть піти в СЗЧ, кудись утекти, але вони не хочуть воювати. І не може бути якоїсь магії – ти не можеш їх пошикувати і сказати якусь полум’яну промову, після якої він такий: «Ааа, ну, тепер я зрозумів усе, я тепер буду служити, давайте я піду воювати»», – пояснює він.
Це демотивує і виснажує інструкторів, які мають і бойовий досвід, і спеціальну підготовку, і бажання навчати, та змушує їх шукати інше місце служби. А також зриває навчальний процес.
«Ти не інструктор, який готує, а по факту перетворюєшся в прямому сенсі у «вертухая». Тому що перша твоя задача – не допустити СЗЧ. Ти маєш за ними бігати, ловити, тримати. Тут навіть не питання про те, щоб ти мав їх підготувати: як тримати автомат, як правильно рухатись у бойових порядках, як здійснювати якусь реакцію на контакт. Питання в тому, що ти просто маєш його якось тримати», – каже Ростислав Низицький.
Також, за словами Ростислава Низицького, в «учебках» Сухопутних військ залишається проблема із забезпеченням навчального процесу всім необхідним, зокрема, достатньою кількістю боєприпасів. У навчальних центрах інших родів військ ситуація краща.
«Непідготовлений якісно боєць у Сухопутних військах – а це найбільший компонент військ, який виявляється найбільш непідготовленим. Ми тут математично на 100% програємо», – каже Ростислав Низицький.
В листопаді 2024 року Центр ініціатив «Повернись живим» провів опитування серед новобранців, інструкторів, заступників командирів бригад з бойової підготовки та тих, хто нещодавно пройшов базову загальновійськову підготовку, і виявив, що новобранці «не почуваються готовими виконувати бойові завдання».
Всі недоліки виконання мобілізації на етапах, що передують потраплянню новобранців безпосередньо в підрозділ, у сукупності і створюють ситуацію, коли накопичені проблеми, які ігнорувалися, падають на плечі бригади. І мобілізація не виконує своєї основної задачі – комплектувати бойові посади у бойових бригадах.
«Когорта людей на бойових посадах постійно зменшується, когорта людей на тилових посадах постійно зростає. Це веде до зростання критичного дисбалансу. З місяця в місяць ця дельта зростає. Це означає, що Збройні сили мають тенденцію до колапсу. І це питання часу», – пояснює Антон Муравейник.
Проблему намагаються «гасити» способом, який теж задачу не вирішує.
«Багатьом спускається розпорядження – перерозподілити особовий склад всередині своєї ж бригади. Людей міксують, тасують, переміщують з посади на посаду», – пояснює Олег Карпенко.
На командирів покладають функцію пошуку людей через рекрутинг, співпрацю з підрозділами резерву, повернення із СЗЧ і тому подібне.
Соціальна несправедливість спонукає уникати служби
Тлом для низької мотивації йти у військо часто виступає соціальна несправедливість при мобілізації:
Коли людину заводять на службу обманним шляхом чи силою, не дають можливості завершити справи, зібрати необхідні документи тощо
Ставлення до мобілізованих і умови, в яких вони перебувають на всіх етапах – від ТЦК до НЦ
Корупція і способи уникнути служби без значних наслідків
Відсутність підтримки родин мобілізованих і стрес, який вони переживають у процесі мобілізаційних заходів, невизначеність.
«У навчальні центри мобілізовані вже приходять з ненавистю до людини у формі, тому що були якісь певні досвіди до цього. Багато з тих людей – нормальні люди, які готові служити, вони патріотичні. Просто на перших етапах через ставлення, через умови, в яких вони були утримувані, це був дуже демотивуючий процес, яким вони «заразили» всю свою родину. І вона активувалася на витягненні його з війська», – додає аналітик дослідження людського капіталу Центру ініціатив ПЖ Олексій Москаленко.
Проблему потрібно визнати і поставитись до неї серйозно, кажуть аналітики «Повернись живим». Важливо визначити людину, інституцію, яка фінально буде відповідати за результат мобілізації. Та від кількості перейти до якості.
Заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов» Святослав Паламар каже, що важливо, щоб не було корупції, не було кримінальних правопорушень працівниками ТЦК та СП. Тоді до них будуть нормально ставитись. А далі вже задача безпосередньо військових – навчити правильно, не збрехати, послати в той підрозділ, куди людина захотіла піти, супроводжувати її весь час до моменту потрапляння в підрозділ. І навіть коли людина вже в підрозділі – теж від неї брати зворотний зв'язок».
Дискусія про мобілізацію в політичному середовищі стала настільки токсичною, що про це бояться говорити, стверджує народна депутатка від фракції «Голос» Інна Совсун. На її думку, перше, що треба змінити, – ситуація з бронюванням.
«У нас зараз кількість заброньованих більша, ніж кількість мобілізованих. Кількість заброньованих – це не випадкова цифра. Це цифра, яка є результатом певної політики. Ми не можемо одночасно збільшувати кількість заброньованих і скаржитися, що у нас немає кого мобілізовувати. Тим паче, що питання кваліфікації цих людей теж має значення», – пояснює вона.
Такий крок допоможе покращити і аспект соціальної справедливості. Але змусити політиків до дій, що не додають їм популярності, можна лише під тиском суспільної думки, вважає народна депутатка.
Виділення в тексті мої, О.К.
Наші інтереси:
Розуміти, що проблеми мобілізації не повинні замовчуватися, влада повинна робити висновки зі своїх помилок. Очевидно, що така мобілізація, яка має місце зараз, є неприпустимою. Влада не хотіла чути раніше і досі не чує експертів, які знають ситуацію. Влада не погодилася на так зване економічне бронювання, бо тоді б гроші йшли в бюджет держави, а не в кишеню чиновника, який "вирішує" питання і паразитує на ситуації, що склалася. Розуміємо, що ТЦКашники також наживаються на тих, хто здатний їм заплатити. Маємо змінити цю ганебну ситуацію, яка склалася, а також переглянути "бронь" чиновників та поліцейських, які мали б бути мобілізовані першими.
Це не просто соціальна фантастика. Це продовження саги про фріменів – вільних людей, які формують новий світ. Згідно з історичною логікою, їхнім наступним і неминучим кроком стане творення вільної...
Мобілізація в Україні не вирішує проблему браку людей у бойових бригадах – якість людського ресурсу не відповідає викликам війни
Категорія:
Світ:
Спецтема:
До бойових бригад потрапляють бійці з обмеженою придатністю, що не дає можливості заповнити важливі позиції. При таких підходах до мобілізації держава витрачає ресурси на підготовку мобілізованих, які часто не можуть виконувати бойові завдання.
25102402.jpg
Щомісяця Україна набирає у військо близько 30 тисяч особового складу – в цілому і за контрактом, і через мобілізацію. Разом із тим від 15 до 50% людей, що приходять служити по мобілізації у бойові бригади, не мали б опинитися на бойових посадах з різних причин, стверджують аналітики Центру ініціатив «Повернись живим» (ПЖ) за результатами проведеного дослідження, пише Радіо Свобода.
Спосіб, у який відбувається мобілізація, призвів до того, що в українському війську зараз дуже низька якість людського ресурсу і постійно бракує людей. У бойові підрозділи потрапляють люди, які не можуть виконувати завдання на лінії фронту за станом здоров'я або мають причини для відтермінування служби, які не врахували на етапі мобілізації, кажуть у ПЖ.
Таке поповнення неабияк обтяжує бойові бригади та не вирішує проблему нестачі військовослужбовців, адже цих людей доводиться відправляти на повторні медичні обстеження, переводити на тилові посади, звільняти від служби та стримувати від СЗЧ (самовільне залишення частин – прим. моя, О.К.) А держава витрачає кошти на навчання, забезпечення та соціальні гарантії для людей, які на папері обіймають посади, але користі війську не приносять.
Проблему незадовільного поповнення війська через мобілізацію час від часу проговорюють самі військові. Командир мінометної батареї Мирослав Борисенко в інтерв'ю телеканалу «1+1» розповів про низьку якість людського ресурсу, який потрапляє у бойові підрозділи.
«Особливо в піхоті, механізованих підрозділах, і це велика проблема. Я зараз командую батареєю. І хлопці всі є з хвилі бусифікованих воїнів. Жителів великих міст майже немає – у нас лише один і я. При тому, що у 2022-му соціальний склад був зовсім інший», – каже він.
Про неякісний відбір до війська на етапі комплектації в ТЦК звертає увагу в інтерв'ю УНІАН секретар Комітету Верховної Ради України з питань національної безпеки, оборони та розвідки Роман Костенко.
«ТЦК мають не за галочками людей набирати, аби тільки туди поставити. Якщо провести інспекцію, у нас, мабуть, 70% буде обмежено придатних. А вони їх набирають, бо для них нормально, для них кількість потрібна. Тому тут треба звернути увагу на ТЦК і набирати придатних людей», – каже він.
Недоліки того, як відбувається мобілізаційний процес на всіх етапах і які виклики він ставить перед Силами оборони та суспільством, системно, схоже, не аналізує ані держава, ані військо.
«За моєю інформацією, яка є і в Комітеті, яка, за великим рахунком, оприлюднюється президентом, мобілізаційні процеси тривають десь приблизно на одному рівні, тобто до 30 тисяч щомісяця громадян України прибувають на військову службу сукупно і за мобілізацією, і за рекрутингом», – каже в інтерв'ю Media Center Ukraine член комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки, оборони та розвідки Федір Веніславський.
Різких змін у кількості мобілізованих чи в інших аспектах у питанні мобілізації, на його думку, наразі немає.
Але проблема як з кількістю, так і з якістю мобілізаційного ресурсу в Україні є, кажуть аналітики Центру ініціатив «Повернись живим», і її треба виправляти.
Лише 10–15% людей із поповнення бригад залишаються на бойових посадах
У результаті проведеного дослідження ПЖ з'ясували, що бойові підрозділи ЗСУ наповнюються людьми не лише в недостатній кількості, але й нерівномірно.
«В нас по деяких причинах визначені бригади пріоритету, вони подекуди виконують задачі на найбільш загрозливих напрямках і, відповідно, їм потрібно більше людей. Але тенденція така, що ці загрозливі напрямки виникають там, де не отримували людей. Відповідно, ці бригади, батальйони провалювалися, і їх, так би мовити, страхували бригади, які трохи більше отримували людей, ніж інші», – пояснює заступник директора «Повернись живим» Олег Карпенко.
Ті, хто потрапляють до підрозділів, часто виявляються нездатними виконувати бойові завдання за станом здоров’я і потребують переведення на тилові посади або готують документи на відтермінування служби з різних причин. Також у новобранців немає мотивації служити й часто вони мають незадовільну підготовку. Нікуди не поділася і проблема СЗЧ. Все це неабияк обтяжує підрозділ, який не може ані використати надіслане поповнення для вирішення бойових задач, ані швидко замінити цих людей. Вони займають посади, але фактично не служать.
«На вході можуть мати 30–50 людей на місяць, але по факту з них на бойових посадах може залишитися буквально 10–15% від цієї кількості. Це – супермало, і це – адміністративне навантаження на бригаду, тому що всіх цих людей потрібно прийняти, потрібно повторно направити на ВЛК, оскільки люди на попередніх етапах не говорили про ті чи інші проблеми, а розкривають їх тільки тоді, коли потрапляють у бойову бригаду. Відповідно, їх починають відправляти на ВЛК, люди йдуть у СЗЧ, кудись магічним способом зникають», – каже Олег Карпенко.
Кожна ланка в мобілізаційному процесі – а це ТЦК, ВЛК, Збірний пункт (не завжди є), Навчальний центр – відповідає за виконання свого плану і намагається «проштовхнути» рекрута якнайшвидше на наступний етап, не роблячи якісного відсіву і часто ігноруючи важливі обставини.
Швидке проходження відбору в ТЦК та на ВЛК призводить до того, що в навчальні центри, а згодом і в бойові підрозділи, потрапляють люди, які не повинні були потрапити у військо.
«ВЛК, самі знаємо, проходить за 2–3 хвилини здебільшого зараз. Це не просто так. ВЛК існує у контексті, в якому, якщо ВЛК ставить непридатність або обмежену придатність (придатний до військової служби на тилових посадах, тимчасово непридатний – ред.), то, скоріш за все, цього лікаря будуть розслідувати. А якщо ставить придатність – то питань до нього не буде», – пояснює керівник аналітичного відділу Центру ініціатив «Повернись живим» Антон Муравейник.
У навчальних центрах мобілізовані затримуються найдовше. Курс БЗВП (базова загально-військова підготовка – прим. моя, О.К.) триває 51 день, але і тут відсіву майже не відбувається.
Саме в навчальних центрах новобранці офіційно стають військовослужбовцями. Це означає, що з цього моменту держава витрачається на їх навчання та утримання. Вони отримують грошове забезпечення, соціальні гарантії, речове майно, харчування. На їх навчання витрачаються кошти, набої, паливно-мастильні матеріали тощо. І саме на цьому етапі держава рахує, скільки військовослужбовців поставила до лав війська.
«Тут цифра 30 тисяч на місяць не означає нічого, крім того, що така кількість людей потрапила в навчальні центри. Це ніяк не пов'язано з тим, скільки людей потрапило в бойові бригади, скільки – на бойові посади. Це – викривлення. І виходить, що ми так самі себе обманюємо як держава, коли рахуємо ефективність на ось цьому етапі», – зауважує Антон Муравейник.
Близько половини новобранців у навчальних центрах Сухопутних військ – люди без мотивації служити, без освіти, без фахових навичок, самодисципліни і з поганим здоров’ям. Зустрічаються навіть неграмотні, розповідає заступник командира 354-го навчального полку, начальник відділу організації навчального процесу Ростислав Низицький.
«Це люди, які завжди хочуть піти в СЗЧ, кудись утекти, але вони не хочуть воювати. І не може бути якоїсь магії – ти не можеш їх пошикувати і сказати якусь полум’яну промову, після якої він такий: «Ааа, ну, тепер я зрозумів усе, я тепер буду служити, давайте я піду воювати»», – пояснює він.
Це демотивує і виснажує інструкторів, які мають і бойовий досвід, і спеціальну підготовку, і бажання навчати, та змушує їх шукати інше місце служби. А також зриває навчальний процес.
«Ти не інструктор, який готує, а по факту перетворюєшся в прямому сенсі у «вертухая». Тому що перша твоя задача – не допустити СЗЧ. Ти маєш за ними бігати, ловити, тримати. Тут навіть не питання про те, щоб ти мав їх підготувати: як тримати автомат, як правильно рухатись у бойових порядках, як здійснювати якусь реакцію на контакт. Питання в тому, що ти просто маєш його якось тримати», – каже Ростислав Низицький.
Також, за словами Ростислава Низицького, в «учебках» Сухопутних військ залишається проблема із забезпеченням навчального процесу всім необхідним, зокрема, достатньою кількістю боєприпасів. У навчальних центрах інших родів військ ситуація краща.
«Непідготовлений якісно боєць у Сухопутних військах – а це найбільший компонент військ, який виявляється найбільш непідготовленим. Ми тут математично на 100% програємо», – каже Ростислав Низицький.
В листопаді 2024 року Центр ініціатив «Повернись живим» провів опитування серед новобранців, інструкторів, заступників командирів бригад з бойової підготовки та тих, хто нещодавно пройшов базову загальновійськову підготовку, і виявив, що новобранці «не почуваються готовими виконувати бойові завдання».
Всі недоліки виконання мобілізації на етапах, що передують потраплянню новобранців безпосередньо в підрозділ, у сукупності і створюють ситуацію, коли накопичені проблеми, які ігнорувалися, падають на плечі бригади. І мобілізація не виконує своєї основної задачі – комплектувати бойові посади у бойових бригадах.
«Когорта людей на бойових посадах постійно зменшується, когорта людей на тилових посадах постійно зростає. Це веде до зростання критичного дисбалансу. З місяця в місяць ця дельта зростає. Це означає, що Збройні сили мають тенденцію до колапсу. І це питання часу», – пояснює Антон Муравейник.
Проблему намагаються «гасити» способом, який теж задачу не вирішує.
«Багатьом спускається розпорядження – перерозподілити особовий склад всередині своєї ж бригади. Людей міксують, тасують, переміщують з посади на посаду», – пояснює Олег Карпенко.
На командирів покладають функцію пошуку людей через рекрутинг, співпрацю з підрозділами резерву, повернення із СЗЧ і тому подібне.
Соціальна несправедливість спонукає уникати служби
Тлом для низької мотивації йти у військо часто виступає соціальна несправедливість при мобілізації:
«У навчальні центри мобілізовані вже приходять з ненавистю до людини у формі, тому що були якісь певні досвіди до цього. Багато з тих людей – нормальні люди, які готові служити, вони патріотичні. Просто на перших етапах через ставлення, через умови, в яких вони були утримувані, це був дуже демотивуючий процес, яким вони «заразили» всю свою родину. І вона активувалася на витягненні його з війська», – додає аналітик дослідження людського капіталу Центру ініціатив ПЖ Олексій Москаленко.
Проблему потрібно визнати і поставитись до неї серйозно, кажуть аналітики «Повернись живим». Важливо визначити людину, інституцію, яка фінально буде відповідати за результат мобілізації. Та від кількості перейти до якості.
Заступник командира 1-го корпусу НГУ «Азов» Святослав Паламар каже, що важливо, щоб не було корупції, не було кримінальних правопорушень працівниками ТЦК та СП. Тоді до них будуть нормально ставитись. А далі вже задача безпосередньо військових – навчити правильно, не збрехати, послати в той підрозділ, куди людина захотіла піти, супроводжувати її весь час до моменту потрапляння в підрозділ. І навіть коли людина вже в підрозділі – теж від неї брати зворотний зв'язок».
Дискусія про мобілізацію в політичному середовищі стала настільки токсичною, що про це бояться говорити, стверджує народна депутатка від фракції «Голос» Інна Совсун. На її думку, перше, що треба змінити, – ситуація з бронюванням.
«У нас зараз кількість заброньованих більша, ніж кількість мобілізованих. Кількість заброньованих – це не випадкова цифра. Це цифра, яка є результатом певної політики. Ми не можемо одночасно збільшувати кількість заброньованих і скаржитися, що у нас немає кого мобілізовувати. Тим паче, що питання кваліфікації цих людей теж має значення», – пояснює вона.
Такий крок допоможе покращити і аспект соціальної справедливості. Але змусити політиків до дій, що не додають їм популярності, можна лише під тиском суспільної думки, вважає народна депутатка.
Виділення в тексті мої, О.К.
Розуміти, що проблеми мобілізації не повинні замовчуватися, влада повинна робити висновки зі своїх помилок. Очевидно, що така мобілізація, яка має місце зараз, є неприпустимою. Влада не хотіла чути раніше і досі не чує експертів, які знають ситуацію. Влада не погодилася на так зване економічне бронювання, бо тоді б гроші йшли в бюджет держави, а не в кишеню чиновника, який "вирішує" питання і паразитує на ситуації, що склалася. Розуміємо, що ТЦКашники також наживаються на тих, хто здатний їм заплатити. Маємо змінити цю ганебну ситуацію, яка склалася, а також переглянути "бронь" чиновників та поліцейських, які мали б бути мобілізовані першими.
Зверніть увагу
«Великий Вулик» Френка Герберта – етномережа вільних людей у фантастичному романі «Вулик Геллстрома» (+відео)