Закон №2037-ІХ (законопроєкт №5110) передбачає запровадження кримінальної відповідальності за прояви антисемітизму, пише ТСН.
Верховна Рада проголосувала за закон про кримінальну відповідальність за антисемітизм у лютому 2022 року.
Зокрема, передбачено покарання у вигляді:
Якщо ж такі дії супроводжуються насильством, обманом або погрозами, чи здійснюються службовою особою, санкції посилюються:
У разі, коли правопорушення вчиняються організованою групою або призводять до тяжких наслідків, покарання становитиме від п’яти до восьми років ув’язнення.
Торік Зеленський підписав закон про засади державної політики національної пам’яті, що визнає її частиною нацбезпеки. Документ узаконив терміни «війна за Незалежність України», «рашизм» (як гібридну тоталітарну ідеологію РФ), «історична антиукраїнська пропаганда» та «злочини проти Українського народу». Закон також запровадивв 10-річний мораторій на зміну нових назв, спростив механізм деколонізації через голів громад/ОДА та прирівняв нагороди УНР і УГВР до державних.
Зеленський вирішив підписати закон, проголосований Верховною Радою у 2022 році. Розуміємо, що тепер Зеленському буде дуже зручно списувати на антисемітизм будь-яку критику представників влади, якщо вони євреї. Виглядає, що вони готуються до виборів або відновлення політичного процесу.
Коментарі
"Я не проти покарання за антисемітизм. Більше того, підтримую такий закон. Але у мене запитання: а за українофобію карати не будемо?", – пише відомий правник Андрій Магера. У нього в коментарях люди пишуть: "За українофобію ніхто карати не буде, лише за антисемітизм, до тих пір поки семіти будуть нами керувати". "Тепер про євреїв міндіча-шефіра не можна писати, бо це буде антисемітизм..."
Ще один дуже слушний коментар Любомира Гайдамаки (виділення в тексті мої):
"Чому ми раптом вирішили, що одна група потребує окремого захисту, а інші можуть обійтися «загальною нормою»? І головне питання, яке звучить ще неприємніше, але його не уникнути. Від кого Зеленський хоче захищати своїх одноплемінників? Серйозно, від кого? Від українців, серед яких рівень антисемітизму один з найнижчих у Європі? Від армії, де поруч воюють люди різних національностей і давно вже не міряються походженням? Чи, може, від якоїсь міфічної загрози, яку треба спочатку створити в головах, а потім героїчно з нею боротися? Бо поки що виглядає так, що ми не вирішуємо реальну проблему, а формуємо нову точку напруги там, де її майже не було. І тут починається найнебезпечніше.
Коли держава починає виділяти окремі групи в «особливий статус», навіть під правильними гаслами, вона автоматично створює відчуття несправедливості в інших, і саме це, а не відсутність законів, дуже швидко може породити те, з чим начебто борються. Парадокс, але саме такі ініціативи часто і стають тригером для реальної ненависті.
І поки нам розповідають про антисемітизм, у нас немає окремого закону про українофобію, хоча українців реально катують і вбивають за їхню ідентичність прямо зараз, і це не теорія, це щоденна реальність війни. Немає відповідальності за заперечення Голодомору, який для нас є питанням історичної пам’яті і виживання, і при цьому країна, яку так активно захищають окремими законами, досі не визнала цей геноцид. І от на цьому контрасті вся ця історія виглядає, м’яко кажучи, дивно.
Я не бачу проблеми в тому, щоб захищати будь-яку людину від ненависті. Але я бачу проблему, коли замість рівних правил для всіх нам починають продавати вибіркову справедливість під правильними словами".
А ось ще чудовий коментар Василя Лаптійчука: "Схоже, поки нарід на Великодень займався "бозна чим", хтось з грубим порушенням Конституції України й низки інших правових норм, формально, теж на правовому рівні, запроваджує в Україні новий нацизм (тут: сіонізм) з дивним пріоритетом для однієї етнічної групи. Це щоб залишили в спокої й навіть боялися вимовляти прізвища міндічів, цукерманів і назву країни, куди вони всі тікають з накраденим? Насправді, ті закони - це лютий антисемітизм уперше за всю новочасну історію України".