Про це у своїй статті "Die letzte Klammer ist gelöst" на Der Spiegel пише Крістіан Еш (Christian Esch).
Президент Порошенко голосно заявив, що вважає це рішення шкідливим, тому що воно торкнеться України сильніше, ніж сепаратистів. Але "радикали з Київського парламенту і розлючені військові ветерани нав'язали йому це рішення тим, що вони просто самі блокували залізничні переїзди в підконтрольні сепаратистам області", - пише автор.
Як можна пояснити, що і далі ведеться торгівля з противником в той час, як ведуться нові криваві бої? Президент безуспішно намагався скасувати блокаду, але врешті він виявився занадто слабким, щоб зупинити цей рух, вважає автор. Тож він просто став на чолі цього руху і оголосив ембарго урядовою політикою.
Рінат Ахметов уже багато років є господарем економіки Донбасу, вугільних шахт, сталеливарних комбінатів, електро- і теплових станцій. Фронтова лінія, що розділяє Донбас, розділила і його економічну імперію. Але тільки теоретично, насправді ж вугілля, кокс і руда, як і раніше, перевозилися з однієї частини країни в іншу, немов нічого не сталося і немов справа і зліва від залізничних колій не стріляли.
Ця химерна ситуація влаштовувала обидві сторони: уряд в Києві, тому що підприємства Ахметова платили свої податки з поза підконтрольних сепаратистам районів, і вірних Москві повстанців, тому що робочі місця на шахтах і фабриках Ахметова годували у важкі часи кілька десятків тисяч жителів, пише німецький журналіст.
Тепер це взаємовигідне переплетення насильно перервано. В результаті блокади сепаратисти поставили всі українські великі підприємства під свій контроль. Але фактично контроль не у них, а у Москви, яка не довіряє місцевим князькам на Донбасі, і не вірить, що вони зможуть управляти сучасними сталеливарними заводами або вугільними шахтами.
З однієї підслуханої українською секретною службою телефонної розмови глави «Донецької Народної Республіки» виходить, що високі урядовці в Москві вирішують, яке підприємство під чиє примусове управління переходить. Там же ж вирішують, як замінити на сталеливарних заводах відсутню українську руду. Київ, зі свого боку, повинен вирішувати, як він буде обходитися без вугілля з підконтрольних сепаратистам районів, а також без податків, які там збиралися.
Так розривають на частини те, що треба з'єднати разом. Замість цього східна частина Донбасу зростається з Росією. Москва в лютому вже визнала паспорти «Народних республік». Тепер піде економічне переплетення. У нас на очах приймає реальні обриси альтернативна чорнетка мінського угоди від лютого 2015 року: тривалий поділ України.
Мінське угода передбачала, що Донбас мав бути знову інтегрований в українську державу - хоча і на умовах, які цій державі одночасно відкрили б вплив Москви. У цьому був тріумф Володимира Путіна. Це був кабальний договір, нав'язаний слабкій стороні силою зброї.
Але стало ясно, що Київ не хоче таким чином виконувати договір і не хоче фінансувати частини країни, які він не контролює. Порошенко стримував Захід за допомогою норовливої тактики і визнаючи на словах мінську угоду, і таким чином він перекреслив плани Москви. І в цьому теж був свого роду тріумф. Але врешті-решт радіють сепаратисти, у всякому разі ті, хто серйозно шукає приєднання до Росії, а не просто збагачення і пригод. Вони з самого початку були проти мінської угоди і відчували себе так, ніби Росія їх відсунула, навіть відштовхнула в сторону української держави, в яку вони більше не хотіли входити.
Тепер Росія зробила цей крок і перейняла всю відповідальність за економічне життя в Донецьку і Луганську. В особі Ахметова позбавлена влади людина, яка більше за всіх була зацікавлена в реалізації мінських угод. Через два роки після мінської угоди, Донбас фактично включений до складу РФ як «частина російського федерального округу», радіє один з керівників сепаратистів. У Москві про це ніхто відкрито не говорить. Але ніякого шляху назад більше нема, резюмує автор статті.
Доволі об’єктивний погляд на останні події з Німеччини - від журналіста впливого німецького видання.
Торгівля на крові деморалізує українців і з цим потрібно закінчити. Автор статті, як і більшість європейців, живуть в примарному світі ілюзій щодо України і Московії. Наприклад, вони вірять інформації про казкові податки в бюджет України з підприємств на непідконтрольних Україні територіях. Детальніше про це в моєму блозі: http://valeriyshvec.blogspot.com/
Коментарі
Не сказав би, що погляд об'єктивний. Суб'єктивний німецький погляд, погляд ЄС. В ньому швидка вигода без огляду на наслідки. Нічого страшного, що люди гинуть. Порошенко, як олігарх проявив слабкість - ось, що для них страшно. А такий приклад може негативно вплинути на сучасні методи ведення бізнесу. "Це лише бізнес і нічого особистого" - такий його девіз.
Si vis pacem, para bellum
Після ослаблення Коломойського мало відбутися планове ослаблення Ахмєтова. Ось воно й відбулося. Зрозуміло, що за все треба платити, але це війна за волю.
Освячуйся! Озброюйся! Плодися!
Торгівля на крові деморалізує українців і з цим потрібно закінчити. Автор статті, як і більшість європейців, живуть в примарному світі ілюзій щодо України і Московії. Наприклад, вони вірять інформації про казкові податки в бюджет України з підприємств на непідконтрольних Україні територіях. Детальніше про це в моєму блозі: http://valeriyshvec.blogspot.com/