Зображення користувача Богдан Бень.
Богдан Бень
217

Володар Перснів і Європа: що таке етика автентичності і чому вона потрібна для звільнення індустріального суспільства

Категорія:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Автентичне суспільство супроти еклектичного, природне супроти індустріального, а зрештою самостійне суспільство супроти маси рабів. На цих філософських протиріччях ґрунтується боротьба добра і зла у Володарі Перснів, книжковій трилогії Джона Роналда Руела Толкіна, що була видана в 1954-55 роках.

191228galadriel.jpg

Галадріель
Галадріель, володарка ельфійського царства в лісі Лотлорієн, благословляє Фродо перед дорогою в саме серце темного царства, де він має знищити перстень

Будь-яка книжка цікава тим, що вона увиразнює, загострює і прискорює те, що в реальності не так чітко помітне. Тому літературу краще сприймати як мікроскоп, або як прискорену зйомку з уже розставленими акцентами, але зовсім не як пусту і відірвану від дійсності думку автора.

Всі три згадані протиріччя, довкола яких розгортається сюжет у Володарі Перснів, стосуються сучасної реальної Європи і про них писали сучасні теж цілком реальні європейські філософи. Тож хто і про що писав та чому етика автентичності і самостійності, яка в романі врятувала уявну цивілізацію, сьогодні так потрібна цивілізації реальній?

Чому можна порівнювати вигаданий світ з реальною Європейською цивілізацією?

Сам твір побудований на синтезі різноманітної європейської міфології, до якої Толкін ставився з величезною шаною і яку професійно вивчав, хоч сам був ревним католиком. Ми не знаємо, чи Толкін свідомо намагався втілити образ і долю Європи у фантастичному світі Середзем'я, а чи це вийшло мимоволі, зважаючи на його зацікавленість міфами.

В будь-якому випадку, міркуючи над сенсом історії про долю Середзем'я, важливо враховувати зацікавлення і прихильне ставлення Джона Толкіна до міфів, його глибоку католицьку релігійність, окремі політичні погляди стосовно колоніалізму і консерватизму, а також індустріалізації. Хоч люди сучасної цивілізації часто ставляться до міфів зневажливо, сам Толкін вважав, що міфи - це "відлуння Істини"[1] і писав про це у свому есеї-поемі Mythopoeia. Якщо зважати на це, то фантастичні твори будуть вже не такими й фантастичними, а відповідають на цілком реальні виклики, хай і у формі яскравих та іноді загострених образів.

Цікаво, що ми не можемо казати про якусь одну вузьку міфологію, на основі якої виникла історія і світ Середзем’я. Толкін досліджував і використовував казки та міфологію скандинавську, германську, кельтську, грецьку і також слов’янську. Щодо останньої цікавим, наприклад, є образ Радагаста, як чарівника-лісника на варті природи, якого дослідники пов’язують саме із слов’янськими міфами.

Також вагомим був вплив середньовічних поем. “Беофульфа”, наприклад, згадував[2] і сам Джон Толкін, розповідаючи про Володаря Перснів.

Можна було б припускати, що таке поєднання різних міфів та культур в одному світі Середзем’я видасться химерним, але натомість вийшов доволі цілісний і правдивий світ. Оскільки саме європейські міфи були використані Толкіном, можемо говорити про паралель Європа-Середзем’я.

Про це нагадує і мапа, яка обрізана далі на Схід, мимоволі викликаючи асоціацію з мапою Європи. Доволі очевидними є також культурні паралелі між Роганською архітектурою та норвезькими чи карпатськими церквами, спільність кельтських і ельфійських візерунків, Шир і землеробські села з європейським кліматом і культурою і так далі.

Окремо вагомі також впливи католицизму, як загальноєвропейської релігії, до якої належав і сам Толкін. Можна провести паралель між чарівниками і мудрецями та християнськими чудотворцями і святими. Легко можна побачити середньовічні монархічні касти у суспільствах Середзем’я — духовна еліта, військова еліта і всі решта.

Не так важливо, чи Толкін свідомо намагався досягти паралелі між Середзем’ям і історичною Європою, чи це в нього вийшло радше мимоволі, або підсвідомо. В обох випадках ми отримали збірний духовний образ цілісної Європи, наскільки його можна було створити на основі спільної культури та міфології.

Образ ворога у романі і реальний ворог сучасної Європи - хто це?

Якщо взяти за основу паралель Середзем’я-Європа, то логічним буде питання: хто ж такі орки розташовані на сході в Мордорі, проти яких король Арагорн об’єднує все Середзем’я? І хто такий Саурон - темний володар Мордору?

Очевидно, що в сучасному контексті мимоволі напрошується порівняння орків з сучасною Росією як головною загрозою для Європи. Втім, сам Толкін свого часу заперечував порівняння Мордору з СРСР. Хоч і критикував комунізм, але не хотів, аби описане ним темне царство прямо пов’язували з Росією. Так само й сьогодні нам зовсім необов'язково народи Середзем’я прив’язувати до сучасних країн, хоч такі порівняння і можуть напрошуватися (Гондор-Україна, Мордор-Росія, Мінас-Морґул-Донбас, зрадник Саруман як проросійські сили в центрі Європи).

Значно важливішим є цивілізаційне і культурне порівняння Мордору і Середзем’я. Багатовимірність реального життя вимагає сучасним полем битви вважати передовсім культуру і світогляд. Географічні межі цивілізації мають значення, але лише за тої умови, якщо різні географічні території чимось справді якісно і культурно відрізняються.

Виглядає на те, що Толкін, опираючись на європейські міфи, зміг образно передбачити долю сучасної Європи як цивілізації. Конфлікт між Мордором і Середзем’ям метафорично відображає реальний конфлікт двох способів життя у Європі, один з яких водночас зберігає цю цивілізацію й надалі, а інший руйнує у вихорі глобального індустріального ладу.

Є принаймні три тези і антитези в романі: автентичне і еклектичне, природне та індустріальне, а також вільне і контрольоване ззовні.

1. Автентичне і еклектичне.

Характерно, що в романі поділ на раси, народи, культури і навіть окремі племена чи етнічні групи дуже чіткий, усталений і непорушний. Це яскраво проявляється в релігійних, культурних і антропологічних відмінностях між спільнотами. В Сильмариліоні та подеколи і в самому Володарі Перснів Дж. Толкін детально описує історію і походження кожного народу, королівські роди тощо. Тут очевидна паралель з Європою окремих монархій та з Європою окремих народів.

Щодо Орків та Мордору, принциповим є їхнє походження саме від змішування різних рас, але як саме і від кого Толкін пише по-різному в окремих фрагментах, вказуючи на невизначеність їхнього походження та історії. Зрештою, уруки в Ізенгарді взагалі не народжуються, а штучно фабрикуються, що є ще радикальнішим запереченням автентичності.

Оркам не властива жодна історія та народність, натомість вони показані як хаотична маса без виражених культурних рис, очолена авторитарним лідером. Це нагадує космополітичне і, більше того, абсолютно хаотичне і розрізнене суспільство, де єдиною спільністю між людьми залишається суто інструментальна єдність політичної системи та лідера.

Тепер додамо до порівняння фантастичного і сучасного світів трішки філософії.

Чарльз Тейлор у своїй етиці автентичності критикує поверховий лібералізм, який розуміє індивіда лише інструментально, як окреме Я. Такий лібералізм наголошує на емпіричних рисах індивіда як відокремленої істоти. Але для Чарльза Тейлора свобода це не довільне наповнення сенсами початково пустого індивіда (tabula rasa), не абстрактний (до)вільний вибір, а радше самовираження вже заданої наперед автентичності як індивіда, так і спільноти в якій він живе. Принциповою є взаємозалежність між індивідом та спільнотою.

Три пропозиції своєї філософії комунітаризму Ч. Тейлор формулює так:

  1. автентичність може бути чинним ідеалом;
  2. можна аргументовано обговорювати питання, пов'язані з ідеалами та узгодженням практик із цими ідеалами;
  3. ці обговорення можуть мати вплив.

Далі філософ аналізує як може втілюватися ідеал автентичності у сучасній спільноті. Тейлор назагал поділяє консервативну ідею, яка стверджує, що для повноцінного буття людина потребує, окрім власної свободи, зв'язку із певним джерелом — скажімо, Богом, або ідеєю Добра. Водночас, Тейлор переміщує це джерело, з яким ми маємо сполучитися, глибоко всередину самої людини. Відтак, ми починаємо вважати себе істотами із внутрішньою глибиною.

Сучасний інструментальний лібералізм зупиняється на тому, що всі варіанти однаково вартісні, бо однаково вільно вибрані. Ч. Тейлор на це відповідає:

Такий підхід завуальовано відкидає існування певного горизонту значення, який існує до вибору і завдяки якому окремі речі мають більший сенс, деякі менший, а деякі взагалі його не мають, і все це передує вибору. Я можу визначити свою ідентичність тільки на тлі речей, що мають значення. Але виключити історію, природу, суспільство, вимоги солідарності, усе, крім того, що я знаходжу в собі, означає прибрати все, що може бути значущим.[3]

Критикуючи інструментальний лібералізм, Чарльз Тейлор водночас пропонував як альтернативу мультикультуралізм, тобто забезпечення можливості кожної спільноти і культури до самовираження. Така альтернатива історично вже не раз довела свою неспроможність саме через відсутність політичного сувернітету в лише культурно самовиражених спільнотах. Можна сказати, що спільноти в Тейлора недостатньо вільні та самостійні. Чи не єдиним відносно успішним прикладом мультикультуралізму є Канада - батьківщина Ч. Тейлора. Який ступінь сувернітету і незалежності достатній для нормального співіснування спільнот залежить від контексту та ступеня культурної відмінності між цими спільнотами. Рідко коли звичайного взаємовизнання в одній політичній системі може бути достатньо. І все ж, етика автентичності Ч. Тейлора задала загальний напрям розвитку комунітаризму з гострою критикою інструментального лібералізму, який запанував в Європейській цивілізації.

Етика автентичності також пояснює занепад спільнот Середзем'я у Толкіновому романі. Втрата власної автентичності веде до поринання в загальний хаос, самозамикання індивідів на собі і, як наслідок, спільнота стає неспроможною до самоорганізації і ефективної дії. На тлі цього якраз і виникає Мордор як втілення хаосу. Причину виникнення Мордору також можемо знайти у Тейлора. Є три проблеми чи загрози сучасного ліберального неавтентичного суспільства, пише Тейлор: 1. Індивідуалізм. 2. Інструментальне мислення 3. М'який деспотизм уряду і патерналізм.

Всі три риси характерні Мордору. У крайньому індивідуалізмі оркам нічого не важить вбивати одне одного чи харчуватися одне одним. Тут нема солідарності. Щодо інструментальності мислення, їм цілком нормально “виробляти” собі подібних замість народжувати, аби лише досягти кількісної міці в армії. М’який деспотизм і патерналізм втілені в образі Сауронового ока, яке всіх бачить і готове як карати так і дозволяти завоювання та підкорення інших народів.

Протистояння автентичного і еклектичного є однією з ключових ліній у Володарі Перснів, яку можна яскравіше виокремити, застосувавши філософію автентичності. Це прочитання Володаря Перснів може набувати своєї особливої актуальності в контексті сучасних дискусій про майбутнє Європейського Союзу як об’єднання вільних європейських націй чи суто економічного інструментального союзу, який потенційно може розширюватися на весь світ.

2. Природне та індустріальне.

Сам Толкін доволі жорстко критикував індустріальне суспільство. Принципово їздив на велосипеді, а не на машині, стримано якщо не скептично оцінював сучасну техніку. Це втілилося у словах дерева-ента, який говорить, що чарівником Саруманом, який колись був мудрий і шанував ліс, тепер заволоділи “тягарці і коліщатка”.

Фабрика Ізенгарду, якою Саруман керує, цікава ще й тим, що розташована в самому серці Середзем'я-Європи. Саруман, наймудріший чарівник Середзем’я, враз застосовує всю свою мудрість, передану попередніми поколіннями, проти своєї ж цивілізації. Вирубує ліс Фангорна, але зрештою ліс повстає і знищує Саруманове царство. Тут все доволі очевидно і прозоро. Однак, застосуймо знову ж таки філософську базу, аби виокремити лінії чіткіше.

Цікавою буде теорія Теодора Адорно про Діалектику Просвітництва, а також критика Мартіном Гайдегером технологій і його протиставлення мови та техніки. Хоч Гайдегер до технологій, а Адорно до Просвітницької раціональності ставляться, можливо, надто радикально, їхня філософія добре виокремлює “другий кінець палки”, на який рідко зважають.

Адорно пише про те, що Просвітництво та й загалом шлях людського мислення від міфічного до раціонального привів до ув’язнення людини в нею ж створених схемах і концепціях[4]. На соціальному рівні це проявилося в індустріальному прилаштуванні людини в суспільство як окремого гвинтика, що майже не самостійний. Створивши ефективну суспільну машину для технологічно і економічного продукування, людина водночас втратила в цьому саму себе.

Гайдегер протиставляє онтологічне (духовно-буттєве) в мові та онтичне (предметно-буттєве) в технологіях[5]. Технології для нього поверхові, і як тільки людина починає служити технологіям, жертвуючи собою задля технічного вдосконалення, відбувається забуття буття, втрата себе у сущому, у визначеннях і абстрактних категоріях, в суспільній масі Das Man. Техноцентризм безпосередньо прив’язаний і до антропоцентризму у вузькому розумінні, що віддаляє нас від стихійного, міфологічного і буттєвого вимірів.

Наскрізною темою в обох філософів виступає та ж інструменталізація, яку потім згадував Чарльз Тейлор і яка властива масовому суспільству, як модерному, так і постмодерному чи інформаційному. Якщо модерне суспільство ґрунтувалося на тотальній спільності на основі загального радіо й телебачення, то постмодерне впадає в радикальну тотальність індивідуалізму та відокремленості. І одне і друге на практиці означає вузькоспеціалізовану людину як гвинтика в системі. Сучасне інформаційне суспільство ще не стало постіндустріальним в глибшому сенсі слова, бо зберегло ті ж принципи інструменталізації та технологічної орієнтованості, що були до цього.

Філософію варто продовжити літературою, а саме повстанням лісу. Навряд чи людина здатна знищити планету через негармонійне співжиття з нею. Імовірно, спершу природа позбавиться людини, а потім відновить себе. І це варто розуміти не тільки буквально, а й метафорично. Дискусійне питання, скільки природного, власне людського ще залишилося в сучасній людині, чи вона радше функціонує як механізм, розумом якого заволоділи коліщатка.

Окремим цікавим аспектом є протистояння технологій і магії у Володарі перснів. Хоч окремі герої, зокрема Назгули, можуть називатися чорними магами, але все ж у Мордорі та Ізенгарді магія набуває значно меншого і спотвореного значення. Її заступають технології, а також генна інженерія, вибухівки, кількість орків. З боку ж Середзем’я, навпаки, перемога досягається магічною силою як в буквальному образі Гендальфа, так і у символічному образі Сема, який завдяки внутрішній силі і чистоті духа здатний протистояти спокусі персня. Це вказує на справжню сутність і потенціал людини, яку не варто підмінювати технологічним мисленням.

3. Вільні і підкорені.

До Середзем’я як образу Європи на перший погляд тяжко застосувати критику постколоніалізму, адже реальна Європа в попередні століття була колонізатором, а не колонізованим і підкореним. Проте, у книжці Дж. Толкіна Мордор як зовнішня загроза прагне колонізувати Середзем'я. Страх перед ворогом, почуття власної незначущості, зневіра, суспільна апатія є головними союзниками Мордору і водночас типовими атрибутами колонізованого народу, який замість гідності відчуває меншовартісність. Прихід Арагорна на трон є символом звільнення Середзем’я, а першим натяком на це звільнення стає зцілення Гендальфом Роганського короля Теодена.

Зрештою, після повернення королів Середзем'я знову об’єднується і саме завдяки єдності перемагає у боротьбі за свою свободу.

Якщо глянути на сучасну Європу через призму колоніалізму, то легко зауважимо почуття провини за колоніальне минуле майже у всіх Європейських народів, а передовсім, звісно, у німців. Це почуття провини зрештою загрожує, а частково вже перетворюється у такий собі гібридний комплекс меншовартості і самозаперечення. Так само це проявляється у тотальному страхові війни, який схиляє сучасну Європу умиротворювати Путіна, уникати будь-якої позиції сили. Як реакція на цей стан виникають радикальні рухи, що звертають увагу на актуальні проблеми, але водночас не готові до конструктивного діалогу і пошуку адекватних рішень, а радше до ще більшої руйнації.

Все це дуже нагадує світ Середзем’я в стані його занепаду. Хоч ми й не можемо вказати на явного колонізатора сьогодні, Європа зараз нагадує пасивний і райський край, який готовий прийняти всіх і допомогти всім, хто туди прийде. Чим це відрізняється від класичного образу колонізованого народу, навіть тої ж України у 19 столітті, як її описує Мирослав Шкандрій[6]?

Аби зрозуміти чому політично вільна Європа поступово уподібнюється до колонії, варто впровадити поняття глобальної імперії. Ця імперія знову ж таки будується саме на культурно-світоглядному терені. Вона ґрунтується на сучасній маркетинговій масовій культурі, культурі ток-шоу та серіалів, загалом - культурі пасивного інстаграмного споглядання і розваги. Хоч колонізатор не прив’язаний до конкретної географічної точки і взагалі перетворюється у щось абстрактне і невловиме, його культура, втім, ефективно захоплює весь світ і поглинає локальні “малі народи”, які мають стати лише “етнографічним матеріалом”. Звісно, це імперія світова, тому не обмежується Європейською цивілізацією. Але саме у Європі, яка сьогодні не намагається будувати ідентичність на основі історичних і автентичних спільнот, така імперія знаходить найкращий ґрунт для зростання. Правителі Росії і Китаю свідомо дають розвиватися такій глобальний культурі в себе, аби тримати власні регіональні імперії в покорі і пасивності.

Цей абстрактний і невидимий світоглядний колонізатор насправді є і в самому романі Дж. Толкіна, і в його назві. Володар Перснів — Саурон, що викував “перстень єдиний, щоб всіх поєднати і темною волею міцно скувати”. Сам Саурон поки не має тіла, лише око спостереження. Він, однак, придумав свій інструмент, який діє і підкорює все Середзем’я, адже перстень впливає не лише на свого хранителя Фродо. Кожній людині потрібно перемогти спокусу персня, а лідерам і королям особливо. Тільки так вони можуть стати вільними і активними гравцями, які впливають не лише уявно, а реально.

Цей внутрішній і містичний аспект колонізації та звільнення пронизує весь роман і вказує на те, що війна та колонізація починається не тоді, коли приходять війська і змінюється політичний лад. На той момент вона вже закінчується. Відтак, сучасну війну Середзем’я за власну автентичність і перемогу над Мордором варто розуміти передовсім світоглядно, де боряться три описані тези і антитези. Хоч географічний кордон і різниця між цивілізаціями зберігається, а антитезу сьогодні активно використовують Росія і Китай для контролю над власними регіональними імперіями, все може змінитися, якщо Європа-Середзем'я не зможе зберегти свого внутрішнього цивілізаційного ядра та втілити ідеали автентичного, природного і вільного світу. Важливою для цього залишається відповідь кожної людини на питання: яким є наше Середзем’я, заради якого я готовий пройти шлях Фродо і Сема?

  1. Цит. за Wood, Ralph C. Biography of J. R. R. Tolkien (1892–1973).
  2. Див. Shippey, Tom (2000). J. R. R. Tolkien Author of the Century.
  3. Тейлор Ч. Етика Автентичності.
  4. Adorno T. Dialectics of Enlightenment
  5. Гайдеґґер М. Дорогою до мови / Пер. з нім. В.Кам'янця. — Львів: Літопис, 2007.— с.15
  6. Шкандрій М. В обіймах імперії: російська і українська літератури новітньої доби.
Наші інтереси: 

Літературу краще сприймати як мікроскоп, або як прискорену зйомку з вже розставленими акцентами, але зовсім не як пусту і відірвану від дійсности думку автора. Всі три згадані протиріччя, довкола яких розгортається сюжет у Володарі Перснів, стосуються сучасної реальної Європи і про них писали сучасні теж цілком реальні європейські філософи.

Коментарі

Зображення користувача Олена Каганець.

Дуже цікаво. Дякую, Богдане!

Зображення користувача Ігор Каганець.

Наша справа отримує професійну філософську підтримку. Це чудово!

Все, що робиться з власної волі, - добро!

Зображення користувача Тарнай Стрілець.

З великим інтересом прочитав двічі. Дуже пізнавальна стаття. Дякую.