Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Про роль командира в сучасній війні – колишній комбат про важливість ініціативності та відповідальності на місцях і застарілі підходи командування

Категорія:

В сучасних реаліях, при нестачі піхоти, коли основну частину складають бусифіковані, малонавчені люди, коли маємо безліч викликів, з якими стикається підрозділ при виконанні задач, одним з основних критеріїв успіху є професійний пункт управління.  Хто знає, що таке управління людьми в бою, може доволі чітко описати роль і значення командира.

Про це у своєму дописі на Фейсбук написав Олександр Ширшин, колишній комбат 47-ї окремої механізованої бригади. 

"Відсутність системи оцінки командира, плану розвитку, відповідальності і мотивації (крім усіма бажаних грамот, ну, і доган, як же без них...), призводить до того, що маємо недостатньо компетентних  посадових осіб на різних ланках, – пише Олександр Ширшин. – Некваліфікованість у цьому випадку – нерозуміння специфіки ведення бойових дій в сучасній війні, невміння швидко ухвалити рішення, невміння організувати роботу підрозділу (як робота з людьми, так і планування, розподіл задач, контроль), відсутність навичок оцінки тощо.

У структурі ЗСУ переважно все впирається у звання, а не компетенції (можеш не мати нічого в голові, але очолювати корпус, бо колись тобі дали “зірочку”) або в брак кадрів, що знижує нашу ефективність, збільшує втрати. Система оцінювання кваліфікації дала б змогу покращити якість роботи. 

Повномасштабна війна стала причиною того, що до лав ЗСУ стали цивільні, які не мали ні бойового, ні армійського досвіду, зокрема офіцери, що прийшли після кафедри. Відсутність системи належної підготовки та адаптації створили прірву та навіть певне упереджене ставлення між “кадровими” та “мобілізованими”. Кадрові командири не завжди розуміють (зазвичай взагалі не розуміють), що мобілізований не знає тих фахових речей, які вони вивчали 5 років, і потім дивуються чому та чи інша робота зроблена не так або не виконана. Найчастішу відповідь, яку я зустрічав при проханнях пояснити: "Читай статут". Що саме читати, який зі статутів – невідомо, і також це свідчить про те, що такі військові неспроможні пояснити на конкретних кроках та прикладах, як виконати цю задачу, що своєю чергою може свідчити, що людина засвоїла лише букву, але не принцип. 

Найчастіше “полковником з ОТУ” складні процеси зводяться до одного слова “Наказую”, що в його голові забезпечує успіх виконання, навіть якщо це не відповідає законам природи. 

Відсутність бойового досвіду у командирів впливає на управління підрозділами, бо крім всього вищеописаного є ще морально-психологічний складник – люди мають свій обмежений ресурс і можливості, є специфіка роботи в полі тощо. Людям властиво фізично і морально виснажуватися. Кожен має свої фізичні та моральні можливості. Важливим складником є страхи і вміння о/с управляти ними. Якщо люди не відібрані і не підготовлені в одній системі (однакові критерії), важко оцінити ці навички. 

Неможливо ставити задачу спираючись на “статутного” солдата чи універсального бійця, якому ні голод, ні втома, ні страх невідомі. Якщо командир цього не переживе на собі, він не знатиме, як тому хлопцю в окопі, що він відчуває і коли він стане небоєздатним в таких умовах. Брак цих моментів призводить до “вимагання” неможливого, нехтування людьми – переважно людину сприймають як “бездушну одиницю” з подальшими наслідками (втрата боєздатності і невиконання задач, що призводить до  провалів, ускладнює “життя” і створює загрозу сусідам тощо). Ті, на кому “їздять”, якщо вони добре воюють, ми їх втрачаємо як 200/300 через зниження боєздатності за таких умов, далі просідає цілий підрозділ, коли бачить, що найкраще підготовлений боєць випав і більше не буде кому їх вести.

Важливо навчити (або підібрати) командирів, спроможних ДУМАТИ: швидко обробляти інформацію в умовах, в яких опинився, і ухвалювати рішення, конструюючи реалізацію його у своїй голові, відповідно до якої давати команди особовому складу. Можна мати гіршу вогневу підготовку, але використовуючи голову досягнути кращого результату.

Також варто говорити про мотивацію і відповідальність. Відсутність належного забезпечення або рівна оплата за менш складну роботу, яка не має тягаря відповідальності, напр., за  життя людей, звужує коло “бажаючих” на критично важливі посади.

Отримання звань має відповідати компетенціям, а не рокам вислуги та перебуванням на посаді (ці речі можуть сприяти скороченій процедурі, але ніяк не бути визначним фактором). Не може бути звання посади комбата і звання “завідуючого” кафедри в внз однаковими. Це – різні зусилля, різний досвід, різні вимоги тощо. Карʼєрист обере шлях найменшого спротиву і отримає звання з усіма привілеями в тилу, нічого не роблячи, ніж недосипаючи ночі та втрачаючи людей тощо. Необхідна справедлива “сітка” відповідності звань і привілеїв, яка спирається на знання та досвід. 

Безвідповідальність в прийнятті рішень створює або вседозволеність, або хаос. Негативні стимули (покарання) зараз – догана, рандомна кримінальна справа тощо, позитивні стимули (заохочення) – медалі, грамоти, дозвіл на відпустку (і так заслужені) – дуже обмежений набір, який слід збагачувати і розвивати, а також він має мати цінність для о/с. Тобто відповідальність має стати бажаною, і до неї мають прагнути.

Частиною рішення може бути запровадженням “відповідної” до нинішньої ситуації системи навчання офіцерсько-сержантського або лише офіцерського складу, для досягнення критично важливих навичок (тут  варто внести і цивільний управлінський складник, на мою думку, бо армія і цивільне життя – це різні планети). Обовʼязковий елемент бойового досвіду (хоча б мінімального). Одним з виходів може бути створення та проживання сценаріїв, наближеного до бойового з відповідним рівнем стресу, втоми тощо.  

Критичним є якісне проведення AAR (After Action Review) та висновки, які потім впроваджувати в підрозділи. На даний момент це – якщо робиться, то лише для “галочки”, тобто формально, а не заради покращення дій (звісно є підрозділи, які це використовують добросовісно і мають позитивні результати). Проведення аналізу має бути не тільки успішних задач, але й неуспішних чи провальних. Росіяни на кожну “цікаву” подію, новий досвід пишуть методичку, об'єднуючи AAR в Lessons Learned і поширюють та впроваджують далі", – написав комбат.

Нагадаємо, про нього нещодавно писав Wall Street Journal у статті "Колись спритна армія України загрузла в радянському процесі прийняття рішень".

Нагадаємо, 14 серпня ц.р. командир батальйону в 47 окремій механізованій бригаді Олександр Ширшин вже офіційно не комбат.

Виділення в тексті мої, О.К.

Наші інтереси: 

Розуміємо, що найкращі воїни гинуть, найкращих командирів звільняють. Припускаю, що зараз в Українській Армії серед вищого військового керівництва здебільшого залишилися або пристосуванці, або "какаяразніца", що виконують неадекватні бажання Зеленського з Єрмаком (через Сирського). Ну і, звичайно, тилових паркетних генералів, які ніколи не були на передовій, не воювали, а тільки накази віддавали, хоч греблю гати! Їм байдужа доля солдатів, сержантів, бойових командирів, їм вигідно продовження цієї війни... Але бойові командири та справжні воїни закінчуються!

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Світлосяйний Арджуна

Крішна, Хрестос та їхні ельфи: Бгаґавад-Ґіта про те, як діяти проти всіх і стати надлюдиною (подкаст)

Відкрийте для себе шлях до надлюдини – шлях ельфізму! Знання про перетворення людини на ельфа є суттю Євангелія та Бгаґавад-ґіти – проявів єдиної Гіперборійської Традиції. Ключем до цієї дивовижної...

Останні записи