Комунікаційна стратегія української влади, яка спрямована на донесення меседжу, у тому числі через відеозвернення Президента Володимира Зеленського, про те, що "ми рухаємося вперед" з метою підтримання оптимізму в країні та за кордоном, створює розкол між Офісом Президента, військовим керівництвом і суспільством
Колишні та нинішні радники кажуть, що брак реалізму в меседжах Президента України підриває довіру.
Понад 650 днів поспіль Президент України Володимир Зеленський виступає щонайменше з одним відеозверненням до нації, вихваляючи війська, відзначаючи успіхи на лінії фронту та підтверджуючи рішучість перед обличчям російської агресії.
За словами трьох осіб, знайомих з комунікаційною стратегією, меседж завжди полягає в тому, що "ми рухаємося вперед" з метою підтримання оптимізму в країні та за кордоном. Ця політика застосовується на всіх державних рівнях – від міністерств і місцевих адміністрацій до військового командування – і включає сувору цензуру поганих новин, таких як кількість українських жертв або успішні російські удари.
Але в умовах, коли Україна цього року має небагато військових досягнень, а західна підтримка зменшується, комунікаційна стратегія створює розкол між адміністрацією президента і військовим керівництвом, кажуть офіцери збройних сил, колишні співробітники адміністрації президента і фахівці з комунікаційних стратегій.
"Нам потрібно додати більше реалізму... і ми повинні бути такими ж сміливими, як 24 лютого [2022 року]", – сказала особа, пов'язана з президентською комунікаційною стратегією.
Політичні суперники почали відкрито критикувати Зеленського, а мер Києва Віталій Кличко нещодавно звинуватив президента в авторитаризмі й навіть порівняв його з Владіміром Путіним.
Тим часом військові керівники стверджують, що розрив між офіційними повідомленнями та ситуацією на місцях більше не є переконливим, а отже, не мотивує ні українців, ні західних партнерів країни.
Але Зеленський вбачає в оптимістичному посланні єдиний спосіб заспокоїти тих, хто сумнівається в Україні на Заході, і зміцнити довіру українського бізнесу, який є життєво важливим джерелом податкових надходжень для військових зусиль.
"Якщо ми будемо песимістично налаштовані, ми можемо очікувати, що [люди] перестануть розвивати свій бізнес в Україні та перестануть платити податки, і у нас не буде достатньо грошей, щоб продовжувати воювати", – сказав один з чиновників.
Розбіжності стали очевидними минулого місяця, коли головний український генерал Валерій Залужний заявив в інтерв'ю The Economist, що сухопутна війна зайшла в "глухий кут" – табуйоване слово в Києві. Але лінія фронту на сході України справді майже не зрушилася з місця з моменту початку контрнаступу в червні цього року.
Відвертість Залужного здивувала багатьох українців, а деякі західні лідери навіть зателефонували до Києва, щоб запитати, що це означає і чи є переговори зараз пріоритетом.
Ірина Золотар, радник і керівник відділу комунікацій колишнього міністра оборони України Олексія Резнікова, сказала, що стратегія оптимізму спочатку працювала, допомагаючи українцям повірити в себе і свою здатність протистояти вторгненню.
Але зараз вона створила заплутаний наратив, де "очікування завищені та не відповідають реальному стану справ". За її словами, статті у ЗМІ, які описують ситуацію "не так добре", як офіційна лінія, сприймаються як неправдиві. Натомість уряд повинен демонструвати "збалансований реалізм".
"Для того, щоб суспільство не будувало повітряні замки та зняло рожеві окуляри... необхідно перестати боятися говорити правду, – сказала вона. – Що перемога буде даватися важко, що це марафон, довгий і виснажливий".
За словами пані Золотар, нинішня стратегія призвела до того, що аудиторія на Заході запитує, навіщо їм вкладати гроші своїх платників податків, якщо Україна завжди "ось-ось переможе".
Інші радники з комунікацій кажуть, що стратегія затуляє від українців і західної громадської думки гостроту ситуації та підриває довіру.
"Іноді боротьба – інформування про те, що відбувається в реальному житті – говорить більше, ніж просто красива фотографія бою", – сказав один колишній високопоставлений співробітник.
Прикладом є часте використання Україною "контрпропаганди" під час 10-місячної битви за східноукраїнське місто Бахмут, сказав колишній співробітник. Це віддзеркалювало російську тактику, яка намагалася зберегти імідж успіху, тоді як західні партнери переконували Київ, що Бахмут не вартий таких величезних втрат.
Офіційні канали в Telegram та інших соціальних мережах брендували битву гаслами на кшталт "Фортеця Бахмут" і "незламний" Бахмут, які зникли за кілька днів до того, як Росія оголосила про перемогу в травні. Зеленський ніколи офіційно не визнавав відступ України з Бахмута, а в червні Міністерство оборони представило продовження українських атак з околиць міста як доказ того, що битва програна не була.
За словами колишнього співробітника, така комунікація приховувала "неймовірний рівень виснаження, страждання тисяч сімей, величезну кількість щоденних смертей, напругу і сумніви". Замовчуючи погані новини, з-за кордону складалося враження, що "два пропагандисти борються з пропагандистськими наративами".
Новини про війну просочуються до української громадськості через соціальні мережі та усне мовлення, попри цензуру, каже Оксана Романюк, директор Українського інституту масової інформації, організації, що займається моніторингом ЗМІ.
"Майже у кожного українця є родичі або друзі, які воюють або безпосередньо постраждали від війни. Якщо не буде негативної інформації, це вб'є довіру до влади".
Романюк вказав на скорочення аудиторії українського національного "Телемарафону" – затверджених урядом випусків новин, що транслюються основними каналами, – а також на нещодавнє опитування Міжнародного республіканського інституту, що базується в США, яке показало, що підтримка Зеленського знижується.
Наші інтереси:
Читаємо іноземні ЗМІ, дивимося на війну під іншим кутом зору.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Українці ставлять під сумнів промови в "рожевих тонах" від Володимира Зеленського
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Комунікаційна стратегія української влади, яка спрямована на донесення меседжу, у тому числі через відеозвернення Президента Володимира Зеленського, про те, що "ми рухаємося вперед" з метою підтримання оптимізму в країні та за кордоном, створює розкол між Офісом Президента, військовим керівництвом і суспільством
22061301.png
Українці ставлять під сумнів промови в "рожевих тонах" від Володимира Зеленського. Так називається стаття Ізобель Кошів (Isobel Koshiw) у Financial Times.
Колишні та нинішні радники кажуть, що брак реалізму в меседжах Президента України підриває довіру.
Понад 650 днів поспіль Президент України Володимир Зеленський виступає щонайменше з одним відеозверненням до нації, вихваляючи війська, відзначаючи успіхи на лінії фронту та підтверджуючи рішучість перед обличчям російської агресії.
За словами трьох осіб, знайомих з комунікаційною стратегією, меседж завжди полягає в тому, що "ми рухаємося вперед" з метою підтримання оптимізму в країні та за кордоном. Ця політика застосовується на всіх державних рівнях – від міністерств і місцевих адміністрацій до військового командування – і включає сувору цензуру поганих новин, таких як кількість українських жертв або успішні російські удари.
Але в умовах, коли Україна цього року має небагато військових досягнень, а західна підтримка зменшується, комунікаційна стратегія створює розкол між адміністрацією президента і військовим керівництвом, кажуть офіцери збройних сил, колишні співробітники адміністрації президента і фахівці з комунікаційних стратегій.
"Нам потрібно додати більше реалізму... і ми повинні бути такими ж сміливими, як 24 лютого [2022 року]", – сказала особа, пов'язана з президентською комунікаційною стратегією.
Політичні суперники почали відкрито критикувати Зеленського, а мер Києва Віталій Кличко нещодавно звинуватив президента в авторитаризмі й навіть порівняв його з Владіміром Путіним.
Тим часом військові керівники стверджують, що розрив між офіційними повідомленнями та ситуацією на місцях більше не є переконливим, а отже, не мотивує ні українців, ні західних партнерів країни.
Але Зеленський вбачає в оптимістичному посланні єдиний спосіб заспокоїти тих, хто сумнівається в Україні на Заході, і зміцнити довіру українського бізнесу, який є життєво важливим джерелом податкових надходжень для військових зусиль.
"Якщо ми будемо песимістично налаштовані, ми можемо очікувати, що [люди] перестануть розвивати свій бізнес в Україні та перестануть платити податки, і у нас не буде достатньо грошей, щоб продовжувати воювати", – сказав один з чиновників.
Розбіжності стали очевидними минулого місяця, коли головний український генерал Валерій Залужний заявив в інтерв'ю The Economist, що сухопутна війна зайшла в "глухий кут" – табуйоване слово в Києві. Але лінія фронту на сході України справді майже не зрушилася з місця з моменту початку контрнаступу в червні цього року.
Відвертість Залужного здивувала багатьох українців, а деякі західні лідери навіть зателефонували до Києва, щоб запитати, що це означає і чи є переговори зараз пріоритетом.
Ірина Золотар, радник і керівник відділу комунікацій колишнього міністра оборони України Олексія Резнікова, сказала, що стратегія оптимізму спочатку працювала, допомагаючи українцям повірити в себе і свою здатність протистояти вторгненню.
Але зараз вона створила заплутаний наратив, де "очікування завищені та не відповідають реальному стану справ". За її словами, статті у ЗМІ, які описують ситуацію "не так добре", як офіційна лінія, сприймаються як неправдиві. Натомість уряд повинен демонструвати "збалансований реалізм".
"Для того, щоб суспільство не будувало повітряні замки та зняло рожеві окуляри... необхідно перестати боятися говорити правду, – сказала вона. – Що перемога буде даватися важко, що це марафон, довгий і виснажливий".
За словами пані Золотар, нинішня стратегія призвела до того, що аудиторія на Заході запитує, навіщо їм вкладати гроші своїх платників податків, якщо Україна завжди "ось-ось переможе".
Інші радники з комунікацій кажуть, що стратегія затуляє від українців і західної громадської думки гостроту ситуації та підриває довіру.
"Іноді боротьба – інформування про те, що відбувається в реальному житті – говорить більше, ніж просто красива фотографія бою", – сказав один колишній високопоставлений співробітник.
Прикладом є часте використання Україною "контрпропаганди" під час 10-місячної битви за східноукраїнське місто Бахмут, сказав колишній співробітник. Це віддзеркалювало російську тактику, яка намагалася зберегти імідж успіху, тоді як західні партнери переконували Київ, що Бахмут не вартий таких величезних втрат.
Офіційні канали в Telegram та інших соціальних мережах брендували битву гаслами на кшталт "Фортеця Бахмут" і "незламний" Бахмут, які зникли за кілька днів до того, як Росія оголосила про перемогу в травні. Зеленський ніколи офіційно не визнавав відступ України з Бахмута, а в червні Міністерство оборони представило продовження українських атак з околиць міста як доказ того, що битва програна не була.
За словами колишнього співробітника, така комунікація приховувала "неймовірний рівень виснаження, страждання тисяч сімей, величезну кількість щоденних смертей, напругу і сумніви". Замовчуючи погані новини, з-за кордону складалося враження, що "два пропагандисти борються з пропагандистськими наративами".
Новини про війну просочуються до української громадськості через соціальні мережі та усне мовлення, попри цензуру, каже Оксана Романюк, директор Українського інституту масової інформації, організації, що займається моніторингом ЗМІ.
"Майже у кожного українця є родичі або друзі, які воюють або безпосередньо постраждали від війни. Якщо не буде негативної інформації, це вб'є довіру до влади".
Романюк вказав на скорочення аудиторії українського національного "Телемарафону" – затверджених урядом випусків новин, що транслюються основними каналами, – а також на нещодавнє опитування Міжнародного республіканського інституту, що базується в США, яке показало, що підтримка Зеленського знижується.
Читаємо іноземні ЗМІ, дивимося на війну під іншим кутом зору.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта