Українці ще не усвідомили важливість Конотопської перемоги або Чому вбили Михайла Грушевського

Кілька років тому ми вшановували пам’ять видатного українського гетьмана Івана Виговського в селі Руда на Львівщині, де колись знаходився його родовий маєток і де, за переказами, він і похований. Зараз у Руді діє меморіальний музей славетного гетьмана. Тоді демонстрували документальний фільм Тараса Каляндрука «Іван Виговський». Фільм був створений ще у 2009 році, і це була перша документальна спроба осмислення постаті великого Гетьмана, розповідає в інтерв’ю Світовому  Конґресу Українців відомий український режисер, сценарист, дослідник української історії Тарас Каляндрук.

Тоді до група київських гостей із патріотичних козацьких організацій запитали його, чи міг би я взятися за створення художнього фільму про Конотопську битву, адже ця тема є вкрай актуальною, позаяк проросійські сили готуються створити за українські гроші свій варіант прочитання історії Конотопської битви.

Для українців Конотопська битва – це історія нашого успіху, якою ми по праву можемо пишатися. Для консолідації української нації Конотоп є тим самим, чим є Тевтобург для німців чи Грюнвальд для Речі Посполитої. А Москва не може пережити, що наші предки завдали їй тоді надзвичайно дошкульної поразки, тому тема Конотопської битви Москвою висвітлюється діаметрально протилежно: в рази применшується чисельність московської армії, занижується кількість втрат, а поразка приписується випадковості або татарському фактору. Крім того, маємо замовчення фактів, які не вписувались у цю концепцію, знищення документів, репресованих істориків, які досліджували цю тему.

Ще працюючи над документальним фільмом про Виговського Тарас Каляндрук дізнався шокуючу правду: знаменитого українського історика Михайла Грушевського було знищено саме за спробу висвітлення Конотопської битви. Адже в Москві він саме працював над черговим томом своєї історії України-Руси, де мала бути описана Конотопська перемога.

Ви самі можете легко переконатися в цьому, відкривши останній виданий том Історії України-Руси (перша частина десятого тому) і переконатися, що його історія буквально обривається на подіях, які передували Конотопській битві. Професор Віктор Ідзьо в 90-х роках ХХ ст., працюючи в московських архівах, знайшов матеріали, які свідчать про те, що Михайло Грушевський працював над десятим томом, в якому мали бути раніше невідомі документи про Конотопську битву.

Матеріали, які знайшов Грушевський, мали стати сенсацією, адже до нього в Україні (зрештою, як і ніде у світі) не було жодного комплексного дослідження Конотопської кампанії. Це, звичайно, викликало занепокоєння кремлівських вождів, і Грушевського швиденько вивезли в Кисловодськ, де під приводом операції з видалення карбункула закатрупили на операційному столі. Дочка Грушевського Катерина, якій після смерті батька чудом вдалося видати першу частину десятого тому (ту, яка закінчується Гадяцькою угодою), була негайно заарештована і згодом закатована в засланні. Усі матеріали другої частини десятого тому були конфісковані й зараз переховуються в спецархівах.

У життєписі Івана Виговського є дуже багато білих плям, суперечливих даних і перекручень. Адже московські історики століттями цю інформацію знищували або подавали виключно в негативному ключі. Тому доводилося по крупинках просіювати, ретельно аналізувати факти, досліджуючи тему.

Працюючи над документальним фільмом, Тарас Каляндрук зібрав унікальну документальну базу, яка дала змогу максимально об’єктивно висвітлити історію як особи самого гетьмана, його соратників і ворогів, так і передумови та перебіг Конотопської битви.

Він зізнається, що його захоплює процес дослідження. Він вивчає біографію персонажа, його мотивації тощо. Йому подобається знаходити деталі, які сприяють кращому розкриттю характеру головних героїв. Крім того, в історичному фільмі дуже важливо передати атмосферу епохи, а це також потребує копітких досліджень.

За задумом це буде епічний історичний бойовик з елементами біографічної драми та політичного трилеру. Я обмежив її часовими рамками від смерті Богдана Хмельницького до Конотопської перемоги, оскільки більше в фільм просто не влізе, історія настільки насичена, що треба було вибирати найцікавіший період.

На прикладі Конотопської битви хочу показати високу бойову ефективність тогочасної військової організації Козацької України, яка дозволила не лише протистояти потужній військовій машині Московського царства, а й перемагати її.

Військових батальних сцен у фільмі буде багато. Фактично, це буде епічна картина на зразок «Трої», але з переможним кінцем. До того ж якщо Троя була захищена від ворога могутніми стінами, то укріплення Конотопу в часи панування артилерії були не такими вже й значними, важливу роль тут відіграв бойовий дух і військове мистецтво оборонців. Адже по співвідношенню українських і московських сил під Конотопом ця оборона далеко перевищує навіть широко розпіарену Сталінградську битву.

На кожного козака наступало 200 ворогів, на одну гармату було 50 ворожих. І при такому співвідношенні наші предки більш як два місяці ефективно протистояли ворогу і протрималися до приходу гетьмана, а потім спільними зусиллями розгромили загарбників.

На превелику досаду московських істориків, у Конотопі ніяких татар не було, його обороняли українці. Тому всі розмови, що татарська орда була запорукою Конотопської перемоги, це міф, вигаданий кремлівськими борзописцями.

Головну роль зіграє заслужений артист України Орест Огородник. Він створює атмосферу могутньої козацької енергії і якнайкраще підходить до образу, вважає Тарас Каляндрук.

Проект фільму підтримали низка громадських організацій в Україні та за її межами. Зараз збираємо кошти. З проектом кожен може ознайомитись на сторінці у Facebook. У перспективі кожен українець зможе долучитися до створення цього фільму своїми коштами, знаннями, працею, талантом, ресурсами. Переконаний, цей фільм стане дійсно народним кінопроектом.

Чи сподіваєтесь Ви своїм фільмом змінити українське суспільство?

Саме так. Згадаймо, як фільм «Хоробре серце» вплинув на шотландців, і як взагалі у світі образ шотландця асоціюється з цим фільмом, чи як фільми Акіри Куросави вплинули на світосприйняття японців. Українці ще не усвідомили, наскільки важливою для них є Конотопська перемога. З колоніального минулого тягнеться тенденція, коли треба про все говорити якось так лагідно, м’яко, наприклад, ворогів не можна називати ворогами, а треба лагідно «воріженьками», які самі десь щезнуть, «як роса на сонці». Натомість наші предки часів Виговського прямо називали речі своїми іменами, чітко розрізняли добро і зло, друзів і ворогів, і своїми грудьми закривали ворогам шлях на нашу землю. Про це й буде розповідати фільм.