Стратегічні студії: США. Мисливці за мрією

Середина вісімдесятих років минулого сторіччя: величезні угруповання радянської армії ще перебувають у країнах, членах Варшавського договору, в тому числі тридцять тисяч танків. Радянські маршали та генерали цілком серйозно розробляють плани захоплення Центральної та Західної Європи, планують танкові прориви після ядерних та термоядерних ударів. Такі собі покручі-гібриди якоїсь Вісло-Одерської операції та сумнозвісних навчань на Тоцькому полігоні, які провів в 1954 році маршал Георгій Жуков із застосуванням ядерної зброї.

Генерали, особливо генерали армій переможців, завжди готуються до минулих війн. Як колись французькі маршали, переможці у Першій світовій війні, майже двадцять років будували в центрі Європи щось на зразок Великої китайської стіни – лінію Мажино. В травні 1940 року з’ясувалося, що це абсолютно безглузда споруда, яку новонароджений вермахт просто обійшов, вдершись у Францію через Бельгію.

У цей самий час генерали США не побоялися глузувань та кепкувань власних ідіотів і збирають в травні 1985 року на авіабазі Райт-Паттерсон в штаті Огайо триденну конференцію в межах проекту «Футуролог-2». Там зібралися для обміну думками військові інженери Військово-повітряних сил США, профільні вчені разом із чотирма десятками письменників-фантастів.

Метою конференції було визначення напрямків розвитку майбутніх військових засобів та технологій. З’ясувалося, що багато ідей письменників зацікавили фахівців-військовиків. Зокрема, цілком фантастична думка про те, що бойові машини можна живити енергією безпосередньо із супутників.

Уже через рік відбулася ще одна така конференція, тепер під назвою «Концепції альтернативного озброєння майбутнього». Обговорення точилися навколо тем: зберігання й передача енергії, викриття цілей, способи впливу на живу силу супротивника. Як з’ясувалося, знову інженери та вчені з великою увагою вислуховували пропозиції фантастів, особливо в галузі так званої несмертельної зброї, здатної паралізувати, травмувати й при цьому все ж таки не вбивати вояків супротивника.

До речі, завзятим ініціатором американських програм по цьому вельми перспективному напрямку став такий собі полковник Джон Александер (John B. Alexander). Заслужений ветеран виявився вельми цікавою особистістю. Джон Александер відвоював у В’єтнамі, зацікавився східними містичним вченнями й став їх фанатичним прихильником.

У 1980 році він надрукував в журналі «Мілітері Рев’ю» програмну статтю про зброю майбутнього, в якій передбачив переможність таких собі вояків-характерників з незвичайними здібностями – телепатією та телекінезом. Завдяки цій праці його помітили в Центральному розвідувальному управлінні, Раді національної безпеки та Конгресі США. Серед його шанувальників та учнів опинився навіть майбутній віце-президент США Альберт Гор! Він під керівництвом полковника вивчав таємниці нейролінгвістичного програмування. Докладніше про це можна прочитати в книзі В.І. Хозікова «Информационное оружие». – М.: ОЛМА-Пресс, 2003, стор. 280-284.

В 1983 році Джон Александер отримує кошти на програму досліджень телекінезу, яку називає «Джедай». Пригадайте рицарів-джедаїв із «Зоряних війн», які могли пересувати речі силою погляду й концентрацією волі.

В 1988 році Джон Александер звільняється із армії й переходить працювати в Національну лабораторію в Лос-Аламосі. Тепер він користується підтримкою Джанет Моріс, директора з досліджень Ради глобальної стратегії США (USGC), яку тоді очолював колишній заступник директора ЦРУ Рей Клайн. До речі, сама Джанет Моріс полюбляла писати фантастичні романи.

І знову ми бачимо, як напрацювання серйозних теорій майбутньої війни в США переплітаються з уявою тих, хто пише фантастичні твори. Тексти-образи майбутнього стають матрицями, з яких виростає футуристична бойова потуга нашого теперішнього союзника.

Таким чином, Рада глобальної політики США стає ініціатором національної американської програми напрацювання «несмертельної зброї», тобто зброї майбутнього. Полковник Джон Александер став натхненником цієї програми. Саме він надихнув іншого фантаста-творця «військових матриць» майбутнього, відомого Тома Кленсі, в творах якого з’явилися приклади «несмертельної зброї». Так, в романі «Поклик честі» ксеноновий ліхтар, що засліплює, американські розвідники використовують із засади, випалюють сітківку очей екіпажу японського літака далекої радарної розвідки, після чого літак гине з усіма вояками, а в обороні Японії з’являється величезна прогалина.

А ось реальний арсенал, який розроблявся під керівництвом дивакуватого полковника: портативні лазери та ізотопні випромінювачі для засліплення, замасковані під звичайну зброю; інфразвукові генератори, здатні позбавляти людей розуму, викликати блювоту та понос; липка піна, яка миттєво застигає, позбавляючи людину найменшої спроможності рухатися.

Крім того, Джон Александер став одним з найбільших теоретиків інформаційної війни. Разом з тим він переймався пошуками невідомої затопленої цивілізації біля атолу Біміні, вивчав контакти з інопланетянами та потойбічне життя!

Зрозуміло, що уявити собі такого полковника з такими зацікавленнями в радянській армії у вісімдесяті роки минулого сторіччя неможливо. Навряд чи знайдеться такий і у Збройних Силах України. Ще важче уявити, щоб якийсь військовий здумав надрукувати в СРСР щось схоже на програмну статтю Джона Александера.

Для ілюстрації можливостей, як використовувати фантазію на користь війні, можна подати також приклад із творів того самого Тома Кленсі. Його романи що далі, то більше перетворюються в опис можливих війн США. До речі, до них треба ставитися вельми серйозно.

Наприклад, в 1997 році він описав війну США проти звичайної армії радянського типу. За фабулою Ірак й Іран створюють Об’єднану Ісламську Республіку й армія цієї держави погрожує захопити Саудівську Аравію. Цей роман дуже нагадує реальну війну США проти Іраку навесні 2003 року. Жодного копіювання операції в Персидські затоці зими 1991 року з її багатоденними авіаційними ударами. Мусульманські армії вщент розбиваються зустрічними ударами невеличких, але дуже рухливих американських сухопутних підрозділів. США реагують вельми швидко, бо мають для перевезення військ сотні літаків, швидкі транспортні кораблі. Важкі танкові й механізовані дивізії Об’єднаної Ісламської Республіки наражаються на поразку від надзвичайно рухомих груп армії США, які перемагають завдяки гарному зв’язку, відмінної «он-лайн» розвідки, «бойового інтернету» та мережевої організації бою, які разом дозволяють воякам США знищувати ворога з вражаючою точністю й неймовірною швидкістю. Так що супротивник в порівнянні з ними здається нерухливим тугодумом з уповільненою реакцією. Крім того, наземні угрупування США діють у тісному зв’язку з авіацією, яка руйнує другі ешелони магометан, їхні штаби, «нервові центри», склади з пальним та артилерійські позиції. 

Саме так вояки США й здійснювали наступ в Іраку навесні 2003 року всупереч очікуваному багатоденному військово-повітряному штурму. Вони скерували в сухопутний «бліцкриг» свої мало чисельні наземні війська, наступали вузьким фронтом, розтягнувши комунікації, не переймаючись можливими фланговими ударами на відсіч. Єдине чого не передбачив Том Кленсі – «золотої зброї» – підкупу іракської військової верхівки. І все ж фантазія письменника випередила – а може й створила – майбутню реальність. Спочатку був роман, а потім справжня війна!

Чи можна собі уявити військову верхівку СРСР, або України, яка влаштовує семінари з письменниками!

Але ж таке може бути вельми корисним. Навіть якщо доведеться розробляти нову стратегію війни для країни, чиї ресурси не сумірні з ресурсами США. Робити це доведеться зовсім не так як у технологічно сильних США, але ж ми їхній союзник за межами НАТО. То ж маємо довести, що зможемо опанувати та використовувати їхні новітні технології. Технології двадцять першого сторіччя.