Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець
  • Відвідувань: 193
  • Переглядів: 202

Стратегічна логіка війни Росії з Україною – Кріс Блетман (Chris Blattman), Wall Street Journal

Категорія:

На жаль, західні журналісти продовжують називати російську агресію і війну проти України "вторгненням" Путіна, наче це один Путін завдавав ракетних ударів на мирні міста та села України, мародерствував, вбивав та гвалтував українців на окупованих територіях, вбивав наших воїнів... В анонсі до статті "The Strategic Logic of Russia’s War on Ukraine" автор пише "Putin’s invasion" (вторгення Путіна). 

"Вторгнення Путіна було результатом прорахунків. Але його розрахунки були зумовлені реальною політикою".

Автор статті, що опублікована на WSJ 25 квітня, – Кріс Блетман (Chris Blattman), професор університету Чикаго, вважає, що Росія вдерлася в Україну з двох причин: через нав’язливі імперські амбіції та прагнення ліквідувати українську ідентичність як таку.

Попри свою відважність, Україна була економічно слабкою країною без союзників-гарантів. Водночас Захід поступово опинявся в стані стратегічної залежності від російських енергоносіїв. Усе це давало Путіну величезні важелі впливу на Україну та Західну Європу.

Шанований автор називає Путіна містером, а війну – конфліктом. Але висновки робить правильні: пише, що рішучість України боротися перевищила очікування, так само як і єдність Заходу щодо санкцій. Тому, на його думку, Путін програв.

Далі дослівно:

"Попри свою відважність, Україна була слабкою, маленькою країною без союзників. Її економіка була в стагнації протягом десятиліть. Росія зростала економічно та військово, поки містер Путін зміцнив контроль. Країни Західної Європи відмовилися від ядерної енергетики й опинилися у величезному стратегічно невигідному для себе становищі відносно свого постачальника енергії, Росії. Все це дало містеру Путіну величезні важелі впливу на Україну та Західну Європу.

Попри слабкість України, останні тенденції стривожили містера Путіна та його найближче оточення. Протягом останніх 20 років український народ двічі скидав проросійських лідерів. Україна була суспільством, на яке дивилися багато громадян Росії, і потужним прикладом повстання проти режиму містера Путіна".

Автор справедливо відзначає, що Путін роками впливав на українську політику грошима, пропагандою, вбивствами та підтримкою сепаратистів. Ці ризиковані інвестиції не окупилися, а, можливо, тільки підштовхнули українців до Заходу та демократії.

Це була тривожна тенденція для Путіна. У міру того, як Україна закріплювала свої свободи, змінити режим у РФ стало все складнішим. Оскільки Київ отримав більше ракет і безпілотників, витрати на вторгнення (РФ в Україну) зростали. На думку автора статті, у Росії був останній інструмент – вторгнення – і вікно, що закривається, щоб його використати.

Кріс Блетман пише: "Як би це не було осудно, то було realpolitik. Містер Путін говорив Україні: настав час визнати силу Росії. Припиніть. Прийміть нейтралітет. Відмовтеся від нової зброї. Відмовтеся від своїх амбіцій приєднатися до Північноатлантичного договору. Надайте підконтрольним (Росії) сепаратистським регіонам автономію. Дозвольте мені втрутитися у вашу політику. Більшість сусідів Росії були б змушені піти на подібні жертви".

Він називає три стратегії. Перша пов’язана з тим, що ніхто не може стримати владу Путіна. Як одноосібний правитель, він ізольований від страждань, які несуть пересічні росіяни. Він їх не бачить, тому й застосував насильство. Це дало йому стимул до вторгнення.

Українська демократія представляла загрозу не тому, що завдасть шкоди простим росіянам. Скоріше, це був потужний і, на думку Путіна, небезпечний приклад для росіян, незадоволених авторитарним правлінням. Неконтрольований Путін також був вільний домагатися експансії російської могутності та ідентичності.

Друга стратегія відома як проблема зобов'язань. Це класична стратегічна дилема, що починається із закриттям вікна можливостей. Після того, як усі інші заходи були невдалими, Путін міг зупинити демократичні та західноорієнтовані зміни в Україні, лише погрожуючи нападом.

Україна могла уникнути дилеми, лише погодившись на політичне втручання Росії. Ці несправедливі жертви відбуваються постійно, але народні настрої в Україні не потерплять політика, який би пішов на такі поступки. Київ не міг піддатися вимогам Москви відмовитися від демократії – проблема зобов’язань.

Третя стратегія – невизначеність. Багато людей, у тому числі більшість військових аналітиків, були здивовані тим, як все склалося. Російські війська виявилися менш компетентними, ніж очікувалося. Рішучість України боротися перевищила очікування, як і єдність Заходу щодо санкцій. До того ж не забувайте, як важко було передбачити всі ці речі. Кожен гравець у покер може сказати, що коли правда невизначена, а в опонента є стимул блефувати, найкращою стратегією часто є колл – це змусити інших гравців показати свої руки. Тоді ви дізнаєтеся правду. У цю гру Путін грав та програв.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Піарники.

Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів (+аудіо)

Концепція виборчої кампанії в американський Конгрес 2022 року трішки змінюється: тепер з президента Байдена робитимуть не миротворця на руїнах України, а переможця на руїнах Росії. Перемога України...

Останні записи