Сніданок, обід та вечеря: чи завжди ми так харчувалися?

Британці – і не тільки британці – зростають у переконанні, що їсти потрібно тричі на день. Але так було не завжди. Ми часто чуємо про занепад традиційної вечері, яка збирає за столом всю родину. І це проблема не тільки Великої Британії. Сніданок також багато хто пропускає. А він, як твердять, заряджає нас енергією, допомагає підтримувати хорошу форму і навіть поліпшує поведінку й оцінки школярів. Люди бояться, що відступати від традиційної схеми – три основні прийоми їжі на добу – шкідливо. Але чи така вже й традиційна ця схема? Чи завжди люди так харчувалися?

Сніданок

Сучасного сніданку не існувало в багатьох епохах. Римляни практично не снідали, споживаючи їжу, як правило, раз на добу в районі полудня, розповідає історик їжі Керолайн Йелдгем. Фактично, саму ідею сніданку вони дуже не схвалювали.

"Римляни вірили, що їсти раз на день – корисніше для здоров’я, – каже пані Йелдгем. – Вони були схиблені на здоровому травленні, і їсти більше вважалося мало не зажерливістю. До речі, ці погляди зберігалися досить довго".

У Середні віки, що і як людям їсти, часто визначав монастирський устав, розповідає історик Айвен Дей. Так, до ранкового богослужіння їсти було не можна. А м’ясо було заборонене десь половину днів у році. Вважається, що саме тоді в англійську мову увійшло слово breakfast (сніданок), дослівно воно означало "break the night's fast" – "перерви нічний піст".

Традиційний для англійського сніданку набір їжі також склався завдяки релігії. У так званий "м’ясний понеділок" перед Великим постом треба було доїсти все м’ясо, що залишалося в домі. Найчастіше це була свинина, зокрема бекон, оскільки багато людей тримали свиней. До м’яса часто додавали яйця, теж заборонені під час посту. Так і народився попередник англійського сніданку.

Але в ті часи його, можливо, їли не вранці.

За словами шеф-кухаря Клариси Діксон Райт, десь у XVII столітті сніданок почали їсти вже всі суспільні класи. Після повернення на трон Карла ІІ, на столах заможних людей почали з’являтися кава, чай і страви на кшталт омлету. Наприкінці 1740-х рр. у будинках багатіїв також почали влаштовувати окремі кімнати для сніданку.

Нових рівнів марнотратства аристократія досягла у ХІХ столітті, коли з’явилася мода на колективне полювання, яке могло тривати кілька днів, якщо не тижнів. Гостям на сніданок тоді могли подавати до 24 різних страв.

Індустріальна революція середини ХІХ століття призвела до появи регулярного робочого дня. Працівникам тепер треба було обов’язково поснідати перед роботою – це стосувалося усіх класів, в тому числі управлінців.

На зламі ХХ століття відбулася нова революція у сфері сніданку. Американець Джон Гарві Келлоґ випадково залишив на деякий час варену кукурудзу, яка почала псуватися. Келлоґ не захотів викидати продукт і пропустив зерна через валики, а потім трохи обсмажив. Так з’явилися перші пластівці, а Келлоґ заснував багатомільярдний бізнес.

У 1920–1930-х рр. уряд рекламував сніданок як найважливіший прийом їжі, але під час Другої світової м’ясо і яйця стали дефіцитом. А коли у 50-их економіка почала відновлюватися, на столах британців з’явилися тости, швидкорозчинна кава і солодкі пластівці – тобто сніданок у його сучасному вигляді.

Обід

В Британії і досі існує певна термінологічна плутанина. Для декого слова "lunch" (обід) і "dinner" (вечеря) є синонімами. Від римлян і до середніх віків європейці їли близько полудня, і цей основний прийом їжі називався "dinner". Сучасного ланчу не існувало, як не існувало і слова "ланч".

У середні віки час прийому їжі визначався світловим днем, розповідає Дей. Електрики не було, люди вставали рано. Селяни трудилися на полях зі світанку і до обіду були вже голодні.

"У них був зовсім інший розпорядок дня, ніж у нас, – каже Айвен Дей. – Люди прокидалися і лягали значно раніше".

До обіду робітник встигав відпрацювати до шести годин. Далі робили невелику перерву і з’їдали полуденок ("noonshine") – зазвичай хліб із сиром. З появою штучного освітлення основний прийом їжі у заможних людей почав зсуватися на пізніший час, тож з’явилася потреба в легкому обіді.

Походження слова "ланч" достеменно не відоме, розповідає Айвен Дей: "до ХІХ століття воно вживалося дуже рідко".

За однією з теорій, його предком є англо-саксонське слова "nuncheon", яке означало перекус, котрий тримають в руках. Це слово вживали наприкінці XVII століття, розповідає пані Йелдгем. Інші виводять "lunch" зі слова "nuch": у XVI–XVII століттях так називали велику скибку хліба.

Але меню сучасного обіду сформувалося під впливом французької "souper" (вечеря), яка увійшла в моду в XVII столітті. За французьким зразком британська аристократія влаштовувала легкі вечері в тісному колі, після яких грали в ігри і фліртували, каже Айвен Дей.

Основа сучасного ланчу – бутерброд з’явився в 1750-х рр. завдяки знаменитому перекусу графа Сендвіча. Одного вечора він наказав слузі принести йому шматок холодного м’яса між двома шматками хліба, щоб можна було їсти однією рукою і не забруднитися.

Точно не відомо, чим саме займався тоді граф: грав у карти чи самовіддано працював за письмовим столом – історики висували обидві версії. Так чи інакше, завдяки йому з’явився сендвіч.

Одначе в той час ланч все таки сприймали як "випадковий перекус між основними прийомами їжі", пояснює історик їжі Моніка Аскей.

Сучасний ланч з’явився, знову ж таки, завдяки індустріальній революції. Харчові моделі середнього та нижчого класів визначалися їхньою зайнятістю. Більшість мала тривалий робочий день – для підтримання сил їм був потрібен обід.

Біля фабрик стояли кіоски, у яких продавали пироги. Люди також купували дедалі більше їжі масового виробництва, оскільки в містах не було де тримати худобу чи городи. У багатьох не було навіть кухонь, щоб готувати.

"Британія була першою країною, де з’явилася індустрія харчування", – розповідає історик Дей.

Ланч став частиною повсякденного життя. У ХІХ столітті в містах почали відкриватися ресторани і офісним працівникам давали годину перерви на обід. Але коли в 1939 р. почалася війна і раціон значно збіднів, обід мусив еволюціонувати. Найдешевшим способом нагодувати маси стали їдальні, які відкривалися на підприємствах. Після війни цю модель запозичили школи.

У 1950-х з’явилися кафе і талони на обід. А крім того – чорлівудська технологія, яка дозволила випікати хліб швидше й дешевше, аніж раніше. Сендвічі з собою швидко набули популярності як недорогий і зручний спосіб пообідати.

Як з’ясували дослідники з Вестмінстерського університету, сьогодні середньостатистичний працівник з’їдає свій ланч за 15 хвилин, зазвичай – перед екраном комп’ютера. Первинне значення слова "ланч" як перекусу між основними прийомами їжі знову актуальне.

Вечеря

Основний прийом їжі у римлян припадав на обід. У середньовічних британських аристократів також: офіційні, розкішні обіди з величезною кількістю страв називалися латинським словом "cena". Ми уявляємо собі ці заходи достатньо фривольними, але насправді вони були дуже витончені, з суворим етикетом.

Ці обіди були демонстрацією багатства і влади. Кухарі починали їх готувати ще на світанку, розповідає пані Йелдгем. Готувати ввечері без електрики було неможливо. Селяни також їли близько обіду, хоча і значно скромніше.

З появою штучного освітлення основний прийом їжі почав зсуватися на більш пізні години. У XVII столітті зародився діловий обід, під час якого партнери могли обговорити різні справи.

Робочі ритми впливали і на спосіб прийому їжі середнього та робочого класів. Під кінець XVIII століття більшість міських мешканців вже їли тричі на день, розповідає Айвен Дей.

На початку ХІХ століття основним прийомом їжі стала вечеря після повернення з роботи. Хоча багато хто продовжував влаштовувати в неділю традиційні обіди.

Традиційна сімейна вечеря поширилася на хвилі споживацького буму 50-х. На ринку з’явилась американська побутова техніка, стала реальністю мрія про дружину-домогосподарку. А потім з’явилося телебачення.

У 1970-х ведуча кулінарної передачі Фанні Кредок запровадила моду на вишукану кулінарію. Чимало знуджених домогосподарок із середнього класу почали самовиражатися, змагаючись між собою у приготуванні званих вечерь.

Похоронний дзвін за сімейною вечерею прозвучав, очевидно, у 1986 році, коли на ринку з’явилася перша мікрохвильова піч. Але хоча за вечірнім столом в наші дні збирається дедалі менше людей, традиція званої вечері, без сумніву, не померла, про що свідчать феноменальні продажі книг із рецептами від знаменитих кухарів.