Про сучасне українське козацтво

Козак – це Герой, Лицар, Кшатрій, метою життя якого є встановлення справедивості та щастя і спокою для його Батьківщини... Який ладен віддати своє власне життя і долю за долю та процвітання Украіни.

В колективній свідомості кожного народу живуть та розвиваються свої власні образи, їх називають Архетипами або Міфами. Завдяки їм народ ідентифікує себе, свою роль в розвитку Планети, відчуває свою особливість...

Насьогодні Козацтво – це один із найближчих, найсвятіших. найгероїчніших українських Міфів.

Я сама козачка. Мало того – українська шляхтянка.Знаю свій родовід від 1200 року. Мій дід, генерал авіації, бойовий льотчик-винищувач, вчитель чотирижди Героя Радянського Союзу льотчика-винищувача Івана Кожедуба, родом із кубанскогої козачої станиці, був головним писарем Кубанського Козачого війська. А на честь моїх пращурів було названо першу запоріжську Січ – Буцько-Томаківську.

Героїзм, принципи Честі і справедивості, служіння Батьківщині і людям, безсрібництва лежали в основі виховання дітей в нашій родині. Саме вони сьогодні роблять для мене тему сучасного козацтва та його ролі в становленні сучасного українського соціуму найболючишими.


****

Сьогодні в Україні понад 60 козацтв.
Всі вони називаються або Міжнародними комітетами, або Всеукраїнськими Козацтвами, а їхні керівники обов’язково є Верховними Отаманами Козацтва Запорізького, Київського, всієї України, Світового козацтва, тощо...

При цьому окрім отих гучних звань, та вручення один одному премій та медалей, невідомо за які заслуги перед Україною, ці козацтва іще дуже непогано вміють бити себе кулаками в груди, розказуючи про вірність Україні, пити горілку в непомірній кількості, закусувати, звичайно, та співати давніх українських пісень...деякі найкращі представники цих громадських військових угруповань володіють бойовими мистецтвами, вибривають оселедці, та невідомо з якої причини, називають себе характерниками, навіть часто не розуміючи значення цього слова, та не відаючи історичних основ виникнення та існування характерного козацтва...

Коли до когось із цих ”великих чинів козацьких ” звертаєшся по допомогу або за підтримкою в тих самих галузях, які, як відомо повинні бути в реєстрі справжніх козачих справ, стикаєшся з тим, що вони або готуються до чергового свого ювілею, або вирішують інші особисті справи, звичайно на користь власній кишені... і тому не мають змоги, часу та натхнення на вирішення питань безпритульних дітей, або відродження Героїчної ідеології Великої України...

Якщо придивитися до таких Горе-Отаманів ближче, розумієш, що за псевдо козацтвом маскуються звичайні собі бізнесмени, шинкарі, торговці, бізнес яких тримається на торгівлі, а краще сказати, спекуляції українською історією, символікою та традиціями...Як вони ставляться до жінок можна зрозуміти із тих слів, якими мені відповів Верховний Отаман Козацтва запоріжського, Київського та всієї України, генерал козацтва Дмитро Сагайдак: „У нас Берегинь багато, але вище куреня вони не підіймаються...” Що саме він мав на увазі, чи те, що жінки ні на що не здатні, чи те, що шлях до розвитку для них у козацькій Державі є закритим назавжди, чи іще щось, спробуйте здогатись самі...І не відав пан, що не жінок він навіть образив своїм недолугим висловом, а богиню адже Берегиня - то є одна з найперших богинь в нашому слов”янському пантеоні богів – покровителька землі української та, закрема, воїнів.

Особисто для мене ці слова свідчили про глибинну неповагу цього генрала до Жінок взагалі і до Берегині зокрема. А я ж тільки-но запропонувала йому познайомитись із проектами відродження Героїки Сучасної України та допомогти у справі подолання проблеми безпритульних дітей...І таке отримала...Звісно Генералам козацтва не до нас...їм медалі на свої чергові юбілеї штампувати потрібно...

Звісно є інші поодинокі особистості, які дійсно розвивають, бережуть, вивчають, виховують, створюють...але вони рідко величають себе тими гучними отаманськими званнями, саме їм звичайно притаманна і совість, і відчуття гідності, честі лицарської...Але...їх зазвичай дуже мало для того щоб змінити щось в цій країні...

Хотілося б щоб саме вони. справжні лицарі-козаки, становили основу Майбутньої Козачої Держави.
Назва якої Третій Гетьманат.

Сподіваюся , що так і станеться.
Що Вони народжуються... Повертаються... Ростуть... Мужніють...
Хочеться в це Вірити!

А поки що, після чергового спілкування з певними представниками сучасного українського отаманства, народився „Клич Берегині”. Взагалі-то це пісня, яка чекає на свого композитора. Сподіваюся що серед небайдужих українських творців такий знайдеться.
Можливо почують.
Задумаються.
Відгукнуться.

КЛИЧ БЕРЕГИНІ

Я козачка-берегиня
Стою в бідних шатах
Не співаю, не танцюю -
Гніву не стримати
Те що дорого і цінно,
Ладна все віддати
Щоб в країні нашій жити
Чесній і багатій

Як, козаче, пояснити
Чого вимагаю?
Від блюзнірства - лицедійства
Захисти, благаю!
В очі ненці - Україні
Досить вже брехати,
Гетьманами називатись,
Рядиться у лати,
Без пуття, без роду-долі
Пнутись в генерали -
Козаків зовсім не стало
Одні отамани!
Доки ви один одному
Ордени давали,
Самозванці наші землі
Майже розпродали!

Як, козаче, пояснити
Чого від вас хочу?
Від театрів, балаганів
Вже стомились очі!
Справи справжньої бажаю,
Бою серед поля,
Щоб у чисті руки взяли,
України волю!

Як, козаче, пояснити
Чому жити варто -
Шаблю в руки
Як той вітер, на коні літати
Як, козаче, пояснити
Чого варта совість -
Честь і гідність замість тронів,
Замість злата – гордість.
Як, козаче, розказати,
Чого варта гідність -
Не міняйте на палаци
Лицарство та вірність!

Де ж ви, хлопці козаченьки!
Скільки ж вас чекати!?
Хто захистить від безчестя
Україну - Мати?!
Хто закриє від потали,
Серце хто зігріє?
Щоб не вмерла в Україні доля і надія!
Де ви, лицарі безстрашні?
Чесні, добрі, сильні..
Пробудіть свій дух і волю,
Чи ви геть безсилі?
Щоб закони відродити
В правді – світлі жити!
Щоби тут на Україні
Діточок ростити !
Гей ви, браття козаченьки,
Схаменіться ж нині!
Щоб покриткою не стати вашій – Берегині!