Український контрнаступ робить істотний прогрес, навіть якщо Захід цього не знає. Щоб розгромити російську армію, українцям не потрібно просуватися на 50 миль – досить і 10 миль, тобто 15 км.
Ян Калберг (Jan Kallberg), доктор філософії, магістр права, доцент кафедри математичних наук Військової академії США.
Вражає похмурість нещодавніх повідомлень західних коментаторів – за їхніми словами, контрнаступ України не досягнув значного прогресу. Провідні американські ЗМІ посилаються на дані розвідувальних служб, які вважають, що ситуація "сумна" і що надії на те, що Україна зможе досягти своєї (передбачуваної) мети – Мелітополя, згасають, пише доцент кафедри математичних наук Військової академії США Ян Калберг (Jan Kallberg) на CEPA (Center for European Policy Analysis).
Це просто неправда. Аналітики розвідки можуть подивитися на карту Південної України та побачити відстані; військові планувальники застосують військову математику і побачать щось зовсім інше. Вони знають, що для того, щоб розгромити російську армію і задушити війська в передових укріпленнях, їм не потрібно просуватися на 50 миль. Достатньо 10 миль.
Чому? Тому що, хоча було б чудово, якби українські війська прорвалися до берегів Азовського моря, вони не зобов'язані цього робити. Натомість вони можуть досягти значного оперативного результату, взявши під свій приціл наземну лінію зв'язку Росії (GLOC).
Приблизно 22 серпня українські війська звільнили село Роботине, розташоване приблизно за 90 км (близько 55 миль) від Азовського моря, що є значним досягненням, зважаючи на величезні зусилля російських загарбників з його укріплення та утримання.
Звідси українцям потрібно просунутися ще на 10-15 км (7-10 миль), щоб навести свою зброю на транспортні шляхи Росії зі сходу на захід, які є критично важливими для здатності її армії та збройних сил вести бойові дії. Якщо Україна зможе перекрити ці автомобільні й залізничні шляхи, дуже важко уявити, як російська армія зможе продовжувати воювати.
Це буде нелегко, але розумно думати, що це станеться. Це буде досягнуто за допомогою її непрямих можливостей – спочатку високомобільної артилерійської ракетної системи (HIMARS) М142 і реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) М270, радіус дії яких становить близько 80-90 км, а згодом і 155-мм артилерії з дальністю понад 40 км. Це набагато потужніша зброя, ніж довоєнна 152-мм артилерія радянського зразка, яка мала дальність стрільби лише 17-20 км.
Російський ПЗРК не проходить вздовж пісків Азовського моря, радше – в глибину суходолу, а отже, ближче до українських позицій. Автомагістраль М14, що проходить зі сходу на захід і майже паралельно береговій лінії, знаходиться приблизно за 7-10 км від берега. Поруч проходить ширший логістичний коридор, де росіяни розміщують склади постачання і боєприпасів, сховища пального, командні пункти вищого ешелону, резервні підрозділи та логістичні залізничні вузли.
Цей логістичний коридор стає дедалі вужчим на кожний сантиметр, який звільняють українці. Як тільки згадані вище російські об'єкти опиняться в зоні досяжності українських РСЗВ, російське вище керівництво постане перед майже неможливим вибором – чи зможуть вони підтримувати операції на захід від Мелітополя, коли кожен аспект їхніх бойових дій перебуватиме під обстрілом?
З наближенням зими логістична ситуація на захід від Мелітополя, ймовірно, погіршуватиметься. Як це сталося на західному березі Дніпра минулої осені, навіть Владімір Путін буде змушений визнати реальність – він може продовжувати воювати, ризикуючи масовою здачею в полон, або відступити. У будь-якому випадку, так званий сухопутний міст з Росії до Криму буде розірваний.
Тож російські командири не будуть думати, що у них є 90 км простору за спиною, щоб грати з ним. Єдиною втіхою для них є те, що українці не можуть розмістити артилерію РСЗВ на передньому краї зони бойових дій; ці одиниці є надзвичайно цінними й повинні використовуватися з більш безпечних позицій в 10-15 км за лінією фронту.
Оперативні командири з обох сторін знають математику: якщо українська армія знаходиться за 90 км від Азовського моря, а РСЗВ має максимальну дальність стрільби 90 км, але має бути розміщена за 10 км за лінією фронту, то українці повинні просунутися ще на 10 км на південь, щоб покрити всю місцевість між ними та Азовським морем.
Зараз Україна наближається до цієї мети в кількох місцях уздовж лінії фронту, що дає можливість її реактивній артилерії завдати удару по російському сухопутному мосту з різних кутів.
Як тільки це станеться, виникне (вибачте за використання цього застарілого терміну) ефект доміно. Всі автомобільні та залізничні шляхи зі сходу на захід опиняться в зоні досяжності, і в цей момент російські приватні компанії більше не будуть зацікавлені в тому, щоб ризикувати своїми водіями та вантажівками вартістю 150 000 доларів за перевезення вантажу вартістю 700 доларів з Маріуполя до Херсонської області.
Росія вже багато місяців користується послугами цивільних перевізників, яким пропонує хороші тарифи. Але ймовірність артилерійського удару змінює розрахунок, створюючи ризик загибелі водіїв і фінансової катастрофи.
Сучасна приватна 18-метрова вантажівка може перевозити 15-30 тонн вантажу, тоді як російський армійський Камаз може перевозити лише кілька тонн у неструктурованій купі на кузові. Звичайно, приватним компаніям можна наказати, націоналізувати або іншим чином примусити постачати армію, але це несе в собі ризик розчарування або відвертого гніву, спрямованого на Кремль.
Є й інші проблеми. Хоча російська окупаційна влада стверджує, що населення Криму становить 2,5 мільйона осіб, реальна кількість мешканців півострова, швидше за все, ближча до 1,5 мільйона.
Якщо російський суходільний перехід буде виведений з ладу або перекритий українським непрямим вогнем чи навіть загрозою його застосування, Крим постачатиметься виключно через Керченський міст або морським шляхом. Тоді Кремлю доведеться робити жахливий вибір – або кримське населення відчуватиме значні труднощі впродовж наступної зими, або армія буде недоукомплектована.
Пропускної здатності Керченського мосту, швидше за все, буде недостатньо для постачання як західної частини фронту, так і цивільного населення.
Отже, як відреагують росіяни в Криму? Ми не знаємо, але минулі українські атаки призвели до виїзду цивільного населення. Навряд чи Кремлю це сподобається.
Все це ще попереду. А поки що вся увага зосереджена на 7-10-кілометровому просуванні від Роботиного та інших ділянок фронту. Як завжди, воювати та вмирати будуть українці, але Захід повинен забезпечити достатню кількість реактивних артилерійських систем, боєприпасів і підтримки для виконання цієї роботи.
Про автора:Ян Калберг (Jan Kallberg), доктор філософії, магістр права, доцент кафедри математичних наук Військової академії США. Він є позаштатним старшим науковим співробітником програми "Трансатлантична оборона і безпека" Центру аналізу європейської політики (CEPA). Стежте за ним на cyberdefense.com та @Cyberdefensecom.
Наші інтереси:
Все дуже гарно і просто пояснив щодо українського контрнаступу.
Джерелом античної філософії було боголюдське вчення Аполлона Гіперборійського, відомого під іменами Купал (захисник народу), Ной (новий, юний) і Гермес-Єрмій (святий). Свято Купала-Аполлона-Гермеса...
Перемога ближче, ніж ви думаєте – математик Ян Калберг (West Point, США)
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Український контрнаступ робить істотний прогрес, навіть якщо Захід цього не знає. Щоб розгромити російську армію, українцям не потрібно просуватися на 50 миль – досить і 10 миль, тобто 15 км.
230828jankallberg-1.jpg
Вражає похмурість нещодавніх повідомлень західних коментаторів – за їхніми словами, контрнаступ України не досягнув значного прогресу. Провідні американські ЗМІ посилаються на дані розвідувальних служб, які вважають, що ситуація "сумна" і що надії на те, що Україна зможе досягти своєї (передбачуваної) мети – Мелітополя, згасають, пише доцент кафедри математичних наук Військової академії США Ян Калберг (Jan Kallberg) на CEPA (Center for European Policy Analysis).
Це просто неправда. Аналітики розвідки можуть подивитися на карту Південної України та побачити відстані; військові планувальники застосують військову математику і побачать щось зовсім інше. Вони знають, що для того, щоб розгромити російську армію і задушити війська в передових укріпленнях, їм не потрібно просуватися на 50 миль. Достатньо 10 миль.
Чому? Тому що, хоча було б чудово, якби українські війська прорвалися до берегів Азовського моря, вони не зобов'язані цього робити. Натомість вони можуть досягти значного оперативного результату, взявши під свій приціл наземну лінію зв'язку Росії (GLOC).
Приблизно 22 серпня українські війська звільнили село Роботине, розташоване приблизно за 90 км (близько 55 миль) від Азовського моря, що є значним досягненням, зважаючи на величезні зусилля російських загарбників з його укріплення та утримання.
Звідси українцям потрібно просунутися ще на 10-15 км (7-10 миль), щоб навести свою зброю на транспортні шляхи Росії зі сходу на захід, які є критично важливими для здатності її армії та збройних сил вести бойові дії. Якщо Україна зможе перекрити ці автомобільні й залізничні шляхи, дуже важко уявити, як російська армія зможе продовжувати воювати.
Це буде нелегко, але розумно думати, що це станеться. Це буде досягнуто за допомогою її непрямих можливостей – спочатку високомобільної артилерійської ракетної системи (HIMARS) М142 і реактивних систем залпового вогню (РСЗВ) М270, радіус дії яких становить близько 80-90 км, а згодом і 155-мм артилерії з дальністю понад 40 км. Це набагато потужніша зброя, ніж довоєнна 152-мм артилерія радянського зразка, яка мала дальність стрільби лише 17-20 км.
Російський ПЗРК не проходить вздовж пісків Азовського моря, радше – в глибину суходолу, а отже, ближче до українських позицій. Автомагістраль М14, що проходить зі сходу на захід і майже паралельно береговій лінії, знаходиться приблизно за 7-10 км від берега. Поруч проходить ширший логістичний коридор, де росіяни розміщують склади постачання і боєприпасів, сховища пального, командні пункти вищого ешелону, резервні підрозділи та логістичні залізничні вузли.
Цей логістичний коридор стає дедалі вужчим на кожний сантиметр, який звільняють українці. Як тільки згадані вище російські об'єкти опиняться в зоні досяжності українських РСЗВ, російське вище керівництво постане перед майже неможливим вибором – чи зможуть вони підтримувати операції на захід від Мелітополя, коли кожен аспект їхніх бойових дій перебуватиме під обстрілом?
З наближенням зими логістична ситуація на захід від Мелітополя, ймовірно, погіршуватиметься. Як це сталося на західному березі Дніпра минулої осені, навіть Владімір Путін буде змушений визнати реальність – він може продовжувати воювати, ризикуючи масовою здачею в полон, або відступити. У будь-якому випадку, так званий сухопутний міст з Росії до Криму буде розірваний.
Тож російські командири не будуть думати, що у них є 90 км простору за спиною, щоб грати з ним. Єдиною втіхою для них є те, що українці не можуть розмістити артилерію РСЗВ на передньому краї зони бойових дій; ці одиниці є надзвичайно цінними й повинні використовуватися з більш безпечних позицій в 10-15 км за лінією фронту.
Оперативні командири з обох сторін знають математику: якщо українська армія знаходиться за 90 км від Азовського моря, а РСЗВ має максимальну дальність стрільби 90 км, але має бути розміщена за 10 км за лінією фронту, то українці повинні просунутися ще на 10 км на південь, щоб покрити всю місцевість між ними та Азовським морем.
Зараз Україна наближається до цієї мети в кількох місцях уздовж лінії фронту, що дає можливість її реактивній артилерії завдати удару по російському сухопутному мосту з різних кутів.
Як тільки це станеться, виникне (вибачте за використання цього застарілого терміну) ефект доміно. Всі автомобільні та залізничні шляхи зі сходу на захід опиняться в зоні досяжності, і в цей момент російські приватні компанії більше не будуть зацікавлені в тому, щоб ризикувати своїми водіями та вантажівками вартістю 150 000 доларів за перевезення вантажу вартістю 700 доларів з Маріуполя до Херсонської області.
Росія вже багато місяців користується послугами цивільних перевізників, яким пропонує хороші тарифи. Але ймовірність артилерійського удару змінює розрахунок, створюючи ризик загибелі водіїв і фінансової катастрофи.
Сучасна приватна 18-метрова вантажівка може перевозити 15-30 тонн вантажу, тоді як російський армійський Камаз може перевозити лише кілька тонн у неструктурованій купі на кузові. Звичайно, приватним компаніям можна наказати, націоналізувати або іншим чином примусити постачати армію, але це несе в собі ризик розчарування або відвертого гніву, спрямованого на Кремль.
Є й інші проблеми. Хоча російська окупаційна влада стверджує, що населення Криму становить 2,5 мільйона осіб, реальна кількість мешканців півострова, швидше за все, ближча до 1,5 мільйона.
Якщо російський суходільний перехід буде виведений з ладу або перекритий українським непрямим вогнем чи навіть загрозою його застосування, Крим постачатиметься виключно через Керченський міст або морським шляхом. Тоді Кремлю доведеться робити жахливий вибір – або кримське населення відчуватиме значні труднощі впродовж наступної зими, або армія буде недоукомплектована.
Пропускної здатності Керченського мосту, швидше за все, буде недостатньо для постачання як західної частини фронту, так і цивільного населення.
Отже, як відреагують росіяни в Криму? Ми не знаємо, але минулі українські атаки призвели до виїзду цивільного населення. Навряд чи Кремлю це сподобається.
Все це ще попереду. А поки що вся увага зосереджена на 7-10-кілометровому просуванні від Роботиного та інших ділянок фронту. Як завжди, воювати та вмирати будуть українці, але Захід повинен забезпечити достатню кількість реактивних артилерійських систем, боєприпасів і підтримки для виконання цієї роботи.
Про автора: Ян Калберг (Jan Kallberg), доктор філософії, магістр права, доцент кафедри математичних наук Військової академії США. Він є позаштатним старшим науковим співробітником програми "Трансатлантична оборона і безпека" Центру аналізу європейської політики (CEPA). Стежте за ним на cyberdefense.com та @Cyberdefensecom.
Все дуже гарно і просто пояснив щодо українського контрнаступу.
Зверніть увагу
Гіперборійська традиція і сім чеснот Нагірної проповіді: внутрішнє і зовнішнє, особисте і соціальне