Новий американський націоналізм від Palantir: уроки книги «Технологічна Республіка» Алекса Карпа для України

Аудіоверсія статті

У 2025 році разом з президентом Дональдом Трампом до влади в США прийшов союз консерваторів республіканської партії та інноваторів руху технологічних правих (Tech Right). Обидві групи є американськими націоналістами.

Союз націоналістів і технократів: Як американські технологічні праві (Tech Right) прийшли до влади – Le Monde (Франція)

Два крила американського націоналізму

Консервативне крило представляє президент Дональд Трамп. Його радикалізм в цілому спрямований на повернення до «старих добрих часів», коли Штати були державою добре озброєних білих протестантів – з вірою в Бога, мінімальними податками та домінуванням місцевого самоврядування. Це була вільна народна держава – світовий локомотив свободи, підприємництва та творчої ініціативи.

Лідером інноваційного крила американського націоналізму є Пітер Тіль. Багато в чому його уявлення про передову американську державу збігаються з консерваторами: він також виступає за мінімальні податки та різке обмеження державної бюрократії. З усім тим, його активність зосереджена на формуванні виразно інноваційної моделі держави. Серед іншого, він виступає проти наявної системи освіти та демократичного устрою, вважаючи їх застійними, антиприродними та деструктивними.

Після повторного обрання президентом Дональда Трампа у листопаді 2024 року, теоретичні ідеї руху технологічних правих перейшли до етапу практичного втілення. Так, Ілон Маск, являючись найбагатшою людиною планети, активно займається підвищенням ефективності федерального уряду, а вихованець Пітера Тіля – віцепрезидент Джей Ді Венс – готується стати наступним президентом США. Та й сам Дональд Трамп суттєво змінив своє ставлення до технологічного прогресу – тепер він палкий прихильник штучного інтелекту та криптовалют.

Одне слово, погляди інноваційних націоналістів на майбутню американську державу – це вже не просто мрії, а цивілізаційний тренд, який набуває глобального масштабу.

Palantir Technologies

Найяскравішим проявом американського інноваційного націоналізму є «Палантір» – приватна розвідувальна фірма, яка займається аналізом великих даних у глобальних масштабах. Проте царина її діяльності не обмежується цифровим світом. У квітні 2025 року, у звіті Конгресу США про «найвищі та найнижчі показники» армійських програм, серед найкращих названо вантажівку Tactical Intelligence Targeting Access Node (TITAN), а також чотири інші системи озброєння компанії Palantir Technologies, що базується в Денвері (штат Колорадо). Це чудовий приклад того, як компанія-розробник програмного забезпечення успішно конкурує з традиційними виробниками зброї.

Вантажівка Tactical Intelligence Targeting Access Node – TITAN (фото x.com/DailyPalantir)

Стартап Palantir Technologies у 2003 році заснував Пітер Тіль. Наступного року він запросив Алекса Карпа, свого колишнього колегу зі Стенфордської юридичної школи, на посаду головного виконавчого директора (СЕО – Chief Executive Officer). Тіль і Карп мають вищу філософську освіту, так що «Палантіром» керують дипломовані філософи.

Станом на кінець квітня 2025 року ринкова капіталізація компанії Palantir Technologies Inc (PLTR) становить приблизно 250 мільярдів доларів США.

Palantir в Україні

Розуміння американського інноваційного націоналізму особливо важливе для українців, адже компанія SpaceX Ілона Маска з проектом Starlink та компанія Palantir Пітера Тіля надали Україні критично важливу допомогу вже у лютому та березні 2022 року. У цей час демократична адміністрація президента Джозефа Байдена все ще сподівалася на перемогу російського «бліцкригу».

З самого початку війни для звільнення Києва та інших регіонів українці використовували програмне забезпечення Palantir – для точного визначення місцеперебування та знищення російських військ. Щоб мати змогу набагато ефективніше збирати та аналізувати дані з космосу, у квітні 2022 року Палантір запустив власні супутники.

У червні 2022 року генеральний директор Палантір Алекс Карп особисто відвідав Україну і став першим керівником великої публічної компанії, який зустрівся з президентом Володимиром Зеленським для обговорення тіснішої співпраці з Україною. Незабаром після цього Палантір відкрив свій перший офіс у Києві, а керівники та інженери компанії почали часто їздити в Україну, щоб налаштувати програмне забезпечення.

Президент України Володимир Зеленський та CEO компанії Palantir Алекс Карп 2 червня 2022 року (фото president.gov.ua)

Алекс Карп сказав, що програмне забезпечення компанії відповідає за більшу частину націлювання ударів по російських військах на окупованих територіях. За його словами, потужність передових алгоритмічних систем ведення війни прирівнюється до застосування тактичної ядерної зброї проти супротивника.

Збройні Сили України отримали від компанії невідому кількість мобільних розвідувальних центрів Skykit Palantir. Цей «небесний комплект» містить два вбудовані монітори, вбудовані акумуляторні блоки живлення та спеціальний ноутбук. У нього також є дрон Quadcopter та невелика камера Trailcam Nano. Система дає воякам можливість ефективно обробляти розвідувальні дані, приймати рішення та виконувати операції з віддалених місць за допомогою програмного забезпечення від Palantir.

Skykit має власний безпечний супутниковий зв’язок. Завдяки програмному забезпеченню MetaConstellation (МетаСузір’я) український вояк може під’єднатися до одного з 40 комерційних супутників, аналізувати дані, зібрані різними модулями штучного інтелекту, і таким чином «побачити» супротивника. Залежно від міжурядових угод Skykit також може отримати доступ до військових супутників, зокрема Пентагону.

Міністерство економіки України та Palantir 3 березня 2024 року підписали договір про співпрацю у сфері гуманітарного розмінування за допомогою використання штучного інтелекту та потужностей компанії. 27 березня 2024 року Міністерство освіти та науки України та Palantir підписали меморандум про співпрацю.

Народна республіка та бюрократична диктатура

Але повернімось до інноваційного націоналізму. На початку 2025 року гендиректор «Палантіра» Алекс Карп видав книгу «Технологічна республіка: Жорстка сила, м’яка віра та майбутнє Заходу» (The Technological Republic: Hard Power, Soft Belief, and the Future of the West. – February 18, 2025), яка розкриває деякі важливі особливості футуристичної держави в уяві американських технологічних правих.

Як відомо, є два типи держави – республіка та диктатура. Відмінність між ними в механізмі формування органів влади. У республіці органи влади формуються знизу догори – від місцевих громад до верховної влади, тому республіка ще називається народною державою або республікою громад. Натомість у диктатурі (відвертій чи прихованій) органи влади формуються згори донизу – від панівної верхівки до місцевого рівня.

У республіці джерелом влади є самоврядні громади. Натомість у диктатурі джерелом влади є бюрократичний апарат, причому він цілеспрямовано руйнує громади задля перетворення суспільства на аморфний натовп, яким зручно маніпулювати.

США були засновані як народна держава – республіка вільних громад, яка стала важливим чинником масової творчості, високопродуктивної праці та світового лідерства. Видатний соціолог Макс Вебер навів статистику, згідно з якою під кінець 19 століття «лише близько 6% населення США формально не належить до жодної конфесії». Звідси походить афоризм, що, на відміну від Європи, «американське суспільство складається не з людей, а з громад».

Проте запровадження соціалістичного «Нового курсу» Франкліна Рузвельта у 1933 році призвело до різкого розростання державного апарату та придушення свободи підприємництва. Як наслідок, уже з 1960-х років почали відчуватися гальмування науково-технічного прогресу, наступ уряду на суспільство та розмивання ідентичності американської нації. Бюрократичний апарат дедалі активніше накладав свою лапу на технологічні компанії, а компанії намагалися вийти з-під цього контролю і жити своїм життям.

Розрив між державою та технологіями яскраво проявився з вибуховим розвитком інтернету в 1990 роках. Тому Алекс Карп починає свою книгу з сумної констатації: «Для Заходу настав момент розплати. Втрата національних амбіцій та інтересу до потенціалу науки та технологій і, як наслідок, занепад державних інновацій у всіх секторах – від медицини до космічних польотів і військового програмного забезпечення – створили інноваційний розрив. Держава відступила від прагнення до масштабних проривів, які привели до створення атомної бомби та інтернету, передавши завдання розробки наступної хвилі проривних технологій приватному сектору».

У цей час державна бюрократія ще не знала, як контролювати розвиток програмного забезпечення, – і це відкрило широкий простір для «цифрових» компаній. Центром нової технологічної хвилі стала Кремнієва долина в Каліфорнії. «Засновники, які створили ці компанії, у багатьох випадках розглядали Сполучені Штати як вмираючу імперію, занепад якої не повинен був стати на заваді їхньому власному піднесенню та золотій лихоманці нової ери» – пише Алекс Карп у «Технологічній республіці» і продовжує:

«Багато з них, по суті, відмовилися від будь-яких серйозних спроб розвивати суспільство, щоб людська цивілізація продовжувала рухатися вгору. Домінуюча етична система Долини, техноутопічна думка про те, що технологія розв’яже всі проблеми людства, перетворилася на вузький і тонкий утилітарний підхід, який розглядає людину як простий атом у системі, якою треба керувати і яку треба стримувати. Життєво важливі, але заплутані питання про те, що є хорошим життям, які колективні зусилля суспільство повинно докладати і що може зробити національна ідентичність, були відкинуті як анахронізми іншої епохи».

Проте після 2020 року, коли Демпартія оголосила фейкову пандемію, запровадила безумні локдауни, нав’язала примусову вакцинацію та обвалила світову економіку, найбільш проникливі технологічні лідери Кремнієвої долини зрозуміли, що від держави не втечеш: або ми змінимо цю державу, або вона знищить нас. Тож у 2024 році вони рішуче підтримали республіканців, увійшли до влади та почали активно формувати політичне середовище, сприятливе для вільного розвитку науково-технічного прогресу. Ось як про це пише Алекс Карп:

«Основний аргумент, який ми висуваємо в цій книзі, полягає в тому, що індустрія програмного забезпечення повинна перебудувати свої відносини з урядом і перенаправити свої зусилля та увагу на створення технологій і можливостей штучного інтелекту, які дозволять вирішити найбільш нагальні проблеми, що стоять перед суспільством. Інженерна еліта Кремнієвої долини має беззаперечний обов’язок брати участь у захисті нації та артикуляції національного проекту – що це за країна, які наші цінності та за що ми стоїмо... Звісно, це і захист прав особистості від посягань держави, без якого запаморочливий злет Кремнієвої долини ніколи не був би можливим».

Американська нація має повернути собі ідентичність і бачення майбутнього. Цитата: «Усе, що відбувається у світі, лише посилює нагальність повернення до питань національної ідентичності та мети. Настав час вирішити, хто ми є і чим ми прагнемо бути як суспільство і цивілізація. Ті, хто бере участь у створенні технологій, зобов’язані висловлювати та відстоювати свої погляди. Ми сподіваємося, що ця книга стане поштовхом до обговорення ролі, яку Кремнієва долина може і повинна відігравати у просуванні та переосмисленні національного проекту – як у Сполучених Штатах, так і за кордоном.

Ми усвідомлюємо, що політичний трактат такого характеру є незвичним проектом для тих, хто працює у приватному секторі. Але ставки високі – і вони постійно зростають.

Представники приватного сектору не повинні поступатися цією сферою іншим в академічних колах чи деінде через брак авторитету або досвіду. Сам «Палантір» є спробою – недосконалою, еволюціонуючою і незавершеною – побудови колективного підприємства, творчість якого поєднує теорію та дію» – пише Алекс Карп. Одне слово, інженери вже не чекають милостині від політиків – вони «беруть бика за роги» і творять нову державу. Але якою вони її бачать?

Кремнієва долина як прототип держави

Кремнієва долина історично була і досі залишається одним із найбільших центрів розвитку світових інноваційних технологій. Саме тут виникли та виросли такі гіганти як Apple, Google, Facebook, Tesla, Netflix, Intel, Nvidia, Cisco та багато інших. Алекс Карп пропонує застосувати цей досвід для творення нової американської нації – «знову народженої» на вищому рівні розвитку. Базовими елементами, творчими «цеглинками» новітньої «технологічної республіки» він вважає стартапи – правильно організовані спільноти однодумців, захоплених практичним творенням нового світу. Виходячи з досвіду Кремнієвої долини, ці базові елементи мають володіти деякими ключовими якостями.

Мікронація та її ознаки

Успіх Кремнієвої долини часто пояснюють фінансуванням, університетами або культурою ризику. Проте ключовим елементом було формування «маленьких націй» – невеликих, тісно пов’язаних спільнот, де інновації виникали з довіри, спільної ідентичності та свободи експерименту. Вони працювали за принципом мінісуспільств з власними правилами, але були відкритими до обміну ідеями з іншими спільнотами.

Згадані мікронації – це організації друзів-однодумців, об’єднаних відчуттям унікальності власної місії та її корисності для суспільства. Для підтримання колективної ідентичності члени таких команд ходили у футболках з логотипами та гаслами своїх стартапів – своєрідний національний одяг. Місія стартапу – це його національна ідея. Орієнтація на практичний успіх та володіння його результатами – це економіка мікронації. Структурованість, власний простір для творчої взаємодії та критики, відкидання інтелектуальної слабкості та готовність до відстоювання своїх переконань – це політика.

Відчуття братерства «своїх людей», спільна унікальна місія, зовнішній вигляд, економічний інтерес, чітка організація, спроможність діяти як єдиний соціальний організм – це все ознаки нації. Ці ознаки можна масштабувати до рівня великої нації, але не механічно.

Число Данбара

Найкращі результати показують компактні спільноти, в яких усі знають усіх – це забезпечує найвищий рівень довіри та найкращу ефективність внутрішніх комунікацій. Ось як про це пише Алекс Карп:

«У 1993 році британський антрополог Робін Данбар (Robin Dunbar) спробував обчислити максимальну кількість осіб, з якими особа може підтримувати функціональні соціальні стосунки. Він дослідив розмір груп людей, які живуть у мисливсько-збиральницьких суспільствах від півдня Африки до Нової Гвінеї та півночі Канади, і дійшов висновку, що це в середньому 148 осіб на групу, причому найменша досліджувана громада налічувала 90 членів, а найбільша – 221.

Ця цифра, яку округлюють до 150 осіб, стала відома як число Данбара і являє свого роду теоретичну верхню межу розміру людської спільноти, члени якої підтримують прямий контакт і стосунки з усіма іншими. Наприклад, гуттерити – нащадки протестантів зі Швейцарії та інших країн Центральної Європи, які шукали притулку на американському Середньому Заході та в Канаді у ХІХ столітті, – самі визначили 150 осіб як верхню межу розміру фермерської громади, а доповідь від Міністерства внутрішніх справ США з початку 1980-х років зазначає, що коли група в анклаві гуттеритів досягає 130-150 осіб, то "дочірня колонія відокремлюється від материнської".

Данбар, який народився в Ліверпулі в 1947 році та викладав в Оксфорді, зазначає, що приблизна верхня межа в 150 осіб, видається, працює і в інших контекстах, включаючи розмір військових формувань в римській армії, а також сучасні бізнес-підрозділи в компаніях. Підтримувати людські спільноти, що налічують понад 150 осіб, формувати прямі соціальні стосунки та міцні зв’язки з такою кількістю людей – надзвичайно складне завдання».

Національна ідентичність

З усього сказаного випливає, що «технологічна республіка» має не лише складатися з мікронацій, але й плекати свою загальнонаціональну ідентичність. «Основна помилка сучасних лівих полягає в тому, що вони позбавили себе можливості говорити про національну ідентичність» – пише Алекс Карп. «Необхідне завдання побудови нації, побудови колективної ідентичності та спільної міфології ризикує бути втраченим, оскільки ми занадто боялися когось відчужити, позбавити когось можливості брати участь у спільному проекті. Саме ця незацікавленість у міфології, у спільних наративах є причиною того, що наша культура зайшла надто далеко. Компанія Палантір бере свою назву з "Володаря перснів" Джона Толкіна, а дехто припускає, що алюзії на Толкіна є улюбленими для "ультраправих". Ця критика є властивою помилкою лівих. Зацікавленість корпоративного підприємства в ширшому контексті та міфології слід відзначати, а не відкидати. Нам потрібно більше спільних праць, більше спільних історій, навіть якщо їх потрібно критично прочитати.

Натхненне прагнення толерантності до ВСЬОГО перетворилося на підтримку НІЧОГО. Сучасний лівий істеблішмент живе у в’язниці, яку сам же і створив. Натомість зараз ми повинні плекати впевненість у собі, віру в сутнісну шляхетність свого устрою та свого способу життя» – читаємо в «Технологічній республіці».

Республіка стартапів

Народна держава батьків-засновників США зазнала суттєвих деформацій і набула багатьох ознак відразливої бюрократичної диктатури. Через це шляхетні, підприємливі, талановиті творці намагалися триматись якомога далі від неї. Проте повноцінна реалізація їхнього потенціалу можлива лише за наявності держави – але це має бути інша держава. Алекс Карп пише:

«Підприємцям Кремнієвої долини не бракує ідеалізму; щобільше, вони часто здаються переповненими ним. Легіони молодих засновників стартапів протягом десятиліть регулярно стверджують, що вони прагнуть змінити світ. Проте від надмірного використання такі заяви стали порожніми. Цей плащ ідеалізму звільняв цих молодих засновників від необхідності розвивати щось суттєвіше. А сама національна держава, найефективніший засіб колективної організації для досягнення спільної мети, який коли-небудь знав світ, була помилково відкинута як перешкода на шляху до прогресу».

Задля свого виживання американський народ має сформувати інноваційну державу, основану на інноваційному націоналізмі. Читаємо у книзі: «Культивування надмірно м’язистого і бездумного націоналізму має свої ризики. Але й відмова від будь-якої форми спільного життя теж. Відбудова технологічної республіки, як у Сполучених Штатах, так і в інших країнах, вимагатиме повернення до колективного досвіду, до спільної мети та ідентичності, до громадянських ритуалів, які здатні згуртувати нас воєдино. Технології, які ми будуємо, включно з новими формами штучного інтелекту, самі по собі є продуктом культури, від розвитку якої ми не можемо собі дозволити відмовитися. Можливо, демонтаж старого порядку був справедливим і необхідним. Тепер ми повинні разом побудувати щось на його місці».

Яким має бути це «щось»? Його не треба шукати десь далеко – воно перед нами. Кремнієва долина подала світу яскравий приклад продуктивної інноваційності. Це вдалося здійснити завдяки правильному поєднанню індивідуальних прагнень та колективної синергії. Цей досвід необхідно використати для перезаснування США у формі технологічної республіки. Тому свою книгу Алекс Карп завершує такою думкою:

«Сьогодні основні риси американського суспільства не є громадянськими чи політичними, а радше зосереджуються навколо розваг, спорту, знаменитостей та моди. Це не є результатом якогось нездоланного політичного поділу. Міжособистісний зв’язок, який уможливлює форму уявної близькості між незнайомцями в групах значного розміру, був розірваний і вигнаний з публічної сфери. Старі засоби виробництва нації – громадянські ритуали, система освіти, обов’язкова служба в національній обороні, релігія, спільна мова, процвітаюча і вільна преса – все це було майже демонтовано або зів’яло від нехтування і зловживань.

Кремнієва долина скористалася можливістю, яку створила порожнеча, що утворилася в американському національному досвіді. Технологічні компанії, які прийшли, в багатьох випадках почали домінувати в нашому житті як маленькі нації, побудовані навколо ідеалів, яких прагнуло багато молодих людей: свобода будувати, відповідальність за свій успіх і прагнення досягти результату. Саннівейл, Пало-Альто і Маунтін-В’ю (міста чисельністю до 100 тисяч мешканців) були містами-компаніями та містами-державами. Вони були відгородженими від суспільства і пропонували те, що тодішній національний проект більше не міг забезпечити.

Ми вважаємо, що шлях уперед передбачає примирення прихильності до вільного ринку та індивідуальних бажань з ненаситним прагненням людини до певної форми колективних зусиль. Кремнієва долина забезпечувала одне і друге. У містечках, корпоративних та інших, в окрузі Санта-Клара виникла форма сучасного творчого поселення. Це були внутрішньо згуртовані технологічні спільноти, чиї корпоративні кампуси намагалися задовольнити всі бажання та потреби повсякденного життя.

У своїй основі вони були колективістськими, населеними глибоко індивідуалістичними та вільнодумними умами. Це правда, що спільний досвід, який продавали фірми Кремнієвої долини, став товаром. Проте атомізація повсякденного життя в Америці та на Заході в цілому залишила для технологічних фірм, у тому числі й для нашої, можливість залучити й утримати покоління талановитих людей, які хотіли займатися чимось іншим, аніж працювати на фінансових ринках чи консультувати».

Кремнієва долина як співдружність творчих «маленьких націй» може стати прототипом для формування великої нації – технологічної республіки. Нова американська держава має стати багаторівневою федерацією стартапів. Для цього потрібна нова організація та нова національна ідентичність.

Що нового для України

Проблематикою народної держави ми займаємось уже понад десятиліття. В результаті дійшли твердого висновку, що народна держава може існувати тільки у формі республіки правильно організованих самокерованих громад – так званих демосів (від давнього слова «демено», що означає «кермо»). Ця тема розкрита у статтях 2022 року:

• Республіка демосів – зрілий етап волонтерського руху: ідея, організація, колективний розум (+аудіо)
• Республіка волонтерів: відродження української традиції – короткий огляд (+аудіо)
• Республіка громад і проект «Аріянська Вільна Церква»: Щасливі скромні, бо їхнє Царство боже (+аудіо)

Після повномасштабної російської агресії проти України, а саме у 2023 році з’явилось бачення переходу України від паразитично-психопатичної диктатури до народної держави:

• Американський трамплін: структура переходу України до реалізованої нації третього рівня
• Перехід-III – естафета від США, або Як удосконалити українську націю без опору українців
• П’ять рівнів розвитку громад з наочними прикладами – від Гіперборійської церкви до бостонських брахманів

Якщо у цих працях народна держава розглядається як республіка демосів, то автор книги «Технологічна республіка» пішов ще далі: народна держава розглядається як республіка стартапів за прикладом Кремнієвої долини. Це дозволяє внести уточнення в концепцію республіки демосів, яке полягає в наступному.

По-перше, ідеальний демос має бути стартапом, тобто пропонувати суттєву новизну.

По-друге, кожен демос має плекати власну самобутність – тоді він буде цікавий для інших демосів.

По-третє, народна держава є найефективнішим інструментом для реалізації індивідуальних та колективних прагнень.

Висновки

1. Глобальний інноваційний тренд: Модель «технологічної республіки», запропонована Tech Right та Palantir, відображає світовий зсув у бік поєднання націоналізму, технологій та децентралізованої влади. США вже впроваджують цю концепцію через союз консерваторів і технократів, що має наслідки для всього Заходу, зокрема України.

2. Стартапи як основа держави: Ключовим елементом нової державності є «мікронації» – невеликі спільноти, об’єднані спільною місією, довірою та ідентичністю. Оптимальний розмір таких груп (до 150 осіб, згідно з числом Данбара) забезпечує ефективність, інноваційність і пряму комунікацію.

3. Україна та досвід Palantir: Підтримка України з боку Palantir Technologies (аналітика даних, Skykit, гуманітарне розмінування) демонструє, як приватні технологічні гіганти можуть стати стратегічними партнерами держави у війні та відбудові. Це модель для майбутнього співробітництва, де інновації є зброєю.

4. Відродження національної ідентичності: Без спільних цінностей, міфів і громадянських ритуалів неможливе будівництво сильної держави. Україні необхідно поєднувати традиційні громадські інститути з інноваційними підходами, трансформуючи їх у «стартапи» з унікальною самобутністю.

5. Боротьба з бюрократією: Занепад інновацій на Заході пов’язаний із зростанням державного апарату. Україна мусить уникати цієї помилки, делегуючи владу місцевим громадам-стартапам і залучаючи приватний технологічний сектор до державотворення.

6. Перспектива для України: Перехід до республіки демосів та стартапів – шлях до відродження через децентралізацію, технологічність та креативність. Кожна громада має прагнути стати інноваційним центром, що поєднує свободу, відповідальність і колективну мету. Майбутнє держави бачиться як багаторівнева федерація стартапів.

7. Роль технологічної еліти: Інженери, підприємці та IT-фахівці не можуть ігнорувати політику. Їхній обов’язок – брати участь у формуванні держави, як це роблять лідери Кремнієвої долини, перетворюючи ідеї на інституції.

* * * * *

Кре́мнієва доли́на (англ. Silicon Valley) – регіон у штаті Каліфорнія (США), що містить південну частину території затоки Сан-Франциско.

Mamas and the papas – California dreaming