Костянтин Ушинський – видатний український педагог

Україна є батьківщиною видатних педагогів-гуманістів, відомих в усьому світі. До перших вітчизняних педагогічних праць належить “Повчання дітям” Володимира Мономаха. Філософська система Григорія Сковороди стала основою формування концепцій освітньої діяльності для багатьох поколінь педагогів України. Важливий внесок у скарбницю світової педагогічної думки зробили Олександр Духнович, Костянтин Ушинський, Борис Грінченко, Софія Русова, Михайло Драгоманов, Іван Огієнко, Антон Макаренко, Григорій Ващенко, Василь Сухомлинський, Олександр Захаренко, Віктор Шаталов та інші.

Гордістю українського народу є спадщина Костянтина Ушинського – основоположника наукової педагогіки, фундатора теорії і практики національного виховання.

Костянтин Дмитрович Ушинський народився 19 лютого (2 березня) 1823 року (за іншими даними – 1824 року). Він був одним із засновників педагогічної науки та народної школи в Російській імперії, автором праць із теорії та історії педагогіки, підручників для початкової школи і статей з педагогіки. Визначна спадщина Костянтина Ушинського і сьогодні є дороговказом для українських педагогів.

Як доводять сучасні дослідники життєвого і творчого шляху Костянтина Ушинського, великий педагог був сином українського народу. Письменник, краєзнавець Віктор Телецький на основі архівних знахідок, глибокого вивчення писемних, мало вивчених джерел встановив, що Костянтин Ушинський за походженням був українцем, коріння його роду виявлено в Охтирському і Лебединському повітах Слобожанщини. Своїми дослідженнями Віктор Терлецький поділився з читачами на сторінках книжок «Костянтин Ушинський і Сумщина» (1998), «Роде наш красний. Ушинські крізь призму століть» (2001), «Сіверянське коло К. Д. Ушинського (2010)», у численних газетних і журнальних публікаціях.

Батько Ушинського Дмитро Григорович був дворянином, багато років перебував на військовій службі, був учасником подій 1812 року і нагороджений срібною та бронзовою медалями за участь у воєнних діях. Від своєї матері Єфросинії Георгіївни Дмитро Ушинський отримав у спадок невеликий маєток в хуторі Павлівському Новгород-Сіверського повіту Чернігівської губернії. Час від часу навідуючись у свій родовий маєток, він познайомився тут із Любов’ю Степанівною Карпинською, яка стала його дружиною. Любов Степанівна була дочкою статського радника Степана Карпинського, який у 1782–1797 роках служив у Новгород-Сіверському, центрі Новгород-Сіверського намісництва.

Після виходу з військової служби Дмитро Ушинський працював службовцем у різних установах Російської імперії. У квітні 1821 року він був призначений радником по господарчій експедиції Тульської казенної палати. Тут, у Тулі, і народився його син Костянтин. У березні 1824 року Дмитро Ушинський отримав посаду радника у Полтавській казенній палаті, а з 1826 по 1838 роки працював у Вологодській казенній палаті радником, губернським скарбничим і навіть тимчасово виконував обов’язки віце-губернатора.

Дружина Любов Степанівна у 1833 році чи навіть уже наприкінці літа 1832 року була змушена повернутися до Новгород-Сіверського, оскільки потрібно було віддавати на навчання сина Костянтина. До того ж перебування у холодній Вологодщині негативно відбилося на станові її здоров’я. На жаль, вона рано пішла із життя. Педагог згадував пізніше: «Мати моя померла, коли мені не було ще дванадцяти років, а батько після смерті матері майже не жив вдома, отже, жив я один з меншим братом моїм у тому хуторці, куди ніхто не заглядав».

Особливий вплив на формування особистості Костянтина Ушинського мала гімназія. Педагог згадував пізніше: «Виховання, яке ми здобули в 30-х роках у бідній повітовій гімназії маленька містечка Малоросії Новгорода-Сіверського, було в навчальному відношенні не нижче, а навіть вище того, яке в той час здобувалося в багатьох інших гімназіях. Цьому багато сприяла пристрасна любов до науки і деяка навіть педантична повага до неї з боку покійного директора н-ської гімназії, старого професора, ім’я якого відоме і в ученій літературі, – Іллі Федоровича Тимковського».

Дружиною Костянтина Ушинського стала його подруга дитинства Надія Семенівна Дорошенко, спадкоємиця знаменитого українського роду Дорошенків. Надії Дорошенко належав хутір Богданка в Глухівському повіті Чернігівської губернії (тепер село Богданка Шосткинського району Сумської області). У родовому маєтку дружини Ушинський часто відпочивав. Надія Семенівна багато зробила для того, щоб відкрити початкову школу у хуторі Богданка, допомагала селянським дітям отримати вищу освіту.

Костянтин Ушинський чудово знав історію, географію, мову, фольклор рідного краю, народну педагогіку, у своїх працях використовував багатющі скарби усної народної творчості і завжди вважав Україну своєю Батьківщиною. У листі від 9 вересня 1868 року до свого друга Льва Модзалевського Ушинський писав: «…наступного року думаю переїхати до себе на Батьківщину – в Київ».

Педагогічна діяльність Костянтина Ушинського була глибоко гуманістичною за духом і практичною спрямованістю. Центральною ідеєю його педагогічної системи є принцип народності. Ушинський обґрунтовував, що дотримання принципу народності означає врахування особливостей кожного народу, зумовлених його історичним розвитком, географічними, природничими, економічними та іншими умовами життя.

Cерцевиною принципу народності є ідея служіння народові. Видатний педагог був глибоко переконаний, що необхідно виховувати у дітей любов до рідного краю, адже вона дає кожній людині могутню життєву опору, здатність опиратися несприятливим соціальним умовам, сприяє вихованню кращих людських якостей.

Костянтин Ушинський був видатним мислителем світового рівня, лідером у педагогічній науці. Його підсумковим дослідженням стала праця «Людина як предмет виховання. Досвід педагогічної антропології». Могутній потенціал цієї праці, важливість ідей, у ній висловлених і обґрунтованих, набули сьогодні особливої значущості й актуальності.

У педагогічній спадщині Костянтина Ушинського особливе місце посідають праці з дидактики – мистецтва навчати. Ушинський був послідовним критиком схоластики й абстрактного теоретизування в педагогіці. Концептуально важливими є запропоновані педагогом шляхи подолання суперечностей між навчанням і вихованням, між розумовою і фізичною працею, між інтелектуальним і моральним розвитком школярів.

Ушинський пропонував:

• зробити не навчання, а виховання ключовою педагогічною категорією;

• перебудувати процес навчання відповідно до індивідуальних особливостей учнів;

• ліквідувати предметну систему освіти в початкових класах і замінити її класною системою, згідно з якою всі предмети об’єднуються в єдиний інтегрований курс;

• забезпечити диференційований підхід до відбору змісту навчального матеріалу;

• знизити рівень абстрактності у викладі навчального матеріалу.

Філософське осмислення педагогічних проблем і суперечностей поєднувалися в Ушинського з глибоким обґрунтуванням основоположних дидактичних принципів, застосування яких давало змогу оптимально і природовідповідно організувати навчальний процес. Чудовим зразком дидактичної майстерності видатного педагога стали підготовлені ним підручники для початкової школи «Рідне слово» і «Дитячий світ». Ці книжки заслужили всенародне визнання і стали кращими підручниками свого часу.

Педагогічні ідеї Костянтина Ушинського мають значення загальносвітове. У нього вчилися педагоги не лише України і Росії, а й Болгарії, Сербії, Хорватії, Чехії, Грузії, Казахстану, Вірменії. Праці Ушинського вплинули на творчість відомого грузинського культурного діяча, класика грузинської педагогіки Якова Гогебашвілі, який називав Ушинського своїм учителем, а «Рідне слово» – «найталановитішим витвором», неперевершеним підручником рідної мови для початкової школи. Під впливом ідей Ушинського Яків Гогебашвілі написав букварі і підручники для грузинських школярів, які витримали десятки перевидань.

Дослідники зазначають, що саме завдяки ознайомленню з творчістю Костянтина Ушинського школа і педагогіка Болгарії вступила в якісно новий етап – вперше в історії болгарської освіти педагогіка була виокремлена в самостійну галузь, а підготовка вчительських кадрів здійснювалася на науковій основі.

Визначення етнічної належності людини може бути доволі непростою справою. Історик Лев Гумільов у своїй праці «Географія етносу в історичний період» висунув доволі цікаву і несподівану гіпотезу щодо того, які критерії варто застосовувати, визначаючи належність людини до певного етносу.

Проаналізуючи творчість Олександра Пушкіна, Лев Гумільов писав: «…Олександр Пушкін був мулатом. У його характері були негритянські риси, але ні для оточення, ні для нього самого це не мало жодного значення. Понад те, він говорив і читав по-французьки з раннього дитинства, тобто за культурою був західним європейцем. Ну і що? Знання іноземної мови просто розширило його кругозір, але російський патріотизм лежав глибше… Отже, потрібно шукати цю середню стихію, на яку не впливають ні «кров» (расові риси), ні освіта. Це і є етнічна система відліку, яка, за нашою гіпотезою, полягає в ритмі (частоті коливань) біополя. Різноманіття ритмів дуже велике і кожен ритм відповідає особливому етносу, виникає і зникає в історичному часі і, будучи природним феноменом, формує стереотип поведінки етносу або етнопсихологію».

Костянтин Ушинський був кровно спорідненим з українським народом, його найближчі предки і родичі походили з північної частини України. Особливо ж важливим для нас сьогодні є усвідомлення того, що його педагогічна діяльність стала логічним продовженням тисячолітніх українських освітніх традицій, у ній яскраво проявилися ті духовні цінності, які віддавна були притаманні українцям і є серцевиною нашого виховного ідеалу. Адже, як зазначають фахівці, однією з провідних ознак української ментальності є зорієнтованість на внутрішнє, духовне життя людини. А домінантою внутрішнього життя українців з найдавніших часів була глибока і щира релігійність, духовне ставлення до світу.

Тож продовжуючи славні традиції своїх попередників, видатний український педагог Костянтин Ушинський прагнув утвердити в школі принципи гуманної педагогіки – повагу до особистості кожного учня, виховання у школярів самоповаги, вольових якостей, любові до прекрасного, до природи, усвідомленої праці, відданості своєму народові. Особливого значення педагог надавав моральному впливу, який називав «головним завданням виховання, набагато важливішим, ніж розвиток розуму взагалі, наповнення голови знаннями і роз’яснення кожному його особистих інтересів».

Глибокий інтерес до проблем навчання та виховання дітей і молоді об’єднує нині людей у різних куточках планети. Цей інтерес цілком зрозумілий: адже саме від успішного вирішення освітніх завдань залежить майбутнє кожного з нас, майбутнє всієї цивілізації.

Ян Амос Коменський, автор всесвітньо відомої “Великої дидактики”, стверджував, що досягти гармонії у взаємодії з навколишнім світом людина може завдяки впровадженню пансофії – всеохопної мудрості, шлях до якої лежить через панпедію – універсальне виховання всього роду людського. Костянтин Ушинський називав педагогіку найвищим і найнеобхіднішим з усіх мистецтв, а Іммануїл Кант – наукою про спасіння людства.

І сьогодні, в такий складний кризовий час, час грандіозних змін, нам особливо потрібні ідеї і праці Костянтина Ушинського, які стали неперевершеними творами педагогічної літератури і ввійшли до золотого фонду вітчизняної і світової науки.