Знецінення: одне з найбільш поширених психологічних насильств, вплив якого ми недооцінюємо

“Ця стаття нічого не змінить”

Коли я розповіла знайомим, що давно збираюся написати статтю про знецінення, один з них відреагував: «Дарина, ти молодець, звичайно, але твої статті нічого не змінять. Ну прочитають їх в кращому випадку 10 тисяч людей, а решта якими були, такими і залишаться. Серйозно, корисніше було б поїхати волонтером в Африку і почати займатися реальними справами».

У відповідь я запитала, чи можна використовувати його слова в статті як класичний приклад знецінення. Він був не проти, хоча і не зрозумів, чому я назвала його «корисну пораду» знеціненням.

Як активістка я постійно чую висловлювання зі схожою структурою. Який би проект я не робила, скільки б людей в ньому не брало участь, про які б страшні речі не розповідала і які б «реальні» справи не робила, я часто отримую приблизно такий зворотний зв’язок.

“Це нічого не змінить”.

«Є люди, яким гірше».

«А у мене в житті такого не було, значить, цього не існує, проблема надумана».

«Краще б йшла і борщі варила – сім’ю заводила – дітей народжувала» (якщо ти жінка, варіантів тут небагато).

«У неї мужика нормального не було».

«Вона просто піариться, це хайп».

Реакції такого типу легко згрупувати. Припустимо, ви говорите: «У мене депресія» або «Одного разу мені зробили дуже боляче». Ось найпоширеніші типи знецінення.

«Будь вище цього, не звертай уваги». (Інакше кажучи: «Мовчи, цурайся і приховуй, нічого не роби, чекай, коли саме мине».)

«Не стався так серйозно до себе, будь простіше». (Це можна перевести як «Ти занадто високої думки про себе і свої переживання».)

«А ось у мене було набагато гірше, зараз я тобі розповім». (І від цього, звичайно, повинно стати легше, від того, що комусь було гірше. Варіант: «А в Африці діти голодують, їм би твої проблеми».)

«А тобі не здалося?» (Навіть не знаю, як можна відповісти на таке питання, тільки уявіть: «Так, мені не було боляче, мені здалося!»)

Щоб спиратися не тільки на свій досвід, я попросила інших людей описати ситуації зі свого життя, коли вони відчували, що відбувається знецінення. Мені написали 130 осіб. Процитую декілька типових ситуацій.

– У мене післяпологова депресія.

– Ой, та нісенітниця, всі народжують, всі якось справляються. (Варіантів було багато: раніше баби в полі народжували, а у мене четверо і нічого, ви просто не любите дитини і т. д.)

або

Батьки: «Навіщо тобі йти вчитися, ти ж все одно за цією спеціальністю працювати не будеш». Вони ж: «До психолога немає сенсу йти, він тобі не допоможе».

або

Я сортую і відводжу сміття на відповідні пункти збору. Уже не раз чула: «Це нічого не змінить, ви б краще зайнялися чимось іншим».

Після читання подібних історій хочеться запропонувати кожному провести експеримент зі своєю френдстрічкою: розпитати, з яким знеціненням зіштовхувалися ваші друзі і знайомі, як вони до цього ставляться, як це впливає на їхню поведінку. І ви усвідомлюєте масштаб і системність проблеми. Або можна просто відкрити коментарі до будь-якої статті про дискримінацію будь-якої групи людей, в тому числі до статей на порталі «Такі справи». На жаль, дуже багато реакцій вписуються в тезу: «Ви і ваш труд марні, а проблеми не існує, та й вас не існує теж».

Знецінення вшиті в нашу мову – навіть на «дякую» ми машинально реагуємо фразою «немає за що». Але якщо вдуматися, то чому нема за що? Якщо ми зробили щось хороше (а іноді це означає «складне»), то чому ми говоримо, що нам це нічого не коштувало?

Знецінення (і самознецінення) – це настільки звична побутова практика, що багато виявляються просто нечутливі до її розпізнавання в своїй мові. Адже ми начебто нічого поганого не мали на увазі, хотіли підтримати людину в біді, а в підсумку самі не помітили, як звели все до себе і своїх переживань: «А у мене ось і гірше було». Або ми хотіли сказати, що нам шкода, що не всі люди будуть мати доступ до того чи іншого хорошого матеріалу, а вийшло: «Цим нічого не доб’єшся». Одна з ознак знецінюється висловлювання – це перетягування ковдри на себе, на свої почуття, на те, як вчинили б ви. Це імперативні інтерпретації почуттів іншого: «Ні, тобі не боляче, ти прикидаєшся», «Ні, не так уже й сильно ти і втомилася». Непрохані оцінки ( «Теж мені досягнення») або непрохані поради ( «Ти б краще зробила ось це»), які говорять про те, що ми не чуємо іншої людини, зменшуємо те, що для нього важливо.

Але найгірше те, що знецінення заподіює реальну шкоду. У відносинах між людьми воно може мати накопичувальний ефект і діяти руйнівно. Наприклад, людина поруч з нами (дитина, дружина, партнер – хто завгодно) перестає відчувати себе значущим і важливим, адекватно оцінвати свої і чужі вчинки і бажання. Це не те, що легко забувається, легко прощається, це не «образа на порожньому місці». Воно впливає на мотивацію і довіру. Психологи відносять знецінення до однієї зі складових емоційного насильства.

«Не знецінювати» – це не означає постійно приймати, підтримувати і хвалити. Це означає усвідомлювати всю важливість будь-якого явища для іншої людини, а вже потім не погоджуватися з тим, що з себе представляє це явище. Замість: «Якою нісенітницею ти займаєшся!» Можна сказати: «Не могла б ти розповісти, чим ти займаєшся і чому для тебе це так важливо? Я не розумію”. Замість: «Шо ти плачеш, нічого ж не сталося» запитати: «Що тебе так засмутило?» Замість: «Я знаю, що ти відчуваєш» (не варто багато на себе брати і думати, що ми знаємо, що там всередині у іншої людини, навіть якщо ми начебто пережили те ж саме) – «Розкажи, що ти відчуваєш, у мене є схожий досвід; якщо ти захочеш, я можу ним поділитися».

Так, це більш складні фрази, на які, можливо, піде трохи більше часу, ніж на звичні знецінювання. Але я згадую, як після двох місяців усвідомленої внутрішньої роботи над подібними висловлюваннями я озирнулася і жахнулася: як часто ми відтворюємо на адресу інших людей ті формулювання, які ображають нас самих! А потім зраділа, бо відчула, наскільки краще спілкуватися, не самостверджуючись за чужий рахунок.

Розумна турбота про почуття іншої людини – це турбота і про себе теж, така собі емоційна гігієна. Кожен раз, коли мені хочеться звести чиїсь знання чи вміння до нуля, перекреслити однією фразою всі досягнення і працю іншої людини, я замислююся: що мене злить? чому я хочу це сказати? може, я злюся через те, що не змогла щось зробити, а вона змогла? що хтось зважився на якийсь вчинок, а я ні? або це просто мовна інерція?

Не допускаючи знецінення на адресу інших людей, тепер я не хочу дозволяти це і щодо себе самої, тому скажу наостанок, що моя стаття, навіть якщо її прочитають всього п’ять людей, може багато чого змінити. І вже змінює.

Автор: Дарина Серенко

Джерело