Зображення користувача Олена Каганець.
Олена Каганець

Україна не стане Європою, якщо не збудує національну державу

Категорія:

Моя оцінка корисності цієї статті: 
4 - Дуже важливо

Суперечки йдуть між тими, хто російського майбутнього для України ніяк не хоче. З одного боку барикад ‒ ті, хто хоче збудувати національну державу. З усім необхідним переліком символічних інститутів. У цьому списку ‒ мова та історія, пантеон героїв та національні атрибути.

Вони кивають на приклад західних сусідів і говорять про те, що Україна, хоч і запізнилася пройти аналогічний шлях, але уникнути цього все одно не зможе, пише у своїй статті для Крим.Реалії Павло Казарін.

З іншого ‒ ті, хто звик кивати на ЄС. Вони кажуть, що основною ідентичністю для українців має стати європейська. Що саме вона може стати універсальним знаменником для всіх ‒ і примирити настільки різні регіональні ідентичності та долі. «Я ‒ європеєць», з їхньої точки зору, це приклад вдалого компромісу, тому що знаменує рух у майбутнє, а не суперечки про минуле.

Як аргумент прихильники другої позиції наводять сучасну Європу. Яка після об'єднання змогла переступити через територіальні суперечки та регіональні образи. Якій вдалося схрестити комфортний побут з індивідуальною свободою.

Їхня умовна позиція досить проста: навіщо йти шляхом двадцятого століття, якщо можна відразу вирушити маршрутом двадцять першого.

Політика п'ятого президента України вписувалася в очікування першого табору. Національна церква, закон про державну мову, нові свята та нові символи ‒ він створював атрибути національної держави за образом і подобою інших країн східної Європи. За це його любили одні й не любили інші.

Політика шостого президента найменше зосереджена навколо колишнього дискурсу. Замість цього він говорить про «компромісних героїв», значущість побутового комфорту та другорядність символічного ряду. За це йому аплодують одні й не готові довіряти інші.

Ця схема досить умовна, але це свідоме спрощення. Його можна звести до одного простого запитання. Чи може Україна перескочити стадію розбудови «національної держави» і відразу взяти собі за орієнтир «європейську ідентичність».

Швидше за все, ні. З деяких причин.

По-перше, сучасний Євросоюз ‒ це не концепція наднаціонального об'єднання. Навпаки, це доведена до максимуму історія про національні держави. Це історія про ринкову синергію, правову уніфікацію, правила співжиття і відкриті кордони. Але не більше.

Кожен учасник цього об'єднання пройшов той самий шлях, який Україна намагається подолати сьогодні. А загальноєвропейська ідентичність лише доповнює національну ‒ але ніяк не підміняє її.

По-друге, спроби протиставити «ліберальний рай» ‒ «національній державі» найчастіше народжуються з нерозуміння природи речей. Свого часу національні держави прийшли на зміну феодалізму. І в цей момент починають працювати прості закони історії. Відмова від більш прогресивної форми існування не приводить вас до наступного еволюційного поверху, а відкидає на попередній.

По-третє, сама форма сучасної демократії будується на національній солідарності. Наприклад, люди готові сприймати результати виборів тільки в тому випадку, якщо політичні партії поділяють одні й ті самі національні цінності.

В іншому випадку кожні вибори перетворюються на референдум про минуле ‒ і країна продовжує тонути в міжусобицях. Зрештою, саме солідарність всередині кордонів призводить до того, що незнайомі люди готові платити податки заради спільного майбутнього невідомих їм особисто людей.

Якщо хтось так і не спромігся провести різницю між патріотизмом і шовінізмом ‒ це явно не проблема національних держав. А тому, мені здається, що ми все одно не уникнемо дискусії про власне минуле. Просто тому що без неї Україна не зможе домовитися про саму себе. Так, цей процес буде довгим ‒ але без нього немає сенсу розраховувати на хоч якийсь простір загальної солідарності. Еволюція складається зі сходових прольотів і перестрибнути через сходинки навряд чи вийде. Як би кому не хотілося.

Зрештою, всі щасливі країни схожі одна на одну. Кожна нещаслива ‒ нещасна по-своєму.

Наші інтереси: 

Розуміти, що національність, нація, ідентичність - не порожні слова. Змогти розібратися в дискусії щодо важливості національної ідентифікації.