Трансформер для надлюдини: воскресіння та статеве життя ельфів і боголюдей – Добре Знання (Євангеліє)

Знання деяких принципів легко компенсує незнання деяких фактів
(Гельвецій)

Еволюційний прискорювач

Двостатеве розмноження є великим прискорювачем еволюції. Його головний сенс в тому, щоб під час взаємодії двох наборів генів відбувалася змагальність між відповідними генами й перемагали сильніші, а отже ліпші, здоровіші, актуальніші. В результаті у нащадків формується нова комбінація генів, яка зазвичай досконаліша, ніж окремо в кожного з батьків. Завдяки цьому механізму кожне нове покоління має потенціал бути генетично ліпшим за попереднє покоління. Це також збільшує генетичне різноманіття в популяції, що є основою для природного добору і швидшої адаптації до змін середовища.

Для того, щоб відбувся обмін генетичним матеріалом, має забезпечуватися надійний фізичний контакт. Він досягається шляхом формування двох стандартних типів тілобудови батьківського та материнського організмів, спроможних до фізичного контакту за принципом «вилка-розетка» або «ключ-замок».

Але дитину треба не лише зачати, а й виносити, народити, забезпечити їжею та захистити. Це приводить до наступного рівня спеціалізації: один організм виношує і народжує, а другий забезпечує та захищає. Перший організм називається «жінка», тобто «та, що народжує дітей». Другий організм називається «чоловік», тобто «той, хто відповідально керує» (очолює, «чоловИк»).

Описана вище взаємно доповнююча статева спеціалізація – генетична, конструктивна, функціональна та ментальна – є надпотужним винаходом «небесної лабораторії» для шаленого прискорення всієї земної еволюції. Двостатеве розмноження забезпечує генетичне різноманіття, підвищує адаптаційні можливості виду, сприяє видаленню шкідливих мутацій і посилює життєздатність потомства, що є ключовими факторами виживання та прискореної еволюції виду.

Але це ще не все. Завдяки описаній статевій спеціалізації, чоловік і жінка мають відмінну ментальність і взаємодоповнюючі погляди на життя. Чоловік – це пошук і завоювання нового, жінка – збереження та освоєння завойованого чоловіком. Поєднання обох підходів дозволяє синтезувати зважені рішення і здійснювати стабільний розвиток.

Розділення на чоловіче та жіноче є проявом загальної вищої гармонії:

Джерело Гармонії
Вогонь → Вода
Повітря → Земля
Чоловік → Жінка
Дух → душа
Дуальність в Єдність
Перетікає
Гармонію Всесвіту
Прославляємо!
(Олександр Філатович. Живе Слово)

Якої статі духовні сутності

Кожна людина є втіленою духовною сутністю, тобто крім фізичної плоті та психіки (душі) має в собі дух. Цей дух є дуже досконалий, а тому безсмертний. Для набуття нового досвіду, подальшого вдосконалення та радості від земних пригод, людський дух розвивається шляхом величезної кількості реінкарнацій.

Після набуття духом необхідного земного досвіду він припиняє цикл реінкарнацій і переходить до «вічного життя», тобто розвитку без реінкарнацій. Це ще називається переходом від горизонтального до вертикального прогресу.

І тут виникає запитання: якщо принцип статевості є фундаментальним для успішної еволюції, то якої статі духовні сутності?

Зазвичай вважають, що дух безстатевий. Але ж безстатевість властива для примітивних істот – одноклітинних організмів (бактерій, амеб) та нижчих багатоклітинних тварин (гідр, медуз, коралів, голкошкірих), які розмножуються брунькуванням, фрагментацією або бутонізацією. Натомість людський дух надзвичайно розвинений, доказом чого є його безсмертність. Отже, він не може бути безстатевим. Тоді який він?

На етапі реінкарнації (горизонтального прогресу) той самий людський дух може втілюватися як у чоловічому, так і жіночому тілі, причому, ймовірно, може робити це на власний вибір. Тобто духовна сутність вибирає для втілення ту стать, яку вважає для себе найкориснішою та найцікавішою на поточному етапі свого розвитку.

Спроможність духовної сутності однаково успішно та повноцінно розвиватися як у чоловічій, так і жіночій плоті свідчить про те, що дух є не безстатевим, а двостатевим, тобто статево універсальним. Тому в одному втіленні дух впевнено та природно поводиться як чоловік, а в іншому – як жінка. Іншими словами, дух не обмежений однією статтю – він змінює свою стать за власним бажанням, залежно від завдання, яке вирішує під час того чи іншого втілення.

Це треба чітко зафіксувати: статевість (розділення на дві статі) є потужним засобом прискорення еволюції, а статева універсальність (двостатевість) є проявом досягнення високого рівня досконалості. Завдяки такій універсальності знімаються статеві обмеження і досягається вищий рівень свободи. При цьому статевість не відкидається, а посилюється і правильно застосовується – досконала істота вільно обирає ту стать, яку вважає найдоцільнішою тут і тепер.

Це можна порівняти з грою у футбол, де двома базовими функціями є атака та оборона. Це протилежні функції, тому існує спеціалізація: є форвард, який діє на вістрі атаки, і є воротар, який є останньою лінією оборони. Найвищий рівень футбольної майстерності досягається тоді, коли гравець може однаково успішно діяти і як форвард, і як голкіпер. Проте під час конкретного матчу він не може змішувати ці функції, хоча б тому, що гра руками дозволена воротарю, але заборонена форварду. Для підкреслення цього правила форвард та воротар мають різні форми одягу.

Подібно з духовною сутністю: вона універсальна, але під час конкретного втілення дух «одягає» або чоловічий, або жіночий «біоскафандр». Різні форми одягу – як у футболі. Їх можна змінювати, але не під час того ж самого сеансу гри.

Три етапи розвитку статевості

У нашому всесвіті діє принцип, формулювання якого приписують Гермесу Трісмегісту: «Те, що вгорі, подібне до того, що внизу». Зокрема, це означає, що закони розвитку фізичного світу подібні на закони розвитку духовного світу. Земне життя багато в чому повторює життя духовного світу, подібно як віртуальні світи комп’ютерних ігор переважно відтворюють наш фізичний світ. Тож якщо духовні сутності є статево універсальними, значить земна еволюція людини також тяжіє до статевого універсалізму.

Якщо підсумувати наведені вище міркування й поєднати наші знання про духовний та фізичний світи, то виходить, що для еволюції – як духовної, так і земної – властиві три етапи розвитку (розгортання потенцій):
1) безстатевість, або статева однорідність, статева аморфність;
2) статевість, або статева спеціалізація – виразне розділення на дві статі;
3) двостатевість, або статева універсальність – спроможність змінювати свою стать.

Погляньмо, як це працює у природі. Якщо взяти сукупність усіх живих істот – земну біосферу, то її еволюція починалася з безстатевих істот, які й досі масово поширені на планеті.

Найпоказовішим прикладом безстатевого розвитку є одноклітинні організми, у яких розмноження здійснюється простим поділом клітини надвоє. Клітини, що при цьому утворюються, повністю ідентичні материнській клітині. Гранична простота цього способу дозволяє розмножуватися дуже швидко. Основні недоліки безстатевого розмноження порівняно зі статевим – це низька генетична різноманітність, відсутність механізмів усунення шкідливих мутацій і, як наслідок, менша здатність виду до адаптації та еволюції.

Незрівнянно більші можливості для розвитку відкриває статеве розмноження, тому воно властиве усім вищим істотам – аж до людини. Статевість забезпечує важливі еволюційні переваги, зокрема підвищення генетичної мінливості, життєздатності потомства та адаптивності виду до нових умов.

Що стосується статевого універсалізму, то він також поширений у природі, але тільки серед нижчих істот, передусім у деяких видів риб. Ці рибки мають чітко виражену чоловічу або жіночу стать, проте спроможні її змінювати один раз або навіть кілька разів протягом життя.

Головною причиною зміни статі є інстинкт збереження життєспроможності групи. Наприклад, коли група втрачає самку, то один із самців перетворюється на самку. Іншою причиною може бути зміна соціального статусу, наприклад, у бичків Lythrypnus dalli рибки з домінуючим статусом змінюють стать з жіночої на чоловічу, а рибки зі статусом підлеглості – з чоловічої на жіночу.

Хай там як, а статевий універсалізм є потужним еволюційним винаходом, який підвищує стійкість виду та посилює його спроможність до розвитку.

Статевість індивідуального розвитку

Три етапи розвитку статевості властиві не лише для всієї біосфери, а й для дорослішання окремих істот. Наприклад, личинки (гусінь) метеликів є умовно безстатевими. «Умовно» тому, що гусінь насправді має чітку стать ще на етапі яйця, проте поведінка чоловічих та жіночих особин гусені нічим не відрізняється. Виразна статевість з’являється лише після перетворення гусені на метелика – разом зі спроможністю до розмноження.

Подібна ситуація і в людини, адже вона має стать вже на етапі плоду, проте до народження її важко розпізнати без спеціальних приладів. На стадії дитинства відмінності між хлопчиками та дівчатками спочатку незначні, але вони поступово увиразнюються в міру дорослішання. І тільки після успішного проходження стадії статевого дозрівання (підлітковості) та переходу до стадії статевої зрілості (дорослості) у чоловіків та жінок з’являється виразна фізична та психічна статева спеціалізація зі спроможністю до розмноження.

Отже, після етапу зародкової статевості настає етап виразної, відвертої статевості.

А як щодо третьої стадії – статевого універсалізму? Він уже досяжний для людини чи це лише далека еволюційна перспектива?

Для відповіді на це запитання спочатку погляньмо на одну важливу закономірність, яка виявляється під час проходження п’яти загальновідомих стадій розвитку: 1) плід, 2) народження («перше народження»), 3) дитина, 4) підліток («друге народження»), 5) дорослий.

Принцип збільшення спроможностей

Розглядаючи ці п’ять послідовних стадій дорослішання, легко побачити, що на кожній стадії розвитку з’являються нові спроможності, збільшується автономність та свобода дій. Так, одразу ж після народження у дитини з’являється спроможність дихати легенями, живитися через рот, бачити очима. Поступово збільшується спроможність рухатись, засвоювати інформацію, спілкуватися.

На стадії підлітковості посилюється зв’язок зі своїм духом, розвиваються розум та почуття, зокрема емпатія, совість, відповідальність, а також зростає інтерес до «таємниць» дорослого життя та прагнення самому стати дорослим.

На стадії дорослості відкриваються нові можливості – самодостатність, свобода дій, статеві задоволення, радість батьківства та материнства, незрівнянно вищі можливості соціальної самореалізації та творчості.

Такий погляд на 5 стадій розвитку людини дозволяє сформулювати важливий принцип: кожна нова стадія додає нові спроможності, знімає обмеження попередніх стадій, збільшує свободу дій та розкриває те, що перебувало в зародковому стані. Якщо на стадіях плоду, народження та дитинства статевість перебуває у потенціальному стані, то на стадії дорослості цей потенціал яскраво реалізується.

Після усвідомлення цього принципу можемо перейти до пошуку відповіді на запитання про те, чи доступний людині статевий універсалізм. Скажемо наперед: двостатевість недоступна людині – двостатевість доступна надлюдині.

Сім стадій розвитку

Ми вже говорили про п’ять стадій розвитку людини. Коли вік людини наближається до умовної сотні років, вона вмирає і йде на чергове перевтілення. Така обмеженість тривалості життя потрібна для того, щоб людина здійснила сотні чи навіть тисячі циклів реінкарнації, завдяки яким здобула глибокий та різносторонній досвід земного життя. Для цього людині треба пережити різноманітні життєві ситуації, пройти через задоволення та страждання, дружбу та ворожнечу, мир і війну, вірність і зраду, спокій і пригоди, успіхи й поразки, довге життя і передчасну смерть. Саме про це говорить індоарійська Бгаґавад-ґіта:

Хто вбити боїться чи в битві кривавій умерти,
Не відає того, що він не убивця й не жертва.
Народження й смерть не властиві могутньому духу,
Він – вічний, живе і тоді, коли тіло без руху.

Тому обмеженість життя людини на етапі реінкарнацій (горизонтального прогресу) є не злом, а благом – у такий примусовий спосіб людський дух прискорено опановує мистецтво земного життя.

Коли людський дух досягає достатнього рівня зрілості, він може облишити розвиток через реінкарнацію і перейти до іншого способу розвитку, що його Ісус позначає терміном «вічне життя». Це перехід від горизонтального до вертикального прогресу – шоста стадія розвитку людини, яку Ісус позначає терміном «палінгенезія», буквально «знову народження». Палінгенезія – це вже третє народження. Докладніше про все це у статті 7 стадій розвитку гомо сапієнс, або Третє народження людини – основи ельфізму.

Три народження

Нагадаємо, що перше народження – це фізичне народження: перехід від внутрішньоутробного розвитку до стану дитини, або ж гомо сімплекс, що значить «людина проста».

Друге народження – це стадія підліткового віку, під час якого дитина переживає статеве дозрівання, налагоджує зв’язок з власним духом і перетворюється на гомо дуплекс, що значить «людина подвійна».

Третє народження – це стадія палінгенезії, під час якої гомо дуплекс налагоджує зв’язок зі своїм внутрішнім богом і перетворюється на гомо триплекс (потрійну людину), або ж трісмегіста (тричінародженого). Палінгенезія – це перехідна стадія від людини до надлюдини.

Як ми вже знаємо, гомо дуплекс має два рівні розвитку – початковий і реалізований. Дуплексів початкового рівня ми називаємо «гравцями», а реалізованих – «аріями», тобто шляхетним.

Подібним чином гомо триплекс також має два рівні розвитку: початкових триплексів Ісус називає ельфами, тобто світлосяйними, гелленською мовою – альфос: «Ви – світло всесвіту». Реалізованих дуплексів Ісус називає «синами божими», тому «щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть».

Ельфи та сини божі

Гомо триплекс – це вже сьома стадія розвитку людської істоти, точніше – гомо сапієнса («носія розуму»). Ельфів та синів божих об’єднує те, що вони мають зв’язок з внутрішнім богом, який є надпотужним джерелом енергії та інформації. Відмінність між ельфами та синами божими полягає в тому, що вони по-різному вміють використовувати свій божественний потенціал.

У ельфів – початкових триплексів – налагодження зв’язку з внутрішнім богом автоматично дає надзвичайну потужність енергетичного тіла. Завдяки цьому ельфи відрізняються від людей особливим світлом своєї аури, тому вони й називаються світлосяйними. Завдяки цій високій енергетиці ельфи автоматично отримують надзвичайно потужні механізми оновлення організму, тому вони не старіють і залишаються вічно юними.

Світлосяйність та вічна молодість – це те найвиразніше, що відрізняє ельфів від людей. Проте ельфи ще неспроможні свідомо керувати своєю світлосяйністю, подібно як звичайна людина неспроможна силою думки змінювати частоту свого пульсу чи час згортання крові. Вміння керувати потужністю свого енергетичного тіла ельфи здобувають поступово, опановуючи так звані «сідги», тобто божественні досягнення.

Натомість сини божі вміють вольовим чином керувати своєю енергетикою. Ісус був сином божим (боголюдиною), тому для навчання та заохочення своїх трьох найуспішніших учнів – апостолів Івана, Якова та Петра – Ісус преобразився перед ними, показавши надзвичайну потужність свого енергетичного тіла та вміння ним керувати. У такий спосіб Ісус продемонстрував своїм учням, яку силу вони здобудуть після перетворення спочатку на ельфів, а потім і на синів божих. Ось як Євангеліє описує цей епізод:

«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя його сяяло, наче сонце, а одежа стала біло-яскравою, наче світло – такою, що ніякий білильник на землі так не вибілив би її. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Не знав бо, що сказати. Коли ж сходили з гори, Ісус наказав їм: Нікому не розповідайте про це видіння, аж поки він воскресне з мертвих. І зберегли вони в собі це слово, спільно розмірковуючи, що воно значить – воскреснути з мертвих».

Подібним чином Бгаґавад-ґіта описує, як богочоловік Крішна («красень», «хрестос») преобразився перед своїм учнем Арджуною («світлосяйним»):

«Відразу за тими словами великий владика
Явив перед сином землі образ свій многоликий.
Якби в небі тисячі сонць одночасно світили,
Можливо, що сяйва його досягли б вони сили».

Інша спроможність реалізованого триплекса – боголюдини, сина божого – керувати своїм внутрішнім божественним сонцем проявляється в його спроможності до воскресіння.

Воскресіння

Спроможність до воскресіння – це те, що відрізняє боголюдину (реалізованого триплекса) від ельфа (початкового триплекса). Через цю фундаментальну відмінність ельфи та боголюди – це два окремі рівні розвитку сапієнсів (носіїв розуму). Нагадаємо, що є п’ять рівнів розвитку сапієнсів:
1) простий (гомо сімплекс);
2) гравець (початковий гомо дуплекс);
3) арій («шляхетний», реалізований гомо дуплекс);
4) ельф («світлосяйний», початковий гомо триплекс);
5) боголюдина («син божий», реалізований гомо триплекс).

Євангеліє описує три випадки, коли Ісус повернув людей до життя після смерті: йдеться про доньку Яіра, юнака з міста Наїн та Лазара з Витанії. Проте в жодному випадку Євангеліє не називає це воскресінням (гелленською ανάστασης – підіймання, постання, вставання). Так, це було оздоровлення та повернення до життя, але не воскресіння. Терміном «воскресіння» позначається тільки те, що здійснив Ісус Хрестос. А що він здійснив? Пригляньмось уважніше до цього феномена.

По-перше, Ісус був абсолютно переконаний у тому, що його воскресіння гарантовано відбудеться на третій день після його смерті. Він про це неодноразово казав своїм учням: «І коли наближались до Єрусалима, Ісус узяв набік дванадцятьох і дорогою сказав їм, що має з ним статися: Оце ми підіймаємось до Єрусалима, і мене видадуть первосвященникам і фарисеям, і засудять на смерть, та третього дня я воскресну... Після мого воскресіння я випереджу вас у Галілеї». І справді, Ісус умер у п’ятницю 23 березня 31 року, а вже перед світанком неділі 25 березня він був живий і здоровий.

По-друге, абсолютна переконаність у воскресінні свідчить про те, що воскресіння було для Ісуса звичною справою – він його вже робив, і не раз. Здійснення воскресіння для Ісуса було так само звичним, як для нас заснути вночі та пробудитися зранку.

По-третє, після воскресіння Ісус мав повністю нове, здорове та неушкоджене тіло. Його голос дещо змінився, тому Марія Магдалина у сутінках не впізнала його голос. Так само змінився й зовнішній вигляд Ісуса, що дуже здивувало його учнів.

«Аж ось того самого дня двоє з учнів ішли в місто, що звалось Емаус, сто шістдесят стадій від Єрусалима, і розмовляли між собою про те, що сталось. Як вони розмовляли та сперечалися між собою, Ісус наблизився й ішов разом з ними, але очі їм заступило, і вони його не впізнали».

«Пізніше з’явився він також і одинадцятьом, коли вони були за столом. Як звечоріло, і двері були зачинені там, де були учні, прийшов Ісус, став посеред них. Вони, схвильовані, гадали, що привида бачать. Та він сказав їм: Чого стривожились? Чого сумніви постають у серцях ваших? Та це ж я! Доторкніться до Мене та збагніть, що привид тіла й кісток не має, як бачите, що я маю. І зраділи учні, побачивши господа. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: Чи не маєте тут чого їсти? Вони подали йому стільникового меду. Він узяв його і їв перед ними. Потім сказав: Ось я з вами по всі дні аж до кінця віку».

Отже, що таке воскресіння? Це спроможність боголюдини повністю керувати своїм тілом, змінювати його та оновлювати з будь-якого стану. Для здійснення такого фізичного перетворення необхідно на певний час увійти у стан смерті, тобто повного спокою. Після цього через певний час автоматично відбудеться оновлення до стану максимально здоров’я та краси. Звідси слово «хрестос», що означає «завжди хороший та красивий» (корінь *хр-кр – хороший, красивий, *ст – сталий, стабільний, постійний». В індоарійській традиції для цього використовується слово «крішна» (на санскриті कृष्ण – красень).

Євангеліє розповідає, що Ісуса розп’яли о 12 годині дня, а через три години він уже вмер. Тут треба пам’ятати, що згідно з арійською традицією день починається о шостій ранку, тому до сучасного відліку часу доби треба додавати шість. Отже, ось що про це розповідає Євангеліє: «Була ж шоста година, коли розп’яли його. О дев’ятій же годині Ісус скрикнув сильним голосом: Елі, Елі, лема савахтані! – тобто Отче, у Твої руки віддаю дух мій! Сказавши це, він віддав духа». «Як же настав вечір, прийшов Йосип – заможний чоловік з Ариматеї, поважний радник, людина добра і праведна. Сміливо ввійшовши до Пилата, попросив тіло Ісуса. Пилат здивувався, що вже вмер».

Така швидка смерть – лише через три години – була зовсім нетиповою, тому Пилат і здивувався. Це підтверджує думку, що Ісус помер не від ран, а з власної волі. Якщо бути точним, то це була не звичайна смерть внаслідок ослаблення організму, а заплановане входження у процес воскресіння. Тому Євангеліє звертає увагу, що команду на воскресіння Ісус вигукнув гучно та енергійно: «Ісус скрикнув сильним голосом: Елі, Елі, лема савахтані!».

Формула запуску воскресіння

Ключем до запуску програми воскресіння була формула, записана в Євангелії у двох подібних варіантах. В Євангелії від Матвія (27.46): Ἠλί, Ἠλί, λεμα σαβαχθανί, вимовляється «Елі, Елі, лема савахтані». В Євангелії від Марка (15:34) трішки по-іншому: Ἐλωΐ, Ἐλωΐ, λεμα σαβαχθανί, вимовляється: «Елої, Елої, лема савахтані». В паралельному місці євангеліст Лука (23.46) дає гелленський відповідник цій фразі: Πάτερ, εἰς χεῖράς σου παρατίθεμαι το πνεῦμά μου, що перекладається як «Отче, в руки твої віддаю дух мій». Легко побачити, що це не дослівний переклад, а спрощене пояснення, яке передає загальний напрямок, не розкриваючи конкретного сенсу. Водночас це підказка, що звертанню «Елі-Елої» відповідає звертання «Отче». Звідси припущення, що це слово, застосоване Ісусом, є формою українського «Лельо» (Тато).

Нагадаємо, що в українській мові слово «лельо» – це тато, «леля» – це мама, а «лелія» – це ніжна любов між батьками та дітьми, звідси «леліяти» – дбайливо доглядати, оточувати ласкою, ніжністю, піклуванням. В українській мові «леля» – це також старша сестра, тітка, нянька, тобто «та, що леліє». Окрім того, Леля – це слов’янська богиня весни, юності, кохання і жіночої ніжності, дочка богині Лади, богиня плодючості та дітонародження.

– Але чому євангелісти прямо не написали «Лельо»?

Логічно припустити, що євангелісти спеціально приховали слово «Лельо», для чого розділили його на дві частини й подали у двох формах – як «Елі» та «Елої». Якщо з цих двох слів механічно (по буквам) скласти одне слово, то вийде «Лееліо» (Лейліо), тобто українське «Лельо». Можливо, у давнину воно так і вимовлялося – «Лейліо», тобто з дифтонгами (подібно як сучасне «Україна» раніше писалося й вимовлялося «Оукраїна»). З цієї ж причини, а саме для приховання магічної команди на воскресіння, євангеліст Лука не дав точного перекладу на гелленську мову, а обмежився туманним натяком.

– Якщо Ісус воскресає власною силою, то чому звертається до Небесного Батька?

Найімовірніше, що «Лельо, Лельо» – це стандартне налаштування для будь-яких команд такого роду, подібно як молитва «Отче наш» у шаблоні успішної молитви. Прикладом налаштування є вигук «ой» в багатьох українських народних піснях – це традиційний спосіб емоційного налаштування, а саме привертання уваги та зосередження.

Інший, сучасний приклад: для ефективного спілкування з нейромережами часто починаємо команду (промпт, запит) зі слів «Уяви собі». Це надійний спосіб звернутися до здатності нейромережі моделювати, активувати певні шаблони, генерувати або описувати уявні образи та ситуації. Тож цілком можливо, що «Лельо, Лельо» – це не звертання до Творця Всесвіту, а стандартний початок для деякого класу важливих команд у боголюдському просторі подій.

– А чому «Лельо» сказано двічі?

Повторення зазвичай використовується для надійнішої передачі інформації чи команди. Зокрема, українській мові властиве подвоєння імені у звертаннях, наприклад, «Іване, Іване», «мамо, мамо» (є навіть такі пісні). Подібне дублювання застосовується у відповідальних ситуаціях, а саме такою була ситуація з Ісусом, який здійснював воскресіння. Це додаткове підтвердження того, що «Лельо» застосовувалося для налаштування.

А тепер погляньмо на структуру команди «Лельо, Лельо, лема савахтані»:

Лельо, Лельо – Тату, Тату
лема – тільки, лише
са – ся, дія власними силами
вахтані – возстати, відновити, воскреснути.

Відповідно, конструкція «са вахтані» («ся вахтані») ймовірно означає «відновитиСЯ, воскреснутиСЯ».

У результаті виходить «Тату, Тату, тільки відновитися», що цілком логічно для точної, зрозумілої, однозначної команди. Це була команда на самовідновлення, тобто воскресіння.

– А чому «тільки» відновитися?

Слово «тільки» вживаємо тоді, коли є можливість отримати щось більше, але ми свідомо обмежуємо або уточнюємо свій вибір, наприклад, «зроби мені тільки це». Хай там як, а застосування слова «тільки» (лем) вказує на наявність додаткової опції процесу воскресіння. Отже, в Ісуса було щонайменше два варіанти воскресіння: «тільки воскресіння» і «воскресіння плюс».

І ось тут починається найцікавіше.

Статевість ельфів

На стадії палінгенезії чоловіки й жінки не тільки здійснюють власне оздоровлення та омолодження, а й посилюють свою статевість: чоловіки стають більш чоловічними, а жінки – більш жіночними. Це продовження загального процесу розкриття потенціалу чоловічого та жіночого. У дитячому віці статевість перебуває в зародковому стані, у дорослих людей вона цілком виразна, а в ельфів набуває ще більшої повноти, глибини та виразності.

Є відомий принцип: що вища спеціалізація, то потужніша кооперація. У ельфів якості чоловічості та жіночості розкриваються виразніше, ніж у людей. Тому взаємодія ельфів та ельфійок набуває вищої інтенсивності та яскравості, а їхні стосунки є вищим проявом взаємного доповнення та синергії в усіх аспектах – фізичному, душевному, духовному, побутовому, діловому, творчому та світотворчому.

Як ми вже знаємо, після завершення палінгенезії («знову народження») «новонароджені» ельфи виходять на рівень функціональності, характерний для віку 30–40 років, який називається «молодістю». Ельфи не старіють і не вмирають. Але тут виникає запитання.

Ми вже говорили, що чим вищий рівень розвитку, то тим більше можливостей та менше обмежень – це універсальний принцип еволюції. На етапі реінкарнації людський дух може втілюватися сотні чи тисячі разів, обираючи для кожного втілення чоловічу або жіночу стать. Послідовна змінюваність статі – це дуже важлива спроможність, необхідна для здобуття земного досвіду в усій його повноті. Але чи залишається вона після перетворення на ельфа? Невже відтепер чоловіки вічно будуть чоловіками, а жінки – жінками? Хіба це не заперечення еволюційного принципу постійного зростання можливостей?

Справді, після ельфійського перетворення втілений дух втрачає спроможність змінювати стать – але це тимчасове обмеження. Воно властиве для початкового триплекса – ельфа, але знімається при досягненні рівня реалізованого триплекса – боголюдини, сина божого, трісмегіста. Саме про цей – завершений – рівень навчав Ісус своїх учнів. Він говорив їм про те, що завдяки навчанню вони стануть синами божими: «Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть».

Статевість боголюдей

Для початку зауважимо, що термін «син божий» є двородовим: він стосується і чоловіків, і жінок – подібно до таких двородових лексем (іменників спільного роду) як «людина», «математик», «посол», «директор». Тобто термін «син божий» (боголюдина, трісмегіст) позначає рівень розвитку і чоловіків, і жінок.

Якщо ж треба чітко вказати на стать, то для цього є відповідні слова. Для позначення боголюдини чоловічого роду застосовують слово «богочоловік», а для позначення боголюдини жіночого роду застосовують слово «богиня». Подібним чином застосовуємо слова «вчитель – вчителька», «поет – поетеса» тощо.

Як ми вже з’ясували, з переходом від рівня «арій» до рівня «ельф» потенціал статевості увиразнюється та розкривається – чоловіки посилюють свою чоловічність, а жінки – жіночність. Очевидно, що з переходом від рівня «ельф» до рівня «боголюдина» тенденція розкриття потенціалу статевості посилюється ще більше – чоловік стає ідеальною чоловічою версією самого себе, а жінка – ідеальною жіночою версією самої себе.

Згідно з принципом спеціалізації та кооперації, увиразнення чоловічого і жіночого полюсів, подібно до полюсів магніту, посилює силу взаємного притягування та продуктивність взаємодії.

Трансформер для боголюдини

Як ми вже знаємо, після здійснення людиною палінгенезії та переходу до вічного життя чоловіки далі продовжують розвиток у чоловічій формі, а жінки – в жіночій формі. Завдяки високій активності стовбурових клітин та різкому посиленню енергетичного тіла, ельфійська людина максимально реалізує прихований у ній генетичний потенціал. Особиста ідентичність залишається тією ж, що й до палінгенезії – ельф пам’ятає себе, коли він був людиною. Проте ця ж сама особа стає виразно досконалішою – молодою, фізично розвиненішою, розумнішою, з сильнішим м’язами та дещо вищим зростом – з причини вирівнювання хребта, відновлення еластичності міжхребцевих дисків та загального посилення спроможності до регенерації.

– Це стосується перетворень в ельфів. А яких перетворень зазнає боголюдина?

Боголюдина може змінювати свою стать. Засобом зміни статі є механізм воскресіння.

Ми вже говорили про те, що Ісус демонстративно показав свою спроможність повного відновлення тіла: для цього й було здійснено його прилюдне побиття, бичування, розп’яття з пробиванням цвяхами рук і ніг, кількагодинне перебування мертвого тіла на таврі, а також контрольний удар списом у серце для гарантованого засвідчення смерті. Тіло Ісуса було не лише мертве, а й покалічене, проте після воскресіння воно було абсолютно здорове та неушкоджене. При цьому Ісус дещо змінився: Марія Магдалина не одразу впізнала його голос, а апостоли не одразу впізнали його при першій після воскресіння зустрічі на горі в Галілеї.

Ось як про це розповідає Євангеліє:

«Тут Марія Магдалина обернулась і бачить – стоїть Ісус. Та вона не знала, що то Ісус. Каже їй Ісус: Жінко, кого шукаєш? Вона, гадаючи, що то садівник, каже йому: Пане, як ти взяв його, скажи мені, де ти його поклав, і я його візьму. Мовить до неї Ісус: Маріє! Вона, роззирнувшись довкола себе і більше нікого не побачивши, каже до нього: Раввуньо! Ісус їй каже: Обійми мене, Маріє!».

«Як звечоріло, і двері були зачинені там, де були учні, прийшов Ісус, став посеред них. Вони, схвильовані, гадали, що привида бачать. Та він сказав їм: Чого стривожились? Чого сумніви постають у серцях ваших? Та це ж я! Доторкніться до мене та збагніть, що привид тіла й кісток не має, як бачите, що я маю. І зраділи учні, побачивши господа. А як вони з радощів іще не йняли йому віри й дивувались, він сказав: Чи не маєте тут чого їсти? Вони подали йому стільникового меду. Він узяв його і їв перед ними».

Як бачимо, завдяки воскресінню Ісус кардинально оновив свою плоть, при цьому повністю зберігши свою попередню особистість. Це був той самий Ісус, але він виглядав дещо по-іншому: Марія його впізнала тільки після того, як він назвав її за іменем, а апостоли остаточно переконалися, що перед ними Ісус, тільки тоді, як він демонстративно почав перед ними їсти.

Те, що Ісус змінив свою форму, не було випадковістю. Євангеліст Іван розповідає про інший загадковий випадок, коли учні, що перебували на кораблі в Галілейському морі, знову не впізнали Ісуса:

«А як настав ранок, стояв над берегом Ісус, але учні не знали, що то Ісус. Каже до них Ісус: Дітоньки, чи маєте чого перекусити? Ті йому відповіли: Ні. Каже тоді той учень, якого любив Ісус, до Петра: То – Господь! Симон Петро, почувши, що то Господь, накинув одежу, був бо роздягнений, і побіг по морю. Інші учні припливли кораблем, були ж недалеко від землі, ліктів зо двісті. Коли, отже, вони вийшли на землю, бачать – жар розкладено і на ньому хліб. Мовить до них Ісус: Ходіть снідайте! І ніхто з учнів не зважився його питати: Хто ти? Знали бо, що то Господь».

Корабель від берега відділяла відстань 200 ліктів, тобто всього 90 метрів, але учні не впізнали Ісуса ні по голосу, ні візуально. Про те, що на березі Ісус, здогадався лише апостол Іван Заведей, який тоді уже був ельфом («І поширилась думка між братами, що той учень не вмре»). Коли ж учні, вже на березі, впритул спілкувалися з Ісусом, то бачили, що він знову змінив свою тілесну форму. Учні знали, що то Ісус, але все це виглядало настільки дивно, що учням хотілося перепитати: Хто ти? Вони не зважились цього зробили тільки тому, щоб не виглядати смішними в очах Ісуса та своїх друзів.

– Навіщо Ісус після воскресіння знову змінив свою тілесну форму?

Для того, щоб показати природність та невимушеність такої трансформації. Для боголюдини змінити форму – це як для людини ввечері заснути, а зранку проснутися оновленим. Ісус показав учням, що для здійснення воскресіння зовсім не обов’язково, щоб тебе вбивали. Боголюдина сама вирішує, коли здійснити трансформацію: вона дає команду, занурюється в «сон воскресіння» – і через якийсь час прокидається оновленою.

Головне призначення воскресіння

Як бачимо, богочоловік Ісус міг змінювати свою тілесну форму настільки, що його важко було впізнати. Він це робив за допомогою процедури воскресіння. Для здійснення трансформації йому достатньо було півтори доби (як після розп’яття), а може й менше. На цей час треба було ввійти у стан найглибшого спокою – смерті. За якийсь час відбувався надпотужний енергетичний спалах, за допомогою якого втілений бог змінював свою тілесну оболонку. Саме цей спалах і зафіксувала Туринська плащаниця, яка зберегла не тільки залишки крові мертвого тіла, а й відбиток енергетичного імпульсу.

– Наскільки глибокою могла бути трансформація плоті внаслідок воскресіння?

Максимально глибокою – аж до зміни статі. Тобто, якби в цьому була необхідність, Ісус міг з’явитися перед учнями в образі прекрасної жінки в усій повноті її жіночності – як фізично, так і духовно, адже дух володіє статевим універсалізмом. Але Ісус здійснив ТІЛЬКИ відновлення, без зміни статі, тому проголосив команду: «Лельо, Лельо! Тільки відновитися!». Логічно припустити, що для зміни статі команда на повне воскресіння – «воскресіння плюс» – була б без слова «тільки» і виглядала б так: «Лельо, Лельо! Відновитися!».

Про те, що боголюди можуть змінювати свою стать, розповідає сам Ісус – в Євангелії від Луки (20.27-36): «Сини цього еону женяться й виходять заміж. Ті ж, що удостояться осягнути того еону, не женяться і не виходять заміж, та й умерти вже не можуть, бо вони є синами божими – воскресіння сини сущі».

Еон – це часовий проміжок, у даному контексті – стадія розвитку гомо сапієнсів. Ті чоловіки та жінки, що перебувають на людській стадії («сини ЦЬОГО еону») женяться і виходять заміж, тобто укладають сімейні союзи на все життя. Натомість ті чоловіки та жінки, які досягнуть боголюдської стадії («удостояться осягнути ТОГО еону»), не укладають пожиттєвих сімейних союзів («не женяться і не виходять заміж»).

Тут Ісус прямоє не пояснює причину зовсім іншої статевої поведінки в наступному еоні, але дає прозору підказку. Чоловіки та жінки «того еону» є безсмертними – «умерти вже не можуть», тобто вони невразливі. Але звідки ця невразливість? Причина невразливості в тому, що вони є синами божими, отже володіють природною спроможністю до воскресіння – «воскресіння сини сущі». Це означає, що у випадку смерті вони легко можуть себе воскресити. Вираз «сини воскресіння» вказує на вміння воскресати, подібно як вираз «сини блискавки» вказує на вміння керувати блискавкою (йдеться про прізвисько, яке Ісус дав Івану та Якову Заведеям).

– Але чому Ісус несподівано заговорив про воскресіння в контексті стосунків між чоловіками та жінками?

Тому, що головне призначення воскресіння – повноцінна зміна статі. Воскресіння – це засіб реалізації статевого універсалізму. Як ми вже говорили на самому початку цієї статті, статевий універсалізм – це третій еволюційний етап розвитку статевості: 1) безстатевість, 2) статевість, 3) двостатевість.

– А чому головне і пряме призначення воскресіння полягає у зміні статі, а не відновленні після примусової смерті?

Тому, що триплекси – ельфи та боголюди – перебувають у надзвичайно позитивному просторі подій – Царстві божому. Це абсолютно вільний та безпечний простір, а тому в його «списку дозволених подій» нема жодного насильства.

– Але ж Ісуса примусово убили?

Ісуса вбили тільки тому, що він сам цього захотів. Головна мета Ісуса полягала в тому, щоб показати учням боголюдські можливості, які вони отримають після здійснення палінгенезії. Для цього Ісус демонстративно увійшов до Єрусалима перед самим Пейсахом та заблокував діяльність його головного храму, який у ці святкові дні приносив найбільше прибутків (як сучасні супермаркети під час різдвяних розпродажів, які можуть досягати третини від річних продажів). Іудейській верхівці – «акціонерам храму» – не залишалося іншого виходу як убити Ісуса. Понтій Пилат до останнього впирався і не ходів цього робити, аж поки Ісус у розмові віч-на-віч пояснив йому сенс свого наміру. Пилат негайно погодився, за що рання церква оголосила його святим – день святого Понтія Пилата донині відзначається 25 червня.

Міф про Гермафродита

Маємо розуміти, що спроможність до воскресіння є природною властивістю боголюдини. До певної міри це нагадує властивість кожної людини ввечері засинати, а зранку невимушено пробуджуватися оновленим.

Головне призначення воскресіння – зміна своєї статі. Для запуску зміни статі призначена команда «Лельо, Лельо! Савахтані!». Якщо ж потрібно було тільки відновити плоть, то застосувалася команда з обмежуючим словом «тільки» (лема): «Лельо, Лельо! Лема савахтані!».

Нагадуванням про боголюдську спроможність змінювати стать є міф про Гермафродита – сина богочоловіка Гермеса та богині Афродіти. У масовій свідомості спроможність Гермафродита та інших боголюдей ПОСЛІДОВНО набувати чоловічої та жіночої статі була хибно представлена як ОДНОЧАСНЕ поєднання чоловічих та жіночих ознак. Тобто боголюдська спроможність до статевого універсалізму була представлена як потворність – це те, що людям найпростіше було уявити. Згідно з профанічними уявленнями, Гермафродит виглядав як чоловік з жіночими грудями. Це очевидне безглуздя, адже виходить, наче бездоганні боголюди народили потвору. Це неможливо хоча б тому, що завдяки статевому добору діти є генетично досконалішими за своїх батьків.

Сенс міфу про Гермафродита в тому, щоб зберегти знання про ще одну важливу якість боголюдей – спроможність за власним бажанням змінювати свою стать.

Плодючість триплексів

Античні міфи розповідають про те, що богочоловіки та богині укладали між собою шлюбні союзи та народжували дітей. Не всі їхні діти ставали згодом боголюдьми, адже люди народжуються як гомо сімплекси, а для перетворення на триплексів мають пройти відповідний шлях. Подібним чином метелики не народжують метеликів: з відкладених метеликами яєць народжуються спочатку личинки (гусениці), які набирають необхідну масу і перетворюються на лялечок, а вже з них вилітають метелики.

На завершення додамо, що спроможність до статевого універсалізму закладена у генетичній програмі кожної людини, але реалізація цієї природної спроможності відбувається тільки на стадії боголюдини, або, як казав Ісус, у наступному еоні: «Ті, що удостояться осягнути того еону, не женяться і не виходять заміж, та й умерти вже не можуть, бо вони є синами божими – воскресіння сини сущі».

– Як часто ельфи та боголюди народжують дітей?

Існує відома закономірність, що чим більша тривалість життя живих істот, тим менша їхня плодючість – це необхідно для підтримання гармонії та балансу земної біосфери. З цього випливає, що у вічно живих ельфів та боголюдей діти народжуються значно рідше, ніж у людей. Про це свідчить і антична міфологія.

Деяку кількісну оцінку плодючості у гомо триплекс дає «Авеста», яка описує заснування післяпотопної цивілізації, яку раніше називали Гіперборійською, а нині називають Трипільською. Вара (захист, фортеця), яку заснував цар Їма (він же Ной, Купал, Аполлон, Гермес, Зіасудра, Утнапішті, Ману, Таргітай) була першим «містом ельфів» – палінгенетичним реактором чисельністю близько двох тисяч людей, до якого входили люди і з якого виходили ельфи. Так от, згідно з Авестою, «Через сорок років від пари людей народжувалась пара людей... І ці люди жили прекрасним життям у тій варі, яку побудував Їма». У зороастрійській книзі Майньо-і-Хард (The Book of the Mainyo-i-Khard) про це говориться так: «і кожні сорок років від однієї жінки й одного чоловіка народжувалась одна дитина». Друге повідомлення виглядає переконливішим, адже відповідає Євангелію, згідно з яким Йосип і Марія мали одну дитину.

Очевидно, що для людської спільноти одна чи навіть дві дитини на сорок років – це погано, адже веде до вимирання, проте у згаданих священних книгах це представляється як велике досягнення царя Їми. Тоді як це розуміти? Річ у тім, що в наведеному фрагменті йдеться про спільноту не людей, а надлюдей, точніше – ельфів. Для вічно живучих ельфів така плодючість є дуже хорошим показником.

Повторимо, що в батьків-ельфів діти народжуються людьми, і не всі вони протягом життя можуть стати ельфами. Тому в людей, які народжувалися в батьків-ельфів з гіперборійської вари царя Їми-Ноя, плодючість була на порядок вищою. Це була не ельфійська, а людська плодючість. Тому трипільці за тисячу років опанували всю правобережну Україну, а їхні нащадки стали найчисельнішою расою планети – вони «успадкували Землю».

Подібне завдання Ісус поставив для другої ельфійської хвилі: «Щасливі проязні, бо вони успадкують Землю. Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть». Тому наше стратегічне завдання полягає у заснуванні нової гіперборійської вари – за прикладом трипільської вари царя Їми – та її масштабування на всю планету.

Висновки

1. Статеве розмноження є потужним прискорювачем еволюції, адже забезпечує генетичне різноманіття, усуває шкідливі мутації та підвищує життєздатність нащадків.

2. Людський дух, будучи безсмертним і досконалим, є двостатевим – він вільно обирає стать для кожного свого втілення, залежно від потреб свого розвитку. Це дозволяє йому накопичувати різносторонній досвід і рухатися до вищих рівнів свободи.

3. Еволюція біосфери рухається від безстатевості через статевість до статевого універсалізму. Природна спроможність до зміни статі («гермафродитизм») властива багатьом видам риб.

4. У міру дорослішання окремої людини, її статевість увиразнюється на кожній наступній стадії розвитку – і дитинстві вона невиразна, у дорослому віці – чітка та однозначна. При переході від арія до ельфа та боголюдини чоловіки стають ще чоловічнішими, а жінки – ще жіночнішими.

5. На рівні боголюдини з’являється спроможність змінювати свою стать за допомогою процедури воскресіння. Оновлення зі зміною статі – це головне призначення воскресіння. Проте воскресіння може відбутися і без зміни статі («воскресіння мінус»). Два приклади воскресіння без зміни статі («лема савахтані» – «тільки оновлення») описане в Євангелії. Ісус умер на таврі не через втрату сил, а тому, що активував процедуру воскресіння, голосно промовивши команду «Лельо, Лельо! Лема савахтані!»

6. Відомості про статеве життя ельфів та боголюдей збереглися у фрагментах античної міфології та священних текстах про заснування післяпотопного світу. Головним джерелом на тему воскресіння є Добре Знання (Євангеліє).

7. Спроможність до статевого універсалізму закладена у генетичній програмі кожної людини, проте реалізація цієї природної спроможності відбувається тільки на стадії боголюдини.

8. Знання про людські та надлюдські стадії розвитку сапієнсів є критично важливими для заснування нового світу – Нової Гіперборії – згідно з настановою Ісуса Хреста «Щасливі приязні, бо вони успадкують Землю. Щасливі світотворці, бо вони синами божими стануть».

Руслана - Остання поема