Сокупія – аріянська Церква-Держава: Велике Повернення скіфів і готів (+аудіо)

Аудіоверсія: Сокупія – аріянська Церква-Держава: Велике Повернення скіфів і готів

Як ми вже з’ясували, самоорганізація українського середнього класу має відбутися у формі постіндустріальної Аріянської Віртуальної Церкви. На перший погляд, це якась нова конструкція. Взяти хоча б слово «віртуальний», яке вказує на кіберпростір – раніше такого не було. Проте розвиток відбувається по спіралі, тому нове має шанси реалізуватися лише на фундаменті минулого. Відтак творення нового – це завжди звернення до вже перевіреного життям і його творче пристосування до поточних реалій та завдань.

Ідея «великого повернення» особливо яскраво проявляється при переході від індустріальної до постіндустріальної формації («пост» означає «після»). Тут працює «принцип заперечення запереченого». Свого часу індустріальна формація діалектично заперечила свою попередницю – доіндустріальну (аграрну) формацію. Тож логічно, що постіндáстріал, заперечуючи індáстріал, неминуче актуалізує деякі суттєві якості доіндустріальної формації.

А тепер запитаймо себе: якими були головні чинники організації європейських народів у XX столітті – фазі найвищого індустріального злету? Це були політичні партії та політичні ідеології. А що було в доіндустріальний період? Головними чинниками організації народів були Церкви та віровчення.

Церква-Держава в історії Європи

Справді, адже до кінця високого середньовіччя, тобто до 14 століття,  європейськими державами зазвичай керувала варна брахманів: волхви, друвіди, маги. Офіційно державами керували князі, але їх завжди спрямовували брахмани. За словами римського філософа та історика Діона Хризостома (40–120 рр.), галльські царі «були лише виконавцями волі друвідів» (Пиготт Стюарт. «Друиды. Поэты, ученые, прорицатели»). Арабський географ та історик IX ст. Ібн-Русте у «Книзі дорогоцінних скарбів» писав про слов’ян: «Є у них знахарі, із яких деякі наказують царям, як ніби вони їхні володарі. А уже коли знахар віддає наказ, то не виконати його не можна ніяким чином». Арабський автор IX ст. Гардізі свідчив: «Є у них [русів] знахарі, влада яких поширюється і на їхніх царів». Автор «Слов’янської хроніки» Гельмольд у 12 ст. писав, що «Цар у руян у порівнянні з жерцем має дещо скромніше значення».

Проте іноді державу відкрито очолювали брахмани. «Часто волхвів обирали вождями племен, нерідко вони ставали на чолі держави. Тому нема нічого дивного у тому, що Аль-Бекрі писав про українського короля, який мав титул Мага (чарівника). Очевидно це був хтось із брахманів-волхвів» (Олександр Ковалевський. Українські держави в докиївський період: Артанія, Куявія, Славія).

Можливо, що згаданий вище географ 11 ст. Аль-Бекрі писав про великого князя Олега, якого називали Віщим, що вказує на його брахманський статус. Він правив протягом 882–912 років. «У народній уяві Олег не просто князь, герой, а й кудесник, чародій. Цікаво, що існує багато згадок про язичницьких волхвів, але фактично ніколи не говориться про головного волхва. У багатьох народів детально описуються функції, які мав виконувати головний маг чи волхв племені. Можливо, на Русі головним волхвом був сам великий князь?.. Та й у Києві Олег місцем для своєї князівської резиденції обрав Лису Гору... Крім того, він володів талантом віщування, пророчим даром, був відуном. Олег постає як кудесник і через звуковий збіг Вольга-волхв, а ім’я Олег у скандинавських мовах перекладається як “віщий”, “святий”» (Оксана Сліпушко. Князь Олег — сплав легенди i бувальщини).

Ще раніше – у часи пасіонарного спалаху готів, найвищим авторитетом був єпископ Вульфила, по-слов’янськи – Волхвило, тобто «Великий Волхв» (311–383). Готи були аріянами (аріохрестиянами), відтак дотримувалися традиційної арійської варнової системи. Згідно з нею, держава являла собою Аріянську Церкву, керовану варною брахманів–друвідів–волхвів. Це вважалося священним ладом, а тому єдино правильним і природовідповідним.

Іншими словами, в арійській традиції розділення між Церквою і Державою не існувало: Держава була Церквою, а Церква була Державою. Це був єдиний соціальний організм, ідея якого яскраво сформульована ще в архаїчних індоарійських Законах Ману: «Заради процвітання світів Брахма сотворив із своїх уст, рук, стегон і стіп брахмана, кшатрія, вайш’ю і шудру. А для збереження всього цього всесвіту Він установив для них особливі обов’язки та заняття».

Сокупія, Скуфія, Скіфія – арійська Церква-Держава

Але що означає слово «церква»? Воно походить від латинського «circus» (коло, об’єднання) і означає організовану духовну спільноту. Але  не будь-яку. Якщо духовна громада – це об’єднання духовно близьких ЛЮДЕЙ, то Церква – це об’єднання духовних ГРОМАД. Тобто умовою виникнення Церкви є добровільне об’єднання кількох духовних громад, в арійській традиції – не менше чотирьох.

Оскільки традиційно Церква була Державою, а Держава – Церквою, то йдеться про феномен Церкви-Держави. Базовою якістю Церкви-Держави є добровільне об’єднання первинних громад і формування ними динамічної ієрархії («священного ладу») знизу догори.

– Чи є в арійській традиції термін для позначення Церкви-Держави?

Так, і ми всі його знаємо. Це слово «Скіфія». Воно походить від трипільського слова «СОКУПА». Корінь *со–*ко означає «разом», «спільно», наприклад, «соратник», «союз», «кооперація». Слово «купа» (копа) означає «скупчення», «зібрання», «громада». Відтак со-купа – це зібрання куп. Олітературеним варіантом первинного слова СОКУПА є СОКУПІЯ – це щоб було красивіше й урочистіше.

Отже, СОКУПІЯ – це союз громад. Після появи письма почали для зручності пропускати голосні, тому «сокупа» перетворилося на «скупа».  Завдяки Геродоту (5 ст. до н. е.) слово «скупія» почали вимовляти як «скуфія». У новогрецькій мові (після 15 ст.) букву «У» (упсилон) почали прочитувати як І (іпсилон), тож «скуфія» перетворилася на «скіфію».

«Скупами» ще іноді називали столичні міста сокупій – союзів міст-держав. Так, столиця Десятимістя («палестинської сокупії») називалося Скуфополіс («місто скуфи»). Столиця Македонії називається Скоп’є. Це місто, що існувало уже в 3 ст. до н. е., вперше згадано Клавдієм Птолемеєм під іменем «Скупі».

Духовна республіка

Сокупія – це традиційна арійська форма державного правління. Вона була вже у трипільців – як етномережа самодостатніх агроміст. В сучасному лексиконі терміну «сокупія» найкраще відповідає термін «духовна республіка».

Республіка («справа громад», «спільна справа») – це форма державного правління, за якої органи управління формуються громадами знизу догори. Нагадаємо, що громада – це організована спільнота, в якій усі знають одне одного, тому чисельність громади не може перевищувати 100–200 осіб.

Слово «духовна» вказує на пріоритет зв’язку з духовним світом, а через нього – з божественним світом, який є джерелом життя, сили, щастя, гармонії, творчості, права. Тому в духовній республіці такі вартості як воля, совість та справедливість цінуються вище влади та грошей, а честь важливіша за життя.

Сокупія як священна Церква-Держава була органічно притаманна Україні, тому слово Скіфія стало синонімом України. Починаючи від античних часів і аж до раннього середньовіччя українців за звичкою називали скіфами. Наприклад, видатного вченого Діонісія Малого (475–550 рр.), який був архіваріусом папи римського, називали скіфом. 

Сокупія готів, русів, козаків

Пізніше українців почали називати не скіфами, а готами. Завдяки системотворчій роботі, виконаній архієпископом готів Вульфилою (Великим волхвом), аріянство утвердилося як державна релігія готських королівств Надчорномор’я. Широке запровадження освіти і літератури, основаній на священній глаголиці, привело до чергового пасіонарного спалаху слов’янського суперетносу. Його наслідком стало поширення аріянства на всю Європу та Північну Африку, що привело ці краї до небаченого культурного розквіту.

За словами візантійського історика Прокопія Кесарійського (500–562), «У колишні часи готських племен було багато, і багато їх тепер, але самими великими та значними з них були готи, вандали, везіготи та гепіди. За старих часів, правда, вони називалися савроматами й меланхленами. Деякі називали ці племена гетами. Всі ці народи, як було сказано, відрізняються лише іменами, але в усьому ж іншому вони схожі. Всі вони білі тілом, мають русяве волосся, рослі та гарні на вигляд; у них одні й ті ж закони і сповідують вони ту ж саму віру. Всі вони аріяни і говорять однією мовою, так званою готською, і, як мені здається, в давнину вони були одного племені, але згодом стали називатися по-різному: за іменами тих, хто були їхніми вождями» (Прокопий Кесарийский. Война с персами. Война с вандалами. Тайная история. – М.: Наука, 1993. — С. 178).

У візантійських текстах гетів-готів відверто називають слов’янами, а їхню мову – скіфською. Візантійський письменник 7 ст. Фіофілакт Самокатта стверджує, що гети – це давніша назва слов’ян. «Багато істориків (Амміан Марцеллін, Зосим) називали готів скіфами. Але найбільш ясно висловився грецький історик Дексіпп, який був організатором захисту Афін від готів у 267 році. Він пише: «Скіфами ... називають готів» (Филосторгий. Сокращение «Церковной истории» // Церковные историки IV-V веков. М.: РОССПЭН, 2007. – с. 530). Ось деякі імена королів остготів: Витимир, Вандалар, Валамир, Теодемир, Видимир.

З часом слова «готи» і «аріяни» почали вживатися як синоніми: саме таке застосування терміна «готи» було характерно для папських послань 11–12 століть (Буданов М.А. К вопросу о влиянии еретических воззрений на христианство Древней Руси).

Формою державного правління у готів була Сокупія, тобто Церква-Держава. Вона проіснувала принаймні до початку 10 ст. «В літо 6415 (907) пішов Олег на греків, Ігоря зоставивши в Києві. І взяв він багато варягів, і словен, і чуді, і кривичів, і мері, і полян, і сіверів, і деревлян, і радимичів, і хорватів, і дулібів, і тиверців... Всі ці звуться “Великая Скуфь”» – повідомляє «Повість врем’яних літ». Тобто брахман Олег Віщий керував священною Церквою-Державою з самоназвою «Велика Скуфь» – «Велика Сокупія».

Це була аріянська держава – продовження аріянської традиції готів і гунів. Аттила, король гунів, зображується в мітрі єпископа, що вказує на його духовний сан. Вочевидь, величезна аріянська федерація Атилли була традиційною Церквою-Державою – Сокупією.

Великий князь Володимир, здійснюючи хрещення Русі у 987 році, повторно – услід за готами – зробив аріянство державною релігією. Аріянське хрещення Русі було великим поверненням скіфів і готів.

Правова система Сокупії мала назву «Копне право» («купне право», тобто «право громад»). Згідно з ним, виборні керівники 4–10 сіл певної території формували «копу» (купу, зібрання) і обирали керівництво другого рівня – волості. Центральне село – місце збору копи – називалося містечком і згодом могло перетворитися на місто («райцентр») з власним самоврядуванням. Керівники волостей також взаємодіяли між собою й обирали управлінські органи наступного рівня – повіту. Таким чином, державна ієрархія вибудовувалася знизу догори. Вибори відбувалися в середовищі персонально знайомих людей, спроможних адекватно оцінити один одного й обрати кращих. Копне право проіснувало до кінця XVIII століття.

Козацька національна революція 17 ст. була спробою повернення до природного ладу шляхом повноцінного відновлення копного права. За принципами сокупії і копного права у 1917 році формувалося українське Вільне козацтво.

Як бачимо, найбільші пасіонарні спалахи в Україні були реалізацією ідеї Великого Аріянського Повернення.

Так буде й цього разу. Організація середнього класу, а згодом і всього українського народу має відбутися у формі постіндустріальної Сокупії – Церкви-Держави. Першим етапом має бути Аріянська Віртуальна Церква.

Продовження: Структура Аріянської Церкви-Держави та її розгортання від полкового демосу до патріархату