Пізньоскіфська археологічна експедиція Інституту археології НАН України почала вивчати археологічний комплекс (могильник і городище) Червоний Маяк у Бериславському районі рівно десять років тому. Цьогоріч працювали дві експедиції – Пізньоскіфська та Херсонська. Обидві проходили під керівництвом доктора історичних наук Олександра Симоненка.
«Ми були в трьох експедиціях під час цього польового сезону. Спочатку розкопували кургани біля села Новознам'янка (нинішній Генічеський район). Кургани нечасто копають із суто науковою метою, оскільки це дуже дорого і після розкопок там нічого не лишається – виймаються всі речі, досліджується конструкція кургану, а після цього він зникає. Археологи вважають, що їх треба лишати, оскільки це частина ландшафту, але коли не можна протидіяти процесу (будівництво, розвиток зрошення, ерозія) тоді вирішують, що курган потрібно дослідити. Потім ми працювали у Червоному маяку Бериславського району – це наша опорна пам’ятка, ми там працюємо щорічно поспіль уже 11 сезонів, нею займається Пізньоскіфська археологічна експедиція. І ще одна наша експедиція – у селі Золота Балка, її досліджували ще з середини 50-х років минулого століття, там займаємося уточненнями меж могильника. Наші експедиції рятівні. Працюємо під егідою інспекції з охорони пам’яток та Інституту археології», – сказала науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України Олена Дзнеладзе, якуцитує у своїй статті на "Укрінформ" Ірина Староселець.
У Червоному Маяку вони знайшли цікаву ділянку могильника, де розташовані поховання раннього етапу пізньоскіфської культури.
«До цього часу ми досліджували поховання етапу розквіту цього городища, яке, на нашу думку, припадає на другу половину І ст. - першу половину ІІ ст. нашої ери. Цього року ми знайшли ділянку, де були ранні поховання – І ст. до н.е. Це жіночі поховання, насичені предметами. За цими знахідками можна реконструювати, наприклад, давній одяг, оскільки лишилися застібки, які зроблені з заліза і бронзи – так звані фібули. По-перше, вони красиві, по-друге, вони часто змінювалися, на них була мода. Тому ми можемо датувати могилу саме за такими речами: застібками, пряжками та прикрасами. От, наприклад, цього року ми знайшли цікаві браслети для ніг – вони як спіралі, зроблені з бронзового дроту, прикрашені маленькими голівками вовків або змійок. І жінки вдягали їх на ноги. Оскільки під цими браслетами збереглися маленькі частинки шкіри від взуття, то швидше за все, або вони фіксували халяву чобота, або носилися поверх шароварів. Ми знаємо, що вбрання пізньоскіфських жінок складалося з шароварів, нижньої сукні або сорочки та верхнього халата», – розповідає Олена Дзнеладзе.
Заступник начальника обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури Денис Сікоза каже: «Ось у цьому році у нас було дзеркало, ми й раніше їх знаходили, але лише сам металевий диск. А цьогоріч ми знайшли футляр у який вмонтовувалося це дзеркало. І навіть на диску знайшли відбитки клею», – каже він.
Також серед знахідок – шкіряний шнурок для бронзових амулетів, в основі йде конопляна нитка, на неї навита шкіра, на яку нанизані намистини – це жіноча прикраса.
Цінність знахідки в тому, що можна простежити, як створювали це намисто, пояснює Олена Дзнеладзе. Вона каже, що найцікавіше досліджувати у динаміці, коли набирається база і можна робити більше висновків. Знахідки в одному похованні свідчать лише про це поховання, тому важливо, коли є «серія».
Але бувають рідкісні знахідки, аналогій яким не можна знайти. Денис Сікоза згадує, до прикладу, про пізньоскіфську дівчинку з манікюрним набором.
«Щодо поховань – для пізніх скіфів характерні ґрунтові ями, ями з підбоями, коли ховали в одній зі стін ями, а також катакомби – вони мають вхідну яму та велику нішу – печеру, кімнату, яка закривається кам’яною плитою. У нас в одній із катакомб у ґрунтовому могильнику була похована дівчинка з, як ми його називаємо, манікюрним набором. Такого раніше у пізніх скіфів не зустрічалося, там була виготовлена з металу нігтьочистка, маленька спеціальна ложечка для чищення вух, а також ножик-бритва. Це унікальні речі, повних аналогій їм ми не знайшли», – каже Денис Сікоза.
Олена Дзнеладзе уточнює, що всі ці предмети зроблені зі срібла. Каже, що пізні скіфи не могли самі таке виготовляти – купляли їх в римських провінціях.
Також каже, що є легенда про амазонок (чому легенда?). Каже, що за легендою, на Херсонщині у давні часи можна було зустріти амазонок і що у похованнях скіфів були жінки-воїни (тож чого амазонки – легенда? Сама собі суперечить.
«У кочовому суспільстві справді трапляються поховання жінок зі зброєю. Були знахідки, які свідчать, що жінки брали участь у битвах, сутичках, але вони це робили не від хорошого життя. За дисертацією дослідниці сарматів вдалося простежити, що воїнами йшли жінки або зі збіднілих родин, або коли не було іншого вибору. На Херсонщині жіночі поховання пізніх скіфів супроводжувалися лише вістрями стріл, і масивної зброї там не буває. Зазвичай біля жінок були предмети, які стосуються побуту, – голки, шила, скриньки, прикраси, рум’яна і вістря стріл. Це не обов'язково означає, що вона стріляла, це міг бути певний ритуальний символ», – каже дослідниця.
Зі скіфських поховань, що за ці роки знайшла Пізньоскіфська археологічна експедиція, цікавим було поховання трьох воїнів.
«Воно унікальне тим, що в одній могилі – три воїни, вони поховані з різноманітною тогочасною зброєю, що була виготовлена не лише пізніми скіфами, а й іншими племенами, які з ними контактували. Дуже цікаве поховання маленької дитини з амулетами. Це була велика катакомба, сімейна поховальна споруда. У ній могло б бути поховано від 2 до 4 чоловік, а там була похована на маленькому дерев’яному помості новонароджена дитина з амулетами. Це означає, що втрата новонародженої дитини була важливою, тож поховали її як дорослу людину. Кожного разу, закінчуючи експедицію, ми дізнаємося якісь нові деталі. У нас було поховання, де було троє – дві жінки і один чоловік-воїн. Антрополог Олександра Козак вивчила рештки й з’ясувала, що одна з похованих жінок мала дитячу травму: вона років двадцять із тих своїх двадцяти п’яти не ходила. Це означає, що в ті часи за нею доглядали, оскільки вона дожила до таких літ», – каже Денис Сікоза.
Представники Пізньоскіфської культури живли у містах-фортецях, їхній побут вивчений детально на базі таких пам’яток, як городище Золота Балка, Гаврилівське городище, розкопки на городищі Львове. Була розкопана садиба, яка мала внутрішній периметр, повністю загороджений стіною. З однієї сторони розміщувалися житлові приміщення, вхід у кожне з них був із внутрішнього двору. Внутрішній двір використовувався для господарських цілей, там були зернові ями в кілька рядів, їх перекривали стовбовими конструкціями, щоб туди менше потрапляла вода.
Вогнища у скіфів були переносні, вони використовували глиняні жаровні, які можна було перенести ближче до ліжка. Були й стаціонарні печі, що опалювали з кутка все приміщення. Житло будували з каменю, а опалювали дровами, бо дерев на Херсонщині тоді було вдосталь, як і степів, багатих на рослинність і дичину. В античні часи Херсонщина виглядала дещо по-іншому. Тут була так звана Гілея, це величезні за масштабами ліси, які простягатися на десятки кілометрів, у них росли дуб, вільха, береза нижньодніпровська», – розповідає Денис Сікоза.
Гілея зараз – частково на дні Каховського водосховища. А та частина лісів, що лишалися на території Нижньодніпровських пісків, знищена у XVIII-XIX століттях. Найбільш масштабна заготівля почалася на Нижньому Дніпрі під час будівництва Херсона та Чорноморського флоту.
«У нас на території області також працює експедиція «Борисфен» Національного заповідника «Хортиця», що займається вивченням кораблів, які затонули у Дніпрі. Я активно з ними співпрацюю, і коли ми проводили пошук ймовірних місць, де затонули кораблі, дуже часто на дні траплялися стовбури дерев, лісосплави, які не дійшли до точки призначення», – розповідає Денис Сікоза. І нагадує, що заліснювати піски, які утворилися на місці знищених лісів, почали вже у післявоєнні роки минулого століття.
Наші інтереси:
Вивчаємо історію скіфів. Намагаємося розвінчати усталені установки археологів про те, що скіфи були кочовим зайшлим народом, який сам нічого не виготовляв, а купував у римлян.
Метою «церкви програмістів» Aryan Softwerk є колективне досягнення Царства божого шляхом розробки софту для самоорганізації шляхетних духовних демосів – арійських церков. Розробка церковного софту –...
Шаровари з бронзовими змійками. Археологи досліджують скіфську культуру на Херсонщині
Світ:
Пізньоскіфська археологічна експедиція Інституту археології НАН України почала вивчати археологічний комплекс (могильник і городище) Червоний Маяк у Бериславському районі рівно десять років тому. Цьогоріч працювали дві експедиції – Пізньоскіфська та Херсонська. Обидві проходили під керівництвом доктора історичних наук Олександра Симоненка.
21121006.jpg
«Ми були в трьох експедиціях під час цього польового сезону. Спочатку розкопували кургани біля села Новознам'янка (нинішній Генічеський район). Кургани нечасто копають із суто науковою метою, оскільки це дуже дорого і після розкопок там нічого не лишається – виймаються всі речі, досліджується конструкція кургану, а після цього він зникає. Археологи вважають, що їх треба лишати, оскільки це частина ландшафту, але коли не можна протидіяти процесу (будівництво, розвиток зрошення, ерозія) тоді вирішують, що курган потрібно дослідити. Потім ми працювали у Червоному маяку Бериславського району – це наша опорна пам’ятка, ми там працюємо щорічно поспіль уже 11 сезонів, нею займається Пізньоскіфська археологічна експедиція. І ще одна наша експедиція – у селі Золота Балка, її досліджували ще з середини 50-х років минулого століття, там займаємося уточненнями меж могильника. Наші експедиції рятівні. Працюємо під егідою інспекції з охорони пам’яток та Інституту археології», – сказала науковий співробітник Інституту археології Національної академії наук України Олена Дзнеладзе, яку цитує у своїй статті на "Укрінформ" Ірина Староселець.
У Червоному Маяку вони знайшли цікаву ділянку могильника, де розташовані поховання раннього етапу пізньоскіфської культури.
«До цього часу ми досліджували поховання етапу розквіту цього городища, яке, на нашу думку, припадає на другу половину І ст. - першу половину ІІ ст. нашої ери. Цього року ми знайшли ділянку, де були ранні поховання – І ст. до н.е. Це жіночі поховання, насичені предметами. За цими знахідками можна реконструювати, наприклад, давній одяг, оскільки лишилися застібки, які зроблені з заліза і бронзи – так звані фібули. По-перше, вони красиві, по-друге, вони часто змінювалися, на них була мода. Тому ми можемо датувати могилу саме за такими речами: застібками, пряжками та прикрасами. От, наприклад, цього року ми знайшли цікаві браслети для ніг – вони як спіралі, зроблені з бронзового дроту, прикрашені маленькими голівками вовків або змійок. І жінки вдягали їх на ноги. Оскільки під цими браслетами збереглися маленькі частинки шкіри від взуття, то швидше за все, або вони фіксували халяву чобота, або носилися поверх шароварів. Ми знаємо, що вбрання пізньоскіфських жінок складалося з шароварів, нижньої сукні або сорочки та верхнього халата», – розповідає Олена Дзнеладзе.
Заступник начальника обласної інспекції з охорони пам'яток історії та культури Денис Сікоза каже: «Ось у цьому році у нас було дзеркало, ми й раніше їх знаходили, але лише сам металевий диск. А цьогоріч ми знайшли футляр у який вмонтовувалося це дзеркало. І навіть на диску знайшли відбитки клею», – каже він.
Також серед знахідок – шкіряний шнурок для бронзових амулетів, в основі йде конопляна нитка, на неї навита шкіра, на яку нанизані намистини – це жіноча прикраса.
Цінність знахідки в тому, що можна простежити, як створювали це намисто, пояснює Олена Дзнеладзе. Вона каже, що найцікавіше досліджувати у динаміці, коли набирається база і можна робити більше висновків. Знахідки в одному похованні свідчать лише про це поховання, тому важливо, коли є «серія».
Але бувають рідкісні знахідки, аналогій яким не можна знайти. Денис Сікоза згадує, до прикладу, про пізньоскіфську дівчинку з манікюрним набором.
«Щодо поховань – для пізніх скіфів характерні ґрунтові ями, ями з підбоями, коли ховали в одній зі стін ями, а також катакомби – вони мають вхідну яму та велику нішу – печеру, кімнату, яка закривається кам’яною плитою. У нас в одній із катакомб у ґрунтовому могильнику була похована дівчинка з, як ми його називаємо, манікюрним набором. Такого раніше у пізніх скіфів не зустрічалося, там була виготовлена з металу нігтьочистка, маленька спеціальна ложечка для чищення вух, а також ножик-бритва. Це унікальні речі, повних аналогій їм ми не знайшли», – каже Денис Сікоза.
Олена Дзнеладзе уточнює, що всі ці предмети зроблені зі срібла. Каже, що пізні скіфи не могли самі таке виготовляти – купляли їх в римських провінціях.
Також каже, що є легенда про амазонок (чому легенда?). Каже, що за легендою, на Херсонщині у давні часи можна було зустріти амазонок і що у похованнях скіфів були жінки-воїни (тож чого амазонки – легенда? Сама собі суперечить.
«У кочовому суспільстві справді трапляються поховання жінок зі зброєю. Були знахідки, які свідчать, що жінки брали участь у битвах, сутичках, але вони це робили не від хорошого життя. За дисертацією дослідниці сарматів вдалося простежити, що воїнами йшли жінки або зі збіднілих родин, або коли не було іншого вибору. На Херсонщині жіночі поховання пізніх скіфів супроводжувалися лише вістрями стріл, і масивної зброї там не буває. Зазвичай біля жінок були предмети, які стосуються побуту, – голки, шила, скриньки, прикраси, рум’яна і вістря стріл. Це не обов'язково означає, що вона стріляла, це міг бути певний ритуальний символ», – каже дослідниця.
Зі скіфських поховань, що за ці роки знайшла Пізньоскіфська археологічна експедиція, цікавим було поховання трьох воїнів.
«Воно унікальне тим, що в одній могилі – три воїни, вони поховані з різноманітною тогочасною зброєю, що була виготовлена не лише пізніми скіфами, а й іншими племенами, які з ними контактували. Дуже цікаве поховання маленької дитини з амулетами. Це була велика катакомба, сімейна поховальна споруда. У ній могло б бути поховано від 2 до 4 чоловік, а там була похована на маленькому дерев’яному помості новонароджена дитина з амулетами. Це означає, що втрата новонародженої дитини була важливою, тож поховали її як дорослу людину. Кожного разу, закінчуючи експедицію, ми дізнаємося якісь нові деталі. У нас було поховання, де було троє – дві жінки і один чоловік-воїн. Антрополог Олександра Козак вивчила рештки й з’ясувала, що одна з похованих жінок мала дитячу травму: вона років двадцять із тих своїх двадцяти п’яти не ходила. Це означає, що в ті часи за нею доглядали, оскільки вона дожила до таких літ», – каже Денис Сікоза.
Представники Пізньоскіфської культури живли у містах-фортецях, їхній побут вивчений детально на базі таких пам’яток, як городище Золота Балка, Гаврилівське городище, розкопки на городищі Львове. Була розкопана садиба, яка мала внутрішній периметр, повністю загороджений стіною. З однієї сторони розміщувалися житлові приміщення, вхід у кожне з них був із внутрішнього двору. Внутрішній двір використовувався для господарських цілей, там були зернові ями в кілька рядів, їх перекривали стовбовими конструкціями, щоб туди менше потрапляла вода.
Вогнища у скіфів були переносні, вони використовували глиняні жаровні, які можна було перенести ближче до ліжка. Були й стаціонарні печі, що опалювали з кутка все приміщення. Житло будували з каменю, а опалювали дровами, бо дерев на Херсонщині тоді було вдосталь, як і степів, багатих на рослинність і дичину. В античні часи Херсонщина виглядала дещо по-іншому. Тут була так звана Гілея, це величезні за масштабами ліси, які простягатися на десятки кілометрів, у них росли дуб, вільха, береза нижньодніпровська», – розповідає Денис Сікоза.
Гілея зараз – частково на дні Каховського водосховища. А та частина лісів, що лишалися на території Нижньодніпровських пісків, знищена у XVIII-XIX століттях. Найбільш масштабна заготівля почалася на Нижньому Дніпрі під час будівництва Херсона та Чорноморського флоту.
«У нас на території області також працює експедиція «Борисфен» Національного заповідника «Хортиця», що займається вивченням кораблів, які затонули у Дніпрі. Я активно з ними співпрацюю, і коли ми проводили пошук ймовірних місць, де затонули кораблі, дуже часто на дні траплялися стовбури дерев, лісосплави, які не дійшли до точки призначення», – розповідає Денис Сікоза. І нагадує, що заліснювати піски, які утворилися на місці знищених лісів, почали вже у післявоєнні роки минулого століття.
Вивчаємо історію скіфів. Намагаємося розвінчати усталені установки археологів про те, що скіфи були кочовим зайшлим народом, який сам нічого не виготовляв, а купував у римлян.
Зверніть увагу
Стартап Aryan Softwerk запрошує ІТ-фахівців спільноти Народний Оглядач до освоєння ринку самоорганізації арійських церков