Ріхард Яри, Євген Коновалець, Степан Бандера і алгоритм психопатичного союзу (+аудіо)

Попередні статті:

• Гаррі Гопкінс і Франклін Рузвельт – історія психопатичного союзу
• Генрі Кіссинджер і Річард Ніксон, або Як корпоративні психопати керують президентами
• Мартін Борман і Адольф Гітлер: механіка психопатичного союзу

Розмовляючі тварини

Нагадаємо, що психопати належать до проміжної ланки між твариною та людиною. Цей людиноподібний біологічний вид ми позначаємо терміном «Гомо інтеліс» (Homo intelis), тобто «носій інтелекту» – подібно до того, як людина позначається терміном «Гомо сапієнс» (Homo sapiens), тобто «носій розуму».

Подібно до інших тварин, інтеліси керуються інстинктами, тобто автоматичними поведінковими програмами. Відмінність інтелісів від решти тварин у тому, що їхні тваринні інстинкти посилені людиноподібним інтелектом.

Відмінність інтелісів від людей у тому, що в них нема внутрішнього духовного регулятора, відтак нема й духовних якостей: совісті, емпатії, милосердя, любові, відповідальності, творчості, сорому, скромності, відчуття цілісності, гармонії та краси. Це суто людські якості – і саме вони відрізняють людину від людиноподібної тварини. Звісно, що людина також має інстинкти, проте над ними стоїть дух, який керує цими інстинктами.

Інтеліси можуть бути хорошими виконавцями і помічниками людей, але для цього їх треба правильно навчити, окультурити, одомашнити. В сучасному світі це трапляється дуже рідко, тому нинішні інтеліси зазвичай мають антисоціальну спрямованість. Таких диких інтелісів і називають психопатами. Майже всі сучасні інтеліси є психопатами.

У психопатів нема відчуття спільності з народами, в середовищі яких вони живуть, тому психопати легко стають зрадниками. Цьому сприяє те, що в них нема совісті, сорому та відповідальності за наслідки. Як відомо, Гаррі Гопкінс і Мартін Борман старанно працювали на Сталіна, Кіссинджер працював на кілька іноземних розвідок, а нині відверто працює на Москву і вважається довіреною особою Путіна.

Так що у психопатів нема етнічної чи громадянської солідарності. Натомість у них є відчуття спільності з представниками свого біологічного виду, тому психопати тяжіють до об’єднання з собі подібними у неформальні мережі, клуби, форуми, ради. Головним центром тяжіння для них є тиранічні альфа-самці, адже психопати інстинктивно шукають собі авторитетного зверхника. Усі психопати є садомазохістами.

Що сильнішим є тиран, тим більше задоволення отримують психопати від вислужування перед ним. Інстинктивне плазування перед сильнішим – це одна з причин, чому Ісус Хрестос називав їх «породою гадючою». Інша причина такої назви ховається у їхній емоційній холодності та повній відсутності людських почуттів, за що їх ще називають «рибоголовими» та «рептилоїдами».

Ті, що виросли в неблагополучних сім’ях, належать до психопатів насильницького, або ж кримінального типу. Натомість з сімей середнього та вищого класів виходять психопати паразитичного, або ж субкримінального типу. Саме вони стають корпоративними, або ж організаційними чи білокомірцевими психопатами – і несуть найбільшу загрозу для великих компаній, соціальних рухів та держав.

Найгірше, коли організаційні психопати перехоплюють управління політичними структурами. Вони це роблять шляхом утворення з лідерами цих структур так званих «психопатичних союзів» – патологічних стосунків, коли психопат маніпулює жертвою, а жертва вважає його своїм другом і захищає його.

Алгоритм формування таких стосунків закладений у психопатів на рівні інстинкту. Про це ми вже знаємо з дослідження «Психопатичний союз та його алгоритм: як інтелектуальні тварини перехоплюють управління» (є озвучення). Психопат починає з того, що мавпує поведінку своєї жертви та віддзеркалює її, видаючи себе за однодумця. Потім починає всіляко услуговувати людині, видаючи себе за щирого друга. Далі психопат налаштовує жертву проти її оточення, а оточення – проти жертви. В результаті людина опиняється в ізоляції, а психопат набуває статусу єдиного її друга і впевнено маніпулює людиною. В ході психопатичного союзу в жертви поступово відбувається фізичне перетворення мозку, внаслідок чого майже неможливо переконати її в тому, що нею маніпулює психопат.

Психопати можуть одночасно формувати кілька психопатичних союзів. Таким «багатостаночником» свого часу був Генрі Кіссинджер, який у коледжі одночасно маніпулював двома професорами. Проте справжнім віртуозом одночасного маніпулювання багатьма людьми можна вважати Ріхарда Яри – співзасновника ОУН, а згодом засновника організації-клону – так званої «бандерівської», або ж «революційної» ОУН. Його діяльність розкрита в дослідженні «Ріхард Яри (Ріко Ярий) – провідний діяч ОУН, агент НКВД», а також у наступних статтях серії «Проект Бандера» (є озвучення). У цій же статті нас цікавлять передусім психологічні аспекти.

Ріхард Яри і Євген Коновалець

Явище корпоративних психопатів добре досліджене, передусім завдяки праці психологів Павла Баб’яка і Роберта Хаера, які у 2006 році видали бестселер «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу» (Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work). Головними ознаками цих розмовляючих тварин є брехливість, безсовісність, шахрайство, пихатість, робота виключно на власні інтереси, визискування слабкіших і плазування перед сильнішими, прагнення абсолютної влади.

Схильність Ріхарда Яри до брехні спостерігаємо з самого початку його біографії. Дані про його походження суперечливі й сумнівні. Перед українцями він себе називав «Ріко Ярий», а в документах німецькою мовою до свого прізвища безпідставно додавав префікс «фон», щоб створити враження шляхетного походження. Під час служби в Українській Галицькій Армії був під слідством за спекуляції кіньми. Взаємодіяв з німецькими, польськими та англійськими спецслужбами, але ніхто з них йому не довіряв.

Вступив до Української Військової Організації, у 1923 році переїхав у Берлін. Забезпечував зв’язок з німецькими військовими, через його руки йшло німецьке фінансування. Монополізував своє становище посередника і згодом став «незамінним». Підозрювався у присвоєнні значних сум.

Близький до Коновальця Володимир Мартинець, який постійно спілкувався з Ярим, пізніше писав, що (цитата) «він умів добре вести справи з іноземцями, особливо з німцями в інтересах УВО, знаючи, коли потрібно застосувати демагогію і вигадку, а коли хитрість і нахабство. Яри купив собі віллу з садом в Фалькензее, передмісті Берліна. Спочатку він це приховував, пізніше видавав за спадок батька. Коли ж стало відомо, що у його батька не було нерухомості, став говорити що це спадок матері. Пізніше він говорив, що садиба – придане його дружини, що також не відповідало дійсності. Помітивши на дружині Ярого коштовності, багато хто замислювався про джерела його матеріального становища» (кінець цитати).

На посередницьких послугах Ріхард Яри серйозно збагатився: (цитата) «Тоді, як для кожного члена Проводу Українських Націоналістів революційна діяльність була пов’язана з матеріальною скрутою, а іноді й зо злиднями, Ярий доробився двох маєтків, у Фáлькензее коло Берліна і в Прíґніц коло Відня» – читаємо у книзі «Організація Українських Націоналістів під час Другої світової війни», 1951 рік (Полікарпенко Г. Організація Українських Націоналістів під час Другої світової війни. – На чужині. – 1951, ст. 43–44).

Ріхард Яри був байдужий до української справи, його цікавили лише влада і гроші. Ось що писав про нього підполковник Микола Сціборський у «Білій Книзі ОУН про диверсію-бунт Яри-Бандера» в кінці 1940 року:

Після Першого Конгресу Українських Націоналістів він механічно став членом ОУН, хоч по істоті своїй нічого спільного з українським націоналізмом не мав, його не знав і не виявляв до нього жодного глибшого інтересу... Відчуваючи хиткість своїх позицій у Русі, Ярий з тим більшою настирливістю й систематичністю намагався їх скріпити – весь час створюючи проблеми, розв’язка яких обов’язково вимагала б його безпосередньої участі, водночас створюючи враження, ніби він незамінний на своєму пості.

Для того він віддавна застосовував метод ізоляції, а то й цілковитої ліквідації тих членів ОУН, які потенційно могли б бути висунутими організацією на його місце. Водночас з тим старався так підбирати собі людей, щоб матеріально узалежнювати їх від себе і перетворювати їх на своїх особистих агентів – писав Микола Сціборський (Біла книга ОУН про диверсію-бунт Яри-Бандера. – Кінець 1940 року). Фактично, він використовував ОУН як для особистого збагачення, так і для формування власної «організації в організації» з персонально відданих йому людей.

Цитата: «Документи свідчать про схильність Ріхарда Яри до інтриг та фінансових афер. Так, у листі від 13 травня 1930 р. до секретаря ПУН В. Мартинця Є. Коновалець писав, що в нього виник серйозний конфлікт з Яри "у фінансових справах" і що за його відсутності в Берліні "під проводом Яри творився був фронт проти мене"» – пише історик Анатолій Кентій (Збройний чин українських націоналістів. 1920-1956. / Том 1. Від УВО до ОУН. 1920–1942).

Цитата: «Щоб створити собі певний імідж та авторитет, він ініціював у жовтні 1933 року дві публікації у берлінській газеті "Berliner Volkszeitung" (Берлінер Фольксцайтунг) під назвою "Українці у Вільмерсдорфі" та "Яри – вождь українців". В останній статті автор називав Ярого "українським Гітлером"» (кінець цитати). Тут уже йдеться не про відсутність скромності, а ознаки манії величі та гігантоманії.

«Ярий, без сумніву, був найяскра­вішою фігурою розколу в сенсі обдарованості, політичного розуму і свідомої підлоти» – писав про нього Полікарпенко (Полікарпенко Г. Організація Українських Націоналістів під час другої світової війни, IV доповнене видання, за редакцією Б. Михайлюка. На чужині 1951, ст. 44).

Поведінка Ріхарда Яри викликáла обурення серед оунівців, проте Євген Коновалець його виправдовував і захищав. Так, (цитата) «на конференції ОУН у Берліні 1933 року він присвятив Ярому цілу доповідь, захищаючи його від нападок та критики» (кінець цитати).

Подібно до стосунків Бормана з Гітлером, Яри всіляко підлещувався до Коновальця, переконуючи його у своїй корисності та незамінності. Водночас він сіяв розбрат в середовищі організації, очорнював її провідних членів в очах Коновальця і водночас принижував Коновальця в очах молодих членів ОУН. Ось, наприклад, як ставився до Євгена Коновальця протеже Ріхарда Яри Микола Лебідь у 1933 році: (цитата) «Коли на початку тридцятих років Микола Лебідь вернувся з одної зо своїх поїздок за кордон і коли його запитано, яке враження зробив на нього полковник Коновалець, він, закопиливши губи, відповів, що це людина на рівні сільського вчителя і куди йому на вождя революції» – розповідає очевидець тих подій історик Зиновій Книш у книзі «Розбрат», виданій у 1960-му році.

Врешті-решт, завдяки терплячій та занадто примирливій позиції Євгена Коновальця, Ріхард Яри зосередив у своїх руках стільки повноважень, що став другою людиною в ОУН.

Здавалось би, все йшло до формування психопатичного союзу, коли психопат впевнено маніпулює своєю жертвою, а жертва вважає психопата своїм єдиним другом. Але з Коновальцем цей алгоритм чомусь не спрацював. Хай там як, а у 1938 році Коновалець виступив з рішучою вимогою фінансового звіту від Ріхарда Яри. Цитата: «В переїзді до Роттердаму на фатальну зустріч з Валюхом-Яценком спиняється Голова Проводу Українських Націоналістів у Берліні і жадає приготовити всі розрахунки на час свого повороту з Голландії» – розповідає Зиновій Книш.

Виявлення злочину вело до неминучого краху Яри. Розв’язання проблеми він бачив у ліквідації Коновальця і дестабілізації ОУН. З Голландії вождь ОУН не повернувся – 23 травня 1938 року в Роттердамі московський агент Павло Судоплатов здійснив убивство Євгена Коновальця. Проте на зміну Коновальцю прийшов полковник Андрій Мельник, який зажадав від Яри негайного звіту. Єдине, що могло його врятувати – переворот в ОУН або створення нової організації.

Ріхард Яри і Степан Бандера

Отже, Ріхарду Яри не вдалося установити психопатичний союз з Євгеном Коновальцем і перехопити управління Організацією Українських Націоналістів, а через неї – всім українським націоналістичним рухом. Тому Яри перейшов до «плану Б». Він полягав у тому, щоб створити організацію-клон, яка знищить материнську ОУН, перехопить управління українським рухом і поведе його до самознищення. Ймовірно, що таке завдання Ріхард Яри отримав ще у 1926 році, коли був завербований Москвою. Про історію створення підривної організації ми вже знаємо з дослідження «Проект Бандера».

Діючи згідно з алгоритмом психопатичного союзу, Ріхард Яри спочатку закріпився в організації, після чого почав вербувати собі прихильників, передусім серед молоді, про що згодом писав Микола Сціборський у «Білій книзі ОУН». Широкі можливості Яри для вивчення особистих якостей молодих членів ОУН та їх вербування давало те, що він проводив заняття з розвідки та контррозвідки.

На Степана Бандеру Яри вийшов у 1932 році, коли той навчався в розвідувальній школі в німецькому місті Данціг – нинішнє польське Гданськ. Яри зіграв на лідерських амбіціях ще зовсім молодого Степана Бандери, змавпував його, віддзеркалив, представився однодумцем і найкращим другом. Психопатичний союз Яри–Бандера було сформовано без особливих зусиль, адже Яри був на 11 років старшим, значно освіченішим, на порядок впливовішим і на два порядки багатшим.

Дослідники вважають, що саме завдяки підтримці 35-річного Ріхарда Яри у 1933 році 24-річний Степан Бандера став головою Крайової екзекутиви в Західній Україні. Прихід Бандери до керівництва крайової організації ОУН негайно призвів до суттєвої зміни характеру її діяльності: (цитата) «До цього часу переважна більшість збройних виступів мала експропріаційний характер. ... при Бандері посилилась терористична діяльність ОУН. Найгучніші замахи проходили під його безпосереднім керівництвом» – пише Руслан Частій у книзі про Степана Бандеру (Частий Р. В. Степан Бандера: мифы, легенды, действительность. – Харьков: Фолио, 2007. – С. 61).

Так що Ріхард Яри вдало розставляв в ОУН своїх людей. За словами Миколи Сціборського, Яри старався так підбирати собі людей, щоб матеріально узалежнювати їх від себе і перетворювати їх на своїх особистих агентів (Біла книга ОУН про диверсію-бунт Яри-Бандера, 1940 рік). Користуючись цим кадровим потенціалом, Яри й почав створювати «альтернативну ОУН».

Основу своєї організації Ріхард Яри сформував з оунівців, звільнених з польських тюрем. Він це зробив у місті-курорті Піщани у Словаччині. Зібрані ним політв’язні були дуже бідними і вкрай залежним від фінансування, організованого Ярим. Протягом жовтня та листопада 1939 року він займався промиванням мізків і відсіюванням тих, що не піддавалися зомбуванню. В результаті селекції було сформовано групу чисельністю близько 200 осіб, які й склали основу так званої «бандерівської ОУН».

Згідно зі спогадами сучасників, Ріхард Яри мав зарозумілий вираз обличчя, був розважливим і холоднокровним. Але якщо треба було до когось підлизатися, то легко опускався до плазування. Це яскраво проявилося на етапі формування Ріхардом Яри підривної організації, яку формально мав очолити Степан Бандера. Яри всіляко підлещувався і підігрівав опозиційні настрої, обіцяючи свою підтримку, зокрема фінансову. Як розпові­дає Зиновій Книш, «Я особисто був свідком, як він танцював навколо Бандери... Просто несмачно було глядіти, як старша будь-що-будь людина, колишній старшина, а тепер член ПУН і Провідник Великонімецького Терену скаче довкола того молодика» (кінець цитати).

За кілька місяців підривна робота Яри дала свої плоди: 9-10 лютого 1940 року в Кракові група членів ОУН на чолі з Бандерою проголосила створення Революційного Проводу ОУН, підписавши так званий «Акт з дня 10 лютого 1940 року». З 14 підписантів усі були молодими людьми: найстаршому – Ленкавському було на той момент 36 років, наймолодшому – Стецькові – 28. Семеро вийшли з польської тюрми, четверо були помічниками Яри в Німеччині. Яри тоді мав 42 роки, в цій молодіжній компанії він був найдосвідченішим і найхитрішим, незрівнянно впливовішим і багатшим. Яри фінансував створену ним організацію, всі її члени були від нього фінансово залежними.

Формально організацією керував Степан Бандера. Де-факто керівником був Ріхард Яри, який звично маніпулював Бандерою – жертвою психопатичного союзу. Бандера дивився на світ крізь деформаційний шаблон, сформований у його свідомості Ріхардом Яри. Через це уявлення Бандери про життя чимраз далі відривалися від реальності. Цитата: «В таборі для переміщених осіб в Равенсбурзі Петро Балей жив у одному приміщенні з Петром Миколаєнком-Байдою, колись лейтенантом Червоної Армії, а тепер майором УПА, який зі своїм відділом пробився до Баварії через Лемківщину і Чехословаччину. Одного разу Степан Бандера викликав до себе Миколаєнка і доручив йому організувати в баварських лісах партизанський загін на випадок війни США з Радянським Союзом. «Як могло статися, – розповідав Балею Миколаєнко, – що людина, ім’я якої стало прапором визвольної боротьби останніх часів, не здає собі справи з того, що партизанка можлива тільки серед рідного народу, який сприяє і співпрацює у збройній боротьбі»» – розповідає Галина Гордасевич у книзі «Степан Бандера: людина і міф» (1999 рік).

«Тунельне бачення» є обов’язковим наслідком психопатичного союзу, про що ми вже говорили у дослідженні «Психопатичний союз та його алгоритм: як інтелектуальні тварини перехоплюють управління». Найяскравішим прикладом психопатичного союзу є історія стосунків Мартіна Бормана та Адольфа Гітлера, коли Гітлер впритул не бачив те, що було очевидним для його оточення. Деструкція, ницість і підлість Бормана були закриті для Гітлера так званою «сліпою плямою свідомості».

Подібним чином Бандера та його друзі не бачили відверто руйнівного впливу, який йшов від Ріхарда Яри. Навіть після закінчення війни й катастрофічної поразки справи всього свого життя Степан Бандера вважав Ріхарда Яри своїм добродієм, наставником і другом. Він продовжував з ним зустрічатися. Цитата: «Ми спішилися до Австрії, де Провідник мав зустрітися з полковником Ріко Ярим» – писав у своїх спогадах Василь Шушко, який був особистим охоронцем Степана Бандери від 1953 року до самої його загибелі у 1959 році.

І це при тому, що після війни Ріхард Яри вже відкрито співпрацював з Москвою. Він проживав у радянській зоні окупації і його часто бачили на вулицях Вінер-Нойштадта з радянськими офіцерами. Понад те, він – керівний член ненависної Москві ОУН – вдало пройшов перевірку, отримав довідку, що є «жертвою нацизму», підтвердження у правах на нерухомість і навіть компенсацію. Пізніше оселився в австрійському місті Ґлóгніц (Gloggnitz) у садибі площею понад 220 гектарів, де займався господарством, створив конеферму і школу верхової їзди. Помер на 71 році життя і був похований на місцевому кладовищі. Як бачимо, Москва щедро віддячила йому за надані послуги.

Високофункціональний психопат

Як ми вже знаємо, психопати розділяються на високофункціональних та низькофункціональних. Перші походять з середовища вищого і середнього класу, другі – з соціальних низів. Перші належать до паразитичного типу, а другі – до насильницького типу. Перші концентруються в корпоративних і державних структурах, другі – в тюрмах.

Ріхард Яри мав усі ознаки високофункціонального психопата. Він був патологічно брехливим, егоїстичним, зрадливим, безсоромним, холоднокровним, жорстоким, нахабним. Легко втирався в довіру. Крав гроші, очорнював людей і нацьковував їх одне на одного. Подібно до Гаррі Гопкінса, грав роль «сірого кардинала». Подібно до Генрі Кіссинджера, працював на кілька розвідок. Подібно до Мартіна Бормана, після закінчення війни отримав від Москви щедру винагороду – захист, житло, гроші. Подібно до всіх їх застосовував технологію психопатичного союзу, був майстерним маніпулятором. Його цікавили лише влада та гроші. Він не знав, що таке совість, честь, скромність, щира приязність, спільне благо.

Особливістю корпоративних психопатів є те, що вони інстинктивно руйнують організаційні структури. Результати діяльності Ріхарда Яри були катастрофічними – він створив бандерівську організацію і, використовуюючи її як інструмент, зруйнував із-середини український націоналістичний рух. За його підбурюванням чи прямими наказами було знищено багато видатних людей, серед них ідеолог Міжмор’я та Антибільшовицього блоку народів Тадеуш Голувко (у 1931 році), прихильник польсько-української співпраці Броніслав Перацький (у 1934 році), вождь ОУН Євген Коновалець (у 1938 році), ідеолог ОУН Микола Сціборський (у 1941 році), Омелян Сеник, який мав стати головою уряду Української держави (у 1941 році). Будучи сліпим інструментом у руках Москви, бандерівці знищили Українську Повстанську Армію і зруйнували плани здобуття Україною омріяної волі.

Москва винагородила Ріхарда Яри і взяла його під свій захист. Хтось скаже, що це звичайна вдячність за величезну послугу, без якого не відбулась би перемога над Третім Райхом. Проте для Москви зовсім не властива вдячність, скоріше навпаки. Так що тут дещо інше. Скоріше всього, московські психопати сприймали Ріхарда Яри за свого. Як свого часу показав уже відомий нам Анджей Лобачевській у книзі «Політична понерологія», психопати чітко розрізняють своїх і чужих, вважають себе елітарною меншиною і тяжіють до солідарності між собі подібними.

Соціальні хижаки та паразити

У трьох попередніх статтях ми розглянули найбільші геополітичні катастрофи 20-го століття і з’ясували, що їх спричинили високофункціональні організаційні психопати: Гаррі Гопкінс, Генрі Кіссинджер і Мартін Борман. Нинішня історія про Ріхарда Яри переконує, що це не випадковість, а закономірність.

Організаційні психопати є головною загрозою для існування людських організацій – бізнесових корпорацій, держав, глобальних структур. Ці соціальні хижаки та паразити руйнують усю сучасну цивілізацію.

Вони є головною руйнівною силою в нинішній глобальній кризі. Відповідно, розв’язання кризи зводиться до системного розв’язання проблеми корпоративних психопатів. Про це ми й поговоримо у наступній статті – Війна в Україні як елемент піар-кампанії корпоративних психопатів.

Vidverto - Боротьба