(Канселінг, canceling, cancel culture, культура відміни – це практика осуду, цькування та/або відмови від підтримки публічної персони за те, що вона, на думку громадськості, зробила неоднозначну дію або висловила образливу думку. Процес зазвичай включає в себе спробу позбавити людину платформи - відписку від акаунтів «скасованої» (canceled) знаменитості і бойкот її проектів. Користувачі також можуть зажадати звільнити персону або притягти до карної відповідальності. Канселінг часто відбувається в рамках соцмереж, але іноді наслідки виходять за межі інтернету і поширюються на кар'єру людини. Термін набув величезної популярності влітку 2020 року. Хоча сам термін зародився ще кілька років тому в середовищі темношкірих користувачів твіттера під впливом кримінального бойовика «New Jack City». Найбільш відомий канселінг – це цькування у 2017 році продюсера Харві Ванштейна ініційоване рухом #MeToo, яке закінчилось його звільненням і врешті-решт ув’язненням. Сьогодні під канселінг потрапляють всі, хто висловлює найменшу критику хаосу, що охопив низку великих міст США. – прим. перекладача).
Ми живемо в особливо парадоксальну епоху. Час, коли як ніколи просто отримати доступ до свободи слова і одночасно просто як ніколи раніше стати оббреханим, зацькованим і «відміненим» за висловлення своєї думки.
Британський історик Ніл Ферґюсон (Niall Ferguson) поставив діагноз сьогоднішньому парадоксу, визначивши підйом «емократії» - культури, де «почуття мають більше значення, ніж розум». Сучасна нібито демократична, проте позбавлена цілеспрямованого діалогу, дискурсу та дискусій публічна сфера була сформована під впливом трьох явищ, які швидко знищують основи громадських дискусій, масового залучення та інтелектуального майданчика ідей.
Перше з цих явищ - це швидке вторгнення «політкоректності» в основні форуми дискусій, насамперед на портали соціальних медіа. Спочатку «політкоректність» мала на меті підвищення чутливості та усвідомлення упередженості, проте тепер вона перетворилась у зручний токсичний ярлик, де панують ідеологічна зручність, образи та обурення. От наприклад нещодавній випадок з Джоан Роулінг (Joanne Rowling), яку «охоронці моралі» нещодавно «розшарпали на шматки» за висловлення суперечливих тверджень про сексуальну ідентичність та менструацію. Нема сумнівів, що зауваження Роулінг були непрофесійні, проте замість того, щоб розпочати більш широку розмову про те, що таке біологічний секс – це справа двох чи широкого континууму – представники «емократії» почали цькувати Роулінг і само собою пообіцяли «відписатись» від свого ще недавно улюбленого Гаррі Поттера.
Найбільшою проблемою «політкоректності» та супутньої «моральної політики» є те, що вона породжує таке явище, коли люди починають ображатися від імені груп. Ця практика не лише суперечить основним поняттям лібералізму – коли особистість вище групового мислення – але також заохочує патерналістську поведінку, що має коріння в оманливому уявленні, що нібито ті, хто образився, можуть вимагати судового рішення про те, що є правильним та неправильним, і відповідно, що саме має бути знищене, як «неправильне».
Другою складовою «емократії» є поляризація суспільства на окремі «бункери». В Індії це відбувається у формі, коли одразу шельмують когось як «sickular» (світський, безбожний) або «bhakt» (релігійний) в жорстких коментарях на віртуальних платформах типу Facebook або Twitter. В «реальному світі» ви можете опинитись на місці відомого політичного промовця Санджая Джха (Sanjay Jha), котрого виключили з Індійського Національного Конгресу тільки за те, що він пропонував ширші рамки для «пожвавлення» партії, оскільки будь-яка форма інакомислення не вітається.
В основі поляризації є помилковий вибір «ми проти них» - неправильне уявлення про те, що людей можна класифікувати на «хороших» і «поганих», і що нема необхідності прислухатись до думки з іншого боку. Це відкриває шлях до такого типу соціальної взаємодії, коли упередженість диктує, що було або не було сказано і наполягання на викладанні діаметрально протилежних поглядів веде до мовчазного вбивства свободи слова.
Сьогоднішня поляризованість забула, що свобода слова - це свобода, яку ми підтримуємо не лише тоді, коли чуємо відгомін власної позиції, але і (що ще важливіше), коли ми слухаємо те, що вважаємо неприйнятним або відштовхуючим.
Затискання «невідповідного» змісту - будь то в царині політики, мистецтві чи іншій формі громадянської активності - створює подвійне порушення, про що йдеться у знаковому есе Джона Стюарта Мілля (John Stuart Mill) «On Liberty» (Про свободу). Ми не тільки попираємо право оратора говорити, що він бажає, але також позбавляємо потенційну аудиторію контакту з відповідним контентом.
Такий підхід змушує нас задуматись, а чому ми знаємо те, що ми знаємо? Проте в «емократії» будь-який виклик нашим каліброваним знанням сприймається з обуренням, як отримання права розпочати цькувати людину, задіювати виключно емоції, а не використовувати цей виклик для розширення наших знань.
Третя і, мабуть, сама згубна складова «емократії» - це невблаганна тенденція до канселінгу, коли люди та інституції ізолюються від громадянського суспільства, оскільки їх проголосили «невиправними злочинцями, що не відповідають духу часу». Очевидно, що «активізм з повалення авторитетів» у всьому світі призводить до відставки керівників компаній, які висловили «неправильні думки» ще кілька десятиліть тому, до закликів викреслити з анналів інтелектуального життя як сучасних мислителів (як Стівен Пінкер/Steven Pinker) так і філософів минулого (як Алексіс де Токвіль/Alexis de Tocqueville). Канселінг скрізь і всюди.
Але «скасовуючи» людей без спроби розібратися в усіх тонкощах, складнощах, історичностях, ми навіть не можемо задати собі найбільш актуальне запитання: а що відбувається з тими, кого «скасували»?
У випадку таких історичних постатей, як Вінстон Черчілль або Джордж Вашингтон їх двозначна історична спадщина зводиться до двох полярних уявлень: їх розглядають або як видатних патріотів (ті, хто їх підтримують), або як знатних расистів (ті, хто бажає їх «скасувати») – без найменшої спроби комплексного аналізу. Що ж стосується сучасників, то «скасування» перетворює їх у «чужих і ненависних», або в кращому разі у «чужих і байдужих» і позбавляє їх можливості реабілітації.
«Скасовуючи» інших за те, що вони робили роками, десятиліттями або навіть століттями тому «емократія» заднім числом нав’язує моральні норми, які самі розвивались у часі. Такий підхід не звертає уваги на контекст, аргументацію або можливість змін.
Слизька стежка канселінгу небезпечна тим, що одного разу ставши на неї – можна не зупинитись.
Може нам тепер «скасувати» Іммануїла Канта, оскільки він в полеміці можливо зневажливо вжив слово на букву «н»? Або «скасувати» Махатму Ганді, тому що деякі його висловлювання на початку його південноафриканського періоду демонструють расову нечутливість?
Врешті-решт, якщо вважати, що всі мають відповідати за все завжди, то чи повинні ми всі «скасувати» один одного, оскільки ми всі в той чи інший час сказали чи зробили щось проблемне?
Безперечно, є люди, які мають бути покарані за зловживання привілеєм або становищем, проте де той поріг, що відокремлює необережність від злого умислу, незнання від шкідництва. Де той нюанс, який встановлює заплутану вісь морального спектру, а не стає жертвою лицемірного всезнаючого редукціонізму?
Перегляд і зміна своїх ідей, переконань та думок протягом часу не робить нас лицемірами, це просто робить нас людьми.
Саме таким був посил провідних інтелектуалів світу, зокрема Ноама Хомського, Салмана Рушді та Маргарет Етвуд, у відкритому листі, опублікованому в журналі «Harper’s Magazine» 7 липня, в якому вони виступили проти «моди на публічне цькування та остракізм» і проти «задушення» дискусій через «засліплюючу моральну впевненість»
Наші почуття та емоції є важливими для нашого життя та для нашої ідентичності, проте публічна сфера не може тільки ними і обмежуватись
Джерело: Priyam Marik. «The rise of ‘emocracy’, and the death of debate» - Jule 16, 2020, «Deccan Herald»
Переклав Володимир Щербина
Priyam Marik – індійський журналіст, пише на теми політики, культури та спорту. Живе в м. Колката в штаті Західна Бенгалія. Автор поетичної збірки «Scintillae» (Крупиці).
«Емократія» є загрозою сучасній західній цивілізації, яка побудована на конкуренції думок, вмінні вислуховувати різні сторони, знаходити об'єднуючі ідеї.
Причина в тому, що соціальні мережі перетворилися на віртуальні натовпи - зручне середовище для брехунів, маніпуляторів, ліваків, психічно хворих і просто ідіотів.
Ми цю тему вже розбирали у статті Білі вепри в соцмережах, або Етика віртуальних револьверів.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Коментарі
Причина в тому, що соціальні мережі перетворилися на віртуальні натовпи - зручне середовище для брехунів, маніпуляторів, ліваків, психічно хворих і просто ідіотів.
Ми цю тему вже розбирали у статті Білі вепри в соцмережах, або Етика віртуальних револьверів.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Ноам Чомський - теж перетворився на одного із ліваків і маніпуляторів, який виправдовував завоювання Кримського півострова Москвою?
Хай буде Ща з Тя! І з Мя :)
О, вже й інші усвідомлюють небезпечність цього явища!
Якщо прагнеш чуда - створюй його!