Спецпредставниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер зустрілася з керівниками НАБУ та САП для зобов’язання зусиль України у сфері боротьби з корупцією та реформами, "які принесуть розвиток американському бізнесу й залучать інвестиції приватного сектору, необхідні для відновлення України".
Пенні Пріцкер зустрілась із керівниками НАБУ та САП
Отже, все серйозно – це раз, і Білий дім орієнтований на інтереси своїх виборців, а не української влади чи українського суспільства – це два. Що, в цілому, виправдано з усіх точок зору: Америці необхідно спокійно пройти крізь виборчий рік, при тому на тлі кількох воєнних протистоянь в стратегічному для них регіоні, пише політолог Олексій Голобуцький і зауважує, що Україна за всі ці роки змогла переконати США хіба в тому, що корупція тут вічна.
Так що підтримка цілком можливо буде "стільки, скільки треба" – до кінця війни і потім, до відбудови. Але на певних умовах – передусім щільного зовнішнього контролю.
Половина українців вже настільки задовбана масштабами корупції, що ставиться до цього як до останньої надії на якісь зміни й виживання держави. Ближче до третини ще зберегли ентузіазм – вважають, що це поможе нам інтегруватись в цивілізований світ. Але не зазначено, якою мірою ці підмножини перетинаються. Бо третій варіант відповіді на принципове питання – "реформи, контроль – це все зайве, всі мають давати все і так, бо ми воюємо" – підтримали майже 3/4 українців. Тобто, в тому числі й ті, що вважають зовнішній контроль і реформи єдиним варіантом порятунку для економіки та держави. Як це сполучається в головах респондентів – сказати складно. Але Центр ім. Разумкова чітко зафіксував саме отаку ірраціональну комбінацію в головах більшості українців.
Дам точні цифри щодо ставлення до вимог партнерів у сфері реформ (в оригіналі відповіді розлогі, але сенс власне такий):
53,9% - «Це нас врятує як державу»
58,8% - «Це нам поможе в євроінтеграції»
71,3% - «Це нам не треба, мусять все давати так».
Загалом лише 44% вважають справедливим, що Україна повинна здійснювати реформи заради продовження надання їй допомоги від США. 28,2% вбачають у вимогах реформ несправедливість. І десь стільки ж не визначились.
Хоча теоретично це можна пояснити приземленим реалізмом українців (котрий вони, щоправда, вперто не демонструють в електоральній площині, так що твердження спірне): вони розуміють, що зміни потрібні, але глибоко сумніваються, що вони взагалі ще можливі. Так що від початку і напружуватись зайве – це хіба створить додаткові проблеми нам же.
Голобуцький вважає, що навіть якщо наша влада так і не почне реальну співпрацю замість декларацій «концепту стійкості», західні партнери все одно переламають цю владу і так чи інакше нав’яжуть свої пристойні правила економічної гри «в довгу». У них є власні інтереси в цьому регіоні – військові, енергетичні, геополітичні. Тому спецпредставниця і говорила з Зеленським передусім про енергетику і сільське господарство.
Загальний висновок – реформи будуть здійснені. Просто досі зберігаються два можливих сценарії: або все робиться суто за схемами Заходу без врахування нашої думки (це якщо Україна продовжує тихо ігнорувати вимоги), або все ж буде враховано і наші інтереси та уявлення про оптимальний шлях розвитку – якщо ми нарешті активно приєднаємось до процесу реформування зазначених партнерами галузей.
Наша влада – невиправна у своїй зажерливості й тупості, тож доводиться покладатися на США. Допомога США в обмін на реформи частково може розцінюватися як зовнішнє управління. Розуміємо, що США виходить з власних інтересів, а пані Пріцкер відштовхується від потреб та інтересів американських інвесторів, які хочуть заволодіти в Україні найкращими ресурсами.
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Підтримка «стільки, скільки треба» до кінця війни й потім – за умови щільного зовнішнього контролю
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Спецпредставниця США з питань економічного відновлення України Пенні Пріцкер зустрілася з керівниками НАБУ та САП для зобов’язання зусиль України у сфері боротьби з корупцією та реформами, "які принесуть розвиток американському бізнесу й залучать інвестиції приватного сектору, необхідні для відновлення України".
23102001.jpg
Отже, все серйозно – це раз, і Білий дім орієнтований на інтереси своїх виборців, а не української влади чи українського суспільства – це два. Що, в цілому, виправдано з усіх точок зору: Америці необхідно спокійно пройти крізь виборчий рік, при тому на тлі кількох воєнних протистоянь в стратегічному для них регіоні, пише політолог Олексій Голобуцький і зауважує, що Україна за всі ці роки змогла переконати США хіба в тому, що корупція тут вічна.
Так що підтримка цілком можливо буде "стільки, скільки треба" – до кінця війни і потім, до відбудови. Але на певних умовах – передусім щільного зовнішнього контролю.
Половина українців вже настільки задовбана масштабами корупції, що ставиться до цього як до останньої надії на якісь зміни й виживання держави. Ближче до третини ще зберегли ентузіазм – вважають, що це поможе нам інтегруватись в цивілізований світ. Але не зазначено, якою мірою ці підмножини перетинаються. Бо третій варіант відповіді на принципове питання – "реформи, контроль – це все зайве, всі мають давати все і так, бо ми воюємо" – підтримали майже 3/4 українців. Тобто, в тому числі й ті, що вважають зовнішній контроль і реформи єдиним варіантом порятунку для економіки та держави. Як це сполучається в головах респондентів – сказати складно. Але Центр ім. Разумкова чітко зафіксував саме отаку ірраціональну комбінацію в головах більшості українців.
Дам точні цифри щодо ставлення до вимог партнерів у сфері реформ (в оригіналі відповіді розлогі, але сенс власне такий):
53,9% - «Це нас врятує як державу»
58,8% - «Це нам поможе в євроінтеграції»
71,3% - «Це нам не треба, мусять все давати так».
Загалом лише 44% вважають справедливим, що Україна повинна здійснювати реформи заради продовження надання їй допомоги від США. 28,2% вбачають у вимогах реформ несправедливість. І десь стільки ж не визначились.
Хоча теоретично це можна пояснити приземленим реалізмом українців (котрий вони, щоправда, вперто не демонструють в електоральній площині, так що твердження спірне): вони розуміють, що зміни потрібні, але глибоко сумніваються, що вони взагалі ще можливі. Так що від початку і напружуватись зайве – це хіба створить додаткові проблеми нам же.
Голобуцький вважає, що навіть якщо наша влада так і не почне реальну співпрацю замість декларацій «концепту стійкості», західні партнери все одно переламають цю владу і так чи інакше нав’яжуть свої пристойні правила економічної гри «в довгу». У них є власні інтереси в цьому регіоні – військові, енергетичні, геополітичні. Тому спецпредставниця і говорила з Зеленським передусім про енергетику і сільське господарство.
Загальний висновок – реформи будуть здійснені. Просто досі зберігаються два можливих сценарії: або все робиться суто за схемами Заходу без врахування нашої думки (це якщо Україна продовжує тихо ігнорувати вимоги), або все ж буде враховано і наші інтереси та уявлення про оптимальний шлях розвитку – якщо ми нарешті активно приєднаємось до процесу реформування зазначених партнерами галузей.
Нагадаємо, днями ми писали Чи погоджуються українці, що потрібні реформи та контроль за допомогою.
Наша влада – невиправна у своїй зажерливості й тупості, тож доводиться покладатися на США. Допомога США в обмін на реформи частково може розцінюватися як зовнішнє управління. Розуміємо, що США виходить з власних інтересів, а пані Пріцкер відштовхується від потреб та інтересів американських інвесторів, які хочуть заволодіти в Україні найкращими ресурсами.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта