Чорною плямою в нашій історії стала Ніжинська Чорна рада 1663 р. Саме на цій раді козацьким очільником обрали Івана Брюховецького, якого деякі історики іменують «гетьманом Руїни». І справді, з його іменем пов’язаний пік Руїни — трагічний період нашої історії, коли Україна опинилася у вирі війн, коли Лівобережжя воювало з Правобережжям за активної участі іноземних держав — Речі Посполитої, Московії, Кримського ханства, Османської імперії. Саме Брюховецький здав значною мірою Українську гетьманську державу Москві, пішовши на великі поступки цареві.
Про Ніжинську Чорну раду чимало писали наші історики. Цій події Пантелеймон Куліш спеціально присвятив роман «Чорна рада», який вивчається в школі в курсі української літератури. Але якби ми вчилися як слід...
На жаль, нинішні події, пов’язані з президентськими виборами, багато в чому нагадують Ніжинську Чорну раду. Паралелі просто вражаючі.
На Ніжинській Чорній раді за гетьманську булаву змагалися два претенденти — наказний гетьман Яким Сомко та Іван Брюховецький, який сам себе проголосив «запорізьким гетьманом». До речі, пригадайте, як один із нинішніх претендентів на президентську булаву, не обіймаючи президентської посади, виступив зі «смішним новорічним президентським привітанням» по телебаченню.
Яким Сомко був таким собі комерсантом. Наприклад, незадовго до того, як стати наказним гетьманом, торгував горілкою на Дону. Ставши козацьким очільником, звісно, він не забував себе, коханого. За роки гетьманування він та його оточення помітно збагатилися. Адже гетьманська посада відкривала непогані можливості для збагачення. Тому не слід думати, що гетьманами ставали люди, які переймалися болем народу — хоча, звісно, вони могли декларувати те, як вони переживають за народ. Але отримавши гетьманську булаву, вони, як правило, думали передусім про збагачення себе, своєї родини й своїх друзів-соратників. Винятків, на жаль, не було. Інша річ, що були гетьмани, які думали не лише про владу й своє збагачення, а й про розбудову державних структур, культури. Наприклад, такими були два Івани — Виговський та Мазепа.
Чи змінилася ситуація відтоді? Ви вірите, ніби на президентську посаду йдуть у нас люди, щоб «піклуватися про народ». Дайте їм владу й побачите їхнє «піклування».
Не можна сказати, що Яким Сомко був геть поганим гетьманом. Він зумів захистити Лівобережжя від польської експансії. Мав підтримку серед козацької старшини. Умів тримати дистанцію від московітів, відстоюючи перед царем козацькі інтереси. Зрозуміло, Москва не дуже була задоволена цим гетьманом. Тому не давала можливості стати йому «гетьманом повним», а визнавала лише наказним.
Інша річ — Іван Брюховецький. Людина, яка не мала підтримки серед козацької старшини. Але він зумів знайти підтримку серед козацької голоти, передусім запорожців. Обіцяв забрати багатство в розпанілої козацької старшини й поділити його «по справедливості». Не дивно, що багато козаків, зокрема молодих і бідних, купилися на ці обіцянки. Загалом він непогано провів пропагандистську кампанію.
Окрім того, Брюховецький мав негласну підтримку з боку Москви.
Претенденти на гетьманську булаву під час Ніжинської Чорної ради 1663-го не нагадують вам претендентів на президентське крісло 2019-го.?
До речі, Чорна рада 1663 р., як і нинішні президентські вибори, відбувалася в два тури. Переміг Іван Брюховецький.
Які були наслідки цієї перемоги?
Іван Брюховецький аж ніяк не полегшив становище простого люду. Радше — навпаки. Обирав простолюд податками ще більше, ніж його попередник. При цьому сам помітно збагатився. Збагатилися й деякі його соратники, що прийшли до влади. Натомість новий гетьман влаштував страшний терор проти Якима Сомка й багатьох козацьких старшин.
Також Іван Брюховецький мусив відпрацювати тим, хто його зробив гетьманом. У даному випадку — московітам. Він став першим українським гетьманом, який поїхав на поклон до Москви, уклав із царем договір, який помітно обмежував автономію України.
Щоправда, Іван Брюховецький закінчив трагічно. За гріхи треба ж платити! Погетьманувавши п’ять років, він 1668-го був убитий Петром Дорошенком, який нібито став його союзником. Це був результат боротьби за владу. Петро Дорошенко прагнув сам стати єдиновладним гетьманом на Правобережжі й Лівобережжі.
Кажуть, що історія, точніше певні історичні факти, повторюється. Спочатку — це трагедія. Потім — комедія.
Чи повторимо ми Чорну раду — на цей раз комедії? Точніше — трагікомедії.
Це залежить від волі народу. Народ же «завжди правий».
Але після невдалого вибору народу не треба нарікати, що влада не та. Народ заслуговує на ту владу, яку має.
Робити висновки з уроків історії.
На це питання слушно відповідає ОЗ:
https://www.ar25.org/article/kinec-epohy-svatov-zdolayemo-razom-oksana-zabuzhko.html
Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !
Коментарі
Як побачиш наркомана-бий його як таракана
Бий його як таргана аідіш вову малюка
Народ - це велика людина, яка має голову і тулуб з кінцівками. Якщо голова народу (5%) перестає керувати рештою тіла народу (95%), то ним починає керувати ворог.
Все, що робиться з власної волі, – добро!
Ворог сіє між українцями кукіль розбрату. Тобто, навіть в одній родині (моя - не виняток) є ті, хто голосував за Порошенка, і ті - хто за Зеленського. Тепер постає питання: а як повиривати цей кукіль, щоб не було на шкоду пшениці?
Обрати Зеленського й чекати, що кукіль проросте? А що потім?
Поки дихаю - сподіваюсь!
На це питання слушно відповідає ОЗ:
https://www.ar25.org/article/kinec-epohy-svatov-zdolayemo-razom-oksana-zabuzhko.html
Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !
До 2019 року був ще один прецидент:
здоровомислячі українці закликали на конференцію (у травні 2006? року) в Український дім, яка рішуче заперечила бунти регіоналів проти України. На ній нагадали про страшні наслідки Чорної ради...
Тоді, до речі, познайомив мене з книгою "Пшениця без куколю", та з її автором Ігорем Каганцем, Володимир Щербина. Це стало, для мене, зародження нового життя в колі справжніх братів!
Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !
Так. Я виріс за совєцької системи.
Але, зі своїми орієнтирами.
Мені подобався Вася Курка. Натомість, у мене викликав відразу Павлик Морозов.
Я захоплююся запорозькими козаками, але у мене вмикається внутрішній запобіжник, коли я перечитую ще раз і ще раз про "чорну раду".
Зразком військової змагальності українського народу є Іван Дмитрович Сірко, але його похід на Кримське ханство під час переможного походу І.Виговського на Москву, розглядається мною, мінімум як зразок недалекоглядності, "удар в спину", або ж як груба помилка щодо державобудування.
"Народовладдя" команди Зеленського - чергова реалізація московського сценарію за зразком Чорної ради.
"Є десь, у якійсь далекій землі, таке дерево, що шумить верховіттям у самому небі, і Бог сходить ним на землю вночі..." (М. В. Гоголь)