Арійський Індра не тільки володар неба-сварги, він уславився багатьма подвигами, про які оповідають веди й епос. Найголовніший його подвиг описує “Ріґведа” — найдавніша пам’ятка всіх індоєвропейських народів, тож і українського. Ось цей так званий головний міф.
Страхітливий змій Врітра, безформний, безногий і безрукий розлігся на горах, згорнувшись у 99 кілець і перегородивши собою 7 повноводих річок. Усе пов’яло, природа заціпеніла. Ненажера от-от мав проковтнути і богів, і людей, і все живе на землі. На битву з жорстоким змієм вирушає бог-воїн Індра, у запеклому двобої завдає йому нищівного удару булавою і вивільняє життєдайні води. І все довкола одразу розквітло й забуяло, на небі засяяло тепле сонце, до людей повернулася радість, настали благодатні й щасливі дні.
Основний міф “Ріґведи” символізує настання Нового хліборобського року — прихід весни й відродження природи після холодів, перемогу світла над темрявою, добра над злом, правди над кривдою.
Мати Врітри-Воротаря — Дану, богиня первозданних вод, із яких і творився упорядкований, налагоджений і справедливий світ, була верховним божеством за тих давніх часів, коли світ уявлявся єдиним, ще не поділеним на Небо й Землю. Ведійська Дану — мати так званих асурів, які вважаються старшими братами богів-девів. Головний асур у ведах — Врітра, а головний дев, тобто бог — Індра. Старшинство асурів над девами означає, що асури — первісні боги, а деви — пізніші. Тобто асури належать до часів матріархату, а деви — патріархату.
На цьому міфі побудовані сюжети обох давньоіндійських епосів — “Махабгарати” й “Рамаяни”, з нього постав давньоіндійський театр і, слід гадати, український вертеп. Цей міф — своєрідний сценарій, що відтворює передноворічну критичну мить, коли космос перебуває в первісному хаосі. І особливий ритуал має відновити лад у світі, повторити всі етапи його становлення. Тож Новорічне свято — світотворчий ритуал.
Такий сюжет містять епічні й фольклорні твори багатьох народів, серед них і українців. Міф про битву Індри з Врітрою зберігають українські веснянки, колядки, щедрівки й народні танці весняного циклу, які сягають найдавніших глибин нашої духовної, культурної історії. У них Індра, з якого постало українське Андрій (з Індрій — Індрин, Нащадок Індри), виступає як Іван Царевич, Іван Княжевич, Іван Громовик, Громовик-воїн, Громовик-пастух чи Громовик-хлібороб, а Врітра — навіть під своїм первісним іменем — як злий цар Ворот або Воротар. Іван Нечуй-Левицький у праці “Світогляд українського народу” (1876) пише: “… колядчаний цар Ворот змінився в веснянках на царя Воротаря… В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри”. Аналізуючи весняну гру “Воротар”, письменник відзначає, що ця сама тема звучить і в колядках, де Громовик — Іван Царевич руйнує ворожий город царя Ворота й визволяє з полону царівну, яка уособлює Сонце на небі весняної пори, а зима здавалася народові звіром, що краде Сонце й блискавку і держить їх у себе в образі красної панни на золотому стільчику. Це спонукає згадати численні трипільські статуетки богині, що сидить на стільчику.
Міф цей важливий тим, що відбиває календарну міфологію, світотворчі й світоглядні уявлення осілого, хліборобського населення. Саме таку міфологію сповідувала людність Давньої України в трипільську добу, понад 6 тис. років тому. І саме цю міфологію відбиває найдавніший український фольклор — веснянки, щедрівки, колядки, які містять ті самі уявлення й вірування, що й “Ріґведа”. І не так істотно, чи в трипільців відбиті світотворчі уявлення “Ріґведи”, а чи “Ріґведа” відбила світотворчі уявлення трипільців. Найважливіше те, що трипільська космогонія — арійська і що в трипільської цивілізації арійські витоки.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Найбільший подвиг Індри й Новий рік
Світ:
07052201e.jpg
Основний міф “Ріґведи” символізує настання Нового хліборобського року — прихід весни й відродження природи після холодів, перемогу світла над темрявою, добра над злом, правди над кривдою.
Мати Врітри-Воротаря — Дану, богиня первозданних вод, із яких і творився упорядкований, налагоджений і справедливий світ, була верховним божеством за тих давніх часів, коли світ уявлявся єдиним, ще не поділеним на Небо й Землю. Ведійська Дану — мати так званих асурів, які вважаються старшими братами богів-девів. Головний асур у ведах — Врітра, а головний дев, тобто бог — Індра. Старшинство асурів над девами означає, що асури — первісні боги, а деви — пізніші. Тобто асури належать до часів матріархату, а деви — патріархату.
На цьому міфі побудовані сюжети обох давньоіндійських епосів — “Махабгарати” й “Рамаяни”, з нього постав давньоіндійський театр і, слід гадати, український вертеп. Цей міф — своєрідний сценарій, що відтворює передноворічну критичну мить, коли космос перебуває в первісному хаосі. І особливий ритуал має відновити лад у світі, повторити всі етапи його становлення. Тож Новорічне свято — світотворчий ритуал.
Такий сюжет містять епічні й фольклорні твори багатьох народів, серед них і українців. Міф про битву Індри з Врітрою зберігають українські веснянки, колядки, щедрівки й народні танці весняного циклу, які сягають найдавніших глибин нашої духовної, культурної історії. У них Індра, з якого постало українське Андрій (з Індрій — Індрин, Нащадок Індри), виступає як Іван Царевич, Іван Княжевич, Іван Громовик, Громовик-воїн, Громовик-пастух чи Громовик-хлібороб, а Врітра — навіть під своїм первісним іменем — як злий цар Ворот або Воротар. Іван Нечуй-Левицький у праці “Світогляд українського народу” (1876) пише: “… колядчаний цар Ворот змінився в веснянках на царя Воротаря… В них можна бачити давнього індійського лихого Врітру, бога холоду й темних сил, ворога світлого громовика Індри”. Аналізуючи весняну гру “Воротар”, письменник відзначає, що ця сама тема звучить і в колядках, де Громовик — Іван Царевич руйнує ворожий город царя Ворота й визволяє з полону царівну, яка уособлює Сонце на небі весняної пори, а зима здавалася народові звіром, що краде Сонце й блискавку і держить їх у себе в образі красної панни на золотому стільчику. Це спонукає згадати численні трипільські статуетки богині, що сидить на стільчику.
Міф цей важливий тим, що відбиває календарну міфологію, світотворчі й світоглядні уявлення осілого, хліборобського населення. Саме таку міфологію сповідувала людність Давньої України в трипільську добу, понад 6 тис. років тому. І саме цю міфологію відбиває найдавніший український фольклор — веснянки, щедрівки, колядки, які містять ті самі уявлення й вірування, що й “Ріґведа”. І не так істотно, чи в трипільців відбиті світотворчі уявлення “Ріґведи”, а чи “Ріґведа” відбила світотворчі уявлення трипільців. Найважливіше те, що трипільська космогонія — арійська і що в трипільської цивілізації арійські витоки.
-----------------------
В тему:
Перехід 21—22 березня: Арійський Новий рік (Нова Паска)
Святкуємо арійський Новий рік з Ісусом Хрестом
Таємна вечеря чи арійський Новий рік?
Земля Сонячного Вепра: Борія, Гіперборія, Вишня Борія
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)