Надзвичайна ситуація, спровокована безпідставною «крайньою необхідністю» – філософ Джорджо Агамбен

Для того, щоб розібратися в безумних, ірраціональних і абсолютно необґрунтованих надзвичайних заходах, прийнятих у зв'язку з передбачуваною епідемією коронавірусу, ми повинні почати з заяви Італійської національної дослідницької ради (NRC), згідно з якою в Італії нема епідемії SARS CoV2, пише Джорджо Агамбен, статтю якого представляє "Граніт науки".

Там йдеться про те, що в будь-якому випадку «інфекція, згідно з епідеміологічними даними, наявними сьогодні, яка базується на десятках тисяч випадків, викликає легкі/помірні симптоми (як грип) в 80-90% випадків. У 10-15% випадків є ймовірність пневмонії, але і вона має доброякісний результат в переважній більшості випадків. За нашими оцінками, тільки 4% пацієнтів потребують інтенсивної терапії».

Якщо ситуація насправді така, то чому засоби масової інформації і влада роблять усе можливе, щоб створити атмосферу паніки, тим самим провокуючи нинішній стан, надзвичайний стан з серйозними обмеженнями в пересуванні і призупиненням повсякденного життя й трудової діяльності для цілих регіонів?

Таку реакцію можна пояснити двома факторами. Перш за все, тут знову проявляється зростаюча тенденція використовувати стан надзвичайної ситуації в якості нормальної парадигми управління.

Виконавчий указ (decreto legge), затверджений урядом «з міркувань гігієни та громадської безпеки», створює реальну мілітаризацію «тих муніципалітетів і районів, в яких є принаймні одна людина з позитивним тестом і там, де є невідоме джерело зараження, або ті місця, де є як мінімум один випадок зараження, який не пов'язаний з особою, яка недавно приїхала з регіону, де є зараження».

Така розпливчаста і невизначена формула дозволить «уряду» швидко поширити стан надзвичайної ситуації на всі регіони, тому що практично неможливо зробити так, щоб не було інших випадків зараження в інших регіонах.

Розглянемо серйозні обмеження свободи, нав'язані виконавчим указом:

1) Заборона на виїзд з постраждалого муніципалітету або району для всіх людей в цьому муніципалітеті або районі;
2) Заборона на в'їзд до постраждалого муніципалітету або району;
3) Припинення всіх заходів або ініціатив (незалежно від того, чи пов'язані вони з культурою, спортом, релігією чи розвагами), а також призупинення зборів в будь-якому приватному або громадському просторі, включаючи закриті приміщення, якщо вони відкриті для громадськості;
4) Припинення освітніх послуг в дитячих садках і школах на всіх рівнях, включаючи вищу освіту, за винятком тільки дистанційного навчання;
5) Закриття музеїв та інших закладів культури, перелічених у статті 101 Статуту про культурну спадщину. Всі положення про вільний доступ до цих установ також припинені;
6) Призупинення всіх видів освітніх поїздок в Італії і за кордон;
7) Призупинення всіх публічних іспитів і всієї діяльності державних установ, за винятком основних послуг або комунальних послуг;
8) Забезпечення дотримання карантину і активного нагляду за особами, що мали тісні контакти з підтвердженими випадками інфікування.

Цілком очевидно, що ці обмеження неспіврозмірні загрозі від того, що, за даними NRC, є нормальним грипом і що не сильно відрізняється від того, чим заражають нас щороку.

Можна сказати, що як тільки тероризм був вичерпаний як виправдання виняткових заходів, винайдення епідемії може стати ідеальним приводом для розширення таких заходів для будь-яких обмежень.

Іншим не менш тривожним фактором є стан страху, який в останні роки поширився на людську свідомість. А це призводить до реальної потреби стану колективної паніки, для якої епідемія є ідеальним приводом.

Тому у спотвореному порочному колі обмеження свободи, що нав'язане урядами, воно приймається заради прагнення до безпеки, яке створюють ці самі уряди, і цим самим виправдовують своє втручання.

26 лютого 2020 року

До чого це призвело – читайте у статті: Італійський карантин: як уряд і ЗМІ створили локальний колапс і фільм жахів для всього світу