Моє знайомство з Григорієм Сковородою у його 300-ліття

Тут така справа. Я зовсім недавно, цілком випадково (як і все в житті відбувається цілком випадково) почав читати праці Григорія Сковороди в оригіналі (є таке щастя у домашній бібліотеці) славеноруською мовою, а нещодавно дізнався, що в ці дні (особливо сьогодні) відзначається 300-ліття з дня народження Григорія Савича Сковороди. Тож подумав, що було б добре перекласти один цікавий уривочок, і опублікувати його тут, за що й взявся. Зразу ж вперся у незрозуміле слово, яке було ясно контекстуально, але його значення я не розумів. Це тому, що воно з латині, «архіатор». І шукаючи значення цього слова знайшов переклад вже цілого твору, уривок з якого хотів перекласти. Як добре, що все зробили вже за мене. Але я не повністю поділяю думку перекладача, тому в квадратних дужках буду писати варіант як би перекладав я, або ж зрозуміліший синонім.

Афанасій. Знаю, куди хилиш. А які блювотні ліки приймали вони?

Григорій. Спирт.

Афанасій. Як цей спирт зветься?

Григорій. Євхаристія[причастя].

Афанасій. Де ж нам узяти його?

Григорій. Бідняче! Досі не відаєш, що царський лікувальний дім — це найсвятіша Біблія. Там аптека, там лікарня горня[верховна] і ангели, а всередині тебе сам архіатор[великий цілитель]. У що ж бо лікувальну горницю привозить єрихонського нещасливця людинолюбний самарянин. У цьому єдиному домі можеш відшукати ліки для викоренення отрутних і мучительних ворогів серця твого, про яких написано: "Вороги чоловікові — домашні його". Вороги твої є власні твої гадки, що зацарювали[вкорінились] в серці твоєму і щохвилинно його мучать, нашепотники[шептуни], наклепники і супротивенці[противники] божі, що гудять[хулять] ненастанно владичне[владне] у світі управління і кусяться[замахуються] обновити стародавні закони, самі себе і прихильників своїх вічно у тьмі мучачи, бачать, що правління природи в усьому не за біснуватими їхніми бажаннями, ні за помороченими[затьмареними] поняттями, але свято продовжуються за високими отця нашого порадами вчора, і сьогодні, і вовіки. Ці-бо, котрі не розуміють, гудять[хулять] розташування кіл небесних, огуджують[принижують] якість земель, порочать витвори премудрої Божої правиці у звірах, деревах, горах, ріках і травах; нічим не задоволені; за їхнім нещасним та смішним поняттям, не потрібно у світі ні ночі, ні зими, ні старості, ні труду, ні голоду, ні спраги, ні хвороби, а більше всього смерті. До чого вона? Ах, бідне наше знаннячко і поняттячко! Гадаю, не гірше ми б управляли машиною мирською, як беззаконно вихований син батьківським домом. Звідкіля ці біси оселились у серця наші? Чи ж не легіон їх у нас? Але ми самі занесли цю началородну тьму із собою, народившись із нею.

Афанасій. Чому ти думки називаєш бісами?

Григорій. А як же їх назвати?

Афанасій. Я не знаю.

Григорій. Так я знаю! Біс еллінською мовою зветься δαιμόνιον.

Афанасій. Та що ж?

Григорій. А те, що δαιμόνιον значить знаннячко чи розуміннячко, а δαιμων- знаючий чи розуміючий. Отож прошу вибачити, що маленьким бісикам віддав я прізвище великого біса.

Чому я вибрав саме цей уривок? А тому, що в ньому попри все йдеться про сучасний стан справ. Зокрема й про трансгуманістичну оману. Виявляється, що ті, кому все не те і не так, були ще в ті часи, і нічого нового в цьому нема. Замість займатись духовним розвитком матеріалісти будучи вражені комплексом неповноцінності пірнають у спроби змінювати деталі не ними сконструйованої справної машини, замість того, щоб поїхати на ній туди, куди хочеться…