Майдан біля Капітолію та провокації: що розповідають очевидці – українці у США (Global Village)

Матеріал Людмили Пустельник, сайт Global Village.

З Олегом Білейком (Південна Кароліна), поспілкувалася онлайн. Ось що він повідомив:

 – Ми з дружиною вирішили поїхати до Вашингтона, бо голосували за Дональда. Хоч і не належимо до республіканської партії, нас вона, казати правду, не цікавить. Але ми обоє – християни, і хочемо, щоб Америкою керувала людина, яка на боці християнських цінностей. І щоб вони залишилися цінностями також для решти світу. 

Поїздку до столиці вони оплатили самі: сіли в авто і поїхали. В дорозі майже дві доби. Це  було спільне рішення – не залишатися осторонь.  В нашій церкві на цю тему взагалі ніяких розмов не вели, ні разу чогось такого від пастора не чув. Хоч знаю: від церковних громад не тільки з нашого штату теж люди їздили, організовували мікроавтобуси.

Але давайте одразу крапки над “і”: американські виборці – це не так, як декотрі в Україні: коли йдуть на мітинг і мають за це гроші. Не хочу нікого ображати, але тут в людей – висока громадянська свідомість. Або, як в нас на Майдані було, – йшли самі, платили за своє перебування в Києві самі. Я знаю, був там під час Помаранчевої революції.

Ні мені, ні Лесі і на думку не спало десь просити, щоб нам покрили витрати на дорогу. Нам таких пропозицій теж ніхто не робив. Мені довелося відпрошуватися на роботі, брати відгули за власний рахунок. Босс не заперечував. А дружина – домогосподарка.

–  Отже, ви приїхали до Вашингтона? Де зупинилися?

–  Ніде. Не збиралися там ночувати, коли назад – по дорозі в мотелі трохи перепочили.

Дуже довго шукали, годин зо дві їздили, де запаркуватися, з цим у столиці – величезна проблема. Тим більше, що з усієї країни люди діставалися туди. Чимало з них прикрашали авта символікою кампанії Трампа, написами MAGA (Make America Great Again), американськими прапорами – і свої впізнавали своїх, одне одному сигналили, було класно.

Один з таких водіїв допоміг нам знайти відносно недороге паркування за кілька кварталів від центру міста. Вже на місце зібрання діставалися трохи пішки, трохи громадським транспортом. До речі, ми перетримали машину на паркінгу на півтори години більше, ніж оплатили – так вийшло. Але працівник нас не штрафував, коли забирали авто. Сказав лише: “Я бачу, що ви – звідти”.

–    Що було на марші? Провідні ЗМІ поспішили повідомити про “екстремістів з-поміж прихильників Трампа”. 

–    Так, були екстремісти. Але не з-поміж прихильників президента, в цьому стовідсотково впевнений. В їхньому середовищі атмосфера дуже нагадувала ту, що панувала в Києві під час першого Майдану. В якийсь момент я відчув щось схоже на дежа-вю – ніби не в Америці зараз, а в Києві, роки тому, ще коли був студентом – настільки відчуття схожі. Людей було багато, місця мало, але все одно намагалися якось тримати дистанцію, не заходити в приватний простір одне одного. Всі – дуже доброзичливі, чемні, приязні, ми одразу з багатьма перезнайомилися. Якась старша пані дістала бургери з наплічника, роздала всім поруч. На кожному кроці – “excuse me, I am sorry”, коли випадково опинилися надто близько чи вимушено поверталися до нас спиною.

Різні мови теж звучали, бо прибули люди різних рас і національностей, вихідці з багатьох країн. З нами певний час ішов Хорхе, син емігрантів з Мексики. Його тато й мама не змогли приїхати, вже старі. Хорхе казав, що пишається, бо йде зараз за себе і за них, висловлює вдячність країні, що стала новим домом батьків.

Вже потім, коли дивився репортаж по телебаченню, я не міг зрозуміти: чому камера “бачить” лише білих чоловіків, учасників маршу? Як можна було не помітити в натовпі китайців, латино, чорних, нарешті – теж досить?! Тобто, навіть етнічний зріз “трампістів”, як нас називають, подали викривлено.

Щодо провокацій. Ще коли стояли та слухали виступ Трампа, поширилися інформація, і це кілька разів нам різні люди повторювали: пам’ятаємо дуже добре –  йдемо до Капітолію, але всередину не заходимо! На провокації не ведемося, якщо хтось запрошує зайти в Капітолій – відшиваємо, без розмов. До металевих парканів теж не наближаємося. Поважаємо закон, чекаємо там поблизу новин скільки треба.

Те ж саме і Трамп наголошував, поки був на трибуні.

–   Чому ж тоді опинилася всередині застрелена відтак молода жінка, Ешлі Баббіт?

–   Без поняття. Можливо, вона  раніше прийшла під Капітолій, ніж решта наших. Може, вирішила діяти на власний страх і ризик, розраховувала на свій колишній військовий вишкіл.. Або знаєте, як буває, коли швидко рухається велика група людей і просто затягує у свою “течію” усіх, хто опинилися надто близько? Цілком можливо, це був той випадок. Але я не знаю.

 –   Ще були, крім вас, українці на “Капітолійському Майдані”?

 –   Нашої мови поруч не чув, але з соцмереж знаю, що українці теж були, не мало. Бачив, що через ряд чи два йшли поляки. Вже біля капітолія чув іспанську.

–  Добре, повернемося до провокаторів. Ви таких зустрічали?

–   Двоє до нас підходили, вже коли рушила колона. Причому, було зрозуміло, що вони не з усіма по Пенсильванія-ейв йшли від місця мітингу, а приєдналися до потоку з однієї з вулиць, що “впадають“ в центральну.  Принаймні, раніше їх не бачив.

Ніби свої на вигляд, на одному – червона бейсболка, другий собі плечі обгорнув американським прапором, білі. Обидва невисокі, але кремезні такі мужики, не слабкі. Що їх одразу відрізняло – добре, всі навколо переживали емоційне піднесення, збуджені, але ті – ніби якісь аж нарвані, розмахують руками, навіть за рукав куртки раз потягли мене.

Почали, що “слухай, пішли з нами швидше, знаємо до капітолія коротший шлях”. Питаю – а навіщо швидше? “Ну, там треба, щоб чоловіки були, захищатися, а дівчину можеш з собою не брати, для неї краще“. Стоп – від кого захищатися? Хтось на когось напав?  Давайте, розкажіть. “Що ми будемо розповідати, сам усе побачиш!“ Ні, не піду. Тоді почали мене на понт брати: “Злякався! Хоч би своєї подружки посоромився“. Тут ми остаточно зрозуміли, хто перед нами. Леся почала діставати телефона, щоб тих двох сфоткати. Їх одразу ж, як вітром здуло – рвонули подалі. Зі спини жінка котрогось з них зняла, але різкості навести не встигла.

Поки йшли, людям навколо розказали про них. Вже коли ближче підходили до Капітолія, теж спостерігали якихось підозрілих, вони до інших підходили, намагалися потягти за собою. Сподіваюся, їх послали куди подалі.

А тепер дивіться: якби наші йшли безпосередньо в Капітолій, чи там була б сотня? Ні. Навіть “демократичні” медіа кажуть про сотню-півтори тих, хто вдерлися. Якби це було влаштовано нашими, було б набагато більше всередині, на те й колона величезна. Але й поводилися б інакше, не як дикуни з вже відомих кадрів, де якісь обкурені “косили” під вікінгів. Люди з колони, повторюю, поводилися цивілізовано, адекватно, залишалися назовні.

–   Була різна інформація щодо чисельності протестувальників.  ЗМІ спершу повідомляли про “не більше 200 000 осіб”. А на вашу думку, бодай приблизно – скільки зібралися?

–   Навіть з фото тих же ЗМІ видно – весь простір навколо Капітолію залитий людьми. Точно не 200 000, щонайменше – мільйон учасників, хоч я впевнений, що значно більше.

–    Сьогодні протестувальникам дорікають, що в них не було організації, лідера. Мовляв, тому й провалилися надії, що Конгрес вирішить долю виборів на користь Трампа, бо ні його прихильники, ні він сам не продумали стратегії протесту.

–    Що мається на увазі?

–    Наприклад, у нас на Майдані були польові командири,  своя охорона за периметром Майдану… Тобто, був якийсь визначений план дій.

–    Почнімо ось з чого: Вашингтон 6 січня, хоч і можна порівнювати з нашою революцією, та все одно – це не Майдан в його українському розумінні. Американці мають в крові законослухняність, це святе. І тут, на жаль чи на щастя, не варто сподіватися, що хтось буде жити просто неба тижнями й тримати оборону, як в нас. Це нереально, вони – не українці, я б навіть не порівнював. Ніхто, наскільки я чув з розмов, не мав планів довго затримуватися в столиці, у всіх – робота, а робота – святе.

Аби якусь свою охорону вздовж Капітолію виставити, теж не думаю, що це було реально. Там і ландшафт не такий, як у Києві, і не тільки це. Невпевнений, що таке було б законно.

Зрозумійте, люди приїхали сказати своє слово – мирно, без ексцесів, усе. Вони сказали, але їх не почули. Коли надійшло повідомлення, що давайте розходитися, всі розішлися – на те й законослухняні.

–   Що відчуваєте зараз, коли вже відомо, що президентом стане не той, хто вибори виграв, а Джо Байден, який перемогу привласнив з допомогою фальсифікацій? Може, не варто було Вам їздити у Вашингтон?

–  Не погоджуся, варто. Звичайно, я сподівався зовсім іншого результату. Шокований тим, що сталося в США, обсягом брехні. Але моральна перемога – все одно за нами. Ціла країна побачила, що нам небайдуже, це був гарний приклад для всіх. Про нього ще не раз згадають в майбутньому.

**********************************************************************

Про події у своєму відео також розповіла популярна російськомовна блогерка Yelena Nikitskaya, яка мешкає в США. Вона, як і Олег Білейко, говорить про те, що невідомі агітували її зайти до Капітолія.