Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag header invalid in Entity, line: 1 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag section invalid in Entity, line: 1 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag section invalid in Entity, line: 4 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag section invalid in Entity, line: 11 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag main invalid in Entity, line: 11 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
Warning: DOMDocument::loadHTML(): Tag footer invalid in Entity, line: 223 в simple_table_of_contents_generate_table_of_contents() (рядок 108 із /var/www/vhosts/kth/observer/ar25.org/observer/www/sites/all/modules/contrib/simple_table_of_contents/simple_table_of_contents.module).
ЛЬвівська козацька чайка
+
Зміст
Інтерв`ю
Козацька чайка «Пресвята Покрова»: як львів’яни збудували середньовічний човен та вирушили у мандри
15.08.2024 15:15
Автор: Дудар Оксана
32 роки тому група ентузіастів у геть не мореплавному Львові збудувала вітрильний човен, відтворивши бойову козацьку чайку XV століття, “Пресвята Покрова”, на рахунку якої вже близько 20 походів.
Останній похід чайки був до французького Бреста для участі у морському фестивалі, а тепер човен готується до походу в Англію.
ІА Король Данило поспілкувався з членом команди чайки, одним з тих, хто стояв біля витоків історії будівництва човна Богданом Пужаком.
– Як і коли почалася історія козацької чайки?
– Чайку спустили на воду 1992 року. Якщо відняти час, коли судно ремонтувалося, то було десь 20 походів. Я брав участь у половині з них. А 1992 року чайка задумувалася як козацький човен, який мав пройти по Дніпру до Чорного моря, щоби підняти дух Східної України на початках становлення держави.
– А як так сталося, що у місті, де не те що моря, а й річки судноплавної нема, знайшлися люди, які вирішили збудувати козацький човен?
– Знайшлися за духом. Товариство “Кіш” було створено кілька років перед будівництвом чайки, здається 1989-го, як культурологічне і мало на меті відродження українських традицій, вертепів, щедрівок тощо. Проте ми вирішили бути не просто культурологічним товариством, а козацьким: робили зброю, шили строї. Головою товариства тоді був Василь Качмар – коваль. Але коли з’явився задум збудувати чайку, то всі інші культурологічні речі відійшли на другий план.
Власне, ідея відтворення козацького бойового човна належала Василеві Качмару, який знайшов креслення чайок. Він довго над тим працював, зібравши багато матеріалу. Адже чайка могла мати розмір від 5 до 30 метрів, хоча конструкції були схожі. Козаки оснащували їх матами з тростини, які не дозволяли човну потонути навіть тоді, коли в ньому була пробоїна. Наша чайка теж мала такі мати, які б мали тримати її на воді. Але вже під час першого походу ми потрапили у шторм, і тими матами так почало бити об борти, що ми боялися, що вони розваляться, а ми потонемо. Тому мати довелося відрізати. Вони були з пінопласту, обтягнені просмоленою мішковиною.
*Фото з Facebook
– То яким був той перший морський похід?
– Щойно з Дніпра ми вийшли у Чорне море, як потрапили у шторм, який тривав три дні, тоді як за нормальних умов потрібен лише день. А йшли ми під вітрилом і на веслах, тому через шторм це було геть неможливим. Взагалі то ми прямували на святкування 500-річчя відкриття Колумбом Америки. Україну запросили як морську державу. У Києві дали офіційне запрошення, натомість в Одесі ми мали отримати паспорти, на які довелося чекати півтора місяця в Херсоні. Зрештою нам сказали, що немає бланків, і за ними треба їхати до Москви. Щоправда, через 10 років з’ясувалося, що то була московська акція спрямована на те, щоби зірвати похід. Та паспорти ми таки зробили, при чому за день у Жданові (нині Маріуполь – ред.), в Азовському морському пароплавстві, начальником якого був нащадок давнього козацького роду Анатолій Бандура. Він нас побачив у Києві. Ми познайомилися, і Анатолій Іванович сказав: “Хлопці, якщо вам щось треба, звертайтеся”. І залишив візитівку. Ми знайшли її, зателефонували, і за день отримали всі паспорти. Крім того, начальник пароплавства дав нам страховку на чайку, рятувальні жилети тощо. У нас нічого того не було, і ми навіть не знали, що це треба. Ми були дилетантами, які вирушили в морський похід. Хоча на свято не потрапили, але дійшли до Сен-Тропе, і тоді українську чайку під українським прапором вперше побачили країни, які уявлення не мали про існування України. Знали лише Росію і Радянський Союз.
– Повернімося трохи назад. Чайку збудували за кресленнями. А як навчалися навігації?
– Можна сказати, що ніяк. За два тижні навчилися як підняти вітрило і опустити. Але це було на озері. Справжнє навчання почалося, коли пішли Дніпром. А команда – це молоді хлопці, студенти – 18, 19, 20 років, 23. Уся команда була набрана з тих, хто будував чайку. Переважна більшість – львів’яни. Тоді ми найняли Миколу Кузьменка – це наш перший капітан, з яким ми йшли до Барселони. Кузьменко – професійний яхтсмен, який за радянських часів брав участь у регаті, в якій виступали представники так званих соціалістичних країн. Він нас вчив – що і як маємо робити. Помічником у нього був Валерій Шмідт, який сьогодні є головою Львівського яхт-клубу. Саме тоді він так захопився мореплавством, що став професійним яхтсменом.
*Фото з Facebook
– До речі, скільки осіб становить екіпаж чайки?
– Це залежить. Більше 10-12 людей не потрібно. А в першому поході на чайці було десь приблизно 36. Було 24 весла, а зазвичай –18-20. Коли був попутний вітер, то намагалися йти під вітрилами. Чайка дуже маневрена, легкохідна. Якщо підняти вітрило, то вона наче пташка летить.
– Який похід для вас найбільш пам’яний?
– Кожен похід пам’яний. Зрештою, часом важко згадати в якому саме поході сталася та чи інша подія. Наприклад, перший похід був найдовшим: ми в червні вийшли зі Львова, а повернулися десь у листопаді. Крім того, тоді мали судно супроводу, яке втекло, залишивши нас вночі у Сен-Тропе. Через два дні їх оголосили піратами, і поліція затримала їх аж на Сицилії. Це була команда на чолі з капітаном Бірюковичем. Уявляєте, ми прокидаємося, а судна супроводу немає. День чекаємо, два чекаємо…
– А це постійна практика, коли залучається судно супроводу?
– Ні, це було лише у першому поході. Ми не мали жодної навігації. Чайка була звичайним дерев’яним човном. А потрібна щонайменше рація, адже можна потрапити у шторм. Тому судно супроводу мало б забрати на борт команду, якби щось трапилося. Після того такої розкоші більше собі не дозволяли. Ми потрапляли у шторми, дуже серйозний шторм був на Атлантиці 1996 року. Не знали чи виживемо. Але нічого, нас береже Бог і “Свята Покрова”.
– То як закінчилася історія з втечею корабля супроводу?
– На тому кораблі були наші речі. Бо ми вже встигли пройти багато країн, люди щось накупили. Кораблем супроводу був тримачтовий рибальський сейнер, перероблений для туристичних потреб. Свого часу вони возили туристів на покупки в Туреччину, для цього отримували одноразові візи. А тут їм запропонували бути судном супроводу – пливти до Барселони. І ми їм зробили морські паспорти. Коли вони втекли, їхні документи анулювали. Крім того, під час втечі двоє наших спали у їхньому трюмі. Коли вони підпливали до Італії, побачили, як вранці на палубу вийшов наш скарбник. Капітан шокований, скарбник теж. Ми змогли його забрати за тиждень чи два. Затримали команду аж на Сицилії.
*Фото з Facebook
– А що таке морський паспорт?
– За радянських часів для виїзду за кордон треба було мати відповідний документ. В Україні бланків не було, а в Москві видавали на 10 років документ з написом “Паспорт моряка СРСР”. Це було дуже дороге задоволення. У ті часи він коштував 3-4 тисяч доларів, якщо виробляти його нелегально. Бо це була перепустка до будь-якої країни.
– Як відбувається поділ обов’язків на чайці?
– Зазвичай це робиться відразу: хтось відповідає за вітрила, хтось – за швартування тощо. Що дві години заступає нова вахта з двох людей: один – на стерні, а інший – допомагає. Коли чайка пришвартована біля берега, то вахта завжди залишається.
– Де чайка на постійно швартується?
– Зазвичай там, де її застане черговий фестиваль. Адреса приписки чайки – Львів, вона перебуває на балансі нашого товариства “Кіш”. Щороку здаємо митну декларацію, що ми її не загубили, не спалили, просто вона не в Україні.
– Стоянки у портах платні. Як вирішується це питання?
– Ми намагаємося не заходити на тривалий час у порти. Вартість стоянки залежить від розмірів судна. Наприклад, маленька яхточка коштує 20 євро за добу, більша – 50 чи 100 євро. Ми мали іншу проблему – нас не хотіли пускати в марину, коли ми заходили на веслах. Чайка має ширину 3,5 метра, тобто виділяється 4 метри біля пірсу, де можна пришвартуватися. А коли човен на веслах, то ширина, відповідно, стає більшою. Веслами можна зачепити і пошкодити іншу яхту. Тому потрібен двигун. На третій чи четвертий рік ми таки поставили звичайний дизельний двигун об’ємом 1,6 літра від автомобіля “Фольксваген-Гольф”, щоби можна було заходити у порти і маневрувати. Пізніше у Гданську, куди Гофман забрав чайку на зйомки фільму “Вогнем і мечем”, ми випадково зустрілися з Віктором Ющенком.
*Фото з Facebook
Він побачив човен і був просто шокований – українська чайка, під українським прапором, з гарматами, козаки ходять Гданськом. Він тоді запитав, що може для нас зробити? Ну, звісно, що дати грошей, аби відремонтувати судно. Тоді ми купити новий спеціальний морський трилітровий двигун “Вольво-Пента”, поміняли такелаж, вітрила. Попереднє було брезентове і коли намокало, то 56 квадратних було дуже важко підняти. Тоді ми замінили їх на синтетичні, які не промокають, легко піднімаються і швидко сохнуть.
– У яких країнах побували?
– Франція, Іспанія, Італія, Греція, Туреччина, Прибалтика, Польща. У 90-их був задум йти в Америку. Збиралися кошти, але, на жаль, наразі зробити цього не вдалося. Утім, задум залишився. Щоправда, не знаю чи на цій чайці, бо вона вже у важкому стані.
– Де ви берете кошти на походи і утримання човна?
– Зазвичай ми шукали якихось спонсорів, проводили фестивалі, продажі, аукціони з продажу художніх творів, бо більшість учасників нашого товариства – це художники.
– Коли в Україні чайка була востаннє?
– 2002 року, через 10 років, відколи її збудували. Чайка була у дуже жалюгідному стані – погнили борти, палуба. Ми відремонтували її, а на Різдво виставили перед Оперним театром. На Різдво чайка стояла біля Оперного (2002-2003).
– А як перевозили до Львова, зі Львова?
– Трейлером.
– Очевидно, історія із втечею корабля супроводу не єдина, яка з вами трапилася?...
– Так, звісно. Це знову таки 1992 рік, коли на чайці пливло 36 людей. Тісно. Спали на банках, по двоє з кожного боку, а хто не на банках, то у проході. І ось коли ми заходили у Сен-Тропе, там проходила регата. Команди вітрильникам подають пострілами з гармат, кожен з яких щось означає. Ми цього, звісно ж, не знали і коли почули гармати, то і собі влупили з усіх восьми. Від резонансу спрацювала сигналізація на припаркованих авто, яхти почали робити незрозумілі маневри, бо не знали, що означають вісім пострілів. Одне слово, регату ми успішно зірвали, але ввечері прийшов мер з прапором, привітав нас і наступного дня регата продовжилася.
*Фото з Facebook
– А гармати звідки?
– Це відлиті копії гармат з бронзи. На них написано: “Людвісарня у Львові” і герб міста.
– До речі, жінки в команді є?
– Останні роки так. Зараз у нас є жінка, яка заміняє трьох нормальних чоловіків, а якщо ненормальних – то десятьох. Це все відносно. Раніше вважалося, що жінці не місце на кораблі. Тепер у командах дуже багато жінок.
– Хто капітан чайки?
– У товаристві є троє людей, які мають посвідчення капітана, бо чайка без капітана – це як машина без водія. А раніше, у перші роки, ми не мали свого капітана і мусила когось винаймати. Був поляк капітаном, німець. Також маємо уніформу: робоча – це біла, домоткані грубі штани і сорочки, лляні або конопляні. А парадну кожен має свою.
*Фото з Facebook
– Чи є у вас якісь морські традиції?
– У першому поході ми проводили посвяту у моряки – треба було випити півлітра солоної води, а потім викидали новбранця за борт. Зазвичай день на чайці виглядає так: підйом і всі за борт зробити всі свої справи. Потім повернулися на борт, помолилися перед сніданком, кожен отримав свою миску з їжею. Їжа готується на газовій плиті. За тривалістю походи були дуже різні – від 2-3 тижнів, до 2-3 місяців.
– А на морську хворобу страждали?
– Всі через це пройшли, особливо у перші дні. Але є люди, які так і не могли здолати морську недугу. Щойно шторм почнеться – відразу в трюм і лежить пластом.
– Чайка – це обмежений простір серед моря, де зібралися дуже різні люди. Чи важко було знайти спільну мову?
– По-різному. Було багато випадкових людей, які брали участь в одному поході і зникали, бо козацтво, чайка – то не їхнє. Інколи людина лише хотіла потрапити за кордон. Були такі, що просили про підданство в інших держав, називаючи себе біженцями. Це такі шматки життя, про які можна писати книжки.
– Чим був особливий останній фестиваль у Бресті?
– Що ми не пустили туди москалів. Весь світ був, всі морські держави, а москалів не було. Це таке щастя.
Росію мав представляти корабель, який називається “Штандарт”, приписаний у Санкт-Петербурзі, на якому курсанти проходять вишкіл. Він дуже відомий, це репліка тримачтового фрегата царя Петра І, який ходить по усьому світові. Він вже не раз був у Бресті, де кожні чотири роки проходить фестиваль старовинних кораблів. І тут на чергову імпрезу їх не пускають. Їхня команда вважається міжнародною, є навіть українці, але 60% – це росіяни. Вони прийшли до нас і кажуть, мовляв у команді є українці. А їм і кажу: “У нас на Сході теж є українці, які проти нас воюють. Тому це нічого не міняє”. Ми їм запропонували, що якщо вони хочуть брати участь у фестивалі, нехай опускають російський прапор і скажуть, що вони проти війни. Вони кажуть, що так не можуть. Ну, тоді до побачення. Це для нас була перемога. Зазвичай є дві важливі події: спуск чайки на воду та участь у якомусь святкуванні. А тепер додалося ще одна – не пустили москалів на свято.
*Фото з Facebook
– Як часто відбувається спуск чайки на воду?
– Останнім часом десь кожні три роки. Востаннє ми її ремонтували в Пон-Авані, на півночі Франції. Це було десь 5 років тому, перед війною. Ремонт тривав чотири роки. У Пон-Авані ми спустили її на воду. Були урочистості, приїжджав наш консул з Парижа. Нас попросили провести церемонію до дня міста.
*Фото з Facebook
Цього разу ми чайку готували, щоби потрапити у Брест. Два роки вона була на березі, бо чомусь після останнього ремонту надзвичайно швидко погнили борти. Чи то дерево неякісне, чи через прісну воду, в якій човен здебільшого стояв? Солона вода краще впливає на дерево, і воно так сильно не псується. Останні два роки ремонтували у місті Шатолен – це одноденний перехід від Бреста. Тоді за допомогою крана спустили на воду, бо вага чайки приблизно 20 тонн. Процедура спуску на воду – це завжди святкування з шампанським тощо. У Бресті ми були чотири дні на святкуванні. Повернулися назад, до Львова, а команда французів під українським прапором, у вишиванках продовжили святкування у Франції, де проходить дуже багато подібних фестивалів. Вони заквітчали нашого Іванка (віл на носі судна). Це четверо членів команди, до них приєдналися їхні друзі і вони подорожують вздовж французького узбережжя. Десь два тижні вони ходили під українським прапором по різних фестивалях.
– Як вас зустрічали після повномасштабного вторгнення?
– Останні роки чайка здебільшого перебуває у Франції. Французи дуже підтримують Україну. Слід розуміти, що влада і народ – це абсолютно різні речі. Скажімо, у Грузії влада абсолютно проросійська, а грузини підтримують українців, воюють на нашому боці. Так само і французи. На початках, коли Макрон намагався загравати з Путіним, французи завжди були надзвичайно лояльними до нас. У всіх містах, де ми бували, відразу з’являлися товариства прихильників чайки чи прихильників козаків, збирали якісь гроші для нас. Коли ми востаннє ремонтували чайку, то троє французів постійно нам допомагали. Один з них закінчив школу реставрації кораблів і два роки нам безкоштовно допомагає. Тепер він член нашої команди і разом з нами йде в Англію.
*Фото з Facebook
Новини
У ВМС підтвердили знищення російського порома «Конро Трейдер»
Джерело : фото з відкритих джерел
Далі >
23.08.2024
Новини
9 балконів уже не впадуть: у Львові їх відремонтували за програмою співфінансування
Джерело : Фото ЛМР
Далі >
22.08.2024
Слідкуйте за новинами:ЧАЙКА
КОЗАК
КОРАБЕЛЬ
МОРЕ
ЛЬВІВ
ІСТОРІЯ
ФЕСТИВАЛЬ
ТОВАРИСТВО КІШ
МОРЯК
+
Зверніть увагу
Чи треба любити ворогів, або 5 проявів сили, що відрізняють людину від людиноподібної тварини – Нагірна проповідь