Звідки взялися ці інфантильні заяви, що на Близькому Сході обов’язково потрібно змінювати режими – і тільки це вважається перемогою? Метою було вирвати військові ікла, – і значною мірою це вже зроблено. Штати не дозволять Ірану заробляти на приватизації Ормузької протоки. Якщо режим з цим не погодиться – його доб’ють.
Джей Ді Венс прибув до Ісламабада вранці в суботу 11 квітня
Вранці 12 квітня 2026 р. в Ісламабаді закінчилися переговори американців та іранців про те, хто з них крутіший і, відповідно, що буде далі. З іранської сторони приїхали ті, кого ізраїльтяни не встигли вистежити та ліквідувати, або спеціально залишили живими для ведення переговорів.
Насправді це особи третього або четвертого дивізіону верхівки режиму, і чисто формально постає питання, кого вони взагалі представляють. Але, ймовірно, їхні опоненти вважають цей рівень достатнім для того, щоб починати спілкування, і, напевно, для цього в них є свої підстави.
Перед тим як почалися переговори, у пресі циркулювали різні міркування про те, хто перемагає в цьому матчі і з яким рахунком. Насправді ж ці лукаві міркування покликані напустити туману в абсолютно очевидну ситуацію. Чистий підсумок на зараз такий: Іран вирішив не перевіряти, чи переживе його економіка удари по залізниці та зруйновані мости в західній частині країни, і запросив перемир’я через Пакистан, а не навпаки.
У Сполучених Штатів нема дипломатичних відносин з Іраном, і посольство Пакистану у Вашингтоні офіційно представляє іранські інтереси, тому запит на перемир’я фізично йде саме цим каналом. Стверджувати, що в розпал бойових дій американці в терміновому порядку запросили припинення вогню – це треба бути повним невігласом.
Звичайно, таких людей багато, але все ж у нашому світі перемир’я просять ті, хто найбільше постраждав. Хто ж у моменті, коли американські літаки знаходяться в повітрі, б’ють по залізниці та тунелях, складають мости та відсікають порти від центральної частини Ірану, більше постраждав: ті, хто майже не купує нафту в цьому регіоні, чи ті, кого систематично знищують?
Удари по промисловості Ірану експерти оцінюють у 380 млрд доларів. Знищено ключові постаті КВІР: командувача аерокосмічних сил Аміра Алі Хаджизаде – батька ракетної програми, голову спецназу «Кудс» Есмаїла Каані та половину бригадних генералів Генштабу, які просто перестали існувати в перший же тиждень.
Управлінський скелет держави просто випалений. В Ірані було кілька сотень генералів, з яких величезна частина – це управління та штаби, а не строковики на зенітних комплексах. І звичайно, якщо гинуть генерали, то штаби згорають разом із ними.
Що може Іран зробити за ці два тижні? Можливо, куплять вони в Китаї ще три батареї зенітних комплексів замість знищених, за ціною в мільярд доларів за три штуки, але хто їх розгорне і хто сяде за їх управління – незрозуміло.
А тим часом разом із генералами на дно пішли півтори сотні кораблів, включаючи плавучу базу «Шахід Махдаві» та три фрегати класу «Модж». Іранці будували свій асиметричний флот 30 років, а кожен такий фрегат будували близько 8 років; тепер це просто металобрухт.
Хімічні комплекси спіткала та сама доля: деякі закладалися ще за шаха, інші, як нафтохімічний гігант «Амір Кабір» або величезний комплекс Jam Petrochemical, будували по 8 років. Обладнання там західне, і замінити його нема чим. Газові заводи South Pars, що будувалися по 13 років, також палають.
Звідки взялися ці інфантильні заяви, що на Близькому Сході обов’язково потрібно змінювати режими і тільки це вважається перемогою? Адже на сайті Держдепу в цілях війни цього нема. Історія перемог Ізраїлю показує, що Асади чи Садати не падали і не втрачали владу, навіть коли втрачали Голанські висоти чи Синай. У 67-му та 73-му роках Ізраїль разгромив арабські коаліції; режими Садата в Єгипті та Асада в Сирії встояли. Метою було вирвати військові ікла, і Ізраїль це зробив.
Як би іранські дилетанти не надували щоки в Ісламабаді, на ранок 12 квітня прийшли новини: Сполучені Штати та Іран завершили тривалі переговори без підписання мирної угоди. Переговори тривали близько 21 години, проте сторони не змогли подолати ключові розбіжності. Віцепрезидент Джей Ді Венс заявив, що Вашингтон представив Ірану остаточну і найкращу пропозицію і тепер чекає на відповідь Тегерана. Серед головних протиріч – ядерна програма Ірану, контроль над Ормузькою протокою та питання санкцій.
Ніякої угоди на іранських умовах не сталося. Якщо американці заплатять за відновлення Ірану без здачі ядерних матеріалів та без обмеження ракетних систем, то це означатиме вихід Штатів з Близького Сходу. Але такий розвиток подій зараз просто немислимий, адже армії, що втратили всього п’ять літаків за 40 днів, не виводять бази з десяти країн.
Третій Гетьманат пропонує альтернативу «цифровому концтабору» та ліволіберальному хаосу. Дана праця призначена для стратегів, інвесторів, розробників та всіх Людей Волі, які розглядають Україну як...
Блеф не спрацював: Іран змушений просити перемир’я через Пакистан в ситуації тотального розгрому
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Звідки взялися ці інфантильні заяви, що на Близькому Сході обов’язково потрібно змінювати режими – і тільки це вважається перемогою? Метою було вирвати військові ікла, – і значною мірою це вже зроблено. Штати не дозволять Ірану заробляти на приватизації Ормузької протоки. Якщо режим з цим не погодиться – його доб’ють.
260412dzheydivensupakystani.jpg
Вранці 12 квітня 2026 р. в Ісламабаді закінчилися переговори американців та іранців про те, хто з них крутіший і, відповідно, що буде далі. З іранської сторони приїхали ті, кого ізраїльтяни не встигли вистежити та ліквідувати, або спеціально залишили живими для ведення переговорів.
Насправді це особи третього або четвертого дивізіону верхівки режиму, і чисто формально постає питання, кого вони взагалі представляють. Але, ймовірно, їхні опоненти вважають цей рівень достатнім для того, щоб починати спілкування, і, напевно, для цього в них є свої підстави.
Перед тим як почалися переговори, у пресі циркулювали різні міркування про те, хто перемагає в цьому матчі і з яким рахунком. Насправді ж ці лукаві міркування покликані напустити туману в абсолютно очевидну ситуацію. Чистий підсумок на зараз такий: Іран вирішив не перевіряти, чи переживе його економіка удари по залізниці та зруйновані мости в західній частині країни, і запросив перемир’я через Пакистан, а не навпаки.
У Сполучених Штатів нема дипломатичних відносин з Іраном, і посольство Пакистану у Вашингтоні офіційно представляє іранські інтереси, тому запит на перемир’я фізично йде саме цим каналом. Стверджувати, що в розпал бойових дій американці в терміновому порядку запросили припинення вогню – це треба бути повним невігласом.
Звичайно, таких людей багато, але все ж у нашому світі перемир’я просять ті, хто найбільше постраждав. Хто ж у моменті, коли американські літаки знаходяться в повітрі, б’ють по залізниці та тунелях, складають мости та відсікають порти від центральної частини Ірану, більше постраждав: ті, хто майже не купує нафту в цьому регіоні, чи ті, кого систематично знищують?
Удари по промисловості Ірану експерти оцінюють у 380 млрд доларів. Знищено ключові постаті КВІР: командувача аерокосмічних сил Аміра Алі Хаджизаде – батька ракетної програми, голову спецназу «Кудс» Есмаїла Каані та половину бригадних генералів Генштабу, які просто перестали існувати в перший же тиждень.
Управлінський скелет держави просто випалений. В Ірані було кілька сотень генералів, з яких величезна частина – це управління та штаби, а не строковики на зенітних комплексах. І звичайно, якщо гинуть генерали, то штаби згорають разом із ними.
Що може Іран зробити за ці два тижні? Можливо, куплять вони в Китаї ще три батареї зенітних комплексів замість знищених, за ціною в мільярд доларів за три штуки, але хто їх розгорне і хто сяде за їх управління – незрозуміло.
А тим часом разом із генералами на дно пішли півтори сотні кораблів, включаючи плавучу базу «Шахід Махдаві» та три фрегати класу «Модж». Іранці будували свій асиметричний флот 30 років, а кожен такий фрегат будували близько 8 років; тепер це просто металобрухт.
Хімічні комплекси спіткала та сама доля: деякі закладалися ще за шаха, інші, як нафтохімічний гігант «Амір Кабір» або величезний комплекс Jam Petrochemical, будували по 8 років. Обладнання там західне, і замінити його нема чим. Газові заводи South Pars, що будувалися по 13 років, також палають.
Звідки взялися ці інфантильні заяви, що на Близькому Сході обов’язково потрібно змінювати режими і тільки це вважається перемогою? Адже на сайті Держдепу в цілях війни цього нема. Історія перемог Ізраїлю показує, що Асади чи Садати не падали і не втрачали владу, навіть коли втрачали Голанські висоти чи Синай. У 67-му та 73-му роках Ізраїль разгромив арабські коаліції; режими Садата в Єгипті та Асада в Сирії встояли. Метою було вирвати військові ікла, і Ізраїль це зробив.
Як би іранські дилетанти не надували щоки в Ісламабаді, на ранок 12 квітня прийшли новини: Сполучені Штати та Іран завершили тривалі переговори без підписання мирної угоди. Переговори тривали близько 21 години, проте сторони не змогли подолати ключові розбіжності. Віцепрезидент Джей Ді Венс заявив, що Вашингтон представив Ірану остаточну і найкращу пропозицію і тепер чекає на відповідь Тегерана. Серед головних протиріч – ядерна програма Ірану, контроль над Ормузькою протокою та питання санкцій.
Ніякої угоди на іранських умовах не сталося. Якщо американці заплатять за відновлення Ірану без здачі ядерних матеріалів та без обмеження ракетних систем, то це означатиме вихід Штатів з Близького Сходу. Але такий розвиток подій зараз просто немислимий, адже армії, що втратили всього п’ять літаків за 40 днів, не виводять бази з десяти країн.
Джерело
Знищення в Ірані ісламського режиму, який є ворогом як України, так і самого іранського народу.
Зверніть увагу
Біла книга «Третій ϟ Гетьманат»: Заснування держави без бюрократії та податків – архітектура, технологія, традиція (версія 1.0)