Городецький звів на Банковій будинок із цементними фігурами як рекламу цього будівельного матеріалу

В одній з київських ресторацій навесні 1901 року чаркували приятелі-архітектори – Владислав Городецький, Олександр Кобелєв і Володимир Леонтович. Городецький повідомив, що придбав земельну ділянку на престижній Банковій вулиці. Щоправда, на крутоярі за театром Миколи Соловцова (нині Театр ім. Івана Франка).

– Навіщо? Адже будувати там не можна, – здивувався Кобелєв.

– Як не можна? – заперечив Городецький. Він збиравься звести там багатоповерховий житловий будинок.

– Ви – божевільний, мій друже, – посміхнувся Кобелєв.

Рівно за два роки, день у день, Городецький святкуватиме новосілля. Друзі уклали парі, у свідки взяли Леонтовича.

Городецький працював на забудові колишньої садиби покійного професора Федора Меринга в долині між Хрещатиком і Банковою. 1895-го його сини продали батькову садибу Київському домобудівному товариству. Там вирішили розбити її на 18 ділянок і збути їх під забудову фірмам та приватним особам. Ділянки мали розташуватися уздовж теперішньої площі перед театром, яку планували насипати замість ставка, і чотирьох нових вулиць – нині Городецького, Заньковецької, Станіславського й Ольгинської.

ПРОКЛАДАННЯ ВУЛИЦЬ І ПРОЕКТУВАННЯ НА НИХ ДОМІВ голова домобудівного товариства Георгій Шлейфер доручив своїм друзям-­архітекторам. Зокрема, й Владиславу Городецькому. 15 ділянок товариство продало швидко. Щодо однієї – тривали переговори: продавці й покупець не могли зійтися в ціні. Так і не домовилися: ця ділянка – ріг сучасних вулиць Городецького і Заньковецької – залишилася незабудованою. Зараз там сквер. А ще на дві ділянки – на крутому відкосі Банкової, навпроти нинішньої Адміністрації президента, – не було охочих. Товариство зменшило ціну – все одно ніхто не зголошувався. Після чергової уцінки одну з двох "неліквідних" ділянок і надумав купити Городецький.

Він перший у Києві вирішив звести будинок на бетонних набивних палях, які нещодавно винайшов місцевий інженер Антон Страус. Тож крутояр Городецького не злякав – навпаки, бо він любив подражнити публіку чимсь оригінальним. Один із перших у Києві купив автівку й гасав вулицями, лякаючи коней, запряжених у фаетони. А то придбав у подорожах мавпу й прогулювався Хрещатиком з нею на плечі.Шлейфер погодився, щоб колега купив ділянку в борг. Архітектурний проект склав сам Городецький. Гроші на будівництво вирішив узяти у Товаристві взаємного кредиту. Прохач подає проект будинку і розрахунок доходу від винайму майбутніх квартир. Товариство визначає розмір кредиту і графік поетапного погашення боргу з урахуванням 7–8% річних. Київський "будівельний бум" на зламі ХІХ–ХХ ст. фінансували за цією схемою. Для Городецького проблем не було: у Товаристві взаємного кредиту головував усе той же Шлейфер.

ЗА ОДИН БУДІВЕЛЬНИЙ СЕЗОН – ДО КІНЦЯ 1901ГО – ГОРОДЕЦЬКИЙ ЗАБИВ У ЗЕМЛЮ 50 БЕТОННИХ ПАЛЬ ПІД ФУНДАМЕНТ, ЗВІВ СТІНИ Й ПОКЛАВ ДАХ.

Ще півтора року тривало оздоблення, коли фасад "вдягся" у цементне ліплення.

– Будинок, можливо, дикуватий, – сказав Городецький. – Проте не знайдеться в Києві людини, яка б минула його, не звернувши уваги. Будинок зведено на косогорі: якщо дивитися з Банкової – має три поверхи, але якщо з боку театру – шість. Не менш вражав цементний зоопарк із африканських тварин на фасаді. Його виконав італієць Еліо Саля. "Живність" для Києва нетипова: "З кутків даху спускають свої вуса-щупальці потворні дельфіни, їхні хвости, переплітаючись, виділяються на тлі неба. На спинах дельфінів – оголені жіночі фігури з тризубами в руках; уздовж карнизів розмістилися величезні жаби; стовбурами колон, обабіч парадного входу, вилазять бадьорі ящірки; в орнамент капітелей уплетені морди носорогів, а лиштви вікон зображають слонячі голови", – писав про зовнішнє оздоблення Будинку з химерами мистецтвознавець Сергій Гіляров.

Києвом поповзли чутки, ніби архітектор звів дивний будинок на спомин про дочку, яка втопилася в африканському озері Чад. Інші уточнювали: загинула не дочка, а коханка – і не в озері, а на полюванні. Третя версія: коханка жива, і саме для неї зведений диво-дім. Стверджували також, що полювати в Африку їздив сам Городецький. І будинок із носорогами, крокодилами й іншими екзотами спорудив на згадку про подорож. Насправді ж дочка Городецького Гелена не топилася в озері – вона пережила батька. Будинок зводився не для коханки: тут, у квартирі №3, оселився сам зодчий із родиною. Інші помешкання мали здаватися в оренду. А на африканське сафарі Городецький поїхав 1911го – за вісім років після зведення будинку.

ГОРОДЕЦЬКИЙ ЗАКІНЧИВ БУДИНОК ІЗ ХИМЕРАМИ ПЕРЕД СВОЇМ 40-РІЧЧЯМ.

Із родиною заселився в 10кімнатну квартиру й почав шукати орендарів для шести вільних помешкань у домі. Бо ж мусив розрахуватися і за будівництво, і за земельну ділянку – витрати разом склали 133 тис. руб. Для порівняння: кошторис будівництва Публічної бібліотеки в Києві, нині Парламентської, на Європейській площі, становив 150 тис. руб. Городецький правив за найдешевшу двокімнатну квартиру на нижньому поверсі 420 руб. на рік, за найдорожчу 10кімнатну на п'ятому – 3,5 тис. Поліцейському, який мав 360 руб. на рік, такі витрати були не по кишені. Кваліфікований спеціаліст заробляв 1,8 тис. руб. на рік і міг дозволити собі лише скромне помешкання в будинку Городецького. А найдорожчі апартаменти призначалися хіба що для цукрозаводчиків.

Біля будинку для кожної квартири звели льодовню, льох, склад для дров, винарню, а для мешканців чотирьох найдорожчих, окрім того, по стайні, екіпажному сараю – згодом переробленими на гараж для авто, а також – по корівнику. Грошовиті кияни тримали власних корів й пили молоко тільки від них. Охочих скористатися люксом у "химерному" будинку майже не було. Когось відлякував трамвай, що з 1905 року став бігати Банковою і грюкав під вікнами. Інших дратував надто оригінальний дизайн житлових приміщень – Городецький оформив усі сходи, кімнати, коридори, стелі під морське дно. У результаті архітектор не завжди мав гроші для розрахунку з кредиторами. Мусив закладати будинок в Товариство взаємного кредиту. Коли ж орендарі знаходилися, повертав назад.

У січні 1911-го за 12,5 тис. руб. Городецький купив сусідню незабудовану земельну ділянку – другу "неліквідну". Нині там гранітні сходи. Збирався звести знову щось незвичне – отже, фінансові справи архітектора пішли вгору.

1911-го разом із двома приятелями-мисливцями Городецький поїхав на сафарі в Африку на чотири місяці. До подорожі готувався протягом року. Консультувався із зоологами, медиками, епідеміологами. Визначив оптимальний маршрут – через Італію. Розрахував усі можливі витрати – і в дорозі, і під час полювання. Не забув про ліцензію на сафарі, візи. Знайшов британську фірму, яка мала бюро в Кенії. Вона мусила забезпечити киян місцевими слідопитами, конюхами, зброєносцями, кухарями, сторожами, носіями. Коли кияни занурилися вглиб континенту, найняті африканці заявили, що оплачений час скінчився, й вони повертаються назад. Довелося доплачувати їм, щоб залишилися надалі.

ЗА ЧАС ПОЛЮВАННЯ ДОПЛАТ НАЗБИРАЛАСЯ ЗНАЧНА СУМА. Дорого обійшлося лікування від тропічної малярії, яку Городецький "підхопив", коли заснув без москітної сітки. На сафарі витратили набагато більше, ніж планували. В результаті архітектор по поверненню до Києва не мав чим виплачувати кредит за будинок. У липні 1912-го заклав його Товариству взаємного кредиту. Сподівався – тимчасово, виявилося – назавжди. Наступного року "химерний" дім продали за борги. Городецький переїхав у наймане житло на теперішній вул. Липській.

Будинок із химерами змінив кількох власників, аж доки в останнього – торговця лісом і деревиною Самуїла Німця – більшовицька влада не відібрала його на користь штабу Київського військового округу. А містом поширилися чутки, що Городецький, залишаючи будинок на Банковій, наклав на нього закляття. Хтось чув, нібито він сказав спересердя:

– Лише нащадки роду Городецького зможуть безперешкодно співмешкати з химерами! Архітектор у жовтні 1913го придбав за 5,3 тис. руб. земельну ділянку в горішній частині Круглоуніверситетської вулиці. Теж на крутоярі. Мабуть, хотів звести щось дивніше за попередній шедевр. Але будівництва не розпочав: вибухнула Перша світова війна. А далі – громадянська, регулярні зміни влади та грошей. У березні 1920-го Городецький разом із родиною виїхав до Польщі

13910 рублів щорічно мала приносити Городецькому оренда шести квартир у будинку на Банковій, 10. Домовласник міг залишити собі 7200 руб. 2300 витрачав на утримання й обслуговування дому, а 4410 мав віддати товариству взаємного кредиту на погашення боргу

Біографічна довідка:

1863, 4 червня – Владислав Городецький народився в селі Шолудьки Подільської губернії, нині – Немирів­ський район Вінницької області. При народженні отримав ім'я Лєшек-Дезидерій-Владислав. Батько – відставний унтер-офіцер Ольгопольського уланського полку, мав медаль на згадку про Кримську війну 1853–1856 років. Мати – Леопольдина Ґлюзинська, дочка агронома і етнографа Юзефа Ґлюзинського, якому належали Шолудьки.

1886 – по закінченні реального училища св. Павла в Одесі вступив до Академії мистецтв у Петербурзі. Тамтешній клімат йому не підходив – постійно хворів. Після четвертого курсу виїхав до Києва, де працював помічником головного архітектора навчального округу. Шеф надав до Академії схвальний відгук про Городецького, йому зарахували відсутність на заняттях як практику й поновили у складі студентів. Але лікарі заборонили повертатися до Петербурга. Городецький надіслав поштою до Академії один зі зроблених у Києві проектів – Уманської прогімназії – й попросив вважати його дипломною роботою. 1891-го одержав диплом Академії мистецтв – так само поштою.

1892 – перше замовлення в Києві – проект усипальниці родини баронів Штейнгелів на Аскольдовій могилі. Виконав із розмахом: з оглядовим майданчиком на Дніпро, різьбленим іконостасом з білого мармуру. Зробив собі ім'я серед заможних киян. 1894-го зареєстрував "Строительную контору домовой канализации архитектора В. В. Городецкого". Згодом став членом правління Товариства цементного виробництва "Фор". Пізніше це дало підстави для вигадок, ніби Городецький звів на Банковій свій будинок із цементними фігурами як рекламу продукції того підприємства.

1895 – перша мисливська експедиція – до Бакинської губернії. У наступні роки їздив полювати в Закаспійський край, Персію, Туркестанський край, Афганістан, на Алтай, до Західного Сибіру.

1897 – настає золота пора Городецького: він одержує замовлення на проекти павільйонів графів Потоцьких для Київської сільськогосподарської та промислової виставки, а також Міського музею, нинішній Національний художній, караїмської кенаси, сьогодні Будинок актора, кількох житлових домів, будівлі страхової компанії "Росія" на Хрещатику, костелу Святого Миколая, готелю "Континенталь".

1920 – виїжджає до Варшави. Працює архітектором у міністерстві суспільних робіт Польщі. Згодом очолює філію американської компанії "Генрі Улен і Ко", яка надала польському уряду позичку на розбудову господарства кількох міст. Споруджує критий ринок, торгові ряди, водонапірні вежі, м'ясокомбінати, лазню, електростанцію, казино. Порівняно з його роботами в Києві ці будівлі виглядали скромно. 1928-го компанія відкриває бюро в Персії, сучасному Ірані. Городецький перебирається туди головним архітектором усіх проектів. Вершиною дворічного періоду стає палац шаха, зведений у традиціях східної архітектури.

1930, 3 січня – помер у Тегерані від серцевого нападу. Це сталося по поверненні з шеститижневої мисливської експедиції до Мазендарану – північної провінції Ірану. Похований на римо-католицькому цвинтарі Долаб у Тегерані. Удова Корнелія Городецька померла 1962 року в штаті Нью-Джерсі, США. Дочка Гелена після Другої світової осіла у Швейцарії. Двічі виходила заміж,  дочекалася онуків.

1960-ті – будинок Городецького на Банковій, 10 кияни все частіше називають Будинком з химерами. Ця назва усталилася дотепер.