Зображення користувача Ігор Каганець.
Ігор Каганець
  • Відвідувань: 1198
  • Переглядів: 1375

Фільм і роман «Дюна» як війна людей і психопатів – три вибухові ідеї таємного послання Френка Герберта

Категорія:

Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої свободи і змінив обличчя Арракіса.

Найнебезпечнішими ворогами є ті, про яких ми не знаємо. Вони вже поневолили більшість людства. Поневолили настільки, що люди бояться про це говорити – і навіть думати. Проте фантастика дозволяє підіймати теми, про які не наважуються відкрито говорити вчені та політики. Френк Герберт написав великий роман про безкомпромісну війну людей та людиноподібних тварин – і навіть показав, як люди можуть перемогти.

«Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам»
(Перше правило людини, «Дюна», 1965)

«Світ має лише одну проблему – психопати»
(Бенджамін Б’юне, 2012)

Сутнісне ядро роману

Для розуміння будь-якого явища треба вміти відрізняти його сутнісне ядро від зовнішньої обгортки. Ядро є первинним, оболонка – вторинною. Медіафраншиза «Дюна» охоплює шість романів самого Френка Герберта (1920 – 1986) і кілька десятків творів його послідовників. Очевидно, що змістовне ядро усієї цієї фантастичної саги треба шукати в первинному романі «Дюна», що побачив світ у 1965 році.

Перша книга була продуктом чистого, щирого творчого імпульсу автора, без огляду на суспільну думку та потенційну матеріальну вигоду. Перебуваючи у стані натхнення, він черпав ідеї з духовного світу і наполегливо їх просував попри ігнорування видавців та нерозуміння літературних критиків.

Натомість сиквели «Дюни» були відгуком на запит тисяч зацікавлених читачів, які вимагали продовження теми. Відтак усі наступні книги були вже не стільки духовним, скільки інтелектуальним продуктом. Це очевидно для кожного, хто прочитав спочатку книгу «Дюна» (1965), а потім її продовження «Месія Дюни» (1969), не говорячи вже про наступні сиквели. Хай там як, а в першій книзі зосереджено понад 90% усіх ідей «Всесвіту Дюни», тому саме тут треба шукати стрижневу ідею.

Врешті-решт, саме «Дюна» отримала широке визнання критиків, отримавши премію «Nebula» в 1965 році та розділивши премію «Hugo» в 1966 році, і часто вважається одним з найкращих науково-фантастичних романів, якщо не найкращим. Натомість жодні продовження «Дюни» не отримали цих премій. А все тому, що Френк Герберт не збирався писати продовження, тому його перша книга являє собою цілісний і цілком завершений твір.

Отже, для пізнання таємниці «Дюни» відсторонюємось від усіх сиквелів та приквелів, натомість зосереджуємось на оригінальному романі 1965 року.

Історичний контекст

«Добре управління залежить не стільки від законів, скі­льки від особистих якостей правлячих.
Механізм управ­ління завжди підпорядковується волі тих, хто керує цим механізмом.
Отже, найважливіший елемент управ­ління – це метод добору лідерів
».
(Френк Герберт)

Суспільний резонанс і успіх цього роману спричинений тим, що він зачепив гострі соціальні проблеми того часу: побоювання комп’ютерів, ажіотаж навколо нових наркотиків, які «розширюють свідомість», інтерес до східного містицизму, психології та психіатрії, масове зацікавлення екологією, глобальна загроза нестачі води, жорстке протистояння США і СРСР, тривожне очікування знищення світу у вогні ядерної війни (як згодом з’ясувалося, ця тема спеціально нагніталася радянською пропагандою для просування в США пацифізму). До всього цього можна додати боротьбу за права чорношкірих, спалах фемінізму, розкриття в США величезної мережі комуністичної агентури (макартизм), заснування нафтового картелю ОПЕК, який ніс загрозу монополізації та економічного шантажу (що й відбулося у 1973 році, коли арабські експортери припинили постачання нафти до Штатів та Західної Європи, спричинивши гостру кризу та глобальну економічну рецесію).

Френк Герберт перебував у вирі суспільно-політичних подій і був добре поінформованим про актуальні загрози. Він активно цікавився питаннями лідерства, а також взаємодією релігії, політики та влади. Як згадував його син – Браян – «Упродовж 1950-х Френк Герберт писав політичні та публічні промови для кандидатів у сенатори та конгресмени США». Письменник був знайомий з політичною елітою і добре розумів проблеми, пов’язані з її некомпетентністю, корумпованістю та зрадливістю. Пізніше він написав: «Усі уряди страждають від постійної проблеми: влада притягує патологічних особистостей. Справа не в тому, що влада розбещує, а в тому, що вона притягує вже зіпсованих. Такі люди мають тенденцію до сп’яніння від насильства, до якого вони швидко звикають» («Капітула Дюни», 1985).

Врешті-решт, Френк Герберт був далеким родичем сенатора-республіканця Джозефа Маккарті, якого він називав «дядьком Джо». Це той Маккарті, який рішуче боровся проти комуністичної підривної діяльності в США (маккартизм), і це посилювало критичне ставлення Герберта до Московії. Матір Френка Герберта – вроджена Ейлін Маккарті (Eileen McCarthy) – була родичкою славетного сенатора.

Осмислення всіх цих загроз привело письменника до переконання, що світ рухається «не туди», і це спонукало його шукати глибинні причини загального занепаду. І він дещо знайшов.

Яскрава захисна обгортка

«У цих романах він заклав велику таємницю, й досі, через два десятиріччя після його смерті,
розгадка є секретом, який найретельніше охороняють у науковій фантастиці»
(
Браян Герберт, 2005)

Те, до чого докопався Френк Герберт, виглядало настільки незвично і навіть моторошно, що про це не можна було ні писати, ні навіть говорити.

По-перше, це було небезпечно для автора. Він добре запам’ятав цькування, яких зазнав Джозеф Маккарті, через що у 1957 році передчасно пішов з життя – у 48-річному віці.

По-друге, це б не принесло жодної користі, адже було б одразу ж заблоковано «прогресивною громадськістю». Автор, будучи журналістом, добре знав, як працює лівацька машина дискредитації та знищення незалежної думки.

Єдиний вихід у подібних ситуаціях – викласти своє відкриття у фантастичному творі, а сутнісне ядро загорнути в захисну обгортку захоплюючої казочки. Для того, щоб привернути до себе масову увагу, ця казочка повинна вирізнятися якимось «трешем», а також резонувати з поточними суспільно-політичними дискусіями.

Про резонансні проблеми ми вже згадували – це і мода на чудодійні наркотики, і боротьба за космос, і дискусії щодо небезпеки комп’ютерів, і захоплення східною містикою, і потенційний ядерний конфлікт з СРСР, і монополія арабських нафтових шейхів, і шпигунські скандали. Усі ці гострі теми присутні у книзі, причому в гіпертрофованій формі та екстремальних комбінаціях, наприклад, наркотик «меланж» видобувається на єдиній у всесвіті планеті, яка майже непридатна для життя через спеку, піщані бурі та гостру нестачу води.

Що стосується «трешу», то Герберт вражав уяву читачів величезними часовими та просторовими масштабами своєї оповіді, неймовірними міжзоряними мандрівками, химерними захисними щитами (на якомусь «ефекті Хольцмана») та гігантськими хробаками, що виробляють згаданий вище «меланж». Цей наркотик представлений як найважливіша речовина в усесвіті та суперпанацея – з нього синтезують вибухівку та паливо, він змінює свідомість, посилює інтелектуальні здібності, продовжує життя, омолоджує, відкриває доступ до пам’яті предків, нарешті його просто додають до страв та напоїв – як спеції та прянощі.

Зрозуміло, що вся ця фантасмагорія не має жодного практичного сенсу, але це і є та яскрава обгортка, необхідна для привертання масової уваги до книги – задля успішного просування її змістовного ядра та прихованого в ньому послання.

Екологічна тематика цікавила Френка Герберта, але не так сильно, як політика. Якось йому доручили написати журнальну статтю про піщані дюни у штаті Орегон. Він зібрав багато матеріалів, але статтю так і не написав. Чому? Тому що він з дитинства був дуже талановитим, активно займався самоосвітою і володів самостійним мисленням, відтак, за словами його сина, вивчав лише те, що його цікавило. Характерно, що він вступив до коледжу Вашингтонського університету, але не завершив необхідну навчальну програму і повернувся до журналістики. Відповідно, Герберт писав тільки про те, що його цікавило.

Накопичені відомості про піщані дюни він потім використав у романі «Дюна», проте екологічна тематика була лише одним із засобів привертання уваги до свого роману, тобто це була вже згадана вище «яскрава обгортка». І це добре спрацювало: «На початку 1970-х продажі «Дюни» зросли, переважно через те, що роман було оголошено підручником з екології, який застерігав про небезпеку знищення вичерпних ресурсів Землі. Френк Герберт промовляв до більше ніж 30 000 людей на першому Дні Землі у Філадельфії, їздив країною, спілкуючись із переповненими ентузіазмом студентами коледжів. Рух за захист навколишнього середовища охопив усю націю, і батько, впіймавши хвилю, рушив у захопливу подорож. Коли в 1976 році він випустив «Дітей Дюни», книжка відразу стала бестселером й опинилася на вершині всіх важливих хіт-парадів у країні».

Ну що ж, з привабливою «обгорткою» роману зрозуміло. Настав час з’ясувати, в чому полягає вибухове змістовне ядро, про яке не можна було навіть згадувати.

Структура роману

Як ми вже з’ясували, змістовне ядро заховане у первинному романі «Дюна» 1965 року – і більше ніде. Усі наступні романи франшизи – це, по суті, лише продовження казкової обгортки. Призначення цих романів те ж саме – привертання уваги до первинного роману, а отже – до його змістовного ядра та прихованого послання. Але де його шукати, це послання?

Будь-який змістовний твір – науковий, художній, технічний – завжди складається з трьох основних частин.

Перша частина – це формулювання проблеми. Зав’язка конфліктів. Фактично – постановка мети. Це найголовніша частина для розуміння авторського задуму. Все інше – це лише рух до цієї мети.

Друга частина – це практичні спроби розв’язати проблему, розкриття характерів героїв, нагнітання напруги та наближення до кульмінації. В ході розвитку дії відбувається деталізація проблеми та уточнення мети.

Третя частина – розв’язання проблеми, досягнення мети, остаточне розкриття авторського задуму, принаймні максимальне наближення до розуміння головної ідеї твору – відкритої чи прихованої.

Розуміння такої тричленної структури значно полегшує аналіз тексту та виявлення його змістовного ядра.

Частина 1. Люди та людиноподібні тварини

«Якщо бажаєш щось зрозуміти – поглянь, з чого воно почалося»
(Базовий принцип пізнання)

Початок твору – це найважливіша його частина, адже саме тут завжди захована таємниця, тут формулюється загадка. Оскільки справжня загадка завжди приховує в собі розгадку, то головну ідею твору треба шукати саме в його початках.

А тепер, увага, з чого починається роман «Дюна»? Що там у нас на першій сторінці? З самого початку описується картина жорсткого випробування головного героя на предмет того, ким він є – людиною чи твариною. Ось найважливіші цитати.

«Ось і дещо нове для тебе: ґом джаббар. Він убиває тільки тварин.
Гордість перемогла страх Пола:

– Ви насмілилися припускати, що син герцога – тварина? – зажадав відповіді Пол.
– Скажімо так: я припускаю, що ти можеш виявитися людиною, – промовила стара».

У чому сенс цього випробування? Річ у тім, що тварини керуються своїми інстинктами, тобто автоматичними програмами, тож якщо тварині боляче, то вона інстинктивно прагне уникнути болю. Натомість людина є втіленою духовною сутністю, відтак її дух може керувати інстинктами, зокрема терпіти біль.

Читаємо далі. Коли Превелебна Матір переконалася, що Пол Атрідес є людиною, вона пояснила йому свої дії:
«– Чи просіював ти коли-небудь пісок крізь сито? – запитала вона.
Ухильний тон її запитання осяяв його свідомість вищим розумінням: Пісок крізь сито. Пол кивнув.

– А ми, Бене Ґессерит, просіюємо населення, щоб зна­йти людей» (“We Bene Gesserit sift people to find the humans”).

Отже, не всі ті, що виглядають як люди, є людьми.

«Пол відчував, що відповідь на кожне поставлене ним запитання може підняти його над світом плоті до чогось вищого.
– Навіщо ви випробовуєте на людськість?
Щоб звільнити вас.
– Звільнити?
– Колись люди віддали процес думання машинам, сподіваючись, що це їх звільнить. Але це лише дозволило іншим людям, які управляють машинами, поневолити їх».

Людей поневолили не машини, а «інші люди», адже машина – це лише інструмент, своєрідний підсилювач. Людей треба звільнити.

«Первинну школу Бене Ґессерит скеровували ті, хто бачив усю важливість безперервної нитки в людських справах. Вони побачили, що не може бути ніякої безперервності без відокремлення людської породи від тваринної породи – для виведення кращого потомства». (The original Bene Gesserit school was directed by those who saw the need of a thread of continuity in human affairs. They saw there could be no such continuity without separating human stock from animal stock – for breeding purposes).

Головна ідея зрозуміла: для продовження людської культури («людських справ») необхідно фізично відділити людську породу від тваринної породи. Вочевидь, йдеться саме про людиноподібних тварин, адже відмінність людей від звичайних тварин є очевидною без жодних тестувань. Застосування автором слова «stock» (стадо, поголів’я, популяція, порода, вид) вказує не на психологічні, а на біологічні відмінності, відтак слово «тварини» вживається не метафорично, а в прямому сенсі. Йдеться про тварин, яких важко відрізнити від людей, тому для цього потрібні спеціальні методи та пристрої.

Але розмова триває. У приміщенні залишились Леді Джессіка, матір Пола Атрідеса, та глава ордену Бене Ґессерит – Превелебна Матір.

«Джессіка змахнула сльози з кутиків своїх очей. Це був сердитий жест.
– Ви змушуєте мене знову почуватися маленькою дівчинкою, яка декламує свій перший урок.
І вона вичавила з себе слова: "Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам"». (Jessica shook tears from the corners of her eyes. It was an angry gesture. “You make me feel like a little girl again – reciting my first lesson.” She forced the words out: “ ‘Humans must never submit to animals’ ”
).

Джессіка була вихована орденом Бене Ґессерит, тож повторила перше і найголовніше правило, якому її навчили ще в дитинстві: «Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам».

Це не тільки правило, а й мета. Якщо ж люди підкоряються людиноподібним тваринам, то це ганебний збочений стан – і його треба виправити. Людей необхідно звільнити від гніту псевдолюдей – людиноподібних тварин. Це і є тим звільненням, про яке говорила Превелебна Матір. Це і є головною загадкою, проблемою та метою прихованого послання книги «Дюна».

Психопати: маска розумності

«Звірства, які ми бачимо по телевізору, мають одну основну причину – майже повсюдне ігнорування психопатії»
(Бенджамін Б’юне, 2012).

На сьогодні накопичено достатньо даних для розуміння, що так звані «психопати» не є людьми – це розмовляючі тварини, оснащені людиноподібним інтелектом. У них відсутні совість, емпатія, творчість та всі інші духовні якості, властиві тільки людям. Понад те, у них інша фізіологія та інша структура головного мозку. У них по-іншому працює гормональна система. У них «нелюдська поведінка», адже вони керовані виключно інстинктами, тобто автоматичними вродженими та набутими програмами. Оскільки базовими є інстинкти домінування та задоволення, то цих істот цікавлять тільки влада та гроші. Про це можна почитати в серії публікацій, починаючи зі статті «Політична зоологія: психопати і соціопати в ситуації глобальної кризи ­– повстання мавп».

Цікаво, що популяризатором теми психопатів виступив «просоціальний психопат» професор Джеймс Феллон (James Fallon) – американський вчений-нейрофізіолог, автор книги «Психопат всередині» (The Psychopath Inside, 2013). В ході своєї роботи він з’ясував, що у нього мозок психопата, дослідив це питання й опублікував зображення сканів головного мозку, на яких добре видно, що мозок людей і мозок психопатів мають суттєві відмінності.

Але як Френк Герберт півстоліття тому міг дізнатися про існування людиноподібних тварин і про те, що ігнорування політиками та суспільством цього факту призводить до катастрофічних наслідків?

Річ у тім, що тема психопатів знайшла широке висвітлення в США ще у 1941 році завдяки сенсаційній книзі американського психіатра Герві Клеклі «Маска розумності: Спроба прояснити деякі питання про так звану психопатичну особистість» (Hervey M. Cleckley. The Mask of Sanity: An Attempt to Clarify Some Issues About the So-Called Psychopathic Personality). Вона вважається фундаментальною працею і найвпливовішим клінічним описом психопатії у ХХ столітті. Основні елементи психопатії, викладені Герві Клеклі (1903–1984), залишаються актуальними й сьогодні. Всього було випущено шість видань книги, останнє з яких вийшло у 1988 році.

Клеклі описує психопатичну особистість як зовні досконалу імітацію (мавпування) образу нормально функціонуючої людини, здатну маскувати або приховувати фундаментальну відсутність внутрішньої структури людської особистості. Психопати внутрішньо порожні. Для опису психопатів він використовує вислів «духовний суїцид» і припускає, що основною причиною може бути тонкий, але глибокий дефект на фундаментальному біологічному рівні.

Психопатія (на відміну від соціопатії) є спадковою і генетично зумовленою, тому психопати є абсолютно невиліковними. Психопати лише носять «маску нормальності», але у них, за словами Клеклі, відсутня «душа» (мається на увазі не психіка, а «вічна душа», тобто дух). «Ми маємо справу зовсім не з повноцінною людиною, а з чимось, що вказує на тонко сконструйовану рефлекторну машину, яка може досконало імітувати людську особистість». Клеклі застосував слово «машина» (reflex machine), але очевидно, що йдеться про біологічних істот, тому все ж таки не машини, а біороботи або людиноподібні тварини.

Герві Клеклі гостро усвідомлював загрозу від цих «розмовляючих тварин» і намагався донести ці знання до людей. Проте його зусилля зустріли несподівану протидію, тож у передмові до п’ятого видання своєї книги він пише про всесвітню змову щодо ігнорування теми психопатії. Певні установи для того й існують, щоб боротися з хворобами та злочинами, проте коли мова заходить про психопатію, то «не вживаються взагалі жодні заходи, не існує взагалі ніяких процедур, розрахованих на серйозні та явно патологічні ситуації» – пише Герві Клеклі.

З усім тим, автору вдалося привернути увагу до проблеми психопатів. Наприклад, у фільмі 1992 року «Основний інстинкт» (Basic Instinct) дуже точно описана поведінка високофункціональної психопатки, яку зіграла красуня Шерон Стоун. Це говорить про те, що творці фільму мали дуже компетентних консультантів – експертів з психопатії.

Герві Клеклі мав учнів та послідовників. У 2006 році видатні північноамериканські психологи Пол Баб’як і Роберт Хаер видали бестселер: «Змії в костюмах: коли психопати йдуть на роботу» (Paul Babiak and Robert D. Hare. Snakes in Suits: When Psychopaths Go to Work). У цій книзі вони розкрили феномен «корпоративної психопатії», яку ще називають «психопатією білих комірців» та «організаційною психопатією». Раніше вважалося, що психопати найбільше сконцентровані у кримінальному середовищі – близько 25% від загальної кількості злочинців. Психологи з’ясували, що друга соціальна група з високою концентрацією цих розмовляючих тварин – це великі ієрархічні структури: там їх приблизно стільки ж, як і серед криміналітету. «Якби я не наважився вивчати психопатів у в’язницях, то пішов би на біржі», – якось зізнався Роберт Хаер. Ця тема розкрита у статті «Корпоративні психопати: чому інтелектуальні тварини лізуть у владу».

Френк Герберт, який тримав руку на пульсі життя, був знайомий з проблемою психопатів, адже досліджував природу здорового глузду та божевілля, цікавився роботами психіатра Томаса Шаша (Thomas Stephen Szasz) та рухом проти зловживань у психіатрії. Надзвичайно точні описи психопатів у романі «Дюна» вказують не лише на проникливість автора, а й на доступ до відповідної літератури. У результаті Френк Герберт здійснив те, що не могли собі дозволити науковці – використовуючи форму фантастичного роману, він назвав психопатів тими, ким вони є – людиноподібними тваринами. Сьогодні ми їх позначаємо терміном Homo intelis («людиноподібний носій інтелекту»), або просто «інтеліси».

Якщо їх правильно виховати, то ці інтелектуальні тварини можуть бути неагресивними щодо людей – таких нині називають «просоціальними психопатами». Це, так би мовити, «хороші інтеліси». Френк Герберт описав «поганих інтелісів» – антисоціальних психопатів, тому що побачив у них загрозу людському роду.

«Мені знадобився певний час, щоб зрозуміти це, але врешті-решт я прийшов до усвідомлення очевидності правди. Світ має лише одну проблему: психопати» – писав у 2012 році Бенджамін Б’юне (Benjamin Buehne) у статті «Розвінчання міфів про психопатів: Які вони насправді?». Френк Герберт дійшов до цього розуміння ще в кінці 50-х років минулого століття.

Частина 2. Війна людей і психопатів

Якщо на перших сторінках роману «Дюна» формулюється теза про необхідність розділення людей і людиноподібних тварин, то вся наступна дія описує безкомпромісну війну між ними. Люди представлені Домом Атрідесів з планети Каладан, а психопати – Домом Харконненів з планети Гіді Прайм. Атрідеси і Харконнени зображені як антагоністи та антиподи.

Головні цінності Атрідесів – шляхетність, чесність, справедливість, приязність, краса. Їхня влада тримається на дружбі та повазі. Безсумнівно, це зразкова людська поведінка. Харконненів вони вважають тваринами, тож так їх і називають.

Харконнени – повна протилежність Атрідесам. Головною цінністю для них є домінування та збагачення будь-якими засобами. Жорстку субординацію вони підтримують за допомогою страху, жорстокості, зради. Вони хижаки та паразити – неймовірно брехливі та підступні. Чого в них точно нема, то це совісті та милосердя, тобто головних людських якостей. Атрідесів вони вважають наївними простаками. 

Якщо скласти список характерних рис Харконненів, то він повністю відповідатиме стандартному «Переліку психопатичних рис». Такий точний збіг можна пояснити лише тим, що Френк Герберт був знайомий з літературою про психопатів.

Проте було ще дещо. Безумовно, письменник був знайомий з описом прихованої суті Московії, що його здійснив американський дипломат, політолог та історик Джордж Фрост Кеннан у так званій «Довгій телеграмі». Йдеться про телеграму № 511 посольства США в Москві, надіслану Кеннаном до Вашингтона 22 лютого 1946 року, в якій він описав неможливість співпраці з СРСР. Цей текст отримав значне поширення в США, передусім серед політичної та військової еліти. Після опублікування низки статей з поглядами Кеннана, ставлення американського суспільства до свого недавнього союзника змінилося на протилежне.

Що ж такого важливого відкрив Кеннан у глибинній природі Московії?

1. Комуністична влада переконана, що з «капіталістичним оточенням» неможливе мирне співіснування. Можлива лише боротьба, яка завершиться перемогою або капіталізму, або соціалізму. Для цього треба підтримувати у всьому світі комуністичні і промосковські сили, водночас використовувати найменшу можливість для ослаблення капіталістичних сил і посилення його внутрішніх конфліктів. У цілому всі радянські зусилля на неофіційному міжнародному рівні за своїм характером є негативними та руйнівними, спрямованими на знищення джерел влади, яка перебуває поза радянським контролем. В основі радянського світогляду лежить ідея про неможливість компромісу з державами-суперниками.

2. Маніакальна політика комуністичної влади є глибоко хибною і відірваною від реальності. Вона пронизана почуттями страху, неповноцінності, відсталості та вразливості. Політичний курс СРСР заснований на підозрах, некомпетентності, лицемірстві та нещирості з боку тих, хто його розробляє. Радянські лідери просувають догму, що зовнішній світ злісний, ворожий і небезпечний.

3. Москва переконана, що економічні конфлікти неможливо вирішити шляхом домовленостей. У минулому російські правителі «шукали шляхи до забезпечення своєї безпеки лише у впертій і смертельній боротьбі за повне знищення конкуруючих держав, ніколи не йдучи з ними на угоди чи компроміси».

4. Радянська влада не сприймає логіку міркувань, проте дуже добре сприймає логіку сили. З цієї причини може легко відступити – що вона зазвичай і робить – у будь-який момент, коли зустрічає сильний опір. Таким чином, якщо противник досить сильний і ясно показує готовність використовувати свою силу, йому рідко доводиться застосовувати цю силу. Світовий комунізм подібний до патогенного паразита, який харчується тільки ураженими тканинами.

«Доктрина Кеннана» справила величезний вплив на американську політичну еліту і стала основою для формування нової стратегії під назвою «Стримування» (англ. Containment). Її сенс у тому, що з Москвою можна розмовляти тільки з позиції переважаючої сили. Будь-які спроби дружньої співпраці апріорі неможливі, а компроміси лише заохочують Москву до посилення тиску задля знищення конкурента. Для Москви не існує домовленостей, оскільки виконання обіцяного вважається проявом слабкості. Вона не вірить в існування правди і поважає лише грубу силу.

Без компромісів

Уявлення про неможливість компромісів і навіть договорів з Московією Френк Герберт яскраво зобразив на самих початках «Дюни». Коли барон Владімір Харконнен запропонував «дружню зустріч» з герцогом Лето Атрідесом, той йому відповів: «Вашу пропозицію про зустріч відхилено. Я вже неодноразово стикався з вашою підступністю, й це добре відомо всім».

Ім’я «Владімір» (Vladimir) прямо вказує на те, що йдеться про Московію з її психопатичними комплексами. І це не перебільшення, адже російська масова культура – це гоп-культура, тобто психопатична культура гопників. Згідно з сучасними академічними дослідженнями, половина дорослого населення Росії є носієм субкультури гопників – так званих «реальних пацанів». Вона глибоко проникла у всі сфери життя: політику, економіку, дипломатію, журналістику, мистецтво, телебачення, соцмережі, церковні справи. Вплив гоп-культури настільки потужний, що це вже не субкультура, а офіційна загальнонародна культура. Цитата: «В результаті такого розмаху гоп-рухів уся країна сприймається як гоп-держава. Може, в цьому і криється секрет суперпопулярності Путіна, який також має "пацанську психологію" і любить використовувати у своїх промовах сумнівні жарти й вирази, властиві субкультурі гопників» – зауважує російська «Новая газєта».

Для кращого розуміння цієї «загадкової російської душі» корисно ознайомитися з однойменною екранізацією роману – фільмом «Дюна» 1984 року. Тут аналогії з Московією ще прозоріші. Так, улюблений інструмент харконненів – гармошка. У них рабовласницька держава з відсталою індустріальною економікою: задимлені заводські корпуси, екологічно брудне виробництво, безжальне визискування природи. Жадібні й підступні, вони використовують зрадників, саботаж, таємні операції, захоплення заручників. Схильні до насильства, отримують насолоду від приниження інших. Улюблений спосіб – отруєний ніж у спину. Цей той максимум, на який спроможний людиноподібний інтелект психопатів, за допомогою якого вони займаються мавпуванням людської цивілізації. Харконнени – це ті ж самі гопники, тільки не з Московії, а з планети Гіді Прайм.

А що їм протиставляють атрідеси? Головний козир – розвиток людських здібностей, прихованих у царині людського духу, а також приязність і цілісне мислення. Це те, чого нема у харконенів, адже у психопатів нема духовної сутності – це лише розмовляючі тварини, або, за словами Герві Клеклі, «рефлексивні машини». Ключовим чинником звільнення планети Арракіс від тиранії харконненів стала поява Пола Атрідеса, який здійснив перехід на вищий рівень розвитку – від людини до надлюдини, від «реалізованої людини» до «універсальної людини», від «арія» (шляхетного) до «лебедя» («елбедя», «ельфа»), від Гомо дуплекс до Гомо триплекс.

На переконання Френка Герберта, єдиним шляхом звільнення людей від гніту психопатів є вдосконалення людських якостей та розкриття прихованих духовних здібностей з виходом на надлюдський рівень розвитку. Але лідер досягне успіху тільки тоді, коли його підтримають широкі маси – і весь народ здійснить колективне зусилля заради переходу на вищий рівень.

У сучасній політології революційний процес народного відродження позначається терміном «палінгенезія» (буквально «знову народження»). Френк Герберт не застосовує цей термін, оскільки він з’явився значно пізніше – завдяки дослідженням британського політолога Роджера Гріффіна. Для позначення масового руху за звільнення та відродження на вищому рівні Герберт застосовує слово «джигад», тобто «священне надзусилля».

Частина 3. Джигад – священне надзусилля

«Давайте не будемо більше волати до справедливості,
доки в нас ще є руки та воля їх застосувати»

(Френк Герберт)

Арабське слово «джигад» («джихад») буквально означає «прагнення», «зусилля» або «боротьба» за шляхетну мету. В ісламському контексті воно може стосуватися майже будь-яких зусиль, спрямованих на приведення особистого та суспільного життя у відповідність до Божих настанов, таких як боротьба зі злими нахилами, або на моральне вдосконалення громади. У суфійських колах духовний і моральний джигад традиційно називається Великим джигадом. Тобто найвищою цінністю є внутрішнє надзусилля, і саме воно надає правильний імпульс для наступних зовнішніх вдосконалень – соціальних та політичних.

Словник термінів «Дюни» пояснює, що «ДЖИГАД — це релігійна війна; хрестовий похід». Якщо розглядати слово «релігія» в його первинному сенсі – як відновлення зв’язку з внутрішнім богом, то джигад – це процес духовного перенародження суспільства, яке починається з духовного перенародження людини – з Великого джигаду.

У Герберта поняття джигаду застосовується як засіб революційного омолодження людської раси: «Усі вони опинилися в пастці своєї раси, яка жадала відновити хаотичність спадковості, прагнула змішуватися і перетинатися, щоб поєднати свої генетичні лінії з фонтаном нових генів. І раса знала єдиний можливий спосіб для цього – старовинний, добре випробуваний спосіб, який змітав усе на своєму шляху: джигад».

Пол Атрідес розумів, що революційне оновлення може супроводжуватися творчим руйнуванням та насильством. Проглядаючи майбутнє, він бачив різні варіанти джигаду, в тому числі криваві. «Пол чудово знав, що крилося в тій пастці – дикий джигад, релігійна війна, якої він мав уникнути за всяку ціну». «Йому потрібен був час зануритися в думки та пророчі спогади і спланувати, як відвернути джигад». «Вони відчувають, що я маю сісти на трон. Але не здогадуються, що я роблю це тільки для того, щоб спинити джигад».

Пол Атрідес розумів, що його загибель може спричинити масову криваву різанину. Якщо ж він виживе, то зможе контролювати процес великого оновлення.

«Стара Правдомовиця, Превелебна Матір Ґай Єлена Могіям, тепер і сама побачила прихований зміст Полових слів. Побачивши спалахи джигаду, вона мовила:
– Ти не можеш розселити цих людей у всесвіті!
– Згадай про чарівні методи сардаукарів! — гарикнув у відповідь Пол
».

Люди, які звільнили свою планету від тиранії психопатів, мали поширити свободу, людський устрій і людську культуру на весь всесвіт. А якщо тирани будуть чинити опір, то зазнають примусу зброєю – відчують на собі «чарівні методи сардаукарів». Так вважав Пол Муад’Діб. Так вважав Френк Герберт.

Екранізація «Дюни» Девіда Лінча

Американський кінорежисер Девід Лінч (David Keith Lynch) у фільмі «Дюна» (1984) чудово передав дух роману і, як це часто буває в кіно, «підсилив контрасність». Серед іншого, його Пол Муад’Діб уже не просто надлюдина (людина-4), а боголюдина (людина-5): він може змінювати фізичну реальність силою голосу, а коли в самому кінці фільму візуалізує в уяві вітерець і дощ, то на планеті Арракіс вперше в її історії йде рясна злива і починається перетворення безводної пустелі на квітучу оазу.

«Моад’Діб став рукою Господньою – і пророцтво вільних справдилося. Моад’Діб приносив мир туди, де була війна. Моад’Діб приносив любов туди, де панувала ненависть. Він повів свій народ до справжньої свободи і змінив обличчя Арракіса».

Фільм завершується словами Пола Моад’Діба: «У нас, вільних, є прислів’я: Бог створив Арракіс для виховання шляхетних людей. І ніхто не може піти проти слова Господнього».

Переглянути фільм «Дюна» (1984) онлайн (український переклад).

Екранізація «Дюни» Дені Вільнева

Франко-канадський кінорежисер, продюсер і сценарист Дені Вільнев (фр. Denis Villeneuve) представив свою екранізацію «Дюни» у двох частинах, що вийшли на екрани у 2021 та 2024 роках. Він посилив ідеї Френка Герберта вражаючими візуальними та звуковими ефектами, масштабними декораціями, вишуканими костюмами та естетикою технічних пристроїв – взяти хоча б «гупало» (англ. Thumper) для приваблення гігантських хробаків.

Дені Вільнев впритул наблизився до розгадки прихованого послання Френка Герберта – він показав харконненів як неприхованих психопатів, розмовляючих тварин. Так, огидний барон Владімір Харконнен плаває у якійсь брудній жижі, подібній на нафту – натяк на головну «спецію» Московії. Але всіх перевершує племінник та спадкоємець барона – Фейд-Раута: він холоднокровний убивця-садист, без краплі людяності, хижий звір у людській подобі.

Три пункти таємного послання

«Ми знаємо три головні умови, за яких народ здобуває свободу.
Перше – коли він знаходить лідера.
Друге – коли він усвідомлює свої цілі.
Третє – коли він вірить, що позбавиться кайданів».
(Френк Герберт)

Френк Герберт, будучи глибоким мислителем і дослідником нашого світу, добре бачив занепад цивілізації, тож намагався знайти його першопричини. У результаті він дійшов висновку, що головною причиною страждань сучасного людства є те, що воно перебуває під владою людиноподібних істот, які не мають притаманних людині духовних якостей, а тому є розмовляючими тваринами. У царині психіатрії та психології цих істот називають «психопатами». З їхніми описами Герберт познайомився завдяки спеціальній літературі, передусім завдяки бестселеру Герві Клеклі «Маска розумності» (1941, 1950, 1955, 1964), який вважав психопатів «рефлексивними машинами», тобто біороботами, які керуються не розумом, а тваринними рефлексами та інстинктами.

Як журналіст та публіцист Герберт не міг назвати цих істот тваринами – це було б «неполіткоректно» і могло б закінчитися для нього втратою не лише кар’єри, а й життя. Він про це добре знав, адже перед його очима була історія його родича Джозефа Маккартні – американського сенатора-республіканця, організатора Комісії з розслідування антиамериканської діяльності: він не витримав цькування зі сторони лівих сил і помер у віці 48 років. Це відбулося у 1957 році. Ймовірно, що саме з цього часу Френк Герберт почав збирати матеріали для роману «Дюна»: «Життя Френка Герберта досягнуло кульмінації в 1957-му й наступних роках, коли він зосередив увесь свій надзвичайний досвід на створенні великого роману» – розповідає його син Браян.

Для того, щоб безпечно ознайомити людей зі своїм приголомшливим відкриттям і все назвати своїми іменами, Френк Герберт «загорнув» своє послання у форму фантастичного роману, події якого відбуваються в далекому майбутньому – приблизно через 20 тисячоліть від нашого часу, причому не на Землі, а на інших планетах. Це зроблено з метою маскування зв’язку описаних подій з нашою поточною реальністю – мовляв, нічого особистого, це просто фантастика, а всі збіги є випадковими.

Сенс прихованого послання зводиться до трьох пунктів, які послідовно розкриваються у трьох частинах роману – в його зав’язці, розвитку дії та фіналі.

1. Людство знаходиться під владою прихованих паразитів та хижаків – людиноподібних тварин, псевдолюдей, надтварин, психопатів.

2. У протистоянні між людьми та психопатами не може бути жодних компромісів – або ми, або вони. Засобом збереження людського роду є активне навчання, постійні тренінги, розвиток талантів та висування еліти, спроможної піднятися на вищий рівень розвитку. При цьому завжди необхідно пам’ятати, що для панування над людьми психопати діють без жодних обмежень і при першій нагоді застосовують нахабну брехню, підступність, жорстокість, залякування, зраду та убивства – і роблять це без вагань.

3. Задля свого звільнення людям необхідно здійснити колективне священне надзусилля – джигад, а після визволення своєї країни необхідно поширити ідею свободи на весь світ. Для уникнення неконтрольованого насильства треба діяти організовано і мати просвітлених лідерів.

Завдяки казковій «обгортці» Френку Герберту, який в усьому стояв на правих позиціях, вдалося уникнути цькування з боку ліваків і донести до людства своє життєво важливе послання. Пізніше він ще не раз скористається цим засобом.

Вибухова соціальна фантастика

«Усі мислячі істоти народжуються нерівними.
Досконале суспільство дає кожному рівну можливість
плавати на його власній глибині
»
(Френк Герберт)

Френка Герберта дуже цікавили можливості створення вільних, самокерованих, непідконтрольних уряду громад та формування ними колективного розуму. Результати своїх досліджень він заховав у фантастичному романі «Вулик Геллстрома» (англ. Hellstrom's Hive) 1973 року. Автор показав, яким чином альтернативна спільнота може не лише вижити, а й поширити свій лад на всю планету. Завдяки відпрацьованому методу маскування, викладені Гербертом жорсткі антисистемні (антиетатичні) ідеї не викликали протидії з боку паразитичного класу. Понад те, згаданий роман у 1978 році було відзначено премією «Аполло».

Інший приклад. Продовжуючи свої соціальні дослідження, Герберт дійшов висновку про неможливість проживання двох рас на обмеженій території. Про те, що таке співіснування неминуче призведе до катастрофи, він описав у романі «Досадійський експеримент» (англ. The Dosadi Experiment) 1977 року. Звісно, все суттєве він приховав під яскравою обгорткою фантастики. У 1978 році цей роман було навіть номіновано на премію «Локус» за найкращий науково-фантастичний роман, але він програв роману іншого автора. Так що премію не дали – але й не побили, і це вже добре.

Френк Герберт жив у часи, коли «глобальний маятник» рухався вліво, тож свої революційні ідеї треба було ретельно приховувати. Нині починається новий етап. З весни 2022 року глобальний маятник розганяється у протилежному напрямку, відтак на гребені хвилі опиняються праві ідеології та праві організації. Перефразовуючи відомий афоризм, можемо сказати, що «час приховувати ідеї – і час їх відкривати». На планеті грає інша музика – і з кожним роком дедалі гучніше.

Колір Ночі - Слава Україні

Висновки

1. Є гострі теми, про які не наважуються говорити вчені та політики. Тоді їх просувають письменники-фантасти, які приховують вибухове змістовне ядро під захисною обгорткою казки. Для успішного поширення прихованого послання фантастична обгортка має бути максимально яскравою та вражаючою. Для збереження життя автора сутнісне ядро його твору ретельно маскується «в часі та просторі» – найчастіше шляхом перенесення подій або в дуже далеке майбутнє, або на іншу планету.

2. Френк Герберт з’ясував, що першопричиною людських страждань є неправильне співіснування двох біологічних видів – людей і людиноподібних тварин, яких заведено називати «психопатами». Психопати виступають в ролі паразитів та хижаків.

3. Письменник розумів, що психопатичне зараження проникло в усі органи влади як США, так і більшості інших держав. Тому відкрите піднесення цього питання було смертельно небезпечним. Підтвердженням стала передчасна смерть далекого родича Френка Герберта – сенатора-республіканця Джозефа Маккартні, який відкрито виступив з викриттям комуністичної змови. Психопати йому помстилися і знеславили його ім’я. Комунізм – це психопатична ідеологія. В ситуаціях, які загрожують існуванню їх біологічного виду, психопати діють як одна злютована зграя.

4. Своє відкриття про перебування людей під прихованою владою психопатів Френк Герберт виклав в романі «Дюна», події якого відбуваються через 20 тисячоліть у майбутньому і неймовірно далеко від Землі – ця планета взагалі не згадується в романі, наче її нема. Відповідно, усі події роману вважаються вигаданими, а всі збіги – випадковими.

5. Проблему співіснування людей і людиноподібних тварин автор формулює на перших сторінках у сцені ідентифікації біологічного виду Пола Атрідеса: хто він – людина чи тварина? Формулювання проблеми завершується постановкою мети: «Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам».

6. Вся дія роману розгортається навколо запеклої боротьби людей і людиноподібних тварин. Люди представлені Домом Атрідесів, а психопати – Домом Харконненів. Головною зброєю людей є свідомість, зв’язок з власним духом, практичне самовдосконалення. Головною зброєю Харконненів є підступність, залякування та зрада, а вся їхня енергія спрямована на визискування людей та природних ресурсів.

7. Люди звільняють свою планету від психопатів завдяки колективному зусиллю під керуванням істинної еліти – просвітлених лідерів свого біологічного виду. Наступним кроком має бути звільнення від психопатів усього людства, на всіх планетах всесвіту. Для позначення священної війни за звільнення людства застосовується слово «джигад», що означає «священне надзусилля».

8. Екранізації роману «Дюна» у 1984, 2021 і 2024 роках по-своєму розвивають ідеї Френка Герберта і підсилюють до них інтерес широкого загалу. Фільм 2024 року виглядає особливо актуальним на тлі визвольної війни України проти агресивної психопатичної Росії. Прозорим натяком на те, що Росія – це Дім Харконненів, є барон Владімір Харконнен, який підтримує своє здоров’я купанням у чорній маслянистій жижі, що символізує нафту.

9. Метод маскування соціально вибухових ідей під захисною оболонкою фантастики Френк Герберт застосував у інших своїх романах – «Вулик Геллстрома» (англ. Hellstrom's Hive, 1973) та «Досадійський експеримент» (англ. The Dosadi Experiment, 1977). Роман «Вулик Геллстрома» потребує уважного дослідження в контексті переходу України до нового суспільно-політичного устрою.

10. Френк Герберт писав свої романи у часи, коли посилювався вплив лівизни, а психопати зміцнювали свою владу. Тому свої праві погляди письменник змушений був маскувати під обгорткою соціальної фантастики. Проте з весни 2022 року маятник світового розвитку почав розганятися у протилежному напрямку. На планеті грає інша музика. Це музика свободи та правди, людяності та краси, любові та щастя. Це чудове тло для людської самореалізації та переходу на вищий рівень індивідуального та колективного розвитку.

11. Для позначення згаданого революційного переходу Ісус застосував слово «палінгенезія», що означає «нове народження», в сенсі відродження на суттєво вищому рівні розвитку. Цю євангельську ідею радикального оновлення людей і народів посилює ідея «Дюни» про священне надзусилля – джигад.

12. Згідно з традиційною концепцією, зовнішні перетворення починаються з внутрішнього оновлення людини – Великого джигаду, тобто індивідального надзусилля, спрямованого на фізичне, інтелектуальне, духовно-вольове та релігійне самовдосконалення.

Так що оновлення світу кожна ЛЮДИНА може почати негайно – з власного оновлення.

Найсприятливіше місце для оновлення – Україна: «Це місце, де розгадуються всі загадки. Тут зв’язок між цим світом і наступним» (Френк Герберт).

Руслана - Остання поема

Якщо вас цікавить розвиток цієї теми, ви можете підтримати наш проект щедрими дарами.
 
Наші інтереси: 

Готуємось до Великого джигаду та Великого переходу – палінгенетичного відродження України та планети Земля.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Метафора колективного розуму

Шукачі перлів: надлюдський розум «Народного Оглядача», його практичні прояви та перспективи

У цій статті ознайомимось з трьома реальними історіями дії надлюдського розуму, розглянемо наш досвід його застосування і сформулюємо три найближчі завдання нашого проекту.

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Владислав Дзигар.
5
Середнє: 5 (1 голос)

З роками в тебе вийшло більш точно докопатися до основи.

Жнива почалися, браття!

Коментарі

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Нова конституція України має починатися імперативом: «Люди ніколи не повинні підкорятися тваринам».

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Володимир Самотий.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Ні, це розмите і не практичне гасло. Краще так - психопатам заборонено займати будь-які посади у будь-яких державних органах.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Так, це важлива конкретизація цього правила. Я б додав – у будь-яких органах управління людьми (тобто не тільки державних), а також заборонено займати відповідальні посади (у інтелісів апріорі нема відповідальності).

Володимир Самотий wrote: Ні, це розмите і не практичне гасло. Краще так - психопатам заборонено займати будь-які посади у будь-яких державних органах.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Владислав Дзигар.
5
Середнє: 5 (1 голос)

З роками в тебе вийшло більш точно докопатися до основи.

Жнива почалися, браття!

Зображення користувача Владислав Дзигар.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Дякую за твою працю!

Жнива почалися, браття!

Зображення користувача Андрій Гарас.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Прочитав статтю на одному подиху.

Дякую Ігоре!

Варто зазначити, що Пол Атрідес, Олександр Македонський та Ісус Хрестос - в певному сенсі дуже схожі персонажі, але кожен діяв по своєму, прагнучи досягти поставлених цілей.

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Володимир Майборода.
0
Ще не підтримано

У циклі "Дюна" прояв роздвоєння, розосередження волі змальовано стосовно сестри Пола Атріда, яку Ф. Герберт означив як "гидь". Коли сестра отримала доступ "до голосів" усіх своїх попередників і родичів, вона ледь із розуму не зійшла. Потім, щоб зменшити свій біль, піддалася на "внутріголовний голос" Харконена, який став підступно схиляти її до злого.

"Гидь" = "диявол" — це є "роздвоєння воль".

Хто шукає - той знаходить, бо: 1. Завжди стається те, чого ми хочемо. 2. Ми ніколи не знаємо шляхів реалізації наших задумів.

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

У 2017 році ми ініціювали переклад "Дюни" на українську мову – Френк Герберт (Frank Herbert). Дюна. Книга перша

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

А ось і режисерська версія "Дюни" (1984) – вона значно зрозуміліша, ніж обрізана театральна. Режисерська версія кінофільму "Дюна" (1984) – російське озвучення

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

У 2015 році ми ще нічого не знали про корпоративних психопатів. Описана Гербертом проблема різко актуалізувалася у 2020–2022 роках, коли психопати спробували повністю підкорити людство. Цю спробу зірвали українці в березні 2022 року. 

Владислав Дзигар wrote: З роками в тебе вийшло більш точно докопатися до основи.

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Андрій Гарас.
0
Ще не підтримано

Хоча перші дзвіночки щодо психопатів ми могли почути в 2009, коли був "свинячий грип" - репетиція ковіду.

Радіймо життю граючи!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Перед цим були інші лохотрони – "епідемія СНІДу" (1983) і "Пташиний грип" (1997).  

Андрій Гарас wrote:

Хоча перші дзвіночки щодо психопатів ми могли почути в 2009, коли був "свинячий грип" - репетиція ковіду.

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Микола Стригунов.
0
Ще не підтримано

Радіймо! Я дуже дивуюся тим, що геть всі мовчать про головну проблему всесвіту Дюни - про повну відсутність технічного прогресу. І, про дуже малий, майже непомітний, до Муад'Діба (Поля Атридеса), прогрес соціальний. Порівняємо це з дуже стрімким технічним та соціальним прогресом на Землі від 1850-х по 1950-ті. Коли ще в нас були відсутні комп'ютери. Як були вони відсутні і у всесвіті Дюни.
P.S. Головну - з погляду людини третьої квадри. Цілком зрозуміло, що люди інших квадр вважать головними у всесвіті Дюни інші проблеми. Так, стратег четвертої квадри головною проблемою там вважає пґпанування психопатів. Але, панування психопатів дуже сильно взаємно пов'язане з технічним та соціальним прогресом. Настільки тісно пов'язано, що їх можна вважати різними гранями однієї проблеми.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Не варто зосереджуватися на зовнішній обгортці цього роману. Головна увага – на змістовне ядро і послання Френка Герберта сучасникам та нащадкам.

Микола Стригунов wrote: Радіймо! Я дуже дивуюся тим, що геть всі мовчать про головну проблему всесвіту Дюни - про повну відсутність технічного прогресу. І, про дуже малий, майже непомітний, до Муад'Діба (Поля Атридеса), прогрес соціальний. Порівн

 

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Валерій Швець.
5
Середнє: 5 (1 голос)

Це і є стратегія виживання людства - людства з людей.

Зображення користувача Валерій Швець.
0
Ще не підтримано

Подивився фільм Дюна в українському перекладі. Споконвічна боротьба очевидного добра з очевидним злом. Важко прив'язати цей фільм до чогось конкретного у 21 сторіччі. Зло і добро завжди мають конкретні обличчя. Якщо страшно їх показувати безпосередньо, то мають бути якісь зрозумілі всім натяки. В Дюні я цього не побачив. Набагато краще читати саму книгу.