Ельфами ми називаємо людей четвертого рівня розвитку, які відновили зв’язок із внутрішнім божественним сонцем, втіленою частинкою Бога-Творця Всесвіту і отримали доступ до необмеженого джерела енергії. Найбільше корисної інформації про них ми знаходимо в Євангелії. Додаткові корисні відомості надає британський письменник професор Джон Рональд Руел Толкін (1892–1973) у своїх двох найвизначніших творах – «Гобіт» та «Володар перснів». І хоча його твори сприймаються більшістю людей лише як казки, це не заважає нам поглянути на ельфів з погляду практичної метафізики, сформувавши в уяві образ універсальних людей як ідеал для наслідування.
Одного разу настане день, коли твоя свідомість зміниться і ти почнеш розуміти казки
Діти неабияк люблять казки. Це вигадані історії, в яких звірі розмовляють, люди – літають, і творяться інші дивні речі. Однак діти вірять якщо не у все, то в більшість цього. Саме тому для дітей наш світ сповнений радості, адже вони сприймають його як казку. У цьому питанні нам також корисно поглянути на казки очима дітей. Наша мета – перетворення на ельфів. Для її досягнення можуть бути корисними казки – і не лише як джерело натхнення, а й як джерело прихованих знань. Так ми практикуємо чесноту праведності – звичку бути відкритими до всіх інформаційних джерел і водночас ставитися до них максимально критично.
1. Правила практичної палінгенезії: від арія до ельфа
Якщо ти ельф, то розмовляєш ельфійською мовою.
Якщо ти розмовляєш ельфійською мовою, то стаєш ельфом. (Перше правило практичної палінгенезії)
Ельфами є ті, що мають ельфійську свідомість.
Людина, яка сформувала ельфійську свідомість, автоматично перетворюється на ельфа.
Отже, головне завдання – зміна свідомості. (Друге правило практичної палінгенезії).
2. Ельфи в Євангелії
Завдяки дослідженням Ігора Каганця та сприянню спільноти «Народний Оглядач» ми знаємо, що Ісус Хрестос створив школу, головна мета якої полягала у навчанні учнів здійсненню палінгенезії, простіше кажучи, перетворенню на ельфів. Сам Ісус був людиною п’ятого рівня розвитку – боголюдиною. Свої можливості боголюдини він найперше показав трьом своїм найближчим учням, щоб вони знали, чого зможуть досягти, якщо будуть наполегливими:
«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його сяяло, наче сонце, а одежа стала біло-яскравою, наче світло – такою, що ніякий білильник на землі так не вибілив би її. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Не знав бо, що сказати».
Іншим епізодом, який яскраво показує нам ельфа, є опис події одразу ж після воскресіння Ісуса: «Як же минула субота і зайнялося на світання, першого дня тижня прийшли Марія Магдалина, Марія, мати Якова, Соломія, Іванна й інші жінки навідатися до гробниці... увійшовши до гробниці, не знайшли тіла, але побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу, виблискуючу, променисту одежу, і були вражені. Той до них сказав: Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Його нема тут, Він воскрес, як сказав був».
3. Ельфи в міфології
Згадки про ельфів знаходимо в міфології різних країн світу. Так, наприклад, в кельтському, ірландському та німецько-скандинавському фольклорі їх називали «сідами». Під іменем «альви» вони відомі з Молодшої та Старшої Едд. Вони істоти красиві, світлі, вважаються духами лісів.
4. Спотворене уявлення про ельфів
Люди, які відновили зв’язок із внутрішнім богом, стають ельфами. Ключовою здатністю, яку вони набувають, є керована молодість. Тобто вони можуть жити скільки забажають, при цьому залишаючись молодими та красивими. На фізіологічному рівні це забезпечуються врівноваженням процесів омолодження та старіння, зокрема внаслідок активного продукування стовбурових клітин.
Окрім Толкіна про ельфів писали й пишуть багато авторів. Але у них уявлення про світлосяйних є спотвореним і помилковим. Так, наприклад, в бестселері Джоан Роулінг «Гаррі Поттер» ельф Добі зображується як малопривабливий персонаж, який, однак, наділений магічними здібностями.
В серії романів Роберта Сальватора, першим із яких є "Темний ельф", вони зображені як такі, що живуть під землею, постійно конкурують між собою, творять жорстокості щодо собі подібних, що повністю суперечить одній із двох головних заповідей аріянства: «Люби ближнього свого як себе самого».
Або чого тільки варта обкладинка книги Едіт Несбіт «П’ятеро дітей та ельф». Хоча сюжет в ній безумовно цікавий для дітей, однак істота, яка є ельфом, яскраво показує, наскільки відірваним від євангельського є уявлення про ельфів.
Навіть сам Толкін, попри привабливість, якою притягують до себе увагу читача або глядача в кіноадаптації його творів ельфи, не зміг обійтися без ляпів. Так, в «Гобіті» під час втечі гномів та Більбо із лісового королівства, ельфи Толкіна перепили вина, що дозволило героям успішно втекти із в’язниці. Але людина, яка відновила зв’язок із власним внутрішнім богом, повністю усвідомлює, що алкоголь – це отрута, яка вбиває її тіло і робити цього не буде.
5. Походження слова «ельф»
Завдяки статтям Ігора Каганця ми знаємо, що у гіперборійській традиції людей, які здійснили палінгенезію, називають ельфами, елбедями або лебедями. Це три різновиди того ж самого слова, що означає «світлосяйні», «яскраво-білі», «виблискуючі». Це слово походить від кореня *alb-alv-alf – «сяючий, білосніжний, світлий», звідси латинські «albus» (білий) і «albedo» (білизна).
Найдавнішою формою цього слова вважається протоіндоєвропейське (пізньотрипільське) *albʰós («білий»), де звук «б» читається приглушено – як придиховий приголосний, звідси гелленське «ἀλφός» (альфос, білий) і давньоанглійське «elfet» (лебідь, буквально «білий птах»). Очевидно, що слово «ельф» є ближчим до первинного «альбос, альфос», ніж сучасне українське «лебідь» і навіть праслов'янське «елбедь».
6. Що нас цікавить в ельфах
Щоб зрозуміти ельфів, треба стати ельфами. В ельфах нас цікавить те, що ми можемо використати для власного розвитку: мислення, звичаї, організація, релігія, естетика, музика, література. В процесі пошуку інформації нас повинно цікавити все, що стосується лебедів, варни Ганса та інших безсмертних. Так, наприклад, крізь століття до нас дійшли відомості, що кожного року Аполлон повертався на свою батьківщину Гіперборію (Україну часів Трипілля і навіть пізніше) у супроводі лебедів (ця історія трансформувалась у передання, що Аполлон подорожував на колісниці, запряженій лебедями).
Може виникати питання: що роблять ельфи у світі людей?
Можемо лише припустити, що завданням ельфів є підтримання загальної рівноваги і допомога аріям долучитися до спільноти ельфів. Нагадаємо, що організація (варна) ельфів називається Лебідь (або Либідь, на санскриті – Ганса), а її символом є герб ЛЕБІДЬ. Прапор постіндустріальної української держави – це ельфійський прапор.
7. Кіноадаптація літературних творів Толкіна
Завдяки кінематографу ми маємо можливість побачити, якими могли уявляли своїх героїв автори книг. Пітер Джексон – режисер фільмів «Володар перснів» та «Гобіт» – показав нам світ Середзем’я у всій його красі.
Чим для нас цікаві фільми Джексона?
Окрім суто пригодницьких та емоційних картин, які ми споглядаємо у фентезі стрічках, під час їх створення команда опрацьовує багато джерел, а також автори фільмів отримують інформацію з духовного світу. Тому черговий раз передивляючись ці неймовірні фільми, порівняйте ельфів та їх поведінку з людською. Зверніть увагу на те, чим ельфи відрізняються від людей. Тут буде підказка, чому ельфи не вмирають.
Ось що я виділив після перегляду фільмів на основі романів Толкіна:
Ельфи живуть в гармонії із природою. При цьому, живляться лише рослинною їжею і в дуже помірних кількостях. В той же час, для гобітів та гномів у них завжди знаходиться їжа, яку ті вживають – запечене м’ясо, хліб. Тобто при потребі ельфи можуть мати торгові відносини з людьми нижчих рівнів.
Ельфи в Рівенделі зображені як прекрасні істоти, які практично постійно співають, танцюють, грають на музичних інструментах. В романах Толкіна особливо звертає на себе увагу їхнє постійне позитивне сприйняття життя. Вони часто жартують над гномами, веселяться, на будь-які пригоди намагаються дивитися із радістю.
В одному із моментів у «Володарі перснів» показано як у Рохані, в палаці короля Теодена гном Гімлі після виснажливої подорожі буквально розриває зубами м’ясне блюдо. В той же час ельф Леголас стоїть поруч і спокійно слухає розмову оточуючих героїв. Хоча шлях вони пройшли однаковий. Цей момент яскраво показує, наскільки сильною є воля Леголаса, а також те, що він черпає для себе життєві сили від свого внутрішнього бога, який є невичерпним джерелом енергії.
Ельфи Толкіна знали секрет приготування хліба «лембас». Леголас якось говорить гобітам Мері та Піпіну, що лише його шматочка достатньо, щоб відчувати ситість протягом тривалого часу. Коли ельф зникає, один гобіт запитує в іншого, скільки той з’їв великих шматків лембаса. І той відповідає: чотири. В цьому проявляється здатність ельфів контролювати власний потяг до їжі, пристосованість обмежуватися малою її кількістю або взагалі обходитися без неї.
Ельфи зображуються як істоти, які мають довге волосся. Воно особливо їм личить. Довге волосся – це наче ознака духовності, краси й молодості. В той час як коротке волосся або його відсутність – це притаманно для воїнства та старості. Але варто мати на увазі, що це також і питання моди.
Можна знайти й багато інших подібних моментів, які відрізняють ельфів від людей. На перший погляд, вони здаються дріб’язковими, але ці звички є характерними для універсальних людей зі світу Толкіна. Крім того, важливо зазначити, що попри світлосяйність та зв'язок із внутрішнім богом, ельфи переважно зображаються як воїни, які завжди готові дати відсіч злу.
Насправді їм нема з ким воювати, оскільки будь-якого ворога вони перевершують на порядок – і технологічно, і розумово, і за всіма іншими параметрами. Але для проведення бездоганних точкових операцій вони тренуються.
8. Визначні постаті та герої: ельфи та боголюди
Щодо людей четвертого рівня розвитку (ельфів), то про них мало що відомо, адже вони намагаються не привертати до себе уваги. Проте якщо поставити перед собою таку мету, то їхні сліди можна виявити. Перш за все варто сказати, що ймовірно, ельфами стали всі учні Ісуса Хреста, які залишилися з ним після його воскресіння (тобто лише Іуда не став ельфом).
Щодо міфології. Безсмертними вважаються Аполлон і Зіусудра (він же Ной). Безсмертними вважались олімпійські боги.
Так, до ельфів відносимо Абаріса Гіперборійського – скіфського мудреця, жреця Аполлона Гіперборійського, учителя Піфагора. Схоже, що Піфагор також став ельфом.
А ось, наприклад, двоє біологічно безсмертних героїв – Геракл і Ахіллес:
Геракл, син Зевса і Алкмени, став відомим завдяки своїм численним подвигам. Після виконання дванадцяти надскладних завдань він отримав безсмертя. Його божественне походження і героїчні вчинки дозволили йому приєднатися до безсмертних богів.
Ахіллес, герой Троянської війни, також був біологічно безсмертним. За легендою, його мати Фетіда намагалася зробити його безсмертним, занурюючи в річку Стікс. Проте через те, що п'ята, за яку вона його тримала, залишилася сухою, Ахіллес став уразливим лише в цій частині тіла. До речі, в Ахіллеса були безсмертні коні: Балій і Ксанф.
Ельфійками також були німфи.
9. Мамай – український образ триплекса, спаса
Образ Козака Мамая з давніх давен прикрашав хати українських родин. Його вшановували в наших сім’ях як збірний портрет козака, який завжди готовий захищати нашу землю. При цьому його сакральний сенс значно глибший. Є припущення, що образ Козака Мамая своїм корінням сягає в часи доби Трипілля. Схоже, що він починався як образ Купала-Гермеса-Аполлона-Ноя – батька-засновника Арійської раси.
Козак Мамай – це образ триплекса, спаса. Спасіння – це український еквівалент слову "палінгенезія".
10. Джон Толкін та ельфи Середзем’я
Звідки ж вона, ця уява, що створила Середзем'я і населила його ельфами, орками і гобітами? Де джерело видінь, що осявали життя скромного вченого? І чому ці видіння так вразили уми і збіглися з прагненнями незліченних читачів з усього світу? Сам Толкін сказав би, що відповісти на ці запитання неможливо.
(Г. Карпентер)
У Вікіпедії знаходимо таке означення ельфів Джона Толкіна: «Образ ельфів займає особливе місце у творчості Толкіна. Історії про них він створював більшу частину свого життя, і в жоден інший народ, якими він населив Середзем'я, він не вклав стільки творчої енергії та любові. Толкін не переносив розпочату Шекспіром та властиву Вікторіанській епосі тенденцію зображати ельфів як крихітних крилатих істот і звертався до споконвічної традиції, що походить із середньовічних джерел, у яких ельфи постають могутніми надприродними створіннями, що не поступаються у зрості людям». Цю думку підтверджує біографія Толкіна, що її написав Гамфрі Карпентер (1946–2005).
Перший твір Толкіна, який знайомить нас із ельфами Середзем’я – це «Гобіт», який був опублікований 21 вересня 1937 року. Він отримав схвальні відгуки критиків, а видавництво «Джордж Аллен і Анвін» запропонувало автору, зважаючи на популярність серед читачів, написати продовження історії про пригоди гобіта Більбо. Толкін того ж року взявся за роботу, однак написання «Володаря перснів» зайняло в нього 12 років. Від року початку створення неперевершеної саги до публікації книги пройшло цілих 17 років. Перший надрукований примірник книги про «Братство персня» побачив світ у 1954 році.
Виникає цілком закономірне запитання: чому Толкін почав цікавитися ельфами? Що є джерелом його натхнення? Вперше він торкається ельфійської тематики у 1910 році у вірші «Сонячний ліс». Можливо, мотивуючим фактором стали відвідини цього ж року театральної постановки «Пітер Пен» англійського автора Дж. М. Баррі. Також пристрасть до ельфійської теми укріпили у Толкіна твори католицького поета-містика Френсіса Томпсона, спеціалістом по творчості якого став Джон Рональд Руел.
Ельфи Толкіна - вправні майстри, поети, письменники, автори прекрасних творінь, з якими не можуть зрівнятися твори людей. А головне – вони безсмертні, хоча й можуть загинути в бою. Старість, хвороби і смерть не обривають їхньої праці, залишаючи справи незакінченими і недоведеними до досконалості. А тому ці ельфи – ідеал будь-якого творця...
Сам Толкін писав про їхню природу так: «Вони створені людиною за своїм образом і подобою; але позбавлені обмежень, які найсильніше гнітять її. Вони безсмертні, і воля їхня владна безпосередньо втілювати те, що бажано уяві» (Г. Карпентер).
Підготовка Толкіна до написання «Володаря перснів» була фундаментальною. Він приділяв велику увагу навіть дрібним деталям у своїх творах. Так, він тратив багато часу на створення мов для героїв свого уявного світу. Як розповідає Г. Карпентер, в його кабінеті «полиці забиті словниками, книжками з етимології, з філології та виданнями текстів багатьма мовами – найбільше давньоанглійських, середньоанглійських і давньоісландських... до підвіконня прибита кнопками карта вигаданого ним «Середзем'я». Ви можете сказати, в цьому нема нічого дивного, адже Толкін за професією викладав вивчення мов у навчальних закладах, де працював, і це була його робоча література. Але справа в тому, що на основі існуючих реальних мов він створював вигадані мови для народів Середзем'я, витрачаючи на це багато часу.
І хоча світ Середзем’я був цілком казковим, «Толкін: говорить про свою книжку так, немов це не його власний твір, а хроніка реальних подій; таке враження, що він сприймає себе не як автора, який зробив малозначну помилку, яку треба або ліквідувати, або якось пояснити, а як історика, якому належить пролити світло на темне місце в історичному документі».
Карпентер при розмові з Толкіном звернув увагу на таку цікаву деталь: «З боку Толкін – вилитий оксфордський «дон», неуважний професор, якими їх зображують у комедіях. Але насправді він зовсім не такий! Радше схоже, ніби якийсь невідомий дух прикинувся літнім оксфордським професором. Тіло може ходити тісною кімнаткою в передмісті Оксфорда, але думка – далеко звідси, блукає рівнинами й горами Середзем'я».
Якщо коротко говорити про самого Джона Рональда Руела Толкіна (John Ronald Reuel Tolkien), то він народився в Південній Африці, куди переїхали його батьки у зв’язку з місцем роботи тата. З раннього дитинства мати помітила в нього особливу схильність до вивчення мов. В подальшому саме філологія та лінгвістика стали основним видом його зайнятості. Дитинство разом із братом він в більшості проводив у сільській місцевості Англії, спогади про що так яскраво змальовані в картинах Ширу – домівки гобітів.
Повертаючись до творчості Толкіна, Карпентер пише: «Створюючи «Сильмариліон», Толкін вірив, що в певному сенсі пише правду. Ні, він не припускав, що описані ним народи - «ельфи», «гноми» і злісні «орки» - справді колись ходили землею і робили все те, що він описував. Але він відчував – чи сподівався, – що його повісті якимось чином втілюють глибоку істину...
То що ж він мав на увазі, вважаючи «Сильмариліон» істинним?
Він писав про історії, що входять до книжки... я весь час відчував, що записую щось, що вже «існує» десь, а не «вигадую».
Про «Володаря перснів» Толкін казав так:
«Мені хотілося, щоб люди просто опинилися всередині книги і сприймали її, в якомусь сенсі, як реальну історію».
10.1. Рівендел у «Гобіті»
«Його [Елронда] дім був просто чудовий. Чи ти хочеш їсти, чи спати, чи попрацювати, чи послухати історії, чи поспівати, чи посидіти та помріяти любенько, чи й змішати всі ті заняття в одну приємну суміш – будь ласка, роби що хочеш. Лихі речі просто не потрапляли в ту долину».
10.2. Ельфи у «Володарі перснів»
Вперше герої трилогії зустрілися з ельфами в лісі. Ми не будемо переказувати повністю фрагменти, де описуються ельфи. Лише деякі з них для більшої наочності. «Вони не мали ні ліхтарів, ані смолоскипів, але довкола них повітря сяяло само по собі, так, ніби мав зійти місяць... Плащ вершника, з відкинутим каптуром, майорів по вітру, розліталося блискуче золоте волосся. Фродо здалося, що променисте сяйво б'є від лиця та одягу вершника...»
Ельфи не потребують чужої компанії. Вони залишаються непомітними, при цьому, спостерігаючи за гобітами чи людьми (можемо сказати, що ті, хто освітлює сцену, завжди знаходиться в тіні). Зазвичай веселі і в хорошому настрої. Часто співають.
Їхня їжа – хліб, плоди, духмяний напій (хоча, як ми вже згадували, Толкін помилявся, що ельфи вживають вино. Ті, хто відкрив енергетику внутрішнього бога, не можуть вбивати своє тіло наркотиком, яким є алкоголь).
Цікаво буде познайомитись з описом декого із героїв-ельфів саги Толкіна (До саги ми відносимо усі чотири книги – три книги "Володар перснів" і "Гобіт" як, по суті, її початок. Хоча першочергово це була окрема книга, це уже потім Толкін вніс деякі правки в неї, щоб можна було розвинути тему знайденого персня у продовженні).
Глорфіндель
Глорфіндель – славетніший із Першонаджених, витязь з роду ельфійських володарів... Глорфіндель був високий та стрункий; волосся його блищало золотом, обличчя, прекрасне й юне, пашіло відвагою й радістю. Уважні очі сяяли, голос звучав співуче; все свідчило про мудрість душі та тілесну міць.
Елронд
На зовнішності Елронда вік не позначався, але його обличчя, ні старе, ні молоде, зберігало відбиток багатьох пережитих бід і радощів. Його темне волосся прикрашав срібний обруч, сірі очі були мов ясний вечір, просвічений зоряним сяйвом. Він мав поважний вигляд короля, що пам'ятає багато зим, і водночас бадьорий, як воїн у самому розквіті літ.
Арвен
Чи молода вона була? І так, і ні. її темних кіс не торкнувся іній, білі руки й ясне обличчя були бездоганно гладенькими, а сірі очі, наче безхмарне вечірнє небо, випромінювали чисте світло; але вона була по-королівському велична, а погляд промовляв про знання, яке дають лише довгі роки. Голову її вінчала шапочка зі срібного мережива, оздобленого дрібними самоцвітами, але широку сіру сукню прикрашав лише пояс із срібного листя. Такою постала перед Фродо та, яку доводилося бачити лише небагатьом смертним, – Арвен, дочка Елронда, прозвана Андоміель, бо була вона вечірньою зіркою свого народу.
Келеборн і Галадріель
Келеборн та Галадріель. Вони підвелися, щоб привітати гостей, як то за звичаєм чинять усі ельфи, навіть королівського роду. Обоє вони відзначалися однаково високим зростом; обоє були прегарні з обличчя і дуже поважні. Шати їхні були білі, мов сніг. Волосся Володарки було темно-золотого відтінку, а в Келеборна – сріблясте, довге та блискуче. Вони здавалися молодими; тільки очі свідчили, як довго вже вони живуть на світі – очі, що сяяли гостро, мов сталь у зорянім світлі, глибокі, мов бездонні колодязі пам'яті.
Леголас
Легконогий, красивий, стрункий. Робить тільки те, що вважає за потрібне. Легко пересувався по снігу, коли герої спускалися з Карадрасу (по суті, проявив сідгу левідації). Позитивно дивився на події, як і всі ельфи.
11. Висновки
1. Уявлення про ельфів залежить від рівня розвитку людини. Для одних вони є людьми четвертого рівня розвитку, які досягли єдності зі своїм внутрішнім богом, частинкою Бога-Творця Всесвіту, отримали доступ до невичерпного джерела енергії, осягнули режим керованої молодості, завдяки чому можуть жити скільки забажають. Для інших – це казкові істоти, створені уявою письменників, в основному із жанру фентезі.
2. Найдостовірнішим джерелом інформації про перетворення на ельфа є Євангеліє. Саме «Добре Знання» розповідає нам про школу ельфів, створену Ісусом Хрестом, яка забезпечувала здійснення палінгенезії.
3. Джон Р. Р. Толкін зумів розвіяти сучасне спотворене уявлення про ельфів, де часто вони виступають як низькорослі потвори. В його творах ельфи – це люди, які не вмирають; красиві, розумні, добрі та світлосяйні.
4. Відомості про ельфів ми знаходимо в міфології різних країн, в першу чергу – в німецько-скандинавському, ірландському та кельтському епосах.
5. Ельфи Толкіна – це ідеалізовані персонажі, які є зразком для наслідування. Кіноадаптацію двох його найзнаменитіших творів здійснив разом зі своєю командою режисер Пітер Джексон. Саме його фільми дозволяють нам наблизитись до того, якими уявляв собі ельфів Толкін.
6. Козак Мамай – образ триплекса, який шанують українці протягом багатьох століть. В український традиції слово «спасіння» є синонімом слова «палінгенезія».
7. Читаючи про ельфів, ми формуємо ельфійську свідомість, адже подібне притягується до подібного.
Першим кроком перетворення на вічно молодого ельфа є особисте зусилля людини з оновлення своєї свідомості. Другим кроком – формування соціального середовища, в якому палінгенезія вважається не...
Ельфійський спосіб життя та мислення у творах Джона Толкіна та інших джерелах: свідомість править світом – змінюємось
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Ельфами ми називаємо людей четвертого рівня розвитку, які відновили зв’язок із внутрішнім божественним сонцем, втіленою частинкою Бога-Творця Всесвіту і отримали доступ до необмеженого джерела енергії. Найбільше корисної інформації про них ми знаходимо в Євангелії. Додаткові корисні відомості надає британський письменник професор Джон Рональд Руел Толкін (1892–1973) у своїх двох найвизначніших творах – «Гобіт» та «Володар перснів». І хоча його твори сприймаються більшістю людей лише як казки, це не заважає нам поглянути на ельфів з погляду практичної метафізики, сформувавши в уяві образ універсальних людей як ідеал для наслідування.
4tranduyil.jpg
Зміст
Одного разу настане день, коли твоя свідомість зміниться і ти почнеш розуміти казки
Діти неабияк люблять казки. Це вигадані історії, в яких звірі розмовляють, люди – літають, і творяться інші дивні речі. Однак діти вірять якщо не у все, то в більшість цього. Саме тому для дітей наш світ сповнений радості, адже вони сприймають його як казку. У цьому питанні нам також корисно поглянути на казки очима дітей. Наша мета – перетворення на ельфів. Для її досягнення можуть бути корисними казки – і не лише як джерело натхнення, а й як джерело прихованих знань. Так ми практикуємо чесноту праведності – звичку бути відкритими до всіх інформаційних джерел і водночас ставитися до них максимально критично.
1. Правила практичної палінгенезії: від арія до ельфа
Якщо ти ельф, то розмовляєш ельфійською мовою.
Якщо ти розмовляєш ельфійською мовою, то стаєш ельфом.
(Перше правило практичної палінгенезії)
Ельфами є ті, що мають ельфійську свідомість.
Людина, яка сформувала ельфійську свідомість, автоматично перетворюється на ельфа.
Отже, головне завдання – зміна свідомості.
(Друге правило практичної палінгенезії).
2. Ельфи в Євангелії
Завдяки дослідженням Ігора Каганця та сприянню спільноти «Народний Оглядач» ми знаємо, що Ісус Хрестос створив школу, головна мета якої полягала у навчанні учнів здійсненню палінгенезії, простіше кажучи, перетворенню на ельфів. Сам Ісус був людиною п’ятого рівня розвитку – боголюдиною. Свої можливості боголюдини він найперше показав трьом своїм найближчим учням, щоб вони знали, чого зможуть досягти, якщо будуть наполегливими:
«По шістьох днях узяв Ісус Петра, Якова та Івана, його брата, повів їх окремо на високу гору і преобразився перед ними: обличчя Його сяяло, наче сонце, а одежа стала біло-яскравою, наче світло – такою, що ніякий білильник на землі так не вибілив би її. Озвавсь Петро й каже до Ісуса: Господи, добре нам тут бути! Не знав бо, що сказати».
Іншим епізодом, який яскраво показує нам ельфа, є опис події одразу ж після воскресіння Ісуса: «Як же минула субота і зайнялося на світання, першого дня тижня прийшли Марія Магдалина, Марія, мати Якова, Соломія, Іванна й інші жінки навідатися до гробниці... увійшовши до гробниці, не знайшли тіла, але побачили юнака, що сидів праворуч, одягнений у білу, виблискуючу, променисту одежу, і були вражені. Той до них сказав: Ви шукаєте Ісуса Назарянина, розп’ятого. Його нема тут, Він воскрес, як сказав був».
3. Ельфи в міфології
Згадки про ельфів знаходимо в міфології різних країн світу. Так, наприклад, в кельтському, ірландському та німецько-скандинавському фольклорі їх називали «сідами». Під іменем «альви» вони відомі з Молодшої та Старшої Едд. Вони істоти красиві, світлі, вважаються духами лісів.
4. Спотворене уявлення про ельфів
Люди, які відновили зв’язок із внутрішнім богом, стають ельфами. Ключовою здатністю, яку вони набувають, є керована молодість. Тобто вони можуть жити скільки забажають, при цьому залишаючись молодими та красивими. На фізіологічному рівні це забезпечуються врівноваженням процесів омолодження та старіння, зокрема внаслідок активного продукування стовбурових клітин.
Окрім Толкіна про ельфів писали й пишуть багато авторів. Але у них уявлення про світлосяйних є спотвореним і помилковим. Так, наприклад, в бестселері Джоан Роулінг «Гаррі Поттер» ельф Добі зображується як малопривабливий персонаж, який, однак, наділений магічними здібностями.
В серії романів Роберта Сальватора, першим із яких є "Темний ельф", вони зображені як такі, що живуть під землею, постійно конкурують між собою, творять жорстокості щодо собі подібних, що повністю суперечить одній із двох головних заповідей аріянства: «Люби ближнього свого як себе самого».
Або чого тільки варта обкладинка книги Едіт Несбіт «П’ятеро дітей та ельф». Хоча сюжет в ній безумовно цікавий для дітей, однак істота, яка є ельфом, яскраво показує, наскільки відірваним від євангельського є уявлення про ельфів.
Навіть сам Толкін, попри привабливість, якою притягують до себе увагу читача або глядача в кіноадаптації його творів ельфи, не зміг обійтися без ляпів. Так, в «Гобіті» під час втечі гномів та Більбо із лісового королівства, ельфи Толкіна перепили вина, що дозволило героям успішно втекти із в’язниці. Але людина, яка відновила зв’язок із власним внутрішнім богом, повністю усвідомлює, що алкоголь – це отрута, яка вбиває її тіло і робити цього не буде.
5. Походження слова «ельф»
Завдяки статтям Ігора Каганця ми знаємо, що у гіперборійській традиції людей, які здійснили палінгенезію, називають ельфами, елбедями або лебедями. Це три різновиди того ж самого слова, що означає «світлосяйні», «яскраво-білі», «виблискуючі». Це слово походить від кореня *alb-alv-alf – «сяючий, білосніжний, світлий», звідси латинські «albus» (білий) і «albedo» (білизна).
Найдавнішою формою цього слова вважається протоіндоєвропейське (пізньотрипільське) *albʰós («білий»), де звук «б» читається приглушено – як придиховий приголосний, звідси гелленське «ἀλφός» (альфос, білий) і давньоанглійське «elfet» (лебідь, буквально «білий птах»). Очевидно, що слово «ельф» є ближчим до первинного «альбос, альфос», ніж сучасне українське «лебідь» і навіть праслов'янське «елбедь».
6. Що нас цікавить в ельфах
Щоб зрозуміти ельфів, треба стати ельфами. В ельфах нас цікавить те, що ми можемо використати для власного розвитку: мислення, звичаї, організація, релігія, естетика, музика, література. В процесі пошуку інформації нас повинно цікавити все, що стосується лебедів, варни Ганса та інших безсмертних. Так, наприклад, крізь століття до нас дійшли відомості, що кожного року Аполлон повертався на свою батьківщину Гіперборію (Україну часів Трипілля і навіть пізніше) у супроводі лебедів (ця історія трансформувалась у передання, що Аполлон подорожував на колісниці, запряженій лебедями).
Може виникати питання: що роблять ельфи у світі людей?
Можемо лише припустити, що завданням ельфів є підтримання загальної рівноваги і допомога аріям долучитися до спільноти ельфів. Нагадаємо, що організація (варна) ельфів називається Лебідь (або Либідь, на санскриті – Ганса), а її символом є герб ЛЕБІДЬ. Прапор постіндустріальної української держави – це ельфійський прапор.
7. Кіноадаптація літературних творів Толкіна
Завдяки кінематографу ми маємо можливість побачити, якими могли уявляли своїх героїв автори книг. Пітер Джексон – режисер фільмів «Володар перснів» та «Гобіт» – показав нам світ Середзем’я у всій його красі.
Чим для нас цікаві фільми Джексона?
Окрім суто пригодницьких та емоційних картин, які ми споглядаємо у фентезі стрічках, під час їх створення команда опрацьовує багато джерел, а також автори фільмів отримують інформацію з духовного світу. Тому черговий раз передивляючись ці неймовірні фільми, порівняйте ельфів та їх поведінку з людською. Зверніть увагу на те, чим ельфи відрізняються від людей. Тут буде підказка, чому ельфи не вмирають.
Ось що я виділив після перегляду фільмів на основі романів Толкіна:
Можна знайти й багато інших подібних моментів, які відрізняють ельфів від людей. На перший погляд, вони здаються дріб’язковими, але ці звички є характерними для універсальних людей зі світу Толкіна. Крім того, важливо зазначити, що попри світлосяйність та зв'язок із внутрішнім богом, ельфи переважно зображаються як воїни, які завжди готові дати відсіч злу.
8. Визначні постаті та герої: ельфи та боголюди
Щодо людей четвертого рівня розвитку (ельфів), то про них мало що відомо, адже вони намагаються не привертати до себе уваги. Проте якщо поставити перед собою таку мету, то їхні сліди можна виявити. Перш за все варто сказати, що ймовірно, ельфами стали всі учні Ісуса Хреста, які залишилися з ним після його воскресіння (тобто лише Іуда не став ельфом).
Щодо міфології. Безсмертними вважаються Аполлон і Зіусудра (він же Ной). Безсмертними вважались олімпійські боги.
Так, до ельфів відносимо Абаріса Гіперборійського – скіфського мудреця, жреця Аполлона Гіперборійського, учителя Піфагора. Схоже, що Піфагор також став ельфом.
А ось, наприклад, двоє біологічно безсмертних героїв – Геракл і Ахіллес:
Геракл, син Зевса і Алкмени, став відомим завдяки своїм численним подвигам. Після виконання дванадцяти надскладних завдань він отримав безсмертя. Його божественне походження і героїчні вчинки дозволили йому приєднатися до безсмертних богів.
Ахіллес, герой Троянської війни, також був біологічно безсмертним. За легендою, його мати Фетіда намагалася зробити його безсмертним, занурюючи в річку Стікс. Проте через те, що п'ята, за яку вона його тримала, залишилася сухою, Ахіллес став уразливим лише в цій частині тіла. До речі, в Ахіллеса були безсмертні коні: Балій і Ксанф.
Ельфійками також були німфи.
9. Мамай – український образ триплекса, спаса
Образ Козака Мамая з давніх давен прикрашав хати українських родин. Його вшановували в наших сім’ях як збірний портрет козака, який завжди готовий захищати нашу землю. При цьому його сакральний сенс значно глибший. Є припущення, що образ Козака Мамая своїм корінням сягає в часи доби Трипілля. Схоже, що він починався як образ Купала-Гермеса-Аполлона-Ноя – батька-засновника Арійської раси.
10. Джон Толкін та ельфи Середзем’я
Звідки ж вона, ця уява, що створила Середзем'я і населила його ельфами, орками і гобітами? Де джерело видінь, що осявали життя скромного вченого? І чому ці видіння так вразили уми і збіглися з прагненнями незліченних читачів з усього світу? Сам Толкін сказав би, що відповісти на ці запитання неможливо.
(Г. Карпентер)
У Вікіпедії знаходимо таке означення ельфів Джона Толкіна: «Образ ельфів займає особливе місце у творчості Толкіна. Історії про них він створював більшу частину свого життя, і в жоден інший народ, якими він населив Середзем'я, він не вклав стільки творчої енергії та любові. Толкін не переносив розпочату Шекспіром та властиву Вікторіанській епосі тенденцію зображати ельфів як крихітних крилатих істот і звертався до споконвічної традиції, що походить із середньовічних джерел, у яких ельфи постають могутніми надприродними створіннями, що не поступаються у зрості людям». Цю думку підтверджує біографія Толкіна, що її написав Гамфрі Карпентер (1946–2005).
Перший твір Толкіна, який знайомить нас із ельфами Середзем’я – це «Гобіт», який був опублікований 21 вересня 1937 року. Він отримав схвальні відгуки критиків, а видавництво «Джордж Аллен і Анвін» запропонувало автору, зважаючи на популярність серед читачів, написати продовження історії про пригоди гобіта Більбо. Толкін того ж року взявся за роботу, однак написання «Володаря перснів» зайняло в нього 12 років. Від року початку створення неперевершеної саги до публікації книги пройшло цілих 17 років. Перший надрукований примірник книги про «Братство персня» побачив світ у 1954 році.
Виникає цілком закономірне запитання: чому Толкін почав цікавитися ельфами? Що є джерелом його натхнення? Вперше він торкається ельфійської тематики у 1910 році у вірші «Сонячний ліс». Можливо, мотивуючим фактором стали відвідини цього ж року театральної постановки «Пітер Пен» англійського автора Дж. М. Баррі. Також пристрасть до ельфійської теми укріпили у Толкіна твори католицького поета-містика Френсіса Томпсона, спеціалістом по творчості якого став Джон Рональд Руел.
Підготовка Толкіна до написання «Володаря перснів» була фундаментальною. Він приділяв велику увагу навіть дрібним деталям у своїх творах. Так, він тратив багато часу на створення мов для героїв свого уявного світу. Як розповідає Г. Карпентер, в його кабінеті «полиці забиті словниками, книжками з етимології, з філології та виданнями текстів багатьма мовами – найбільше давньоанглійських, середньоанглійських і давньоісландських... до підвіконня прибита кнопками карта вигаданого ним «Середзем'я». Ви можете сказати, в цьому нема нічого дивного, адже Толкін за професією викладав вивчення мов у навчальних закладах, де працював, і це була його робоча література. Але справа в тому, що на основі існуючих реальних мов він створював вигадані мови для народів Середзем'я, витрачаючи на це багато часу.
І хоча світ Середзем’я був цілком казковим, «Толкін: говорить про свою книжку так, немов це не його власний твір, а хроніка реальних подій; таке враження, що він сприймає себе не як автора, який зробив малозначну помилку, яку треба або ліквідувати, або якось пояснити, а як історика, якому належить пролити світло на темне місце в історичному документі».
Карпентер при розмові з Толкіном звернув увагу на таку цікаву деталь: «З боку Толкін – вилитий оксфордський «дон», неуважний професор, якими їх зображують у комедіях. Але насправді він зовсім не такий! Радше схоже, ніби якийсь невідомий дух прикинувся літнім оксфордським професором. Тіло може ходити тісною кімнаткою в передмісті Оксфорда, але думка – далеко звідси, блукає рівнинами й горами Середзем'я».
Якщо коротко говорити про самого Джона Рональда Руела Толкіна (John Ronald Reuel Tolkien), то він народився в Південній Африці, куди переїхали його батьки у зв’язку з місцем роботи тата. З раннього дитинства мати помітила в нього особливу схильність до вивчення мов. В подальшому саме філологія та лінгвістика стали основним видом його зайнятості. Дитинство разом із братом він в більшості проводив у сільській місцевості Англії, спогади про що так яскраво змальовані в картинах Ширу – домівки гобітів.
Повертаючись до творчості Толкіна, Карпентер пише: «Створюючи «Сильмариліон», Толкін вірив, що в певному сенсі пише правду. Ні, він не припускав, що описані ним народи - «ельфи», «гноми» і злісні «орки» - справді колись ходили землею і робили все те, що він описував. Але він відчував – чи сподівався, – що його повісті якимось чином втілюють глибоку істину...
То що ж він мав на увазі, вважаючи «Сильмариліон» істинним?
Про «Володаря перснів» Толкін казав так:
10.1. Рівендел у «Гобіті»
«Його [Елронда] дім був просто чудовий. Чи ти хочеш їсти, чи спати, чи попрацювати, чи послухати історії, чи поспівати, чи посидіти та помріяти любенько, чи й змішати всі ті заняття в одну приємну суміш – будь ласка, роби що хочеш. Лихі речі просто не потрапляли в ту долину».
10.2. Ельфи у «Володарі перснів»
Вперше герої трилогії зустрілися з ельфами в лісі. Ми не будемо переказувати повністю фрагменти, де описуються ельфи. Лише деякі з них для більшої наочності. «Вони не мали ні ліхтарів, ані смолоскипів, але довкола них повітря сяяло само по собі, так, ніби мав зійти місяць... Плащ вершника, з відкинутим каптуром, майорів по вітру, розліталося блискуче золоте волосся. Фродо здалося, що променисте сяйво б'є від лиця та одягу вершника...»
Ельфи не потребують чужої компанії. Вони залишаються непомітними, при цьому, спостерігаючи за гобітами чи людьми (можемо сказати, що ті, хто освітлює сцену, завжди знаходиться в тіні). Зазвичай веселі і в хорошому настрої. Часто співають.
Їхня їжа – хліб, плоди, духмяний напій (хоча, як ми вже згадували, Толкін помилявся, що ельфи вживають вино. Ті, хто відкрив енергетику внутрішнього бога, не можуть вбивати своє тіло наркотиком, яким є алкоголь).
Цікаво буде познайомитись з описом декого із героїв-ельфів саги Толкіна (До саги ми відносимо усі чотири книги – три книги "Володар перснів" і "Гобіт" як, по суті, її початок. Хоча першочергово це була окрема книга, це уже потім Толкін вніс деякі правки в неї, щоб можна було розвинути тему знайденого персня у продовженні).
Глорфіндель
Глорфіндель – славетніший із Першонаджених, витязь з роду ельфійських володарів... Глорфіндель був високий та стрункий; волосся його блищало золотом, обличчя, прекрасне й юне, пашіло відвагою й радістю. Уважні очі сяяли, голос звучав співуче; все свідчило про мудрість душі та тілесну міць.
Елронд
На зовнішності Елронда вік не позначався, але його обличчя, ні старе, ні молоде, зберігало відбиток багатьох пережитих бід і радощів. Його темне волосся прикрашав срібний обруч, сірі очі були мов ясний вечір, просвічений зоряним сяйвом. Він мав поважний вигляд короля, що пам'ятає багато зим, і водночас бадьорий, як воїн у самому розквіті літ.
Арвен
Чи молода вона була? І так, і ні. її темних кіс не торкнувся іній, білі руки й ясне обличчя були бездоганно гладенькими, а сірі очі, наче безхмарне вечірнє небо, випромінювали чисте світло; але вона була по-королівському велична, а погляд промовляв про знання, яке дають лише довгі роки. Голову її вінчала шапочка зі срібного мережива, оздобленого дрібними самоцвітами, але широку сіру сукню прикрашав лише пояс із срібного листя. Такою постала перед Фродо та, яку доводилося бачити лише небагатьом смертним, – Арвен, дочка Елронда, прозвана Андоміель, бо була вона вечірньою зіркою свого народу.
Келеборн і Галадріель
Келеборн та Галадріель. Вони підвелися, щоб привітати гостей, як то за звичаєм чинять усі ельфи, навіть королівського роду. Обоє вони відзначалися однаково високим зростом; обоє були прегарні з обличчя і дуже поважні. Шати їхні були білі, мов сніг. Волосся Володарки було темно-золотого відтінку, а в Келеборна – сріблясте, довге та блискуче. Вони здавалися молодими; тільки очі свідчили, як довго вже вони живуть на світі – очі, що сяяли гостро, мов сталь у зорянім світлі, глибокі, мов бездонні колодязі пам'яті.
Леголас
Легконогий, красивий, стрункий. Робить тільки те, що вважає за потрібне. Легко пересувався по снігу, коли герої спускалися з Карадрасу (по суті, проявив сідгу левідації). Позитивно дивився на події, як і всі ельфи.
11. Висновки
1. Уявлення про ельфів залежить від рівня розвитку людини. Для одних вони є людьми четвертого рівня розвитку, які досягли єдності зі своїм внутрішнім богом, частинкою Бога-Творця Всесвіту, отримали доступ до невичерпного джерела енергії, осягнули режим керованої молодості, завдяки чому можуть жити скільки забажають. Для інших – це казкові істоти, створені уявою письменників, в основному із жанру фентезі.
2. Найдостовірнішим джерелом інформації про перетворення на ельфа є Євангеліє. Саме «Добре Знання» розповідає нам про школу ельфів, створену Ісусом Хрестом, яка забезпечувала здійснення палінгенезії.
3. Джон Р. Р. Толкін зумів розвіяти сучасне спотворене уявлення про ельфів, де часто вони виступають як низькорослі потвори. В його творах ельфи – це люди, які не вмирають; красиві, розумні, добрі та світлосяйні.
4. Відомості про ельфів ми знаходимо в міфології різних країн, в першу чергу – в німецько-скандинавському, ірландському та кельтському епосах.
5. Ельфи Толкіна – це ідеалізовані персонажі, які є зразком для наслідування. Кіноадаптацію двох його найзнаменитіших творів здійснив разом зі своєю командою режисер Пітер Джексон. Саме його фільми дозволяють нам наблизитись до того, якими уявляв собі ельфів Толкін.
6. Козак Мамай – образ триплекса, який шанують українці протягом багатьох століть. В український традиції слово «спасіння» є синонімом слова «палінгенезія».
7. Читаючи про ельфів, ми формуємо ельфійську свідомість, адже подібне притягується до подібного.
Радіймо, ельфи!
Здійснення палінгенезії!
Зверніть увагу
Кокон для надлюдини, або Палінгенетичний реактор Ісуса Хреста (+аудіо)