Чого хоче Байден – напівперемоги чи напівпоразки? 2024 рік буде визначальним

Але, поки що в думках і словах. Лише наприкінці другого року війни в Україні з'явилася надія, що союзники України почали усвідомлювати всю серйозність загроз для світопорядку, що виходять з осі зла, що сформувалася Китаєм, Росією, Північною Кореєю, Іраном та їхніх маріонеток, пише азербайджанське видання vesti.az.

Авторка статті Міра Гасанова зауважує, що вторгнення в Україну було лише приводом для оголошення війни Заходу: ультиматум «збирати манатки» і відповзати до кордонів 1997 року був висунутий блоку НАТО.

На Заході вже є політичні експерти, які вказують політикам на злочинну помилковість їхньої політики «півмір» у вигляді санкцій та порційних постачань військової допомоги Україні й «напівпоразки» Росії або «напівперемоги» України.

Зрештою, ми почули ці доленосні слова – «Росія має бути розгромлена, як Німеччина у 1945 році». Їх в інтерв'ю DW днями озвучив Ніколас Тензер із Центру аналізу європейської політики:

«Або ми виграємо, або програємо. Під «ми» я маю на увазі не лише Україну, бо війна вже йде, і ця війна не лише України. Результат цієї війни визначить долю наступних десятиліть», – сказав французький експерт Тензер, представник країни, президент якої в перший рік війни невпинно вимолював у Путіна «милості» для України. У той час, як і в Україні, і в інших республіках пострадянського простору, які Кремль все ще вважає своїм «заднім двором», і в Прибалтиці, і в Східній Європі очікували на внесення коректив до «політики стримування» Росії та переосмислення існуючих загроз миру.

Питання – а чому Росія не зустрічає відсіч, чому по російських військових цілях на її території не можна завдавати ударів, чому над Кремлем не можна підняти прапор перемоги – залишалися без відповіді.

На них спробував відповісти оглядач Домінік Лоусон із The Sunday Times у статті під назвою «Чи дійсно Джо Байден хоче, щоб Україна перемогла?», написаною слідами своєї поїздки до України минулого місяця.

Він нагадує про те, що в момент вторгнення Путіна «у Вашингтоні (та й взагалі майже в усьому світі) вважали, що опір марний. І американці, і британці запропонували Зеленському притулок».

Боріс Джонсон, у той час прем'єр-міністр Великобританії, поставляючи зброю, яка найбільше підходить для партизанського опору наступаючим російським танкам, згадував, як помічник канцлера Німеччини Олафа Шольца сказав йому: «Якщо це [російська анексія України] має статися, то найкраще, щоб це сталося швидко».

Натхненні запеклим опором українців та їхньою злагодженістю в національній обороні, що змусило путінські війська відступити з околиць Києва, завдавши сотень тисяч втрат російської армії, американці та європейці щедро обдарували українські збройні сили.

Захід справді втрутився, причому в безпрецедентних масштабах, попри попередження Путіна перед початком «спеціальної військової операції». Путін тоді казав: "Той, хто спробує нам перешкодити... повинен знати, що відповідь Росії буде негайною і призведе до таких наслідків, яких ви ніколи не відчували у своїй історії". І додав, що «Росія сьогодні є однією з найпотужніших ядерних держав».

Лоусон робить висновок: занепокоєння Вашингтона тим, що Путін може стати ядерним, є однією з причин, через яку він постійно відмовляється надати Києву зброю далекого радіусу дії, що дало б найкращі шанси перехопити лінії військових поставок росіян. Це стосується не лише ракетних систем, які б дозволили Україні завдати удару по військових базах у самій Росії; Вашингтон також відмовляється постачати зброю, яка б дозволила Києву рознести на тріски Керченський міст, який з 2018 року пов'язує Росію з Кримом.

У цьому ж самому автор звинувачує й Німеччину, яка відмовляється постачати Києву свої ракети «Таурус», і цитує колишнього голову комітету із закордонних справ Бундестагу Норберта Ретгена:

"Справжня, вельми цинічна причина відмови від постачання цієї зброї полягає в тому, що вона є надзвичайно ефективною, і Шольц побоюється, що успішне застосування цієї зброї може спровокувати російську ескалацію".

При цьому він наводить Байдену і Шольцу як приклад послідовну, спадкоємну політику прем'єр-міністрів Великобританії щодо відмови від тези «Росія не повинна перемогти, Україна не повинна програти», якої вони усе ще дотримуються:

«У цьому контексті, а також враховуючи законодавчий параліч з приводу подальшої підтримки України у Вашингтоні та ЄС, візит Британського прем'єра до Києва у п'ятницю та обіцянка суттєвої подальшої військової допомоги мали послужити свого роду прикладом. Так само за [прем'єрства] Ріші Сунака Великобританія першою з союзників України відправила основні бойові танки, першою відправила ракети далекого радіусу дії (Storm Shadow) і першою почала навчати українських пілотів винищувачів. Він також, на відміну від Байдена та Шольца, прямо заявив про необхідність перемоги України».

Лоусон не забув нагадати: британці, як і американці, мають особливі зобов'язання перед Україною як країни, які підписали Будапештський меморандум, який у 1994 році надав гарантії територіальної цілісності України в обмін на згоду Києва здати ядерну зброю, що дісталася йому у спадок від Радянського союзу. І розкритикував багаторічну стратегію Вашингтона щодо збереження після розпаду СРСР за Москвою статусу наддержави: згадав і каяття Білла Клінтона у зв'язку з цим, і про те, як у серпні 1991 року Джордж Буш у Києві не підтримав «незалежність» від Москви.

Завершується стаття висновком: і сьогодні у Вашингтоні негласно побоюються, що поразка Путіна в Україні спричинить хаотичний розпад російської держави.

Президенту Байдену як керівнику наймогутнішої країни у світі давно настав час проявити волю і рішучість, йдеться у статті. Два роки «утримання», якого американські лідери дотримувалися, перш ніж вступати у дві світові війни в XX столітті, закінчуються. Ось уже й Бундесвер, за даними німецького видання Bild, розробив сценарій конфлікту Росії та НАТО – дня Х, а в міністерстві оборони Німеччини підтвердили, що розглядають різні сценарії. Вони вже отримали згоду Польщі щодо розміщення німецьких військ на своїй території, щоб посилити східний фланг НАТО, як вони це зробили у Литві. А нейтральна Швеція, яка не воювала 210 років, закликала своїх громадян готуватися до війни.

Настав час відібрати в Росії монополію застосування сили та закликати світ до правопорядку. Перший удар західної коаліції, провідними силами якої є США та Великобританія, на початку року взяли на себе іранські проксі – хусити з Ємену, які оголосили піратську війну міжнародному судноплавству у Червоному морі. Якими будуть наступні рішення світлих голів світового уряду, можна лише припустити. Але однозначно одне: паліативна допомога пацієнтові не допомагає, потрібний скальпель!