Він був арійським воїном, музикантом і поетом. Надзвичайна енергія і блискуча обдарованість Давида подарували Ізраїлеві безприкладну епоху тривалого миру і процвітання, так що його правління, при всіх кривавих подіях, ретроспективно розглядалося як праобраз і передвісник обіцяного Богом майбутнього Золотого віку.
Давид (Мікеланджело, мармур, 1501–1504. Флоренція). 1) Ортодоксальні іудеї були шоковані, коли виявили, що Давид необрізаний. 2) Згідно з архаїчною традицією, гальські-кельтські воїни йшли в бій повністю оголеними для входження у змінений стан свідомості
Згідно з біблійними текстами, Давид народився в 1085 році до н. е. у Вифлеємі — містечку на північних кордонах Іудеї. Він був молодшим із восьми синів Єссея, який належав до племені Іуди. Про Давида відомо, що “він був вельми гарної зовнішності, мав біляве волосся, відрізнявся швидкістю бігу і міцністю м’язів” (Архимандрит Никифор. Иллюстрированная полная популярная библейская энциклопедия. – М.: Астрель, 2000. — С. 158). “Порівняно з Саулом Давид був меншого зросту, білявим, гарним обличчям, статечним і фізично сильним, з привабливою вдачею” (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб.: 1999. — С. 189).
Як у чорноволосих євреїв-семітів міг народитися білявий син? Про Давидову матір відомо лише, що вона не була єврейкою (Костів Костянтин. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. — К.: Україна, 1995. — С. 100).
Оскільки гени (точніше, алелі) чорного волосся є домінантними щодо “світловолосих генів”, то найбільш можливими є два варіанти:
1) мати Давида була світловолосою (належала до арійської раси) або, принаймні, була носієм рецесивних “білих генів”, а Єссей не був чистим семітом, тобто також мав рецесивні “білі гени”;
2) мати Давида була носієм “білих генів”, а його біологічним батьком був не Єссей, а якийсь арієць або, принаймні, носій “білих генів”.
Друга версія є правдоподібнішою, оскільки відомо, що:
1) Єссей одружився з матір’ю Давида уже на старості: “І цей чоловік (Єссей) за Саулових днів був старий, увійшов у літа” (1 книга Самуїлова, 17.12);
2) матір Давида була законною дружиною Єссея, проте Давид визнає, що “я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя” (Псалом 50.7);
3) незважаючи на релігійну заборону міжрасового змішування, видатні євреї іноді одружувались на красивих білих дівчатах филистимлян. Навіть “зразково-показовий” Самсон, який десь 20 років був суддею Ізраїлю і непримиренним ворогом филистимлян, двічі одружувався саме на филистимлянках. У будь-якому разі, євреї і филистимляни перебували у тісному контакті.
Звідси напрошується висновок, що батьками Давида могли бути арійці, скоріше всього филистимляни (південні галли). Галли в основному були русявими.
Версія про арійське походження Давида підкріплюється такими відомостями.
1) Давид, на відміну від своїх семи старших братів-семітів, мав особливе музичне обдарування. Відомо, що арійські народи мали найрозвиненішу музичну культуру (прикладом може бути пісенність українців).
2) Давид був талановитим воїном, а филистимляни були професійними вояками, на відміну від “народного ополчення” євреїв.
3) Давид тривалий час користувався військовою підтримкою филистимлян і завдяки їй правив спочатку містом Циклаг (Секелаг), а згодом і всією Іудеєю як їхній васал (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ.— М.: ТЕРРА, 1998.— С. 88—89). Пізніше в столиці Іудеї Хевроні він був помазаний на царя Іудейського.
4) Улюбленою і останньою жінкою Давида була євусеянка (тобто арійка) Вірсавія (Ярусавія, «жінка з Яруса», тобто з Ярусалима), колишня дружина хіттеянина Урія (Юрія). Художники зазвичай зображають Вірсавію з ясними золотистими кучерями, що спадають на плечі досконалої форми, з виключно вродливими рисами обличчя і ніжною шкірою (Дин Эдит. Все женщины Библии: Пер. с англ. — М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. — С. 145). Сина Вірсавії — Соломона, не найстаршого, але найулюбленішого свого сина Давид призначив своїм наступником.
5) “Найнадійнішими силами були у Давида зовсім не євреї, а охоронці з чужинських найманців — керетяни і пелетяни” (Джонсон Пол. Історія євреїв. — К.: Альтернативи, 2000. — С. 68), тобто филистимляни. На іудеїв Давид не покладався.
Захоплення Давидом Єрусалима (Євуса, Аріїла, Яруса) поклало кінець його дружнім стосункам з филистимлянами. Звернемо увагу, що до захоплення цього міста “залучені були тільки цар та його люди — професійне царське військо, без племінних ополчень, — щоб Давид із певністю міг заявити, що він сам, особисто (тобто без євреїв) здобув Єрусалим. ...Він не вирізав єрусалимлян і не прогнав їх геть. Навпаки: він ніби хотів зробити з них своїх особистих вірних прибічників” (Джонсон Пол. С. 71). З цього часу Давид, професійний воїн, талановитий полководець і дипломат, почав проводити цілком самостійну політику. Перші два десятиліття його правління пройшли у завойовницьких війнах і привели до небувалого раніше розширення території держави. “Перший і єдиний раз в історії Ізраїль став головною політичною силою, цілісною близькосхідною імперією” (Джонсон Пол. С. 94). Столицю своєї держави Давид переніс з юдейського Геброна в євусейський (арійський) Ярусалим і зробив його політичним та релігійним центром імперії.
У це своє місто він переніс на постійне, фіксоване перебування Ковчег Заповіту, що цілком відповідало традиціям землеробського Ханаану, але суперечило фундаментальному єврейському принципу про неприв’язаність Бога до певної території.
Перенесення було здійснено в чисто ханаанських традиціях, з веселими піснями і енергійними танцями. Сам Давид, оголений по пояс, “танцював перед Господом зо всієї сили”, “танцював та скакав перед Господнім лицем” (Друга книга Самуїлова, 6.14-15). Що ж це за такий енергійний танець зі стрибками зо всієї сили, який виконувався воїном-царем в оголеному по пояс вигляді? Очевидно, що це був бойовий арійський танець, на зразок гопака, в якому багато високих стрибків.
Усе, що відбувалося у цей час в Ярусалимі, було незвичним для євреїв і суперечило їхнім традиціям. Здивована Мелхола — перша дружина Давида, дочка колишнього юдейського царя Саула, не стрималась і гостро висловила свій осуд. Давид же їй відповів зі спокоєм і гідністю: “Перед лицем Господа, що вибрав мене над твого батька та над весь дім його і наказав мені бути володарем над Господнім народом, над Ізраїлем, — буду танцювати перед Господнім лицем!” (2 Сам, 6.21).
Чому Давид став поводитися по-іншому настільки, що викликав здивування та осуд Мелхоли, і напевно, багатьох інших євреїв? Тому що він вже досягнув свого, він став царем. Часи загравання як з филистимлянськими феодалами, так і з євреями відходили у минуле, тепер Давид чимраз більше міг бути самим собою — арійським воїном-кшатрієм. Як констатує М. Грант, “«скакання і танці перед Господом» під музичний супровід, засуджені його дружиною Мелхолою (засмученої падінням дому Саула) як безглузді і негідні, були ритуалом, що безпосередньо випливав з релігійної практики ханаанців” (Грант Майкл. С. 96). Додамо, що це також відповідало традиціям галів — попередників скіфів, сарматів, русів і козаків.
Новації Давида зачепили й релігійну сферу. “Державна релігія, яку очолив Давид, була зовсім не чистим яхвізмом, але змішанням яхвізму і ханаанського культу”(Грант Майкл. С. 96). Про наявність яхвізму пишуть іудейські релігійні тексти, про ханаанський культ свідчить історія та археологія. Можливо, що яхвізмом там взагалі й не пахло.
В історії Ізраїлю почалася нова епоха. На зміну психічно неврівноваженому, похмурому і “одержимому злими духами” Саулові прийшов здоровий, енергійний і життєрадісний Давид. Зміну династій проголосив від Божого імені соратник Давида — пророк Натан (Натан, Нафан — це арійське ім’я. Натаном також називався один із синів Давида й Вірсавії ). Він урочисто повідомив, що заповіт з Богом був обіцянкою, даною не лише самому Давидові, а й його синові Соломону і всьому його роду на всі грядущі часи: “Я буду йому за Батька, а він буде мені за Сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів. Та милість моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого я відкинув перед тобою. І буде певний твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!”(2 Сам, 7.14-17).
Цей заповіт з Давидом було проголошено від імені Господа. З самої стилістики заповіту очевидно, що йдеться про люблячого Бога-Отця, Творця Всесвіту, і аж ніяк не про Ієгову — суворого, ревнивого і непізнаваного родоплемінного єврейського божества.
Свою імперію Давив назвав словом «Ізраїль». На думку Майкла Гранта, “первинне значення цього слова втрачене” (Грант Майкл. С. 42), тобто єврейська етимологія слова Ізраїль невідома. Це наводить на думку, що розгадку цієї назви треба шукати не в семітських, а в арійських мовах. Тоді Ізраїль — це “із-ра-їль”, тобто “від сонячного Бога” (порівняйте з укр. “іскра” — “від сонця” або “Іскаріот” — “із Каріота”) або, можливо, “іскра Божа”. Це ханаанське, тобто арійське слово. Відомо, що у формі «Is-ra-il» воно присутнє в ханаанських текстах середини 3 тис. до н. е. (Мифы народов мира. М.: «Советская энциклопедия», 1980—2000. Т. 1. С. 488), тобто за тисячоліття до появи в тих краях євреїв. Іудейська версія, що «Ізраїль» означає «богоборець» («противник Бога», арамейською «сатана») є безглуздою, оскільки жоден політик не назве свою державу словом, що нагадує прокляття. В давнину не гірше нас розуміли, що «як назовеш корабель, так він і попливе».
Надзвичайна енергія і блискуча обдарованість Давида подарували Ізраїлеві безприкладну епоху тривалого миру і процвітання, так що його правління, при всіх кривавих подіях, ретроспективно розглядалося як праобраз і передвісник обіцяного Богом майбутнього Золотого віку.
Одним з багатьох його чудових обдарувань, яке Давид поширив у своїй державі, була пристрасна любов до музики, що брала початок у глибинній ханаанській (арійській) традиції. Особливу славу у наступних поколінь Давид заслужив саме як співак і творець релігійної поезії.
На завершення варто додати, що майже всі відомості про Давида походять з іудейських писань. Проте відомо, як вони створювалися. Початок поклав священик Єзекиїль, якого вважають "батьком іудаїзму", та його школа. Перебуваючи депортованим у Вавилоні в кінці 6 ст. до н. е., Єзекиїль отримав доступ до давніх шумерських джерел. Привласнивши описані в них сюжети і розбавивши їх власними родоплемінними переказами, він нашвидкуруч зліпив «славну історію богообраного народу».
Сьогодні цей суперечливий плагіат виглядає очевидним блефом, хуцпою. Наприклад, достеменно відомо, що іудеї ніколи не були в Єгипетському полоні, а історія про народження Мойсея майже дослівно передерта з історії про народження сумерського Саргона, що жив тисячоліттям раніше.
Свого часу цю тему зачепив Іван Франко в дослідженні «Сотворення світу», зробленому в кінці 1904 року. А ось що про все це написав сучасний єврейський письменник і наукознавець Айзек Азімов (Isaac Asimov):
«Під керівництвом Єзекиїля вчені люди з єврейських вигнанців (книжники) почали перекладати єврейські легенди та історичні спогади в письмову форму відповідно до тієї схеми історії, яка, на думку Єзекиїля й інших впливових людей, була правильною. Так народилися у своїй нинішній формі ранні книги Біблії... Перелік десяти допотопних патріархів і сам Потоп прийшли, ймовірно, прямо з древніх сумерських записів, збережених вавілонськими жрецями до днів Навуходоносора... Всі ці легенди євреї привласнили собі. Вони узяли вавілонський календар і теж його привласнили...
В історії, як ми її маємо тепер в Книзі Буття, говориться, що Авраам і його сім’я прибули в Харран з Ура халдеїв. Можливо, ця легенда відображає фактичну еміграцію з Сумера до Ханаану. Але можливо також, що книжники, які полірували і редагували єврейські легенди, не могли втриматися від того, аби продовжити своє походження аж до початку величної вавілонської цивілізації і дорівнятися в походженні й давнині зі своїми завойовниками.» (Азимов А. «Ближний Восток. История десяти тысячелетий». – М., Центрполиграф, 2006).
Тому найвірогідніше, що Давид від народження був галлом-филистимлянином, вихованим в арійській культурі і звичаях, тому филистимляни і сприймали його за свого. Після досягнення зрілості він почав вести свою гру і започаткував «власний проект». Неймовірна історія про те, що він був восьмим сином пристарілого єврея, – це одна з багатьох спроб «дорівнятися в походженні й давнині зі своїми завойовниками».
Радіймо, друзі! Ми продовжуємо успішні дослідження Доброї Новини та Великого Переходу, а також розвиток відповідного софту. Нарешті розпочали перехід НО з застарілої платформи Drupal-7 на сучасну...
Цар Давид танцював гопак
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Він був арійським воїном, музикантом і поетом. Надзвичайна енергія і блискуча обдарованість Давида подарували Ізраїлеві безприкладну епоху тривалого миру і процвітання, так що його правління, при всіх кривавих подіях, ретроспективно розглядалося як праобраз і передвісник обіцяного Богом майбутнього Золотого віку.
michelangelosdavid.jpg
Згідно з біблійними текстами, Давид народився в 1085 році до н. е. у Вифлеємі — містечку на північних кордонах Іудеї. Він був молодшим із восьми синів Єссея, який належав до племені Іуди. Про Давида відомо, що “він був вельми гарної зовнішності, мав біляве волосся, відрізнявся швидкістю бігу і міцністю м’язів” (Архимандрит Никифор. Иллюстрированная полная популярная библейская энциклопедия. – М.: Астрель, 2000. — С. 158). “Порівняно з Саулом Давид був меншого зросту, білявим, гарним обличчям, статечним і фізично сильним, з привабливою вдачею” (Геллей Генри. Библейский справочник. — СПб.: 1999. — С. 189).
Як у чорноволосих євреїв-семітів міг народитися білявий син? Про Давидову матір відомо лише, що вона не була єврейкою (Костів Костянтин. Словник-довідник біблійних осіб, племен і народів. — К.: Україна, 1995. — С. 100).
Оскільки гени (точніше, алелі) чорного волосся є домінантними щодо “світловолосих генів”, то найбільш можливими є два варіанти:
1) мати Давида була світловолосою (належала до арійської раси) або, принаймні, була носієм рецесивних “білих генів”, а Єссей не був чистим семітом, тобто також мав рецесивні “білі гени”;
2) мати Давида була носієм “білих генів”, а його біологічним батьком був не Єссей, а якийсь арієць або, принаймні, носій “білих генів”.
Друга версія є правдоподібнішою, оскільки відомо, що:
1) Єссей одружився з матір’ю Давида уже на старості: “І цей чоловік (Єссей) за Саулових днів був старий, увійшов у літа” (1 книга Самуїлова, 17.12);
2) матір Давида була законною дружиною Єссея, проте Давид визнає, що “я в беззаконні народжений і в гріху зачала мене мати моя” (Псалом 50.7);
3) незважаючи на релігійну заборону міжрасового змішування, видатні євреї іноді одружувались на красивих білих дівчатах филистимлян. Навіть “зразково-показовий” Самсон, який десь 20 років був суддею Ізраїлю і непримиренним ворогом филистимлян, двічі одружувався саме на филистимлянках. У будь-якому разі, євреї і филистимляни перебували у тісному контакті.
Звідси напрошується висновок, що батьками Давида могли бути арійці, скоріше всього филистимляни (південні галли). Галли в основному були русявими.
Версія про арійське походження Давида підкріплюється такими відомостями.
1) Давид, на відміну від своїх семи старших братів-семітів, мав особливе музичне обдарування. Відомо, що арійські народи мали найрозвиненішу музичну культуру (прикладом може бути пісенність українців).
2) Давид був талановитим воїном, а филистимляни були професійними вояками, на відміну від “народного ополчення” євреїв.
3) Давид тривалий час користувався військовою підтримкою филистимлян і завдяки їй правив спочатку містом Циклаг (Секелаг), а згодом і всією Іудеєю як їхній васал (Грант Майкл. История древнего Израиля / Пер. с англ.— М.: ТЕРРА, 1998.— С. 88—89). Пізніше в столиці Іудеї Хевроні він був помазаний на царя Іудейського.
4) Улюбленою і останньою жінкою Давида була євусеянка (тобто арійка) Вірсавія (Ярусавія, «жінка з Яруса», тобто з Ярусалима), колишня дружина хіттеянина Урія (Юрія). Художники зазвичай зображають Вірсавію з ясними золотистими кучерями, що спадають на плечі досконалої форми, з виключно вродливими рисами обличчя і ніжною шкірою (Дин Эдит. Все женщины Библии: Пер. с англ. — М.: КРОН-ПРЕСС, 1998. — С. 145). Сина Вірсавії — Соломона, не найстаршого, але найулюбленішого свого сина Давид призначив своїм наступником.
5) “Найнадійнішими силами були у Давида зовсім не євреї, а охоронці з чужинських найманців — керетяни і пелетяни” (Джонсон Пол. Історія євреїв. — К.: Альтернативи, 2000. — С. 68), тобто филистимляни. На іудеїв Давид не покладався.
Захоплення Давидом Єрусалима (Євуса, Аріїла, Яруса) поклало кінець його дружнім стосункам з филистимлянами. Звернемо увагу, що до захоплення цього міста “залучені були тільки цар та його люди — професійне царське військо, без племінних ополчень, — щоб Давид із певністю міг заявити, що він сам, особисто (тобто без євреїв) здобув Єрусалим. ...Він не вирізав єрусалимлян і не прогнав їх геть. Навпаки: він ніби хотів зробити з них своїх особистих вірних прибічників” (Джонсон Пол. С. 71). З цього часу Давид, професійний воїн, талановитий полководець і дипломат, почав проводити цілком самостійну політику. Перші два десятиліття його правління пройшли у завойовницьких війнах і привели до небувалого раніше розширення території держави. “Перший і єдиний раз в історії Ізраїль став головною політичною силою, цілісною близькосхідною імперією” (Джонсон Пол. С. 94). Столицю своєї держави Давид переніс з юдейського Геброна в євусейський (арійський) Ярусалим і зробив його політичним та релігійним центром імперії.
У це своє місто він переніс на постійне, фіксоване перебування Ковчег Заповіту, що цілком відповідало традиціям землеробського Ханаану, але суперечило фундаментальному єврейському принципу про неприв’язаність Бога до певної території.
Перенесення було здійснено в чисто ханаанських традиціях, з веселими піснями і енергійними танцями. Сам Давид, оголений по пояс, “танцював перед Господом зо всієї сили”, “танцював та скакав перед Господнім лицем” (Друга книга Самуїлова, 6.14-15). Що ж це за такий енергійний танець зі стрибками зо всієї сили, який виконувався воїном-царем в оголеному по пояс вигляді? Очевидно, що це був бойовий арійський танець, на зразок гопака, в якому багато високих стрибків.
Усе, що відбувалося у цей час в Ярусалимі, було незвичним для євреїв і суперечило їхнім традиціям. Здивована Мелхола — перша дружина Давида, дочка колишнього юдейського царя Саула, не стрималась і гостро висловила свій осуд. Давид же їй відповів зі спокоєм і гідністю: “Перед лицем Господа, що вибрав мене над твого батька та над весь дім його і наказав мені бути володарем над Господнім народом, над Ізраїлем, — буду танцювати перед Господнім лицем!” (2 Сам, 6.21).
Чому Давид став поводитися по-іншому настільки, що викликав здивування та осуд Мелхоли, і напевно, багатьох інших євреїв? Тому що він вже досягнув свого, він став царем. Часи загравання як з филистимлянськими феодалами, так і з євреями відходили у минуле, тепер Давид чимраз більше міг бути самим собою — арійським воїном-кшатрієм. Як констатує М. Грант, “«скакання і танці перед Господом» під музичний супровід, засуджені його дружиною Мелхолою (засмученої падінням дому Саула) як безглузді і негідні, були ритуалом, що безпосередньо випливав з релігійної практики ханаанців” (Грант Майкл. С. 96). Додамо, що це також відповідало традиціям галів — попередників скіфів, сарматів, русів і козаків.
Новації Давида зачепили й релігійну сферу. “Державна релігія, яку очолив Давид, була зовсім не чистим яхвізмом, але змішанням яхвізму і ханаанського культу”(Грант Майкл. С. 96). Про наявність яхвізму пишуть іудейські релігійні тексти, про ханаанський культ свідчить історія та археологія. Можливо, що яхвізмом там взагалі й не пахло.
В історії Ізраїлю почалася нова епоха. На зміну психічно неврівноваженому, похмурому і “одержимому злими духами” Саулові прийшов здоровий, енергійний і життєрадісний Давид. Зміну династій проголосив від Божого імені соратник Давида — пророк Натан (Натан, Нафан — це арійське ім’я. Натаном також називався один із синів Давида й Вірсавії ). Він урочисто повідомив, що заповіт з Богом був обіцянкою, даною не лише самому Давидові, а й його синові Соломону і всьому його роду на всі грядущі часи: “Я буду йому за Батька, а він буде мені за Сина. Коли він скривить дорогу свою, то Я покараю його людською палицею та поразами людських синів. Та милість моя не відхилиться від нього, як відхилив Я її від Саула, якого я відкинув перед тобою. І буде певний твій дім та царство твоє аж навіки перед тобою. Престол твій буде міцно стояти аж навіки!”(2 Сам, 7.14-17).
Цей заповіт з Давидом було проголошено від імені Господа. З самої стилістики заповіту очевидно, що йдеться про люблячого Бога-Отця, Творця Всесвіту, і аж ніяк не про Ієгову — суворого, ревнивого і непізнаваного родоплемінного єврейського божества.
Свою імперію Давив назвав словом «Ізраїль». На думку Майкла Гранта, “первинне значення цього слова втрачене” (Грант Майкл. С. 42), тобто єврейська етимологія слова Ізраїль невідома. Це наводить на думку, що розгадку цієї назви треба шукати не в семітських, а в арійських мовах. Тоді Ізраїль — це “із-ра-їль”, тобто “від сонячного Бога” (порівняйте з укр. “іскра” — “від сонця” або “Іскаріот” — “із Каріота”) або, можливо, “іскра Божа”. Це ханаанське, тобто арійське слово. Відомо, що у формі «Is-ra-il» воно присутнє в ханаанських текстах середини 3 тис. до н. е. (Мифы народов мира. М.: «Советская энциклопедия», 1980—2000. Т. 1. С. 488), тобто за тисячоліття до появи в тих краях євреїв. Іудейська версія, що «Ізраїль» означає «богоборець» («противник Бога», арамейською «сатана») є безглуздою, оскільки жоден політик не назве свою державу словом, що нагадує прокляття. В давнину не гірше нас розуміли, що «як назовеш корабель, так він і попливе».
Надзвичайна енергія і блискуча обдарованість Давида подарували Ізраїлеві безприкладну епоху тривалого миру і процвітання, так що його правління, при всіх кривавих подіях, ретроспективно розглядалося як праобраз і передвісник обіцяного Богом майбутнього Золотого віку.
Одним з багатьох його чудових обдарувань, яке Давид поширив у своїй державі, була пристрасна любов до музики, що брала початок у глибинній ханаанській (арійській) традиції. Особливу славу у наступних поколінь Давид заслужив саме як співак і творець релігійної поезії.
На завершення варто додати, що майже всі відомості про Давида походять з іудейських писань. Проте відомо, як вони створювалися. Початок поклав священик Єзекиїль, якого вважають "батьком іудаїзму", та його школа. Перебуваючи депортованим у Вавилоні в кінці 6 ст. до н. е., Єзекиїль отримав доступ до давніх шумерських джерел. Привласнивши описані в них сюжети і розбавивши їх власними родоплемінними переказами, він нашвидкуруч зліпив «славну історію богообраного народу».
Сьогодні цей суперечливий плагіат виглядає очевидним блефом, хуцпою. Наприклад, достеменно відомо, що іудеї ніколи не були в Єгипетському полоні, а історія про народження Мойсея майже дослівно передерта з історії про народження сумерського Саргона, що жив тисячоліттям раніше.
Свого часу цю тему зачепив Іван Франко в дослідженні «Сотворення світу», зробленому в кінці 1904 року. А ось що про все це написав сучасний єврейський письменник і наукознавець Айзек Азімов (Isaac Asimov):
«Під керівництвом Єзекиїля вчені люди з єврейських вигнанців (книжники) почали перекладати єврейські легенди та історичні спогади в письмову форму відповідно до тієї схеми історії, яка, на думку Єзекиїля й інших впливових людей, була правильною. Так народилися у своїй нинішній формі ранні книги Біблії... Перелік десяти допотопних патріархів і сам Потоп прийшли, ймовірно, прямо з древніх сумерських записів, збережених вавілонськими жрецями до днів Навуходоносора... Всі ці легенди євреї привласнили собі. Вони узяли вавілонський календар і теж його привласнили...
В історії, як ми її маємо тепер в Книзі Буття, говориться, що Авраам і його сім’я прибули в Харран з Ура халдеїв. Можливо, ця легенда відображає фактичну еміграцію з Сумера до Ханаану. Але можливо також, що книжники, які полірували і редагували єврейські легенди, не могли втриматися від того, аби продовжити своє походження аж до початку величної вавілонської цивілізації і дорівнятися в походженні й давнині зі своїми завойовниками.» (Азимов А. «Ближний Восток. История десяти тысячелетий». – М., Центрполиграф, 2006).
Тому найвірогідніше, що Давид від народження був галлом-филистимлянином, вихованим в арійській культурі і звичаях, тому филистимляни і сприймали його за свого. Після досягнення зрілості він почав вести свою гру і започаткував «власний проект». Неймовірна історія про те, що він був восьмим сином пристарілого єврея, – це одна з багатьох спроб «дорівнятися в походженні й давнині зі своїми завойовниками».
-----------------------
В тему:
Салимон, арійський цар Ізраїля
Галілея і хрестиянство: українські корені
Арії підтримують Ісуса — Найвеличнішого Українця!
Найбільший Українець
Послання кризовому людству
Підстави оновлення Арійського календаря
Пізнаємо реальну історію.
Зверніть увагу
Прошу активніше підтримати розвиток Народного Оглядача – перехід на Drupal-10 та систему самоорганізації «Демоси»