Крізь дорогі костюми і модні зачіски наших чиновників-туристів продовжує проглядати добре знайома фігура радянського номенклатурника, який вважав своїм правом безплатно користуватися всім, що є в країні.
Світова спортивна “сім’я” раніше поділялася на три табори. Перший – багаті країни з ринковою економікою, де на спорті заробляли гроші. Другий – СРСР і його сателіти, які розглядали спорт яз засіб пропаганди свого способу життя і не шкодували на нього грошей. Третій – бідні країни “третього світу”, які брали участь у змаганнях заради екзотики, масовості і світового єднання. За поодинокими винятками представники цих країн ніколи не показували високих результатів, оскільки гроші у спорт там ніхто не вкладав.
Із зникненням радянської імперії зник і спорт радянського зразка. Тепер уже ніхто в світі не доводить на спортивних аренах перевагу свого суспільного ладу. Країни із “другого табору” світового спорту або приєдналися до табору “багатих”, або повернулися до табору “бідних”. Куди ж потрапила Україна?
Відповідь на це запитання дають гроші, які громадяни України готові викласти за перегляд спортивних видовищ, серед іншого і олімпійських. Для наочності візьмімо сусідню Росію. На європейський футбольний чемпіонат у Португалію за власний рахунок (!) поїхало понад п’ять тисяч російських уболівальників. Звісно, що подібну поїздку могли собі дозволити не прості робітники з тамбовської мануфактури. До Португалії поїхала російська еліта, аби на березі теплого океану відпочити, розважитись, започаткувати знайомства і принагідно подивитися футбол. Приблизно така ж картина в Росії і з відвідуванням Олімпійських ігор в Афінах.
А що ж українська еліта? Чому б нашим бізнесменам та іншим впливовим і небідним людям не замовити олімпійський тур із відпочинком на Егейському морі, оглядом руїн Акрополя і вболіванням за українських майстрів греблі на байдарках? Дорого, звісно, але ж воно цього варте!
На жаль, наша “еліта” ще раз продемонструвала, що за своїми манерами і звичками вона набагато ближча до ефіопської, ніж хоча б до російської. Понад двісті людей із числа міністрів, голів облдержадміністрацій і подібних до них “шанувальників спорту” відбули на Олімпійські ігри до Афін задурно, точніше - за рахунок залучених президентом вітчизняного НОК Віктором Януковичем неназваних спонсорів, які організували безплатний тур для українських чиновників на комфортабельному теплоході, пришвартованому у порту Пірей. Це стало відомо пресі і спричинило скандал.
Нормальний міністр в такому випадку відмовився б від послуг сумнівного спонсора, аби не бути звинуваченим у корупції. Тому що екскурсійні подорожі держслужбовців за рахунок “спонсорів” не є нічим іншим, ніж справжнісінькою корупцією, тобто прийняттям хабара. Та хіба нашим чиновникам боятися звинувачень у корупції? Нехай собі клєвєщуть, як сказав би герой анекдоту радянських часів.
Що цікаво: поіменний склад офіційної делегації українських олімпійців, серед яких 243 спортсмени та 143 тренери і масажисти, відомий. З ним можна ознайомитися на офіційному сайті національного олімпійського комітету. Склад же групи привілейованих “уболівальників” не розголошується як військова таємниця.
Навряд чи варто дорікати цим людям розбазарюванням державних коштів. Вони їх вже розбазарили і ще розбазарять стільки, що олімпійська турпоїздка буде здаватися тролейбусним туром до Троєщини. Цікавим є інше: навіщо це їм? Мені доводилося бачити таких уболівальників у зарубіжних поїздках. Ці люди поводять себе вільно і не обмежуються у витратах: ходять по дорогих ресторанах і казино, купують недешеві сувеніри, словом, поводяться як нормальні буржуї. Навряд чи хтось із “гостей” що поїхали задурно від України на Олімпійські ігри, дуже збіднів би, якби оплатив вартість поїздки із власної кишені. Так, як це роблять росіяни, поляки чи навіть азербайджанці.
На жаль, крізь дорогі костюми і модні зачіски наших чиновників-туристів продовжує проглядати добре знайома фігура радянського номенклатурника, який вважав своїм правом безплатно користуватися всім, що є в країні.
Звідси і головний висновок: Україна ні на крок не просунулась до числа держав, де спорт є нормальним прибутковим бізнесом.
Ми залишились державою, де за спиною кількох обдарованих Богом спортсменів, роками і десятиліттями смачно годується малосимпатична чиновницька “тусовка”. Як триста спартанців, які колись на смерть стояли біля Фермопіл, наші чиновники на теплоході у берегів Греції не менш рішуче охоронятимуть саме такий стан справ, за якого не соромно приймати сумнівну допомогу у вигляді турпутівки на Олімпійські ігри. Навіщо платити більше?
Першим кроком перетворення на вічно молодого ельфа є особисте зусилля людини з оновлення своєї свідомості. Другим кроком – формування соціального середовища, в якому палінгенезія вважається не...
200 спартанців із Кабміну
Світ:
Із зникненням радянської імперії зник і спорт радянського зразка. Тепер уже ніхто в світі не доводить на спортивних аренах перевагу свого суспільного ладу. Країни із “другого табору” світового спорту або приєдналися до табору “багатих”, або повернулися до табору “бідних”. Куди ж потрапила Україна?
Відповідь на це запитання дають гроші, які громадяни України готові викласти за перегляд спортивних видовищ, серед іншого і олімпійських. Для наочності візьмімо сусідню Росію. На європейський футбольний чемпіонат у Португалію за власний рахунок (!) поїхало понад п’ять тисяч російських уболівальників. Звісно, що подібну поїздку могли собі дозволити не прості робітники з тамбовської мануфактури. До Португалії поїхала російська еліта, аби на березі теплого океану відпочити, розважитись, започаткувати знайомства і принагідно подивитися футбол. Приблизно така ж картина в Росії і з відвідуванням Олімпійських ігор в Афінах.
А що ж українська еліта? Чому б нашим бізнесменам та іншим впливовим і небідним людям не замовити олімпійський тур із відпочинком на Егейському морі, оглядом руїн Акрополя і вболіванням за українських майстрів греблі на байдарках? Дорого, звісно, але ж воно цього варте!
На жаль, наша “еліта” ще раз продемонструвала, що за своїми манерами і звичками вона набагато ближча до ефіопської, ніж хоча б до російської. Понад двісті людей із числа міністрів, голів облдержадміністрацій і подібних до них “шанувальників спорту” відбули на Олімпійські ігри до Афін задурно, точніше - за рахунок залучених президентом вітчизняного НОК Віктором Януковичем неназваних спонсорів, які організували безплатний тур для українських чиновників на комфортабельному теплоході, пришвартованому у порту Пірей. Це стало відомо пресі і спричинило скандал.
Нормальний міністр в такому випадку відмовився б від послуг сумнівного спонсора, аби не бути звинуваченим у корупції. Тому що екскурсійні подорожі держслужбовців за рахунок “спонсорів” не є нічим іншим, ніж справжнісінькою корупцією, тобто прийняттям хабара. Та хіба нашим чиновникам боятися звинувачень у корупції? Нехай собі клєвєщуть, як сказав би герой анекдоту радянських часів.
Що цікаво: поіменний склад офіційної делегації українських олімпійців, серед яких 243 спортсмени та 143 тренери і масажисти, відомий. З ним можна ознайомитися на офіційному сайті національного олімпійського комітету. Склад же групи привілейованих “уболівальників” не розголошується як військова таємниця.
Навряд чи варто дорікати цим людям розбазарюванням державних коштів. Вони їх вже розбазарили і ще розбазарять стільки, що олімпійська турпоїздка буде здаватися тролейбусним туром до Троєщини. Цікавим є інше: навіщо це їм? Мені доводилося бачити таких уболівальників у зарубіжних поїздках. Ці люди поводять себе вільно і не обмежуються у витратах: ходять по дорогих ресторанах і казино, купують недешеві сувеніри, словом, поводяться як нормальні буржуї. Навряд чи хтось із “гостей” що поїхали задурно від України на Олімпійські ігри, дуже збіднів би, якби оплатив вартість поїздки із власної кишені. Так, як це роблять росіяни, поляки чи навіть азербайджанці.
На жаль, крізь дорогі костюми і модні зачіски наших чиновників-туристів продовжує проглядати добре знайома фігура радянського номенклатурника, який вважав своїм правом безплатно користуватися всім, що є в країні.
Звідси і головний висновок: Україна ні на крок не просунулась до числа держав, де спорт є нормальним прибутковим бізнесом.
Ми залишились державою, де за спиною кількох обдарованих Богом спортсменів, роками і десятиліттями смачно годується малосимпатична чиновницька “тусовка”. Як триста спартанців, які колись на смерть стояли біля Фермопіл, наші чиновники на теплоході у берегів Греції не менш рішуче охоронятимуть саме такий стан справ, за якого не соромно приймати сумнівну допомогу у вигляді турпутівки на Олімпійські ігри. Навіщо платити більше?
Чиновників більше, ніж спортсменів?
Зверніть увагу
Кокон для надлюдини, або Палінгенетичний реактор Ісуса Хреста (+аудіо)