1. «Пшениця без куколю»: концентрований погляд. Царство Боже

Скорочення термінів:

• Фр. – Фрагмент.
• Ком. – коментар до конкретного фрагмента із книги.

Добра Новина – це послання про Царство Боже і прихід Боголюдини.

«Можливості керування стихіями силою людської волі, мистецтво бути невразливим та інші надзвичайні обдарування розкриваються в людині у міру зростання в ній Царства Божого, тобто поєднання божественної і людської природи, наближення до боголюдського стану за прикладом Ісуса Хреста. Практичні знання про те, як досягти поступового розгортання Царства Божого в людині і суспільстві, подаються в Євангелії, тому його дослідження є для нас украй важливим» (5. Вонергес – Сини грому).

***

«...в Євангелії стосовно Ісуса слово Χρηστὸς (Хрестос) означає не що інше, як боголюдину» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«...первинним, а отже, істинним значенням слова «хрест» є «сталий прояв добра і краси», а це є боголюдською ознакою...» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«Слово χριστὸς (хрістос) використовується лише в новозавітніх текстах і означає «помазаник, месія» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«Можливо, що в той час, коли іудеї очікували приходу свого месії, серед арійців (галлів і гелленів) було поширеним передчуття приходу боголюдини — Хреста» (Ком. до Лк 3.15).

***

«Первинно в Євангелії вживалося слово «хрестос» для позначення боголюдини» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«Але іудохрістиянським редакторам потрібно було показати, що Ісус був юдейським месією, помазаником, «рабом Єгови» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«Для прикладу візьмемо відому фразу апостола Петра: «Озвався Симон Петро і заявляє: Ти – хрестос, син божий. Тоді він наказав учням, щоб вони нікому не казали, що він хрестос» (Мт 16.16–20). По-перше, Петро розшифрував, що слово «хрестос» означає син божий, боголюдина. По-друге, Ісус підтвердив цю істину. По-третє, якби Петро вжив слово «хрістос-месія», то фраза «месія, син божий» була б нісенітницею, оскільки месія не може бути сином Бога, бо він за визначенням є «рабом Єгови» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«...послідовники боголюдини Ісуса Хреста мають називатися «хрестиянами» (як це було напочатку), а прихильники ідеї іудейського месії – «хрістиянами» або «іудохрістиянами». Ще раз наголосимо, що Ісус Хрестос не був очікуваним євреями помазаником-месією (рабом Єгови): згідно з Євангелієм, його ніхто не помазував ні на священика, ані на пророка, ані на царя – він цього не потребував» (2. Хрестос і Хрістос).

***

«...для позначення Простору волі Ісус використовував термін «Царство боже». Фактично це синоніми, адже «царство» – це і є організований простір, а «божий» означає, що людина діє в ньому як бог – згідно з власною волею: «Ви – боги» (Іван 10.34), «Майте віру бога!» (Марко 11.22); «Коли матимете віру хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не буде для вас неможливого» (Матвій 17.20)» (Частина 8, розділ 9 «Добра новина про Царство боже»).

***

«Вся Добра Новина – це детальні настанови для входження у Простір волі» (Частина 8, розділ 9 «Добра новина про Царство боже»).

***

«Метою земного життя людини є осягнення Царства божого і поширення його навколо себе – шляхом підйому у Простір волі своїх ближніх, починаючи з родичів і друзів. А все інше такій людині буде додано: здоров’я, цікава робота, гарні друзі, гармонійне суспільство, сильна і справедлива держава. Тому Царство боже — це найбільший скарб, чарівне яйце-райце. Тільки в цьому просторі людина досягає справжнього щастя-блаженства:

Щасливі скромні, бо їхнє Царство Боже.

Щасливі лагідні, бо вони успадкують землю.

Щасливі засмучені існуючим станом, бо вони отримають допомогу.

Щасливі голодні та спраглі праведності, бо вони наситяться.

Щасливі милосердні, бо вони зазнають милосердя.

Щасливі чисті серцем, бо вони побачать Бога.

Щасливі миротворці, бо вони синами божими стануть.

Радійте й веселіться, бо нагорода ваша велика.

Наведений вище фрагмент з Нагірної проповіді (Матвій 12.5–12) – це сконцентровані знання про те, якими треба бути для досягнення Царства божого: скромними, лагідними (неагресивними, доброзичливими, відкритими до нових знань), бажаючими змін, прагнучими праведності, милосердними (щедрими), духовно чистими, працелюбними творцями і поширювачами миру – гармонії Царства божого. Загальна рекомендація – плекати позитивні емоції, перебувати у стані бадьорості, радості й веселості» (Частина 8, розділ 9 «Добра новина про Царство боже»).

***

 «...Хрестос сіяв навколо себе мир і любов...» (Ком. до Лк 4.36).

***

«...зміст і форма Євангелія свідчать про присутність в них надлюдської мудрості, фундамен­таль­ності, розмаху і прозорливості.

Євангеліє є цілісним, абсолютно логічним і літературно досконалим твором. Суперечності «канонічного» тексту насправді є суперечностями між ворожими вставками. Заперечення факту досконалості Євангелія є запереченням його богонатхненності і фактично є богохульством – найбільшим гріхом, який не має прощення (Мт 12.32, Мк 3.29)» (Частина 11 «Головні висновки, Розділ 1 «Євангеліє написане за життя Ісуса Хреста»).

***

«...всі чотири євангелія будуються за однаковою схемою: коротка згадка про Івана Предтечу – діяння і вчення Ісуса Хреста – його смерть і воскресіння. Євангелія ставлять за мету передати через тисячоліття найсуттєвіше про прихід Боголюдини, втіленого Сина Божого» (Ком. до Лк 1.1-2.52).

***

«Добра Новина – це... є прояв божественного втручання в сучасний перебіг подій. У ній авторитетно стверджується, що людина є втіленою духовно-божественною сутністю і що порятунок людства – в реалізації її боголюдських потенцій. Ця заповідь підкріплена діяннями Ісуса Хреста, який показав особистим прикладом, що людина не повинна нічого боятися – ні болю, ні смерті, що вона може взяти під контроль фізичний світ, оскільки потенційно володіє найбільшою силою Всесвіту – вірою: «Ісус у відповідь сказав їм: Майте віру бога. Істинно кажу вам, що хто скаже цій горі: двигнись і кинься в море, та не сумніватиметься у своїм серці, але віруватиме, що відбувається те, що каже, – буде йому так» (Мк 11.22–23). Глобальну кризу подолає лише та цивілізація, яка зробить головну ставку на осягнення метафізичних знань, розвиток етики і практичне розкриття боголюдських потенцій, а все інше їй додасться» (Частина 11 «Головні висновки», Розділ 2 «Євангеліє призначене сучасному кризовому людству»).

***

«...в Євангелії всюди йдеться про Царство Боже як стан поєднання божественного і земного...» (Ком. до Мт 16.19).

***

«Віра – це вищий прояв волі. Людина, яка володіє вірою, керує не лише своїм тілом, а й своїми намірами, уявою, фантазіями, бажаннями. Віра – це сила, яка пересуває гори і творить галактики. Її джерело – божественна сутність людини, через яку вона єднається із всемогутністю Творця Всесвіту. Пояснимо, що людина – це духовна істота, що занурилась у фізичний світ (здобула плоть, воплотилась), а кожна духовна істота – це божественна істота, що занурилась у світ духів (здобула духовне тіло)» (Ком. до Мт 17.20).

***

«У земних умовах гріх – це все те, що заважає людині та громаді досягнути стану Царства Божого, зокрема тому, що гріховні думки, слова і вчинки руйнують дух, психіку і плоть людини, деформують індивідуальне і колективне біополе» (Ком. до Мт 18.18).

***

«Майте віру бога» – в оригіналі: Ἔχετε πίστιν θεοῦ (в інших перекладах: майте віру божу). Іншими словами, пам’ятайте, що ви є втіленими божественними сутностями, потенційними богами. Подібне твердження: «Я сказав: ви – боги» (Ів 10.34)» (Ком. до Мк 11.22).

***

Ісус «...все робив з власної волі й завжди перемагав. До того ж, Він завжди з нами, тому нема підстав для смутку: «Ось Я з вами по всі дні аж до кінця віку» (Мт 28.20)» (Ком. до Лк 35).

***

«Хрестос (Χρηστός) – боголюдина, тобто людина, яка усвідомлює себе втіленою духовно-божественною сутністю і перебуває в постійному контакті з Творцем. Слово «Хрестос» фактично є протилежністю до слова месія (Χριστὸς), що в євангельському контексті означає «раб Єгови», який приноситься в жертву за юдейський народ подібно до козла відпущення» (Ком. до Лк 9.20).

***

«Ісус розкриває таємницю дійової молитви: вона повинна бути наполегливою. Творець любить нас, тому не треба боятися зайвий раз нагадати Йому про себе» (Ком. до Лк 11).

***

«Насправді нікого не треба боятися, бо ніхто не має влади вкинути людину до пекла після її смерті. Доля людини визначається її поведінкою в палінгенезії, тому боятися можна лише одного – власних негідних вчинків» (Ком. до Лк 12.4-5).

***

«Царство Боже всередині вас

20. Як спитали Його фарисеї, коли прийде Царство Боже, Він відповів їм: не приходить Царство Боже помітним чином, 21. і не скажуть: ось воно тут – або: он там – бо Царство Боже є всередині вас.

● Царство Боже – це духовно-психологічний стан людини, який спочатку непомітний із-зовні. Проте пізніше його прояви таки стають виразно помітними – завдяки добрим плодам. Все починається з серця (духу) людини: спочатку вона змінюється сама, а потім навколо неї починає змінюватися світ» (Ком. до Лк 17.20-21).

***

«Ісус прийшов не для того, щоб спасати те, що вже загинуло, а щоб вказати головний напрямок людського розвитку і його кінцеву мету – стан боголюдини» (Ком. до Лк 19.10).

***

«Царство Боже» – це стан, який треба не бачити, а відчувати» (Ком. до Ів 3.3).

***

«Серед людей Ісус називав себе сином людським. Свою боголюдську природу Він відкрив лише апостолам, причому суворо  заборонив комусь про це розповідати до його воскресіння (Мт 16.20, Мк 8.30, Лк 9.21). Він себе усвідомлював сином божим – боголюдиною (хрестом), а це є несумісним з поняттям месії – «раба Єгови» (Ком. до Ів 4.26).

***

«Від тіла ж нема жодної користі» – властива для іудохрістиянства зневага до людського тіла, яке насправді є храмом Святого Духа. Чим досконаліше тіло, тим більше можливостей має духовна сутність, що є господарем цього тіла» (Ком. до Ів 6.63).

***

«Ісус казав людям про нашого спільного небесного Батька, не наголошуючи на своїх виняткових відносинах з Ним» (Ком. до Ів 10.15-21).

***

«За те, що, будучи людиною, ти робиш з себе бога!» – Ісус розмовляв з іудеями як боголюдина, тобто людина, яка усвідомлює себе втіленою божественною сутністю, що є частинкою Бога-Творця. Таке взаємопроникнення божественного і людського абсолютно не вкладалося в стереотип іудейських уявлень про людину як біоробота. ● 34. Для захисту ідеї боголюдської природи людини, яка є втіленою божественною сутністю, Ісус скористався фрагментом з псалма 81.1–8. Сам текст цього псалма просто дивовижний і є відображенням арійського світогляду: «Я сказав був: Ви боги, і сини ви Вишнього всі» (Ком. до Ів 11.33).

***

«Суперечності євангелій» – це не що інше, як суперечності між вставками до них. Чотириєвангеліє є цілісним, логічно і літературно досконалим твором, натхненним Святим Духом, який не допускає помилок, суперечностей і недомовок» (Ком. до Ів 7.52).

***

«Ісус готувався не до відходу «з цього світу до Отця», а до добровільної смерті і воскресіння в оновленому тілі» (Ком. до Ів 13.1,3).

***

«Заповідь любові не стосується відвертих ворогів Хрестових і зрадників Божої справи» (Ком. до Ів 13.34).

***

Ісус «...свідомо і добровільно прийняв смерть, щоб третього дня воскреснути, показавши людям їхні потенційні боголюдські можливості» (Ком. до Ів 19.24).

***

«Ісусове ж тіло не ховали, а лише загорнули у просякнуту пахощами тканину, де тіло мало перебувати трохи більше доби. Тканина потрібна була для того, щоб залишити на ній відбиток Ісусового тіла в момент його воскресіння – як найперекон­ливіше послання для нащадків, яке неможливо підробити через відсутність відповідних технологій. Тканину просякли бальзамічним соком смирни та алое для захисту її від мікроорганізмів та комах протягом двох тисячоліть» (Ком. до Ів 20.7).

***

«Відпускати гріхи» – зцілювати, оновлювати, допомагати людині ліквідувати невідповідність між її ідеальним (природовідповідним, правильним) і реальним (деформованим, неправильним) станом. Гріх – це відхилення від установленої Творцем здорової норми. Гріхи відпускаються лише тій людині, яка щиро прагне оновлення і змінює свідомість (здійснює «метанойю», тобто покаяння); хто ж не хоче оновлюватися, тому відпустити гріхи просто неможливо» (Ком. до Ів 20.23).

***

«Повторимо, що відпущення гріхів – це духовно-психічне зцілення людини, звільнення її від минулих ментальних помилок, стресів і фобій, рішуче оновлення її свідомості, обов’язковим наслідком якого є покращання фізичного здоров’я людини аж до випадків швидкого чудесного зцілення. Фізичне оздоровлення без оновлення свідомості призводить лише до тимчасового поліпшення самопочуття» (Ком. до Ів 20.23).

***

«...ἀγάπη (агапе) – це досконала, даруюча, творча, жертовна, божественна любов; це любов, якою Творець любить людину і якою людина любить Бога; це любов, заснована на принципах. Натомість φιλία (філіа) – це земна любов з відтінком дружби, прив’язаності; це любов до друзів, дружня прив’язаність; це любов, заснована на симпатіях і взаємності» (Ком. до Ів 21.15).

***

«Добра Новина – це цілісна книга, яка складається з чотирьох євангелій, остаточні підсумки якої підбиває апостол Іван. Після лаконічного закінчення свого євангелія 20.23 (подібного до закінчення трьох інших євангелій), він написав заключне слово до всього Чотириєвангелія у розділі 21 – у вигляді прихованого пророцтва про майбутнє Хрестової церкви» (Ком. до Ів 21.15-23).

***

«Пізніший фальсифікатор замість точного терміну «Царство Боже» майже всюди поставив двозначне «Царство небесне», яке можна розуміти і як боголюдський стан, і як посмертне вмістилище праведних душ, і як омріяне юдеями нове юдейське царство, яке буде відновленням імперії Давида і матиме небесну підтримку» (Ком. до Мт 3.2).

***

«Царство Боже» – стан поєднання в людині чи суспільстві божественного та земного. Прояви Царства Божого можуть бути у вельми широкому діапазоні – від малопомітного «гірчичного зерна» до великого «дерева» (Мт 13.31). «Царство Боже близько» – прийшов Богочоловік, який словом і власним прикладом навчає людей реалізувати свої боголюдські потенції» (Ком. до Мт 4.17).

***

«Кожна людина – це не лише втілена духовна сутність, але й втілена божественна сутність – частинка Бога-Отця: «Відповів їм Ісус: Чи не написано в вашім законі: Я сказав: ви боги?» (Ів 10.34)[1]. Це усвідомлення божественної, святої складової, присутньої в кожній людині, робить природним бажати їй добра, допомагати їй усвідомити та реалізувати свої боголюдські потенції... Оскільки кожна людина є частинкою Бога-Отця, то Хрестос пропонує своїм послідовникам дивитися на світ очима Бога-Отця і мислити масштабами Всесвіту та Вічності» (Ком. до Мт 5.44-45).

***

«Молитва

5. А коли молитеся, не будьте як лицеміри, що люблять молитися перед усіма на зібраннях та на перехрестях, щоб показатися людям. Істинно кажу вам: вони вже мають свою нагороду. 6. Ти ж, коли молишся, увійди у свою кімнату, зачини за собою двері й молись Отцеві твоєму, що в тайні, і Отець твій, що бачить таємне, воздасть тобі.

● Головне призначення молитви – підтримка постійного зв’язку між земною і божественною свідомістю, між людиною і Богом-Отцем. Цей зв’язок найлегше підтримувати у тиші, коли зовнішні впливи не відволікають людину від концентрації на своїх внутрішніх глибинах, в яких перебуває твоя індивідуальна частинка Бога-Отця. Контакт з Богом-Отцем здійснюється через контакт з власною індивідуальною божественною сутністю» (Фр. по Мт 6.5-6).

***

«Ісус прийшов пробудити в людях їхні боголюдські потенції (Царство Боже). Тому він зцілював лише тих, хто виявляв віру. У даному випадку вірив і розслаблений чоловік, і ті, що його принесли. Фактично, Хрестос навчав людей самим зцілювати себе і лише допомагав їм це робити. Керування своїми боголюдськими можливостями людина здійснює за допомогою віри, яка є вищим проявом волі. Тому Ісус перед зціленням закликав людей бути сміливішими, бадьорішими, навчав їх входити у стан піднесення і впевненості що все відбудеться так, як вони прагнуть. Слово «дерзай!»[2] означає вищий прояв сміливості, шляхетну рішучість переступити межу і наважитися на те, що вважається неможливим» (Ком. до Мт 9.2).

***

«Якщо короткотривалі акти входження в стан Царства Божого перетворяться на стабільний контрольований стан, то це означатиме, що людина піднялася на рівень Боголюдини і досконало наслідує Хреста. Оскільки існує описаний вище зв’язок між станом здоров’я і станом Царства Божого, то чимраз більше оздоровлення тіла і психіки сприяє наближенню до Царства Божого: «В здоровому тілі – здоровий дух». Це стосується як окремої людини, так і суспільства в цілому» (Ком. до Мт 9).

***

«...боголюдський стан людини та суспільства (Царство Боже) не приходить сам собою – щоб його осягнути («схопити», «вловити»), необхідні концентровані вольові зусилля» (Ком. до Мт 11.12).

***

«Здатність сприйняти тайни Царства Божого залежить від духовного розвитку людини і наявності у неї вірної світоглядної моделі. Ісус дає людям знання у тій формі, в якій вони здатні його сприйняти: духовно зрілим – «хліб» (тверда їжа), духовно незрілим – «молоко» (їжа немовлят)» (Ком. до Мт 13.11).

***

«Насправді, згідно з поясненням до притчі про сіяча (Мт 13.18–23), «поле» – це серце людини (її свідомість), «добре зерно» – це слово про Царство Боже» (Ком. до Мт 13.38).

***

«Стан Царства Божого – це найкраще і найприємніше, що людина може досягнути в земному житті. Один раз відчувши, що це таке, людина вже ні на що його не проміняє» (Ком. до Мт 13.32).

***

«...людина, розвиваючись до стану Царства Божого, неминуче робить радикальну переоцінку життєвих цінностей, залишає лише корисне і рішуче відмовляється від усього шкідливого та зайвого» (Ком. до Мт 13.49-50).

***

«У натовпах, які в стані небувалого піднесення йшли до Ісуса, поширилося переконання – щоб оздоровитися, достатньо доторкнутися до його одягу. Насправді люди оздоровлювалися силою власної віри, а доторкання до одягу Хреста було лише «спусковим гачком», завдяки якому людина на якусь мить входила у змінений стан свідомості – стан Царства Божого – і цього одного дотику людини до власного божественного начала було достатньо для гармонізуючого перетворення її плоті» (Ком. до Мт 14.34-36).

***

«Ісус нагадує учням, що вони можуть отримати стільки їжі, скільки потрібно. Тобто проблема не в їжі, яку можна отримати в будь-якій кількості, а в осягненні боголюдського стану та істинних знань: «Шукайте перше Царства Божого та правди його, і все те вам додасться» (Мт 6.33)» (Ком. до Мт 16.9-10).

***

«Людина від народження призначена для Царства Божого. Незіпсовані діти мають найбільше шансів його осягнути – якщо їм дати добре виховання і добрий приклад. Наші діти мають перевершити нас у боголюдській самореалізації. Ще один важливий момент: діти схильні вірити в те, що дорослі вважають неможливим. Стан Царства Божого для багатьох людей здається неможливим і навіть неіснуючим, позаяк їхня уява і віра паралізовані шаблонами «життєвого досвіду» та атеїстичного виховання. Діти ж вільні від цих шаблонів, тому відкриті для чудесного. Окрім того, маленькі діти нерідко пам’ятають свої попередні життя і певний час усвідомлюють себе втіленими духовними сутностями, поки дорослі їх врешті-решт не переконають у протилежному. До речі, від фахівців і просто спостережливих батьків часто можна почути, що немовлята спочатку ведуть себе розумніше, ніж пізніше, тобто в міру дорослішання обмежена земна свідомість починає домінувати над значно ширшою духовною свідомістю» (Ком. до Мт 19.14).

***

«Кінцеве засвідчення

24. Це той учень, який те свідчить і який написав те, і знаємо, що його свідчення правдиве. 25. Є ще й багато іншого, що зробив Ісус, та якби воно було записане кожне зокрема, гадаю, що й самий світ не вмістив би написаних книг.

● 24–25. Цим стриманим лаконічним текстом завершується все Чотириєвангеліє. Фактично це підпис керівника проекту, який засвідчує свою компетентність і відповідальність за якість розробленого за його участі і за  його керівництва інформаційного продукту – праці «Добра Новина», яка складається з 4-х книг і заключного слова» (Фр. і Ком. до Ів 21.24-25).