Агресія з боку Росії підштовхнула українців переходити на державну мову

Роман Крутко, 36 років, ініціатор акції «Кожної п’ятниці говоримо на Facebook українською мовою», підприємець з Коломиї, володіє магазином та двома сендвіч-пабами

Я довго думав, як переконати російськомовних переходити на українську. Але так, щоб це не сприймалося агресивно. Коли я розмовляю на теми мови з киянами, вони розуміють, Схід – ставиться вороже.

В країнах Європи люди поважають свої національні мови. Якщо це стане цінністю для України, це буде нова, більш висока, ступінь розвитку суспільства.

Я вирішив, що треба з чогось починати, та написав пост на facebook з пропозицією щоп’ятниці спілкуватись в соцмережах українською мовою. Дизайнер Андрій Нисинец, який колись робив макети сітілайтів для моєї компанії, побачив повідомлення та намалював картинку. У неї вже більше 4 тисяч перепостів та більше 500 лайків.

Започаткувати акцію мене спонукали події на Сході. Вони показали, що багато людей в нашій країні не відчувають себе українцями. Мова допоможе в самоідентифікації.

Окрім бізнесу, я займаюся громадською діяльністю. Наприклад, хочу започаткувати безкоштовні екскурсії для жителів Сходу України до нас, на Захід. На Великдень до Коломиї вже приїжджали двоє людей з Харкова, з якими я познайомився на facebook. На травневі свята приїдуть двоє людей з Луганська. Проживання та харчування для них – безкоштовне, а от дорогу вони оплачували самі. Зараз шукаємо перевізника, щоб можна було організувати безкоштовний трансфер приблизно 10 чоловік.

Богдан, 24 роки, Крим, програміст, рідна мова – російська. Почав спілкуватися українською мовою з друзями та в соцмережах. На вулицях рідного міста розмовляти не ризикує – в Криму через це можуть виникнути проблеми. Богдан попросив не публікувати його фото та прізвище.

 Я почав розмовляти українською мовою на початку квітня, хоча до цього завжди розмовляв російською. Для мене це певний символ – говорячи російською, відчуваю, що підтримую Росію. Країну, яка захопила мій рідний Крим. Це щось на кшалт акції протесту.

Я хочу зробити щось більше українського особисто від себе.

Чому я раніше не розмовляв? У мене не було якихось національніх інтересів. Я займав нейтральну позицію, а російською спілкувався тому, що в Криму всі цією мовою спілкуються. Більш того, раніше я не відчував себе українцем, просто знав, що в мене така національність. Тепер все інакше.

Мене змінив Майдан, а особливо – розстріл «Небесної сотні», те, що хлопці не пожаліли свого життя за Україну. Вразила самоорганізація людей.

Вікторія Федоріна, редактор, громадянка Росії, народилася в Москві, зараз мешкає в Києві, вивчає українську мову

В Україну ми з сім’єю переїхали у 2010 році. До української звикала повільно. В Києві і в Одесі, звідки родом мій чоловік, ще варто пошукати можливості поговорити українською. У мене були три улюблені слова – південний, північний і зірка – вони просто звучать як музика.

Я зіткнулася з необхідністю знати українську, коли мені потрібно було перекладати короткі оповідання сучасних українських письменників на російську. Коли стала це робити, зрозуміла, наскільки українська різна, жива, вільна мова. І які чудові письменники нею пишуть і думають!

Українську стала вивчати на самому початку Майдану. Мені здавалося, що це такий мій особистий Майдан. Припинила брати уроки, тому що мені більше нема чого запитати у мого викладача, просто потрібна практика. Під час Майдану, до речі, з практикою проблем не було – йдеш за чаєм і розмовляєш. Зараз я користуюся будь-якою нагодою поговорити, але моя письмова мова набагато краща за усну. Я прагну її вдосконалювати. Якісь речі українською звучать коротше, більш усвідомлено та завершено. Загалом вона мені дуже подобається. І я сподіваюся – це взаємно.

Мої діти теж вивчають українську мову, і мені здається, більш впевнено нею володіють.

Ігор Когут, 38 років, директор КУА «Фінекс-Капітал» (Finex Group) харків’янин, рідна мова – російська, зараз намагається більше говорити українською

Моє оточення загалом розмовляє російською і я, якщо відверто, теж 99% часу розмовляв російською. У школі у нас були уроки рідної мови (саме так було вказано в табелі), але дуже мало годин, тому швидко розмовляти українською мені ще трохи складно. Зараз розумію, що треба було більше приділяти уваги мові.

Нещодавно я вирішив більше розмовляти українською. Революційні події майже ніяк не вплинули на це моє бажання, хоча певний поштовх надали. Для мене українська – це рідна мова, це державна та національна ідентифікація.

Зараз українською розмовляю частково з рідними, частково – з колегами з центральної та західної частини нашої держави. З приводу нормативних та законодавчих актів мені взагалі зручніше спілкуватися українською мовою. Бувають навіть випадки, коли не знаєш, як саме сказати російською.

Тетяна Франчук, PR-консультант в Apple Consulting, киянка, рідна мова – українська (суржик), відвідує розмовний клуб української мови

Розмовний клуб української мови я почала відвідувати з осені 2012 року. Навчалась в українській школі, в сім’ї розмовляла переважно суржиком – мама з Чернігівщини, тато з Вінниці. Окрім дому, українську майже не чула в Києві. За рахунок того, що читала книжки українською, мова потроху ставала літературною, намагаюсь позбутись русизмів. Найбільшим компліментом було почути в Тернополі, що я не схожа на киянку, бо гарно розмовляю українською.

Розмовний клуб проводить моя подруга Олеся. Коли вона вперше запросила мене на таку зустріч, я зрозуміла, що це ледь не єдина можливість у столиці говорити українською. Для мене рідна мова це та, якою люди мріють та зізнаються в коханні – у мене особисто саме так! Ніколи не говорила «я тебя люблю», тільки «я кохаю».  Окрім цього, на досить хорошому рівні знаю англійську, зараз вивчаю португальську. Кількість мов, які ти знаєш, тільки збагатшує життя.

Тетяна Пугач, народилася на Донбасі, останні 15 років мешкає у Києві, рідна мова – російська, зараз відвідує курси української мови

Я говорю на русском и не украинка по крови. Но считаю себя украинкой, потому что Украина – моя родина. Родилась на Донбассе, там окончила школу и институт, 15 лет прожила в Запорожье и вот уже 15 лет живу в Киеве. Никогда не считала и не считаю, что степень патриотизма зависит от знания украинского языка. Но начала учить украинский потому, что мне хочется быть больше украинкой. Хочу, чтобы благодаря языку меня идентифицировали, как украинку. Это – как желто-голубой цвет, как вышиванка.

Для меня очень весомый аргумент – не давать русскому языку статуса государственного из-за того, что это язык оккупантов. Ни разу, ни в одном уголке Украины не чувствовала дискриминацию из-за того, что говорю на русском, но это для меня не повод, чтобы не учить украинский. С каждым днем желание выучить украинский язык только усиливается.

Анна Загребельна, PR-менеджер, киянка, рідна мова – російська, викладач мови на «Безкоштовних курсах української мови»

17 жовтня минулого року у Києві відбулося відкриття безкоштовних курсів української мови. Я зголосилася стати викладачем. Зараз у нашій групі 20 учнів.

Слухачі курсів дуже різні, важко узагальнити їх до якогось «портрету». Спільна риса, яка об’єднує усіх цих людей – бажання опанувати українську і говорити правильно. І головне – не боятися спілкувати українською у побуті. Мене насправді від самого початку вражало й досі вражає, наскільки у нас різні люди у групі! Переважно їм 30-50 років, але є також чоловік з Білорусії, якому близько 70 років, він дуже старається говорити українською і, попри дещо білоруську фонетику, йому це дуже добре вдається! У нашій групі є чоловік із Державного космічного агентства України, є інженери, підприємці, архітектори, товарознавці – усі дуже різні, але об’єднані спільним прагненням вивчити українську мову.

Чи не найбільше мене вразила історія жіночки похилого віку (їй 76 років), яка прийшла на курси із бажанням вивчити українську, аби мати змогу читати онукам книжки українською.

Також у нашій групі є етнічні росіянки, які вийшли заміж за українців і хочуть спілкуватися українською в Україні. Маю зізнатися – мене вражає їхня цілеспрямованість та завзяття! Їм зараз вдається спілкуватися українською інколи краще, ніж деяким етнічним українцям. Це ще раз доводить, що головне – бажання.

У нашій групі кілька людей висловили свою позицію після подій Євромайдану перейти на спілкування лише українською (навіть помічаю, що у соцмержах вони почали писати українською) – мене це дуже тішить, адже розмовна практика ˗ найкращий спосіб вивчити мову. Попит на вивчення української зростає, особливо на тлі останніх подій в Україні…

Розмовні курси кожен може влаштовувати собі сам – просто починати спілкуватися українською скрізь – вдома, на роботі, в магазині, у транспорті. Це буде непросто спочатку, знаю з власного досвіду – все життя спілкувалася російською, але після вступу до Могилянки принципово перейшла на українську. Спочатку розмовляла суржиком – в голові плуталися роди, відмінки, проте поставила собі за мету навчитися говорити українською так само добре, як мої друзі із Західної України. Тепер мене часто питають, чи я зі Львова. Найважче, але й найважливіше – зламати власні внутрішні блоки, які називають «мовним бар’єром», і перестати боятися робити помилки у мовленні – з часом і з практикою вони зникнуть, та з’явиться можливість сповна насолоджуватися однією із найкрасивіших та найбагатших мов у світі!

Анастасія Розлуцька, помічник народного депутата, родом зі Львівщини, мешкає у Києві, рідна мова – українська, координує «Безкоштовні курси української мови»

Ідея безкоштовних курсів виникла у народного депутата Олеся Донія, коли прийняли одіозний закон про мови Колесніченка-Ківалова.

У 2012 році перші групи почали працювати у Луганську та Херсоні. У 2013 році ми вирішили зробити ці курси всеукраїнськими, разом з освітянами розробили програму, яка розрахована на 36-38 академічних годин, і в жовтні розпочали навчання у 18 містах України. Переважно орієнтувалися на Схід, Південь, Північ та Центр України. У Севастополі діяли дві групи, там вже завершилось навчання. Приміщення, в якому проходили курси, захоплено.

Коли ми стартували, заявки подали близько 1000 студентів, тільки в Києві – більше 300. У столиці спочатку діяли десять груп, на сьогодні маємо вісім. У них займаються по 20-25 слухачів. Скоро будемо вручати першим випускникам сертифікати.

Тенденція такого масового запису спостерігається не тільки у Києві. З Вінниці нещодавно телефонувала координатор і казала, що там теж багато бажаючих. І так – у кожному місті. Зараз бачимо, що попит на українську мову є, він зростає, наш проект має значний попит, тому будемо й надалі його продовжувати.

Переважно навчаються люди, які вивчали в школах російську мову, є етнічні росіяни, білоруси,  є слухач з Пекіну. Це люди, які закінчили університет, декілька років працюють. Є бабусі, які приходять вивчати мову, щоб розмовляти з онуками. Ми думали, що людям буде потрібна українська мова з професійних міркувань, але з такою мотивацією приходило небагато людей. Після революції почали звертатися багато людей. Зараз ми всіх охочих записуємо на вересень.

Викладачі в Києві у нас переважно з Києво-Могилянської академії та університету Шевченка, а в регіонах є і шкільні вчителі. Всі вони -  волонтери, за свій кошт друкують і розповсюджують матеріали.