Автором цього тексту є Леонід Бершидський, який свого часу став видавцем російського перекладу прогностичної праці Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття». Наведена стаття засвідчує, що уважно вчитуватися в подібні матеріали таки варто. Наскільки можна пригадати, попередньою книгою з тієї ж категорії була «Велика шахівниця» Збігнєва Бжезинського. Але відтоді світ дещо змінився, тож маємо нові реалії й нові прогнози... що починають збуватися!..
Коли в 2009 році Джордж Фрідман, засновник компанії геополітичного аналізу Stratfor, опублікував книгу прогнозів на XXI століття, багато які її глави сприймалися як жарт. Тепер цього сказати не можна: незалежно від того, наскільки вірними виявилися конкретні прогнози Фрідмана, на геополітичну арену повертаються ключові гравці, яких він згадав у своєму баченні майбутнього.
Геополітику Фрідмана складно вписати в наш буденний світ. Як видавець російського перекладу книги «Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття», я не міг втриматися від сміху, читаючи фрази на кшталт «єдина реальна перевага Росії - розміри» або «секретні місячні бази стануть основою збройних сил Японії».
Важко було уявити собі війну, яка вибухне між двома блоками в середині століття. Причому основу одного складуть США і Польща, іншого - Туреччина і Японія. У 2009 році розмови про світову війну, не кажучи вже про конкретну форму коаліцій, здавалися гідними похмурих фантастичних романів або сайтів, присвячених теорії змов.
На жаль, сьогодні мені не до сміху. Війни і політичні конфлікти народжуються з амбіцій лідерів. Якщо керівники розглядають інтереси своїх країн виключно в термінології територіального контролю і розширення, а також військового тиску - насущний хліб геополітики, - вони щоразу повертатимуться до традиційних засобів захисту і просування своїх інтересів, включно з війною.
«Геополітика повернулася на сцену», - засвідчували заголовки газет минулого року після анексії Криму Росією. Підкреслювалося, що Заходу ніколи не варто розраховувати на примирення Росії з думкою про поразку в холодній війні. Однак те саме Фрідман говорив п'ятьма роками раніше, коли Путін навіть не був президентом, а США намагалися «перезавантажити» відносини з Росією. У своїй книзі засновник Stratfor пише:
«Враховуючи той простий факт, що Росія не розпалася, питання її геополітичних інтересів виникне знову. Нині Росія активно розбудовується, і ця проблема загостриться швидше раніше, ніж пізніше. Конфлікт не буде повторенням холодної війни - не більше, ніж Перша світова війна є повторенням наполеонівських воєн. Але він стане повторенням фундаментального російського питання: якщо Росія - єдина національна держава, де лежать її межі і якими мають бути відносини з сусідами? Це питання буде являти собою наступний важливий етап у світовій історії - в роках, що передують 2020-му».
У цьому Фрідман виявився абсолютно правим, хоча і не міг передбачити конкретну форму конфлікту: гібридну війну між Росією та Україною. Путін явно мислить тими ж категоріями, що і Фрідман. Для російського президента створення територіальних буферів проти ворожого Заходу, що зменшують вразливість країни перед вторгненням - конкретні цілі, а не старомодні теоретичні побудови.
Схоже, Фрідману вдалося вірно визначити інші країни, де подібний менталітет зміцнюватиметься у міру наближення 2020 року. Найважливіші серед них - Туреччина, Польща та Японія.
Фрідман описує Туреччину як «стабільний куточок посеред хаосу» Близького Сходу та домінантну силу в регіоні, що народжується тепер. Поки це не зовсім так: ситуація всередині країни не надто стабільна, попри спроби президента Реджепа Тайіпа Ердогана консолідувати владу. Домінування над іншими регіональними державами, на кшталт Ірану і Саудівської Аравії, поки не є очевидним. Знову ж таки, саме такими є цілі турецького лідера. Риторика Ердогана полягає у помсті й відродженні, перетворенні країни в провідну державу сунітського світу. Прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу неодноразово повторював це. У 2012-му він сказав:
«Все, що Туреччина втратила в період з 1911 по 1923 роки, ми повинні повернути через 100 років і знову возз'єднатися з нашими братами на цих землях».
На думку Фрідмана, Польща є новою динамічною державою - майбутнім центром східноєвропейського блоку, що кидає виклик пануванню деградуючих країн Західної Європи. У 2009 році це звучало безглуздо: під керівництвом прем'єра Дональда Туска Польща була поступливим членом Євросоюзу, що прагнув домогтися міцних відносин з Німеччиною та розраховував на більшу участь в інститутах ЄС.
Сьогодні Туск - президент Європейської ради. Однак на нещодавніх виборах перемогло праве крило партії «Права і справедливості». Його члени вбачають інтереси країни в іншому. Ярослав Качиньський і його прихильники - переконані євроскептики, які вірять в міцний військовий союз із США, розміщення американських військових баз у Східній Європі та національне відродження Польщі.
Країна стала одним з лідерів руху з протидії потоку сирійських біженців до Європи, на відміну від Німеччини, яка їх вітала. Програма панівної партії проголошує:
«У XXI столітті геополітика стала панівною моделлю міжнародних відносин. Після періоду надії на світовий порядок, заснований на ліберальному баченні "кінця історії" і глобалізації (що зробили би світ пласким), ми відзначаємо повернення суперництва за сфери впливу, ієрархію держав, розкриття імперських амбіцій і використання класичних інструментів влади в чиненні тиску на слабкі країни».
Коротше кажучи, партія «Права і справедливості» має намір повернути Польщу в світ геополітики.
Згідно з Фрідманом, роль Японії менша, ніж могла би дозволити її потужна економіка. Засновник Stratfor пише: «Маючи багату історію мілітаризму, Японія не задовольниться роллю маргінальної пацифістської держави». І справді, прем'єр Сіндзо Абе має намір розширити вплив Японії і обмежити пацифізм японської конституції. Наприклад, вперше з 1945 року до головного закону країни були внесені поправки, що дозволяють японським військам проводити операції за кордоном. У 2009-му подібний розвиток подій було важко передбачити.
Прогнози Фрідмана на найближче майбутнє включають розпад Росії близько 2020 року, зростання турецького впливу на Кавказі і польського - в російській сфері інтересів на заході (мабуть, в Україні і Білорусії). У цьому сценарії США підтримують своїх союзників з числа найбільших країн, що розвиваються, а Росія - головний супротивник. Далі Туреччина створює альянс з Японією проти США. Не обов'язково вірити в ці слова - Фрідман сам визнає складність прогнозування на десятиліття наперед. Але необхідно визнати, що якщо лідери Росії, Туреччини, Польщі та Японії стануть заручниками геополітичного мислення - якими вони, схоже, вже стали, - цілком можливі результати, передбачені Фрідманом.
У світі геополітики стає дедалі важче наслідувати загальнолюдські цінності. У нещодавній статті колишній міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер попереджає саме про це:
«Європейцям час припинити видавати бажане за дійсне: континентальний порядок, який визначається верховенством закону. На жаль, світ влаштований зовсім по-іншому. Він є набагато жорсткішим, тут панує влада ».
Лідери, які відкинули ці попередження і перетнули межу світу, описаного Фрідманом, зроблять його тільки складнішим, небезпечнішим і беззаконнішим. У своїх прогнозах Фрідман скидає з рахунків стару Європу, але вона залишається важливим оплотом негеополітічної політики, переговорів та економічної співпраці.
Це - не застарілі ідеї, про які можна забути; це - інша версія майбутнього, яку європейці повинні захищати і якою мають дорожити.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Якщо світ сповзатиме до війни, це станеться завдяки світобаченню лідерів
Категорія:
Світ:
Автором цього тексту є Леонід Бершидський, який свого часу став видавцем російського перекладу прогностичної праці Джорджа Фрідмана «Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття». Наведена стаття засвідчує, що уважно вчитуватися в подібні матеріали таки варто. Наскільки можна пригадати, попередньою книгою з тієї ж категорії була «Велика шахівниця» Збігнєва Бжезинського. Але відтоді світ дещо змінився, тож маємо нові реалії й нові прогнози... що починають збуватися!..
640x-1.jpg
Коли в 2009 році Джордж Фрідман, засновник компанії геополітичного аналізу Stratfor, опублікував книгу прогнозів на XXI століття, багато які її глави сприймалися як жарт. Тепер цього сказати не можна: незалежно від того, наскільки вірними виявилися конкретні прогнози Фрідмана, на геополітичну арену повертаються ключові гравці, яких він згадав у своєму баченні майбутнього.
Геополітику Фрідмана складно вписати в наш буденний світ. Як видавець російського перекладу книги «Наступні 100 років: Прогноз подій XXI століття», я не міг втриматися від сміху, читаючи фрази на кшталт «єдина реальна перевага Росії - розміри» або «секретні місячні бази стануть основою збройних сил Японії».
Важко було уявити собі війну, яка вибухне між двома блоками в середині століття. Причому основу одного складуть США і Польща, іншого - Туреччина і Японія. У 2009 році розмови про світову війну, не кажучи вже про конкретну форму коаліцій, здавалися гідними похмурих фантастичних романів або сайтів, присвячених теорії змов.
На жаль, сьогодні мені не до сміху. Війни і політичні конфлікти народжуються з амбіцій лідерів. Якщо керівники розглядають інтереси своїх країн виключно в термінології територіального контролю і розширення, а також військового тиску - насущний хліб геополітики, - вони щоразу повертатимуться до традиційних засобів захисту і просування своїх інтересів, включно з війною.
«Геополітика повернулася на сцену», - засвідчували заголовки газет минулого року після анексії Криму Росією. Підкреслювалося, що Заходу ніколи не варто розраховувати на примирення Росії з думкою про поразку в холодній війні. Однак те саме Фрідман говорив п'ятьма роками раніше, коли Путін навіть не був президентом, а США намагалися «перезавантажити» відносини з Росією. У своїй книзі засновник Stratfor пише:
У цьому Фрідман виявився абсолютно правим, хоча і не міг передбачити конкретну форму конфлікту: гібридну війну між Росією та Україною. Путін явно мислить тими ж категоріями, що і Фрідман. Для російського президента створення територіальних буферів проти ворожого Заходу, що зменшують вразливість країни перед вторгненням - конкретні цілі, а не старомодні теоретичні побудови.
Схоже, Фрідману вдалося вірно визначити інші країни, де подібний менталітет зміцнюватиметься у міру наближення 2020 року. Найважливіші серед них - Туреччина, Польща та Японія.
Фрідман описує Туреччину як «стабільний куточок посеред хаосу» Близького Сходу та домінантну силу в регіоні, що народжується тепер. Поки це не зовсім так: ситуація всередині країни не надто стабільна, попри спроби президента Реджепа Тайіпа Ердогана консолідувати владу. Домінування над іншими регіональними державами, на кшталт Ірану і Саудівської Аравії, поки не є очевидним. Знову ж таки, саме такими є цілі турецького лідера. Риторика Ердогана полягає у помсті й відродженні, перетворенні країни в провідну державу сунітського світу. Прем'єр-міністр Ахмет Давутоглу неодноразово повторював це. У 2012-му він сказав:
На думку Фрідмана, Польща є новою динамічною державою - майбутнім центром східноєвропейського блоку, що кидає виклик пануванню деградуючих країн Західної Європи. У 2009 році це звучало безглуздо: під керівництвом прем'єра Дональда Туска Польща була поступливим членом Євросоюзу, що прагнув домогтися міцних відносин з Німеччиною та розраховував на більшу участь в інститутах ЄС.
Сьогодні Туск - президент Європейської ради. Однак на нещодавніх виборах перемогло праве крило партії «Права і справедливості». Його члени вбачають інтереси країни в іншому. Ярослав Качиньський і його прихильники - переконані євроскептики, які вірять в міцний військовий союз із США, розміщення американських військових баз у Східній Європі та національне відродження Польщі.
Країна стала одним з лідерів руху з протидії потоку сирійських біженців до Європи, на відміну від Німеччини, яка їх вітала. Програма панівної партії проголошує:
Коротше кажучи, партія «Права і справедливості» має намір повернути Польщу в світ геополітики.
Згідно з Фрідманом, роль Японії менша, ніж могла би дозволити її потужна економіка. Засновник Stratfor пише: «Маючи багату історію мілітаризму, Японія не задовольниться роллю маргінальної пацифістської держави». І справді, прем'єр Сіндзо Абе має намір розширити вплив Японії і обмежити пацифізм японської конституції. Наприклад, вперше з 1945 року до головного закону країни були внесені поправки, що дозволяють японським військам проводити операції за кордоном. У 2009-му подібний розвиток подій було важко передбачити.
Прогнози Фрідмана на найближче майбутнє включають розпад Росії близько 2020 року, зростання турецького впливу на Кавказі і польського - в російській сфері інтересів на заході (мабуть, в Україні і Білорусії). У цьому сценарії США підтримують своїх союзників з числа найбільших країн, що розвиваються, а Росія - головний супротивник. Далі Туреччина створює альянс з Японією проти США. Не обов'язково вірити в ці слова - Фрідман сам визнає складність прогнозування на десятиліття наперед. Але необхідно визнати, що якщо лідери Росії, Туреччини, Польщі та Японії стануть заручниками геополітичного мислення - якими вони, схоже, вже стали, - цілком можливі результати, передбачені Фрідманом.
У світі геополітики стає дедалі важче наслідувати загальнолюдські цінності. У нещодавній статті колишній міністр закордонних справ ФРН Йошка Фішер попереджає саме про це:
Лідери, які відкинули ці попередження і перетнули межу світу, описаного Фрідманом, зроблять його тільки складнішим, небезпечнішим і беззаконнішим. У своїх прогнозах Фрідман скидає з рахунків стару Європу, але вона залишається важливим оплотом негеополітічної політики, переговорів та економічної співпраці.
Це - не застарілі ідеї, про які можна забути; це - інша версія майбутнього, яку європейці повинні захищати і якою мають дорожити.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта