Як апостол Петро тричі обманув іудеїв у їхньому головному центрі – Добра Новина (+аудіо)

Аудіоверсія статті Як апостол Петро тричі обманув іудеїв у їхньому головному офісі – Добра Новина

Про «потрійну зраду Петра» написано багато книжок і виголошено ще більше проповідей. З погляду іудохристиянства, апостол злякався, піддався впливу диявола і зрадив свого вчителя. Нерідко цей вчинок Петра порівнюють зі зрадою, яку вчинив Іуда Іскаріот. Щоб зрозуміти увесь цей ажіотаж, погляньмо на ширший контекст.

Підготовка до воскресіння

Ісус з апостолами та іншими учнями прийшов з Галілеї в іудейський Єрусалим. Мета – викрити шкідливість фарисейського вчення і показати божественну силу, яка дрімає в людині. Ісус заздалегідь попередив учнів, що іудеї його уб’ють, але він відновить своє тіло і оживе. Учні були готовими до цього. Тож коли Ісуса розіп’яли і поховали, усі галілеяни – і чоловіки, і жінки – проявили холоднокровність і залізну витримку. Ніхто не боявся, не сумував і не плакав.    

Події розвивалися за чітким планом. Усе було настільки ретельно продумано, що процес мав розгортатися лише в наперед визначеному напрямку, без варіантів. Згадану визначеність, рішучість і цілеспрямованість Ісус позначив словом «пастка» або «безвихідь». Тому наказав апостолам не перейматися і не втручатися, а лише спокійно спостерігати здалеку:

«Тоді Ісус сказав їм: Усі ви потрапите у безвихідь цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї. Хай не тривожиться серце ваше й не лякається! Ви чули, що Я вам сказав: відходжу і до вас повернуся. Уставайте, ходімо звідси! Ось надходить година, і вже тепер вона, коли ви розсієтеся кожен у свій бік і Мене лишите самого. Та Я не сам, бо зо мною Батько. Сказав Я вам це, щоб ви мали мир у Мені. У світі на вас тиснутимуть. Але дерзайте! Я переміг світ». «Світ» – це простори страждань і боротьби, в яких перебуває переважна більшість людей.

Розумний ризик

Тим не менше, попри геніальність цього задуму, у ньому таки був ризик. Тому Ісус закликає апостолів бути обережними, зберігати мужність, бадьорість, готовність до рішучих дій: «Далі сказав їм: Як Я вас посилав без калитки, без торби, без взуття, хіба вам чого бракувало? Нічого, – відповіли. І Він до них промовив: Тепер же хто має калитку, хай візьме так само й торбу; хто ж не має, хай продасть свою одежу й купить меч». «Калитка і торба», «одежа і меч» – це метафора двох психологічних станів: мирного і бойового.

Добре знаємо, що все відбулося саме так, як було задумано: іудеї відверто виступили проти Ісуса, вимагаючи смерті, Ісус умер на таврі, воскрес і у визначений час  тріумфально зустрівся з учнями в Галілеї.

Метод формального вивищення

Знаємо і те, що в іудохристиянстві вся ця історія подається в перевернутому вигляді: Ісуса представляють як потерпілого від всемогутніх іудеїв, про Його воскресіння воліють згадувати якомога рідше, натомість щодня у своїй літургії здійснюють принесення Ісуса в жертву Ієгові і масово тиражують зображення та статуї з Його розп’яттям.

Не дивно, що й історія з апостолом Петром також зазнала радикальної переробки. У ній бачимо типовий прийом «дітей диявола», тобто переконаних, свідомих брехунів: формально людину вивищити, а по суті її принизити. При цьому формальне вивищення виконує роль маскування, мовляв, ви ж бачите, як ми його шануємо.

Згідно з цим методом, апостола Петра іудохристияни представляють «найбільшим апостолом» (на пару з фарисеєм Шаулем), але при цьому наполягають, що він був зрадником, подібним до Іуди Іскаріота. Для того, щоб образ «зрадника Петра» виглядав переконливіше, в Євангеліє були зроблені значні вставки.

Пожалій себе, Господи!

Перша фальшива вставка була внесена в оповідання про те, як Ісус почав готувати учнів до свого воскресіння (правдивий текст Євангелія подано жирним шрифтом, а вставку – звичайним з перекресленням):

«21. З того часу Ісус почав виявляти своїм учням, що Йому треба йти в Єрусалим і там багато страждати від старших і первосвящеників, і бути вбитим, і на третій день воскреснути. 22. Тоді Петро, взявши Його набік, став Йому докоряти: Пожалій себе, Господи! Хай це не станеться з Тобою! 23. Він обернувся і сказав Петрові: Геть від Мене, сатано! Ти Мені спокуса, бо думаєш не про Боже, а про людське. 24. Тоді Ісус сказав до Своїх учнів: Коли хто хоче йти за Мною, хай зречеться себе самого, візьме хрест свій і йде за Мною. 25. Хто хоче спасти своє життя, той його погубить; а хто своє життя погубить ради Мене, той його найде. 26. Яка користь людині, коли здобуде увесь світ, але пошкодить своє життя? Що може людина дати взамін за своє життя? 27. Син людський має прийти в славі Отця свого з ангелами своїми й тоді воздасть кожному згідно з його ділами. 28. Істинно кажу вам: є деякі між тут присутніми, які не зазнають смерті, поки побачать Сина людського, що приходить в царстві його» (Матвій 16.21–28). Після цього тексту одразу ж слідує оповідання про преображення Господнє.

Про що йдеться у наведеному фрагменті? Після прохання Петра пожаліти себе Ісус зрозумів, що учнів дуже тривожать Його страждання і смерть, тому вирішив підбадьорити їх, здійснивши преображення свого тіла. Натомість у вставці фальсифікатор представляє Петра спокусником (гелленське слово «диявол» означає «спокусник, брехун, наклепник»), а в уста Ісуса вкладає фразу «Геть від мене, сатано!». Арамейське слово «сатана» означає «противник» – це синонім слову «диявол». Підготовчий крок дискредитації Петра зроблено.

Вставка про потрійне відречення

Продовження – в оповіданні, коли Ісус в Єрусалимі дає апостолам настанови правильної поведінки:

«Тоді Ісус сказав їм: Усі ви потрапите у безвихідь цієї ночі, але після мого воскресіння Я випереджу вас у Галілеї. Озвався тоді Петро й каже Йому: Хоч би і всі потрапили у безвихідь, та не я! Ісус мовив до нього: Істинно кажу тобі, що сьогодні, цієї ж ночі, перш ніж заспіває півень, ти тричі відмовишся від Мене. Та Петро ще більше твердив: Хоч би мені прийшлося з Тобою і вмерти, не відречуся Тебе! Так само говорили всі учні».

По-перше, у цій вставці Петро представляється самовпевненим простаком, який не розуміє, що таке порядок та дисципліна, відтак при першій нагоді заперечує настанови Ісуса. І це при тому, що Петро за своєю вдачею був воїном і ходив з мечем.

По-друге, у цій вставці в уста Ісуса вкладається детальна програма поведінки Петра, наче він є не вільною людиною, а роботоподібною маріонеткою. Уявлення про людей як про біороботів властиве іудаїзму, який весь оснований на пророцтвах. Натомість для арійського світогляду цінність має тільки вільна поведінка людини: «Все, що робиться з власної волі, – добро. Все, що робиться з чужої волі, – зло».

Війна – це шлях обману

Нарешті, підходимо до головного оповідання про «зраду» Петра і починаємо розуміти, чому ця «зрада» викликає серед іудействующих такий ажіотаж.   

«Слідом за Ісусом ішов здалека Симон Петро з іншим учнем – аж до палати первосвященика. Учень той увійшов у двір первосвященика з Ісусом. Петро ж стояв надворі біля дверей. Вийшов той інший учень, промовив до воротаря й увів Петра всередину».  

Згідно з настановою Ісуса, Петро сховав меч, не втручався в події, а спостерігав зі сторони. Про всяк випадок він вирішив бути поближче до Ісуса, для цього наважився проникнути в садибу первосвященика, яка ретельно охоронялася. Сприятливим чинником була ніч: Петро сподівався, що у темряві, навіть якщо горять факели, вороги його не впізнають. Проте як проникнути всередину?

Тут Петру міг допомогти його найближчий друг – апостол Іван, який володів деякими методами характерників, зокрема, вмів керувати блискавкою. За це вміння Іван разом зі старшим братом Яковом отримали від Ісуса прізвисько «Воанергес», тобто «Сини блискавки». Петро переконав Івана, що доцільно перебувати неподалік від Ісуса. Іван погодився.

Можна здогадатися, що цей найталановитіший учень Ісуса вмів у потрібний момент ставати «невидимим» (тобто його бачили, але не сприймали) або ж володів мистецтвом навіювання. Користуючись цим, Іван пройшов через ворота, а потім, через якийсь час, переконав озброєного воротаря, що Петро – це також свій. Ось така була застосована апостолами військова хитрість.

По суті, Іван обманув охоронця. Чи це було правильно? Так, цілком правильно, адже після схоплення Ісуса іудеї почали війну на знищення, а на війні діють інші правила, ніж у мирний час: війна – це шлях обману.

Очевидно, що для безпечного перебування серед ворогів Петру треба було вдавати з себе іудея і, при необхідності, мати переконливу «легенду». З цього випливає, що, вирішивши проникнути в садибу первосвященика, Петро також був готовий до обману. І це йому невдовзі знадобилося.

Витримка апостола Петра

Ось що про цю неординарну подію розповідає Євангеліє:

«Аж тут одна служниця підійшла до нього й каже: Чи й ти не з учнів Ісуса Галілея? Але той перед усіма відмовився і заявив: Не знаю і не розумію, що ти кажеш. І він вийшов на переддвер’я».

Можливо, що на Петра звернули увагу через його високий зріст, адже арійці-галілеяни (середній зріст 180 см) були на голову вищі за семітів-іудеїв (160 см). Також можливо, що він був по-іншому одягнутий. В будь-якому разі, Петро був готовий до такого повороту подій, тому твердо сказав «Не знаю і не розумію, що ти кажеш». Це прозвучало переконливо, тож Петру дали спокій.

«Слуги й сторожа, розклавши вогонь посеред двору, посідали вкупі і грілися, бо було холодно. Сів і Петро між ними внизу на подвір’ї і грівся біля багаття, щоб побачити, чим воно скінчиться. Тут уздріла його інша слугиня і, приглянувшись до нього пильно, каже до тих, що там були: Цей був з Ісусом з Назарета. Мовили до нього: Чи й ти не з його учнів? Він знову заперечив: Не знаю я цього чоловіка».

Відповідь знову переконала присутніх, проте один з них звернув увагу на вимову Петра, яка, попри його старання, відрізнялася від єрусалимської.

«Каже тоді один із слуг первосвященика, родич того, якому Петро відтяв вухо: Чи не тебе я бачив у саду з ним? Ти таки справді один з них, бо ти галілеянин, адже твоя вимова тебе виявляє. Тоді Петро ще раз заперечив: Не знаю, чоловіче, про що говориш. І враз заспівав півень».

Петра не схопили, отже йому знову повірили. Передусім тому, що Петро не виявляв жодного страху чи найменшого хвилювання.

– Тоді до чого тут півень?

Було темно, і це було на руку Петру. Але настав час «третіх півнів» (приблизно 5 година ранку) – ще трохи, і почне світати. Як людина, спроможна до раціонального мислення, Петро знав, що на денному світлі його точно впізнають. Тому спокійно і впевнено вийшов через ворота за межі садиби.

Далі йде вставка:

«І Петро згадав слово, що Ісус казав був: «Раніше ніж півень заспіває, ти тричі відмовишся від Мене». І, коли вийшов звідтіль, заплакав гірко». Правдою в ній є тільки те, що Петро «вийшов звідтіль».

Як бачимо з цього оповідання, Петро проявив мужність і витримку. В його вчинку був ризик, але не надмірний. Він перебував у захищеному просторі подій, проте без потреби «не наривався».

– Але ж Петро таки міг розплакатися, скажімо, щоб дати вихід емоціям? Міг же він розслабитися після такого напруження.

Рано ще було розслаблятися, найгостріші події були попереду. До того ж Петро був воїном і мав сильний тип психіки. Якщо галілейські жінки жодного разу не плакали, то чого б мав плакати Петро.

«Воплі і соплі»

Навколо цього вигаданого плачу іудохристиянство розгорнуло цілу кампанію з дискредитації Петра. Звичайна воєнна хитрість представляється як зрада Вчителя, вчинена зі слабкості або, ще гірше, через вплив сатани. Згідно з численною іудохристиянською літературою, Петро одразу ж після пережитого переляку усвідомив свій тяжкий гріх і довго бився в риданнях. Потім усе своє життя перебував у депресії, його очі весь час були вологі й червоні, а щоразу, коли співав півень, він здригався, падав на коліна і, нестримно ридаючи, молив прощення. Так би мовити, не життя, а суцільні «воплі і соплі».

Але звідки такий ажіотаж? Причина на поверхні. Обманути іудеїв, причому тричі, – це, з їхньої точки зору, жахливий гріх, який не має прощення. Він не мав права так чинити! От якби Петро признався, хто він, і його ці іудеї тут же вбили, – це було б чудовим проявом так любого для іудохристиянства «мучеництва». Петра одразу ж проголосили б святим і зразковим прикладом для всіх не-іудеїв. Але він вчинив неправильно. Для того, щоб помститися йому, була поширена вигадка про плаксу і зрадника.  

Про що нас навчає апостол Петро

По-перше, ворогу не можна говорити правду. Хто почав гру за правилами брехні, той заслуговує лише на брехню.

По-друге, навіть перебуваючи в безпечному просторі подій, не треба нариватися і спокушувати долю. Ризик має бути в межах розумного.

По-третє, не має значення, що про тебе говорить ворог: він завжди тебе представлятиме так, як йому зручно.

Читайте також:

• Той, хто ходив по воді (про святого апостола Петра)  
• Сини блискавки: два найбільші апостоли Ісуса Хреста мали українське прізвище
• Брахмани і кшатрії Ісуса Хреста, або Послання Гартленду
• «Ви, що пішли за мною», або Мотивація до фізичного безсмертя

Про інші вставки:

• Інформаційна війна фарисейства проти Івана Хрестителя: інтелектуальне розслідування
• Навіжені свині та легіон бісів – ще одна фарисейська вставка в Євангеліє
• «Хто не зі мною, той проти мене» – вставка
• Чи справді нема пророка у своїй батьківщині? 
• Чи було 40-денне голодування Ісуса в пустелі?
• Чи заважає багатство увійти до Царства божого?