Зображення користувача Зірка Вітошинська.
Зірка Вітошинська
  • Відвідувань: 18
  • Переглядів: 22

Вибори у США листопада 2020 року: рік потому. Наслідки для України та світу – Ярослав Мартинюк (США)

Категорія:

Спецтема:

У своїй статті аналітик Ярослав Мартинюк порушує надважливі питання сьогодення, пов’язані з американськими виборами 2020 року. Українцям буде корисно ознайомитися з міркуваннями неупередженого очевидця, який описує ворожі явища, що захопили Америку.

211130yaroslavmartynyuk-1.jpg

Ярослав Мартинюк
Ярослав Мартинюк

Події, описані паном Мартинюком, відповідають частині досліджених тем у Народному Оглядачі, зокрема в розділі Центр постіндустріальних досліджень Україна–США.. Більше того, тут зачеплене істинне значення понять «праве і ліве» і побіжно порушене критичне питання різниці між «розумом і інтелектом». До того ж, дуже корисною є література, цитована Мартинюком, – вона доповнює або збігається з тією, яку викопує НО.

Передісторія появи статті. Допис до журналу Критика

«Як багатолітній передплатник Критики, я завжди любив читати різноманітні есе, вдумливі аналізи, книжкові рецензії та коментарі. Окрім того, часопис завжди був багатим джерелом інформації для українців, як в Україні, так і у діаспорі. Критика є провідним дискусійним майданчиком щодо питань, яким присвячується мало уваги в українському публічному дискурсі, особливо українській науці, освіті тощо. Її заявленою метою є надання детального та науково обґрунтованого аналізу історичних, політичних та культурних подій в Україні, Росії та Східній Європі. Крім того, Критика пишається тим, що вона є форумом для культурно-політичних дебатів в Україні, особливо щодо свободи слова та толерантності до різних точок зору. Це є суттю Критики, і саме в цьому дусі я хотів би запропонувати її читачам наступні міркування».

Цензура Критики і вибір Народного Оглядача

«У вересні 2021 року я представив журналу Критика свою статтю/есе: “Вибори в США у листопаді 2020 року: рік потому. Наслідки для України та світу”. Намір цієї статті — повідомити читачів Критики в Україні, що у США існують різні політичні течії і погляди, які мають критичне значення, i наслідки для України.

Стаття була відповіддю на серію полемічних статей під заголовком "Відхід Трампа", які з'явилися в першому номері (No 1-2) Критики 2021 року.
Критика декларує себе форумом для культурно-політичних дебатів в Україні, Росії та Східній Європі.  Журнал також представляє себе як взірець свободи слова та толерантності до різних точок зору, і саме в цьому дусі я запропонував читачам Критики свої міркування.

Після проходження редакційного рецензування в Києві, мій твір був відхилений на підставі, “відсутність спільного ґрунту” для справді плідного обговорення. Окрім того, Професор Гарвардського Університету Григорій Грабович, головний редактор і власник Критики, додав, що Критика не толерує поглядів із “правої” сторони, бо вони, за його словами, “ретроградні.”

Така відповідь суперечить здекларованій цілі Критики i, на превеликий жаль, вона негідна такої назви. Чи згоден хтось з думками, які я висловив у своєму есе — неосновне. Йдеться насамперед про принцип свободи слова і вираження різного бачення. Поведінка редакції показалась жалюгідною й арогантною, на рівні совєтської цензури.

Хочу додати, що я отримав надзвичайно позитивний відгук на це есе від багатьох видатних лідерів української діаспори, науковців та фахівців. Усі годяться, що цей допис є своєчасний і актуальний.

Саме тому я звернувся до Народного Оглядача, справді першорядної газети, готової помістити мій допис без застережень.

З повагою, Ярослав Мартинюк
Washington, DC»
(електронна пошта з 27 листопада 2021 року — З.В.)

Додам, що читачі Народного Оглядача уже знайомі зі зразком публікацій цього талановитого письменника і харизматичного діяча, який спромігся об’єднати в ad hoc коаліцію українських патріотів різних країн.


Стаття / есе Ярослава Мартинюка:

ВИБОРИ у США ЛИСТОПАДА 2020 РОКУ: РІК ПОТОМУ. НАСЛІДКИ ДЛЯ УКРАЇНИ ТА СВІТУ

Дилема вибору

Прикро, але за останнє півстоліття  американці рідко мали можливість голосувати за ідеального кандидата на посаду президента. Такий шанс вони отримали хіба раз, коли 1981 року президентом став Рональд Рейган. Але навіть тоді, велика частина електорату не вважала його втіленням своїх ідеалів. Для них він був «cowboy quick to the draw», тобто людиною швидких рішень.

Перша реакція європейців була ще різкішою. Пригадую слова директора Міжнародного агентства енергетики доктора Ульфа Ланцке, в Парижі, де я працював у той час: «Я не можу повірити, що американці такі дурні. Як вони могли обрати президентом актора?» Проте сталося так, що цей актор виявився одним з кращих, якщо не найкращим, президентом США з часів Другої світової війни. Однак, американцям не завжди випадає можливість такого однозначного вибору. Реальність американської політики полягає в тому, що зазвичай вони змушені обирати меншого з двох зол, витрачати свій голос на незалежного, позапартійного кандидата, або не голосувати взагалі.

Можна з упевненістю сказати, що більшість виборів у США за останні п’ятдесят років були меншою мірою виборами особистості, а радше виборами ідеології та майбутнього напрямку розвитку країни. Перемога Дональда Трампа 2016 року була прямою реакцією на невміле і слабке президентство Барака Обами, яке підштовхнуло Америку «вліво». Обрання Обами, у свою чергу, було наслідком помилкової інтервенції Джорджа Буша в Афганістан, а опісля й невиправданого вторгнення в Ірак під фальшивими приводами. Аналогічним чином переконливу перемогу Рональда Рейгана над Джімі Картером можна списати на некомпетентність останнього.

На жаль, 2020 року жоден з кандидатів не був ідеальним вибором на пост президента США. Електорат вкотре постав перед дилемою вибору меншого з двох зол. І з сьогоднішньої перспективи вже очевидно, хто з кандидатів був цим меншим злом, і це не був Джозеф Байден.

Він перебуває на посаді досить недовго, всього вісім місяців. Однак можна однозначно сказати, що його урядування виявилось повною катастрофою, катастрофою епічного масштабу для України, США й Європи. І на тлі його дій президентство Трампа виглядає тріумфальним.

Багато представників української діаспори в США не змогли передбачити наслідків президенства Джозефа Байдена. Чому так сталось? На це питання нема простої відповіді. На думку спадають дві суттєві причини:

  • перша ― пов’язана з тваринним презирством до Трампа, ненавистю, яка затьмарила здатність до об’єктивності,

  • друга ― це схильність до «прогресистської», лівої ідеології.

Іронія цієї ситуації була очевидною для всіх, хто уважно спостерігав за праймерiз демократів, під час яких навіть члени Демократичної партії вказували на некомпетентність «Джо», відсутність рішучості та проблеми пов’язані з когнітивними функціями, які до 2021 року помітно загострились. Всього лише через вісім місяців після інавгурації, нам уже нема сенсу спекулювати довкола того, що ми можемо очікувати від його президенства.

За вісім місяців на посаді, Джозефу Байдену вдалося розколоти ЄС через питання Північного потоку–2 (NS-2).

У серпні фіаско навколо хаотичного виведення американських військ з Афганістану створило безпрецедентну кризу в НАТО.

Гірше того, він дозволив Путіну досягти двох своїх найважливіших стратегічних цілей: створити глибокі розбіжності всередині ЄС і поставити під сумнів солідарність та довіру до НАТО.

Для України наслідки ― ще жорсткіші. Безпомічність і некомпетентність Байдена, можливо, додадуть сміливості Путіну «пробити» коридор до Криму і навіть далі, відрізавши Україну від Чорного моря.

Тимчасом, надзвичайно очікувана зустріч Володимира Зеленського та Байдена 1 вересня виявилася риторичним політичним цирком, який найкраще описує американський політичний вираз «Nothingburger», тобто «пшиком». Оприлюднена після зустрічі спільна заява повторює затерті банальності про «непохитну підтримку Америкою суверенітету і територіальної цілісності України» і «відданість реалізації Україною глибоких і всеосяжних реформ, необхідних для реалізації її європейських і євроатлантичних прагнень». Скільки разів ми вже чули ці слова від Байдена до того, як він дав зелене світло Північному потоку 2 (NS-2)?

Під час свого візиту президент Зеленський публічно висловив розчарування України рішенням адміністрації Байдена не блокувати будівництва газогону NS-2, а також відсутністю чіткої позиції США щодо майбутнього членства України в НАТО. «Є проблема з NS-2; є проблема з НАТО» ― сказав в одному інтерв’ю український чиновник, близький до Зеленського: «Ми знаємо, що США  підтримують Україну, але ми хочемо побачити відчутні докази».

Зневага до Трампа і поклоніння перед Байденом

Будь-яка збалансована і об’єктивна критика Дональда Трампа повинна враховувати ту альтернативу його президентству, яка доступна американському виборцеві.

Відраза до Трампа є зрозумілою. Трамп був неотесаним, вульгарним популістом, якому до того ж не вистачало дипломатичної майстерности. Іноді його поведінка була грубою, а моральні якості сумнівними.

Нестабільна манера Трампа, однак, cтримувала автократів, таких як Путін, саме тому, що він був непередбачуваним і різким. Його політика мала явно «популістську» природу, а не ліво-прогресистську. Популізм, однак, є політичним підходом, що прагне апелювати до звичайних людей, які відчувають, що їхні побоювання ігноруються усталеними елітами. Іншими словами, популізм є найпрямішою формою демократії, і реагує на заявлені потреби електорату, а не нав’язує лівацької ідеології в ім’я прогресизму. Популізм не накладає ідеологічних обмежень на суспільство, і не змінює основних демократичних принципів, які розвивалися протягом десятиліть. Популізм працює в системі, яка існує, і прагне примусити її працювати ефективніше на благо людей. У випадку зі США, це конституційно визначена побудована на федералізмі капіталістична система, яка функціонувала надзвичайно добре протягом більше двох століть.

У свою чергу, Джозеф Байден був представлений нам як поміркований центрист, людина проукраїнських поглядів, яка знає і розуміє Україну. Кілька українських коментаторів похвалили його глибокі знання та відданість Україні. Адже він сім разів відвідував Київ. Багато американців українського походження повірило його словам і обіцянкам, і майже п’ятсот з них підписались під цілосторінковим оголошенням у The Ukrainian Weekly на підтримку Байдена, вважаючи його найкращим другом України. Дехто писав, що «Байден вже засвідчив свою послідовність, прогресивність і рішучість». Інший відомий коментатор твердив, що той «України ніколи не зрадить». Мені відомо лише про одного видатного американського українця, колишнього прихильника Байдена, Аскольда Лозинського, який  мав мужність визнати, що голосування за нього було серйозною помилкою. 

Таке надмірне пошанування пана Байдена дає підстави для запитання: «Чому так багато найкращих і найяскравіших представників нашої діаспори так легко обдурилось Байденовою риторикою?»  Це загадка, яку не так легко розгадати, і ми повинні глянути на цю ситуацію у дещо ширшому контексті.

Інтелектуали і соціалізм

Французький філософ і політолог Реймон Арон (Raymond Aron), один з найвидатніших мислителів Франції ХХ-го століття, коментуючи висловлювання Карла Маркса, що «релігія ― це опіум народу», обернув його, і влучно зауважив, що «coціалізм ― це опіум інтелектуалів»¹.

В умовах, коли 85% або й більше науковців в наших коледжах і університетах схиляються «вліво», не дивно, що багато з американсько-українських вчених, інтелектуалів та фахівців симпатизують лівим ідеям. Однак лівиця неоднорідна.

Спектр лівої ідеології розтягається від ідеї соціал-демократичної європейської держави загального добробуту (welfare state) до поглядів словенського інтелектуала і філософа Славоя Жижека, представника популярної в лівацькому академічному середовищі версії неомарксизму. Коли справа доходить до політики, інтелектуали схильні послідовно ставати на бік притаманного лівим погляду на світ, і українські еліти не є виключенням. У разі, якщо є найменші сумніви щодо нинішньої позиції провідних інтелектуальних еліт у питанні соціалізму, Єльський університет щойно опублікував книгу Томаса Пікетті, рок-зірки політико-інтелектуального світу, «Час соціалізму» (Time for Socialism, Yale University Press, 2021).

Знаходимо також відчутні натяки, що багато з них негативно налаштовані до вільноринкового капіталізму, системи, яка в історії людства більш ніж інші допомогла багатьом людям побороти нужду та бідність. Тут не місце з’ясовувати базові розбіжності між капіталізмом і соціалізмом. Найкраще цю різницю схопив великий консервативний інтелектуал Вільям Ф. Баклі (William F. Buckley), який сказав фразу, що ідеально описує недоліки цих двох ідеологій: «Проблема капіталізму – це капіталісти; Проблема соціалізму – це соціалізм».

Може, нашим інтелектуалам слід наново ознайомитися з творами блискучого економіста австрійської школи, уродженця Львова, Людвіга фон Мізеса та його учня  Фрідріха Гаєка, автора класичної книги «Шлях до кріпацтва» (The Road to Serfdom, The Definitive Edition, University of Chicago Press, 2007).

Цей шлях – це слизький схил до того типу сoціалізму, який Берні Сандерс відстоював під час праймеріз Демократичної партії, а саме – демократичний соціалізм. Більшість фахівців з політичних наук, сподіваюсь, усвідомлює різні варіації сoціалізму, але заради інших читачів, які, можливо, менш знайомі з цією сферою, варто дещо пояснити.

За класичного соціалізму, системи, яка існувала в Совєтському Союзі та Східній Європі до 1991 року, держава володіє засобами виробництва та обмежує приватну власність. Однак, після падіння комунізму, та з огляду на його жахливу історію, аби зробити «соціалізм» привабливішим для американської громадськості, у публічний дискурс ввели терміни «демократичний соціалізм» і «соціал-демократія».

Соціал-демократія ― варіант соціалізму, який, використовуючи позитивні сторони капіталізму, усуває низку його недоліків: регулюючи ринки і реалізуючи соціальні програми. Ця модель сумісна з капіталізмом, але передбачає реформи через регулювання, виступає за економічне і соціальне втручання задля сприяння соціальній справедливості в рамках ліберально-демократії і капіталістично-орієнтованої змішаної економіки. Цю модель зазвичай пов’язують зі соціально-економічною політикою в державах загального добробуту Північної та Західної Європи, і значною мірою в Сполучених Штатах.

Демократичний соціалізм, зі свого боку, заперечує можливість удосконалення капіталізму, закликаючи натомість до його скасування. Вони твердять, що капіталізм не надається до реформування, і є неегалітарним та експлуататорським за своєю суттю. А тому, необхідно його замінити соціалістичною, або революційною моделлю, чи реформістською політикою.

Кінцева мета демократичних соціалістів ― не соціал-демократична держава, а справжній соціалізм.

Важливо відзначити, що саме демократичний-соціалізм підтримується більшістю прогресивного крила Демократичної партії. Демократичні соціалісти прагнуть знищити вільне ринкове капіталістичне суспільство на користь соціалістичної централізовано-планованої моделі. Берні Сандерс, головний прихильник цього напрямку, спритно заплутав ці поняття, ситуативно підмінюючи і зловживаючи термінами «демократичний соціалізм» і «соціал-демократія», надіючись, що більшість його послідовників неспроможна їх розрізнити.

Сандерс і більшість демократів також заявили, що хочуть перебудувати наше суспільство за «скандинавською моделлю». При цьому він ігнорує, що ні одна зі скандинавських країн не ототожнює себе з його типом соціалізму. Навпаки, ці країни відкидають соціалізм, у них присутня інтенсивна конкуренція, і вони є процвітаючими капіталістичними державами загального добробуту.

Зі самого початку були сумніви, чи Байден, зі своїми ментальними проблемами, протистоятиме крайньому лівому крилу в Демократичній партії, яке відкрито ототожнювало себе з поглядами Берні Сандерса. Нагадаємо, що під час з’їздів Демократичної партії останній наблизився до того, щоби стати «прапороносцем» Демократичної партії, але партійні лідери зрозуміли, що американський електорат не прийме таких ідей, і тому висунули бідолашного, податливого і старіючого Джо Байдена. Для просування свого соціалістичного порядку денного, якого підтримують Берні Сандерс, Елізабет Уоррен і Камала Гарріс ― найліберальніші сенатори в Сенаті ― Байден став своєрідним Троянським конем.

Слід відзначити, що Камала Гарріс та інші не є «лібералами» у класичному сенсі. Вони є лівицею. Як неодноразово стверджував Ендрю Салліван (Andrew Sullivan), британсько-американський письменник, колишній редактор прогресистської The New Republic, нова лівиця є антиліберальною, і Демократична партія ризикує бути захопленою (або, ймовірно вже є) лівими, які становлять більшу загрозу класичному лібералізмові, ніж праві.

Якби фанатики у Демократичній партії отримали вільну руку, було б лише питанням часу, коли «Республіка» перетворилася б у «Народно-демократичну Республіку» на зразок Куби чи Венесуели. Один з проникливих політичних філософів зауважив, що  «маленький соціалізм схожий на маленький рак, який метастазує». Як ми бачимо у випадку з Аргентиною, як тільки країна стає на цей шлях, назад дороги вже нема.

З-поміж усіх у світі, українці чи не найбільше повинні побоюватися будь-якої ідеології, яка обіцяє «державу загального добробуту», або будь-якої з її варіацій, тому що вони краще від інших знають, що це означає.

Історія неодноразово доводила, що соціалізм завжди потребує примусу для досягнення своїх цілей, і у кінцевому підсумку майже завжди закінчується тоталітарною формою комунізму.

Американці, і особливо американці українського походження, які досвідчили або побачили, що соціалізм у своїй досконалій формі зробив з Україною та іншими країнами Східної і Центральної Європи, повинні боятись таких політично-філософських ідей як чуми.

Найгірший президент в анналах американської історії

Серед учених та інтелектуалів, які належать до лівиці, стало звичним називати Трампа найгіршим президентом в анналах американської історії.

Проте, таке твердження потребує корекції. Сьогодні очевидно, що на премію найгіршого президента США за останні тридцять років є відразу кілька претендентів. Один з них, це Джордж “GW” Буш. Його інтервенція в Афганістан, а опісля непотрібне вторгнення в Ірак, були монументальними помилками, які коштували США і західному світові незліченних фінансових і людських ресурсів, а також репутації. Майже десять трильйонів доларів були даремно витрачені на обидві війни, які дестабілізували Близький Схід, пробудили ісламський джихадизм і спровокували масштабну кризу біженців, за яку Європа і Америка будуть платити високу ціну ще тривалий час.

І все таки, з причин, названих вище:

  • дозвіл Путіну на добудову NS-2,

  • підрив єдності НАТО,

  • і втрату контролю над південним кордоном Америки, де майже два мільйони нелегальних мігрантів вторглися в США тільки цього року,

експерти майже одностайно вважають, що на сьогодні очолює цей список саме Джозеф Байден, якому попереду ще три з половиною роки для подальших хибних рішень і вчинків!

Що стосується України, то Трамп виявився набагато кращим другом України, ніж американська президентська адміністрація за Обами/Байдена, чи сьогоднішня. Незважаючи на те, що риторика Трампа не співпадала з риторикою Байдена, його вчинки виявилися значно прихильнішими до України, ніж це могли собі помислити навіть Обама і Байден. Ось кілька очевидних прикладів:

1) Трамп підписав контракт на 350 ракет Javelin для українських військових, що команда Обами/Байдена відмовилася зробити, побоюючись провокувати Путіна;

2) піднімаючи перед Німеччиною питання фінансування НАТО, він сприяв тому, що бюджет Альянсу збільшився на 300 млрд доларів;

3) оскільки дипломатія не спрацювала, Трамп зупинив будівництво газогону NS-2, погрожуючи Німеччині 35% тарифом на її автомобілі, і цю мову німецькі бізнесмени негайно зрозуміли.

Останні два кроки спричинили сильне невдоволення німецького уряду, який звинуватив Трампа у втручанні у внутрішні справи Німеччини і розпочав кампанію з дискредитації Трампа. Він, можливо, був недипломатичним, але мав рацію.

Як висловився історик і коментатор Віктор Девіс Генсон (Victor Davis Hanson), різниця між Трампом і Байденом полягає в тому, що “перший був непередбачувано-прямолінійним, а другий є передбачувано-спантеличеним”. Німці зрозуміли це і чекали, поки з’явиться новий, податливіший президент.

За кілька місяців після інавгурації Байдена, його Адміністрація зняла всі санкції проти NS-2. Тим часом президенту, який розпочав свій термін з гасла «Америка повернулась», удалось дестабілізувати одночасно два стовпи західної солідарності проти експансіоністської Росії.

Наслідки фіаско в Афганістані для України

Вивід військ з Афганістану був катастрофою геркулесових масштабів, яка відбулася сім місяців після того, як Байден вступив на посаду президента. Від цього не cховаєшся.

Це був історичний, переломний момент: Америка знищувала себе зі середини. Відсутність планування впорядкованого виведення військ привела до того, що американці залишили після себе в Афганістані робочої військової техніки на 25 мільярдів доларів, яку таліби тепер використовують для консолідації своєї тоталітарної релігійної ідеології. Цю суму варто порівняти з оголошеним 1-го вересня пакетом безпекової допомоги для України у розмірі 60 мільйонів доларів, який дозволить їй ефективніше захищатися від російської агресії. Ця диспропорція справді спантеличує.

Катастрофічний вихід Байдена з Афганістану виявив слабкі місця в наших альянсах. Союзники Америки, з якими не було скоординовано процесу втечі з Кабулу, розглядають це як важливу віху в краху американської імперії.

Вся ця історія була руйнівною сама по собі, але президент ще посилив завдану шкоду, коли відмовився визнати помилки, і намагався представити поразку як перемогу: на думку Байдена, евакуація була найбільшим тріумфом з часів британської операції в Дюнкерку.

Хоча обидві події стали результатами ганебних поразок. Такі заяви рівноцінні хіба що словам капітана «Титаніка», який після зіткнення з айсбергом зловтішно сказав, що його команда спустила на воду стільки рятівних човнів, як жодна інша в історії. Додаткового абсурду докинули вашингтонські інсайдерські еліти, які, намагаючить відвернути увагу від фіаска, порівняли сто мільйонів євангельських християн Америки з талібами та їхнім ставленням до жінок. Добрий приклад гротескно-контрастного мислення інтелектуально-аморальної кліки лівих еліт.

Шкода, завдана репутації США ― невимовна. Зараз нас розглядають і розглядатимуть ще багатьо років як ненадійного партнера в рамках будь-якої міждержавної угоди, чи діяльності. Довіра до Сполучених Штатів була  непоправно підірвана, і Україна, і Європа взяли це до уваги, як і Путін.

Наслідки цієї катастрофи даватимуться взнаки десятиліттями.

Швидше за все, Україна стане однією з перших жертв грандіозних помилок Байдена.

Байден і “Woke” ― нероздільні

Підтримка Байдену ipso-facto означає схвалення, чи терпимість, до порядку денного, репрезентованого представниками радикальної течії “woke”, яка по суті домінує у Демократичній партії сьогодні. Зі самого початку, Байдена представляли як поміркованого центриста щодо більшості питань. Проте він з невеликою частиною спротиву з власного боку та з боку небагатьох поміркованих, які ще залишилися в його партії, таки піддався крайнім лівим фанатикам. Найстрашніше, що багато ідей “woke” відверто межують з орвеллівським шаленством. Ось лише кілька випадкових прикладів цього безглуздя:

  • переписування і фальсифікація історії з нинішньої «політкоректної» перспективи;

  • впровадження в школах т. зв. «проєкту 1619» ― фальсифікованої історії, базованої на ідеях Говарда Зінна (Howard Zinn), комуніста, автора злостивої і ненаукової історії народу Сполучених Штатів; все це супроводжується безглуздими закликами до сплати репарацій;

  • впровадження у навчальні шкільні програми замаскованої марксистської доктрини т.зв. Расової критичної теорії (Critical Race Theory), яка твердить, що всі білі ― расисти;

  • відкрита підтримка рухів BLM і AntiFa, заснованих відданими марксистами, метою яких є перетворення Америки і забезпечення справедливості результату замість рівності можливостей; заклики до позбавлення фінансування поліції, оскільки поліція, на думку симпатиків “woke”, за своєю суттю ― расистська, навіть коли поліцейські є чорними;

  • віра в системний расизм, навіть тоді, коли американці двічі обирали чорношкірого президента; нещодавно Держдепартамент видав розпорядження вивішувати прапори BLM та LGBT на американських амбасадах у всьому світі;

  • інструктаж шестирічних дітей щодо анатомії мастурбації; надання 13-річним підліткам права починати «гендерно-підтверджуючу» терапію, а 15-річним проходити операцію зі зміни статі без дозволу батьків;

  • ухвалення законодавства про вживання «безстатевих», гендерно-нейтральних або бажаних займенників, як у Канаді;

  • одержимість необхідністю створення трансґендерних ванних кімнат;

  • доручення лікарям не вказувати статі хлопчика/дівчинки у свідоцтвах про народження, оскільки між ними нема відмінностей, а стать є лише соціальною конструкцією;

  • чоловіки можуть тепер мати місячні, завагітніти і навіть годувати грудьми;

  • пунктуальність, пильність і дисципліна у школах ― риси білих, призначені для стримування чорних/коричневих меншин;

  • скасування конкурсних вступних іспитів; свідома політика впуску нелегалів на територію США щоби розширити коло прихильників Демократичної партії.

Подібні ідеї проникли також у військові та інші урядові організації. Наприклад, генерал Марк Міллі (Mark Milley), голова Об’єднаного комітету начальників штабів, геній, який порадив Байденові закрити авіабазу Баграм в Афганістані і використовувати аеропорт Кабула для евакуації американців, заявив перед Конґресом, що найбільшою загрозою для безпеки США є «white supremacy» (вищість білої раси).

Посол США при ООН Лінда Томас-Грінфілд (Linda Thomas-Greenfield) використала свій виступ на Асамблеї, щоби звинувати Америку в минулих гріхах расизму, рабовласництва та різноманітних утисків.

Прикладів такого безглуздя, які ширяться з лівацького середовища прихильників “woke” є надто численні, щоби проаналізувати їх тут у деталях.

І все ж, хто б не асоціювався з політичною лівицею сьогодні, змушений прийняти ввесь їхній порядок денний.

Абсурдність нинішніх лівих не піддається розумінню. Ситуація погіршується ще й завдяки таким явищам як політкоректність, обмеження свободи слова через цензуру, самоцензуру, бойкотування (deplatforming) і «культуру скасування» (cancel culture). Найяскравіше всі ці явища присутні у наших коледжах і університетах, де мала би процвітати академічна свобода. Доктрина політкоректности в кінцевому підсумку приводить до кінця свободи слова і смерті свободи, як писав Джордж Орвелл: «Якщо свобода взагалі щось означає, то це означає право говорити людям те, чого вони не хочуть чути».

Сповзання до декадансу

У своїй книзі «Декадентське суспільство» (The Decadent Society, 2020) Росс Дутгат (Ross Douthat), колумніст The New York Times, аналізує феномен суспільного занепаду. Пояснюючи сам термін, автор розрізняє «низький занепад» і «високий». Низький декаданс, за словами Дутгата, супроводжується шуканнями надмірно приємного досвіду їжі, сексу і моди: від екстремальних оргій, відвідування БДСМ барів, вживання наркотиків тощо, до дещо менш авантюрних захоплень (чотиризіркові ресторани, вихідні в Лас Вегас і т.п.). Все це поступово повністю знецінює суспільні моральні та політичні орієнтири. Але такий декаданс необов’язково завершиться крахом, який насувається. Історія показує, що такі декадентські суспільства можуть виживати століттями. Натомість імперії можуть упасти на піку своєї політичної та культурної сили, якщо зіткнуться з досить потужним зовнішнім ворогом.

«Високий декаданс» має серйозніші  наслідки. В цьому випадку естетичне, моральне та політичне зливаються у всеохопний цивілізаційний вирок моральному розкладові, пов’язаному з боягузтвом боронити традиційні цінності, необхідні для захисту цивілізації від її внутрішніх ворогів. На думку Дутгата культура рухається до цілковитого занепаду, «коли еліти приймають абсурдне за нормальне».

На жаль, перелічені вище різноманітні безглуздя стають сьогодні мейнстрімом і виходять зі середовищ «просвіченої» прогресистської лівиці.

Коли пишу ці рядки, на очах відбувається швидкий занепад американської культури і цивілізації: увертюра до катастрофи!


Ярослав Мартинюк – народився в Україні; під час Другої світової війни сім’я емігрувала до Німеччини, а відтак до США. У 1980-х працював для Міжнародного агентства енергетики (IEA/OECD) в Парижі на посаді дипломата, а пізніше як аналітик/дослідник для Радіо Свобода в Мюнхені. 1995 року повернувся до Вашингтону. Автор книги спогадів Monte Rosa: Memoir of an Accidental Spy.


¹ У своїй фундаментальній книзі «Опій інтелектуалів» (ориг. фр. вид. 1955; укр. вид. Р. Арон «Опій інтелектуалів», Київ 2006, 272 с. ) Реймон Арон критикував французьких інтелектуалів за їх різку критику капіталізму та демократії і одночасний захист марксистських звірств, гноблення і нетерпимості.

Наші інтереси: 

Розбиратися в політиці та геополітиці. Розпізнавати правду і брехню, шляхетних і негідників. Судити за плодами, а не за обіцянками.

Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
Підписуюсь на новини

Зверніть увагу

Вперед, до нової Галілеї!

Дороговказ для Галілеї: наша стратегія у післякризовому світі (+аудіо)

В Україні розгортається потужний духовний спалах, співвимірний зі спалахом у Галілеї часів Ісуса Хреста. Слово «Галілея» означає «Слава». Разом зі славою в Україну повертається шляхетна Галілея –...

Останні записи

Кращий коментар

Зображення користувача Микола Стригунов.
0
Ще не підтримано

Дивно, що рішення Байдена тут звуться помилковими. Але, його рішення не є помилками. Рішення Байдена є послідовним самогубством США.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!

Коментарі

Зображення користувача Микола Стригунов.
0
Ще не підтримано

Дивно, що рішення Байдена тут звуться помилковими. Але, його рішення не є помилками. Рішення Байдена є послідовним самогубством США.

Якщо прагнеш чуда - створюй його!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Так. Віджила індустріальна система США почала активний автоліз (самоліквідацію).

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

Дуже цікава, глибока і повчальна стаття! Проте хочеться дізнатися і про зрівноважуючі процеси. Що там у правих? Чи відбувається щось позитивне у Флориді та Техасі? Що робить Трамп?

Все, що робиться з власної волі, – добро!

Зображення користувача Іван Ведь.
0
Ще не підтримано

Дякую за чудову статтю, та ще й земляка. Чудове аналітичне дослідження дає розуміння сучасності.

Гарно, дуже гарно.

Зображення користувача Зірка Вітошинська.
0
Ще не підтримано

@ 6-го грудня 2021 р. від Ярослава Мартинюка:

«Відразу після того, як Байден зняв санкції Трампа з NS2, Путін знав, що може обійти його.
Але я б не звинувачував бідного, бездарного, Джоу. Путін почав перевіряти рішучість США під час президентства Обами/Байдена. . . (червона лінія і все), і він їх прочитав, як книгу.

Є кілька кроків, які адмін Байдена може зробити зараз, до початку вторгнення:

- відсторонити Росію від Swift,
- поступово почати конфіскацію активів російських олігархів у західних країнах і банках,
- продовжувати закручувати гвинти, поки Путін не поступиться.

Зараз саме час це зробити, а не після того, як Путін окупував половину України.

Ставлю, що Байден нічого з цього не зробить.Хто готовий закластися ?»

Творимо разом Вільну Українську Державу Гартленд !

Зображення користувача Ігор Каганець.
0
Ще не підтримано

«Швидше за все, Україна стане однією з перших жертв грандіозних помилок Байдена» – пророцтво Ярослава Мартинюка у 2021 році.

Все, що робиться з власної волі, – добро!