Історик Гай-Нижник каже, що маємо наразі мафіозний тип держави, де існує кругова порука: всі пов'язані порушенням законів, Конституції, де влада обмежена певною кількістю осіб, де своїх не здають. І це – величезна загроза для нас. "Шариковщина", яка навчилась софізму, пропаганді, маніпуляціям, навчилась користатися з війни, загрожує національній безпеці.
"У нас сьогодні дуже вкоренилася не тільки економічна, а й політично-державницька корупція, яка перетворюється на номенклатурну. Це не просто крадіжки заради спасіння від злиднів. Люди поступаються загальнодержавними принципами та чеснотами заради номенклатурного перебування при комусь або чомусь. Ось ця номенклатурність та мафіозна структура влади – найбільша наша внутрішня загроза", – каже Павло Гай-Нижник в інтерв'ю "Українській правді".
"Зрештою є очевидним, що влада заточена не на стратегію перемоги чи стратегію розвитку держави. Ми стоїмо на проваллі навіть не з точки зору війни, а з точки зору цивілізаційного розвитку. Україні потрібно зробити квантовий стрибок, натомість на печерських пагорбах усе заточено на збереження особистої влади обмеженої зграйки осіб.
Усе це й вказує на спробу узурпації влади, що веде до тоталітаризму. Суспільству треба бути дуже пильним. Можна не встигнути озирнутися, коли у нас вкрадуть державу", – каже Павло Гай-Нижник.
"Волюнтаристичний елітаризм – один з виходів в сучасному світі, де поширені такі хвороби, як популізм, примітивізація думки тощо. Де є те, що загально називається "пряма демократія" в обставинах, коли люди читають лише заголовки, воліють мати просте пояснення складних речей та жадають простих рішень. Власне, це і сталося під час виборів 2019 року, коли більшість не замислювалась, чи є популізмом і брехнею те, що їм говорять політики.
Українська пасіонарна меншість має замислитись, з чим прийде у майбуття народ, який маринувався в цьому сучасному популізмі, а перед тим – у совєцькій тоталітарній системі. Мусить перейнятися новим проєктом відродження України.
Але у нас ніхто цього не пропонує. Наразі у нас всі моделі – короткозорі одноденки, які навіть і не відповідають на питання, що робити зараз. Стратегічного бачення куди йти, що робити під час війни і після неї, немає. А це означає, що справжні, не удавані українські еліти ізольовані, викинуті за межі державотворчого дискурсу і процесу", – констатує Гай-Нижник.
"Якщо Донцов говорив про волюнтаризм дієвий, більш обскубаний, скажімо так, концептуально й ідейно-теоретично, то Липинський творив волюнтаризм державно-елітарний, шляхетно-етичний. З більш глибокими підвалинами і сенсами. Адже емоційність швидко вивітрюється.
До Донцова пристала популярність більше серед тогочасної революційної молоді. Натомість Липинський прагнув закладати фундаментальність саме у свідомість, щоби не вітри керували настроями, думами, ідеями. Концепція Липинського – про стратегічний розвиток. Для нинішньої України було б корисним органічно поєднати дієвий волюнтаризм з елітарним, націонал-консерватизм із націократією. Але проблема сучасного світу й зокрема України – втрата поваги до авторитетів.
Коли Липинський казав про елітарність, про класократію, він мав на увазі, що кожна група людей висуває для політики чи для служби суспільству кращого з кращих. Лікарі, наприклад, висувають кращих, і вони не повчають істориків, як досліджувати минувшину. А історики, своєю чергою, не вчать лікарів, як оперувати хворого тощо.
Повагу до авторитетів руйнує примітивізація політичної, суспільної думки. Люди не розуміють, що професіонал у тій чи іншій галузі не потребує лайків. Натомість популіст в очах юрби стає авторитетнішим за вченого фізика-ядерника", – каже історик.
Він вважає, що сучасну корупцію обслуговує доволі інтелектуальний персонал, проте він позбавлений морально-етичних норм і не має державницького мислення. Нувориші завжди швидко схоплювали смак влади, яку їм не можна втратити, тому що без неї вони пропадуть – хтось по життю, хтось у в'язниці.
Гай-Нижник каже, що "шариковщина", яка навчилась софізму, пропаганді, маніпуляціям, яка навчилась, у тому числі користатися з війни, загрожує національній безпеці.
"Українці ще мають шанс не допустити цього. Я бачу надію в тому, що виросло нове покоління громадян. Воно не знає і не бажає знати практики "совєтів", корупційного блату. Воно знає, що треба не просто вижити, а перемогти, бачити шлях у майбутнє, і що без знань це неможливо. За тим новим спасенним поколінням, яке першим пішло добровольцями на війну, прийде наступне. Воно не дасть тут створити подобу Білорусі, КНДР чи РФ. Воно зруйнує систему пострадянських комплексів і, я сподіваюсь, дозволить нам зробити той квантовий стрибок", – резюмує історик.
Наші інтереси:
Розуміємо, що цю владу потрібно змінювати. І негайно. Історик підтвердив те, про що ми пишемо: ця владна верхівка зацікавлена у продовженні війни, яка дозволяє їй залишатися при владі. Доля України насправді не цікава ані Зеленському, ані його "ефективним менеджерам", хоча Зеленський як актор по життю продовжує вдавати "найвеличнішого лідера сучасності" (або й справді повірив в це, адже його тінь-єрмак за останні 5 років залив цю тезу в його вуха).
Війна з Мордором – це наш Великий Потоп. Порятунком буде новий світогляд, народна держава-мережа та передові технології. Штучний інтелект став небезпечним конем без кучера, який виходить з-під...
Влада в Україні не націлена на перемогу чи розвиток – усе заточено на збереження особистої влади обмеженої групи осіб
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Історик Гай-Нижник каже, що маємо наразі мафіозний тип держави, де існує кругова порука: всі пов'язані порушенням законів, Конституції, де влада обмежена певною кількістю осіб, де своїх не здають. І це – величезна загроза для нас. "Шариковщина", яка навчилась софізму, пропаганді, маніпуляціям, навчилась користатися з війни, загрожує національній безпеці.
25072902.jpg
"У нас сьогодні дуже вкоренилася не тільки економічна, а й політично-державницька корупція, яка перетворюється на номенклатурну. Це не просто крадіжки заради спасіння від злиднів. Люди поступаються загальнодержавними принципами та чеснотами заради номенклатурного перебування при комусь або чомусь. Ось ця номенклатурність та мафіозна структура влади – найбільша наша внутрішня загроза", – каже Павло Гай-Нижник в інтерв'ю "Українській правді".
"Зрештою є очевидним, що влада заточена не на стратегію перемоги чи стратегію розвитку держави. Ми стоїмо на проваллі навіть не з точки зору війни, а з точки зору цивілізаційного розвитку. Україні потрібно зробити квантовий стрибок, натомість на печерських пагорбах усе заточено на збереження особистої влади обмеженої зграйки осіб.
Усе це й вказує на спробу узурпації влади, що веде до тоталітаризму. Суспільству треба бути дуже пильним. Можна не встигнути озирнутися, коли у нас вкрадуть державу", – каже Павло Гай-Нижник.
"Волюнтаристичний елітаризм – один з виходів в сучасному світі, де поширені такі хвороби, як популізм, примітивізація думки тощо. Де є те, що загально називається "пряма демократія" в обставинах, коли люди читають лише заголовки, воліють мати просте пояснення складних речей та жадають простих рішень. Власне, це і сталося під час виборів 2019 року, коли більшість не замислювалась, чи є популізмом і брехнею те, що їм говорять політики.
Українська пасіонарна меншість має замислитись, з чим прийде у майбуття народ, який маринувався в цьому сучасному популізмі, а перед тим – у совєцькій тоталітарній системі. Мусить перейнятися новим проєктом відродження України.
Але у нас ніхто цього не пропонує. Наразі у нас всі моделі – короткозорі одноденки, які навіть і не відповідають на питання, що робити зараз. Стратегічного бачення куди йти, що робити під час війни і після неї, немає. А це означає, що справжні, не удавані українські еліти ізольовані, викинуті за межі державотворчого дискурсу і процесу", – констатує Гай-Нижник.
"Якщо Донцов говорив про волюнтаризм дієвий, більш обскубаний, скажімо так, концептуально й ідейно-теоретично, то Липинський творив волюнтаризм державно-елітарний, шляхетно-етичний. З більш глибокими підвалинами і сенсами. Адже емоційність швидко вивітрюється.
До Донцова пристала популярність більше серед тогочасної революційної молоді. Натомість Липинський прагнув закладати фундаментальність саме у свідомість, щоби не вітри керували настроями, думами, ідеями. Концепція Липинського – про стратегічний розвиток. Для нинішньої України було б корисним органічно поєднати дієвий волюнтаризм з елітарним, націонал-консерватизм із націократією. Але проблема сучасного світу й зокрема України – втрата поваги до авторитетів.
Коли Липинський казав про елітарність, про класократію, він мав на увазі, що кожна група людей висуває для політики чи для служби суспільству кращого з кращих. Лікарі, наприклад, висувають кращих, і вони не повчають істориків, як досліджувати минувшину. А історики, своєю чергою, не вчать лікарів, як оперувати хворого тощо.
Повагу до авторитетів руйнує примітивізація політичної, суспільної думки. Люди не розуміють, що професіонал у тій чи іншій галузі не потребує лайків. Натомість популіст в очах юрби стає авторитетнішим за вченого фізика-ядерника", – каже історик.
Він вважає, що сучасну корупцію обслуговує доволі інтелектуальний персонал, проте він позбавлений морально-етичних норм і не має державницького мислення. Нувориші завжди швидко схоплювали смак влади, яку їм не можна втратити, тому що без неї вони пропадуть – хтось по життю, хтось у в'язниці.
Гай-Нижник каже, що "шариковщина", яка навчилась софізму, пропаганді, маніпуляціям, яка навчилась, у тому числі користатися з війни, загрожує національній безпеці.
"Українці ще мають шанс не допустити цього. Я бачу надію в тому, що виросло нове покоління громадян. Воно не знає і не бажає знати практики "совєтів", корупційного блату. Воно знає, що треба не просто вижити, а перемогти, бачити шлях у майбутнє, і що без знань це неможливо. За тим новим спасенним поколінням, яке першим пішло добровольцями на війну, прийде наступне. Воно не дасть тут створити подобу Білорусі, КНДР чи РФ. Воно зруйнує систему пострадянських комплексів і, я сподіваюсь, дозволить нам зробити той квантовий стрибок", – резюмує історик.
Розуміємо, що цю владу потрібно змінювати. І негайно. Історик підтвердив те, про що ми пишемо: ця владна верхівка зацікавлена у продовженні війни, яка дозволяє їй залишатися при владі. Доля України насправді не цікава ані Зеленському, ані його "ефективним менеджерам", хоча Зеленський як актор по життю продовжує вдавати "найвеличнішого лідера сучасності" (або й справді повірив в це, адже його тінь-єрмак за останні 5 років залив цю тезу в його вуха).
Зверніть увагу
Ельфійське пробудження – єдиний шанс врятуватися від бунту психопатів та штучного інтелекту (подкаст)