Щоб розвиватися, ставати кращою і врешті-решт здійснити палінгенезію, людині потрібно мати перед собою зразок, ідеал того, хто цього вже досяг. Необхідно постійно бачити перед очима приклад того, хто здійснив таку трансформацію, щоб, надихаючись його подвигом, кожен рухався в напрямку основної мети людини на цьому світі – перетворення на триплекса. І таких прикладів є одразу декілька. Впершу чергу це Ісус Хрестос. Однак окрім нього є ще одна відома персона, яка в національній культурі українців займає особливе місце. Мова йде про Козака Мамая. І хоча українці втратили уявлення про те, кого вони зображують, проте збережена форма допомагає реконструювати первинну суть.
Люди, можна припустити, часто ставлять собі запитання: «Навіщо я живу на цьому світі?» І багато хто, поставивши його собі, так і не знаходить відповіді. Але вона проста і однозначна – здійснення палінгенезії. Але тут виникає інше запитання: «Скільком людям насправді це потрібне і кого це дійсно цікавить?» Таких сапієнсів, виявляється, досить мало, якщо проаналізувати світогляд та стиль життя більшості людей. Однак для тих, хто дійсно твердо став на шлях боголюдської трансформації, є надійні орієнтири у вигляді образотворчих пам’ятників давнини, які, трансформуючись протягом століть і досягши свого сучасного вияву, були і є постійними нагадуваннями для шляхетних, які прагнуть стати світлосяйними.
1. Ісус Хрестос та Богородиця – сучасні ідеали
Якщо не в кожному, то у дуже багатьох українських містах, селах та селищах у найголовніших місцях – на центральних площах, а також в інших локаціях, можна побачити скульптури, які вшановують Ісуса та його матір – Марію. Значно рідше можемо знайти статуї святого Йосипа. Чому висловлюється така повага до них? Тому, що Ісус зумів здійснити боголюдську трансформацію і досягти п’ятого рівня розвитку – стану боголюдини, сповна відновити зв’язок із своєю божественною сутністю. Стати Спасом – рятівником себе, який осягнув єднання із внутрішнім богом і показати всім іншим, що це дійсно можливо. Є підстави вважати, що він перевершив своїх батьків – святих Йосипа та Марію, які, ймовірно, також здійснили перехід на рівень триплексів і були ельфами (світлосяйними, людьми четвертого рівня розвитку).
І хоча описані в Євангелії події відбулися ще 2 тисячі років тому, люди, зокрема, в Україні, зберегли про них пам’ять і продовжують шанувати Ісуса та його батьків, особливо матір – Пресвяту Богородицю. Здавалося б, такий великий проміжок часу мав би затуманити пам’ять про ті далекі часи. Але Ісус, Марія та Йосип є сучасними ідеалами, об’єктами вшанування, чітким нагадуванням про те, для чого живе людина і якою є її основна мета на цій планеті.
Однак як не дивно, українці, які є прямими нащадками трипільців, зберегли пам’ять про ще більш давню боголюдську трансформацію. Про того, хто першим зміг стати боголюдиною в переддень Великого Потопу і надихнути своїм подвигом нащадків на творення нового світу 7500 років тому. Мова йде про Ноя, відомого також як Гермес, Купало, Зіасудра, Таргітай, Одін та під іншими іменами.
2. Ной-Гермес-Купало: увіковічнений образ боголюдини-предка в пелазгійських гермах
Завдяки Туринській плащаниці, Євангелію, а також описам сучасників, ми маємо змогу мати приблизне уявлення, як виглядав Ісус, а також давні автори подають інформацію про Марію і трішки свідчень можемо знайти про Йосипа. Однак здавалося б, значно важче знайти зображення про Ноя. Адже в ті далекі часи якщо й існувала писемність, то вона була ще в зародковому стані. Як і образотворче мистецтво. Так виглядає на перший погляд. Однак про те, як виглядав першопредок арійської раси, той, хто став боголюдиною і відомий як Ной-Гермес-Купало, ми можемо зрозуміти із скульптурних зображень пелазгів.
«Гермес», V ст. до н.е. (Арехологічний музей Стамбулу)
Варто нагадати, що: «...пелазгами називалися племена, які в кінці 3 тис. до н. е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я. «Пелазги» (в перекладі з санскриту – лелеки) – це прийнята у згаданих краях назва арійських племен лелегів (Шилов Юрий. Праистория Руси // Начала цивилизации. – М.: Раритет, 1999. – С. 267). Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території України» [1]. Тобто це були переселенці із племен Трипільської культури, які, зважаючи на стрімкий приріст населення, переселялися на інші території та несли із собою власну мову, культуру, знання та спогади про лідера, який став боголюдиною. Саме його вони зображували у скульптурах, відомих як герми.
Герми являють собою чотиригранну колону, увінчану зображенням голови або бюстом. У нижній частині до герм зазвичай додавали скульптурне зображення чоловічих статевих органів.
Скульптури боголюдини називали «гермами» тому, що вони зображали Герма-Єрмія (Гермеса) – засновника Гіперборійської (Трипільської) цивілізації, який згодом став її богом-захисником.
Згідно з Геродотом, саме пелазги принесли в Гелладу культ Гопала-Аполлона-Гермеса разом зі звичаєм вшановувати його гермами. Підтвердженням є так званий «керносівський ідол» – кам’яна статуя епохи мідної доби, III тисячоліття до н. е., знайдена в 1973 році у селі Керносівка Дніпропетровської області. Колись цей «ідол» («ідеал») височів на одному з курганів понад річкою Оріль, а нині зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. «Керносівський ідол» – це різновид «пеласгійських герм», які через два тисячоліття стали прототипом для гелленських герм: така ж сама чотиригранна стела, нагорі – голова чоловіка, а внизу – фалос.
3. Керносівський ідеал: кам'яний спогад про ідеального першопредка
Якщо ми, звертаючись до образу Ісуса Хреста, хочемо наслідувати його, то й наші предки повинні були мати перед собою певний зразок, до котрого б вони прагнули наблизитись. Одним із таких, відомих нині, є Керносівський ідол.
Стосовно подібних кам’яних фігур, Лариса Чурилова (науковець Дніпропетрвського історичного музею) нагадує, що в Україні їх із давніх давен називали «МАМАЯМИ», і проводячи логічно-історичну лінію, робить здогадку, що очевидно, знамениті на Україні народні картини часів Запорізької Січі, котрі зображають легендарного козака Мамая, по своїй суті є іншим за стилістикою, але все таки зображенням однієї ж тієї сакральної сутності, що й зображали древні кам’яні ідоли в наших степах.
Керносівський Рама – це першолюдина саме Арійської раси, яка, як відомо, здійснила неолітичну революцію: опанувала землеробство і тваринництво, започаткувала ткацтво, гончарство, металургію, виробництво зброї та сільськогосподарського інструменту. Тому Керносівська «ідеальна людина» несе на собі зображення зброї та інструментів, одомашнених коней і собак. Дві стопи символізують перехід до нової раси, а фалос і бик – її велику плодючість.
Керносівський ідеал - III тисячоліття до Р. Х. (Дніпропетровський історичний музей імені Дмитра Яворницького)
Керносівський, а також Федорівський ідоли окрім інших, мають на зворотній стороні зображення стоп, що може вказувати на перебування у медитативній (молитовній) позі ваджрасана. Вона сприяє осягненню внутрішньої рівноваги, а також є корисною в інших аспектах.
Керносівський ідеал - вигляд зі спини
Федорівський ідеал - знайдений у 1973 р. (Полтавський краєзнавчий музей)
4. Збруцький ідеал: продовження Гіперборійської традиції вшанування реалізованої людини із слов’янським колоритом
«Кам’яного бога давніх слов’ян – Світовида – знайшли у Збручі, поміж селами Личківці та Городниця, що на Тернопільщині у 1848 році. Виявляється «родом» він з IХ століття. Збруцький ідол нині зберігається у Краківському археологічному музеї (Тернопіль удостоєно тільки його копії)».
Збруцький ідеал - IX ст. н.е. Відомий також як Збруцький Світовид (Краківський археологічний музей. В Україні, Польщі, Литві та Росії існує декілька копій)
«Історики припускають, що це слов'янський ідол IX-X cтоліття, який стояв у Медоборах на горі Богит. Вага – 10 центнерів, висота – 3 метри. Ідол розділений на три яруси, на кожному з яких висічені різноманітні художні різьблення. На ідолі є 12 окремих секцій. Одна із секцій нижнього ярусу порожня, решта ж 11 містять по одному зображенню. Ідол увінчує округла шапка з хутряною опушкою. Під шапкою розташовані чотири обличчя.
На грані нижнього ярусу, який протиставлений порожньому, зображений вусатий чоловік (символ предка-родоначальника) [3].
Його тіло має чотири іпостасі, кожна з яких має атрибути трьох варн (двічінароджених) та протоварни шудрів. Перстень – це брахмани, зброя – кшатрії, ріг достатку – господарі, а відсутність атрибутів – шудри. Варто звернути увагу, що він у капелюсі. Це важливий атрибут даних скульптур, оскільки символізує рух (адже капелюх одівають, коли подорожують, а не знаходяться в приміщенні) та створення комфортних умов для голови людини – частини тіла, яка відповідає за розум та прийняття рішень..
Це статуя триплекса – засновника варнової системи.
Збруцький триплекс – засновник варнової системи
«Окрім Збруцького Світовида, в Україні відомий ще один – Лопушанський Світовид – кам'яна скульптура, якій за оцінками фахівців понад 1000 років. Пам'ятку архітектури знайшли у 19 ст. поблизу Рогатина і в 50-тих роках минулого століття перевезли до Львова. У 2012 році пам'ятку розібрали та перенесли до історичного комплексу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
В Україні стовпів з каменю із подібними сюжетами було знайдено чимало, проте усі вони мають чітко виражені антропоморфні риси та ідентифіковані істориками як скіфо-сарматські кам'яні баби. Археологам невідомі чотириликі скіфські статуї. Тим часом Збруцький ідол – чотириликий, містить чимало незрозумілих й не вивчених деталізованих сцен міфологічного характеру та датується слов'янським періодом IX-X ст.» [3].
Як стверджують науковці: «Нині у місцевому [Кам’янець-Подільському – А.Г.] музеї зберігаються ще 9 кам’яних ідолів. Усі вони набагато простіші у виконанні і архаїчніші за Збруцьку скульптуру. Їх прийнято датувати як пізні пам’ятки черняхівської культури (V-VI століття) або раннім слов’янським часом (VII-VIII століття). Більшість – це кам’яні брили, які мають антропоморфне завершення у вигляді людської голови, а три з них із зображенням обличчя, рук та інших елементів людського тіла на лицевій стороні» [4].
Тобто праукраїнці в середині першого тисячоліття нашої ери як мінімум активно вшановували культ першопредка, що відобразилось у збережених пам'ятках. Це схоже як у наш час активно вшановують Ісуса Хреста, виготовляючи його зображення із каменів різних порід та освячуючи його скульптурами різні місця.
Цікаво звернути увагу на вагу кам'яних ідеалів. Як уже зазначалося, Збруцький ідеал важить 10 центнерів, тобто 1000 кг. Дещо меншою, але теж значною є вага Сурженецького пам'ятника – 500 кг. Це показує, що давні українці докладали величезних зусиль щоб увіковічнити в камені образ свого ідеалу – реалізованої людини.
Як уже зазначалося, тісні аналогії зі Збруцьким ідеалом викликає у науковців Лопушанський Світовид. «Пам'ятка була збережена у своєму первозданному вигляді завдяки тому, що її самі язичники-віряни сховали у водах річки Збруч, що свідчить про її важливість і цінність для них» [4].
5. Половецькі баби – різновид скульптурних зображень триплекса
Так звані «половецькі баби» є продовженням традиції створення скульптур для увіковічнення образу реалізованої людини. Тому що це прояв єдиної Гіперборійської традиції, органічно притаманної всьому нашому українському життєвому простору. Половці були долучені до цієї традиції. Це український субетнос.
Половецька баба - скульптурний спогад про першопредка, IX-XIII ст. (Парк-музей половецьких баб (Луганськ)
У Вікіпедії знаходимо: «Посол Папи Римського Вільгельм де Рубрук, який в 1253 р. проїздив половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби і споруджували на них статуї, які були обернені обличчям на схід і тримали в руці чашу...
...саме слово «баба» в даному випадку не обов'язково має відношення до жінки, на тюркських мовах «баба» значить батько або дідусь (бюйюк баба, «великий тато»). Багато з половецьких баб зображають саме чоловіків...
У деяких слов'янських поселеннях до недавнього часу жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, що наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, плодючість землі, успіх громади. Так, мешканці с. Сокольників Слов'яносербського району Луганської області щовесни фарбували й прикрашали боввана. Науковці створили ряд теорій щодо походження статуй: скіфська, гунська, готська, слов'янська, половецька. І навіть є версія, що відносить їх до епохи бронзи (рання бронзова доба - ІІІ тис. до н.е.).
Жодного поховання половців не супроводжувала кам'яна статуя. Що свідчить про те, що кам'яні баби не були надгробними пам'ятниками, а об'єктами поклоніння культу предків» [5].
6. Козак Мамай – осучаснений образ першопредка-боголюдини
Картини з брахманом-бандуристом є продовженням змальованої вище традиції, адже намалювати легше, ніж витесати з каменя. «Козак Мамай» – це випадкова, профанна назва десь із 18 століття (на картинах не козак і не Мамай).
Слово «козак» (косак, кесар) означає «воїн» (мечник, від «кес» – меч, ніж), звідси «кшатрій» (кесатрій, кесарій). На картині не воїн, а універсальна людина – триплекс. Його атрибутами є атрибути трьох арійських варн: чаша (брахмани), зброя (кшатрії), гаманець (господарі).
Це зображення є осучасненим образом першопредка арійської раси – Ноя, Гермеса, Купала, Одіна, Таргітая.
Ім'я «Мамай» є випадковим, відірване від суті зображення. Картини називали «Мамаями» переважно в усній традиції, а у підписах – текстах зустрічаються інші імена – Хома, Іван, Палій та інші.
Хоча українці і втратили уявлення про те, кого насправді вони зображують в образі Козака Мамая, підсвідомо все ж вони розуміли, що це непересічна особистість. Адже картини із його зображенням дуже часто ставили на покуті – тобто у найсвятішому і найсакральнішому місці в домі. Крім того «його малювали навіть на дверях і стінах хат, скринях і кахлях, посуді і вуликах» [6], тим самим освячуючи простір і відповідні предмети.
«Мамай під Древом - 3». Полотно, олія. 2025 рік. Автор - Олег Шупляк
Характерними рисами образу Мамая є молоде обличчя, вуса (як, до речі, в Керносівського ідола наприклад), широко відкриті очі, оселедець, багатий одяг. Як зазначає Олександр Середюк: «Це малюнок не просто козака, захисника землі рідної, це образ Божий». Мамай для нас є Спасом – втіленням божественної сутності в людині, здатною своїм подвигом пробудити народ до великих звершень... Козак Мамай – це ідеал українського народу, це образ вільної людини, яка має власну гідність, і яка створила власний духовний простір... [6].
Щодо назви картини також варто додати, що «ці народні картини дістали назву «Козак Мамай» лише завдяки тому, що саме так було підписано головного персонажа на деяких з них, причому, як зауважила одна з попередніх дослідниць Т. Марченко, на всіх них головний персонаж виступав у ролі гайдамаки. Отже, справді невідомо, чи взагалі ці картини називалися в народі «Козак Мамай» [7].
Тобто зважаючи на нову інформацію, ці картини сміливо можна назвати більш відповідно. Наприклад «Божественна реалізація», «Триплекс», «Боголюдина».
7. Висновки
Герми, ідоли, половецькі баби – це зображення реалізованої людини, триплекса, які є нагадуванням про основу мету життя людини на Землі – здійснення палінгенеії (її метафорою в Гіперборійській традиції є перетворення гусені на метелика).
Слово «ідол» означає вшановуваний ідеал, об'єкт поклоніння.
Інший ранній атрибут скульптур – фаллос. Він є символом плодючості, який вказує на одну із трьох арійських тез: «Освячуйся. Озброююйся. Плодися». Шляхетних людей має бути багато. Адже саме вони в подальшому трансформуватимуться в ельфів.
Характерна річ скульптур – наявність капелюха майже у всіх статуй. Капелюх одягають тоді, коли виходять з дому на відкрите повітря. Так що капелюх може бути вказівкою на те, що Ной-Купало часто подорожував і спілкувався зі своїм народом. Цю думку підтверджує не лише образ Одіна. Так, Аполлон подорожував зі своїми учнями-лебедями. Ісус постійно рухався зі своїми учнями-ельфами. Звідси аріянське гасло «Хрестос посеред нас!» та багато картин, на яких Ісус стукає у двері людських осель.
Список використаної літератури
КАГАНЕЦЬ Ігор Володимирович. Пшениця без куколю: Хрестове Євангеліє без вставок і спотворень. – К.: Агенція релігійної інформації (АРІ), видавництво «Мандрівець», 2007. – 590 с. Видання друге, уточнене й доповнене.
Роман Якель «Таємниця Збруцького ідола», Газета «День», 59 випуск, 2002.
Середюк О., Лис С. КОЗАК МАМАЯ – УКРАЇНСЬКИЙ СПАСИТЕЛЬ. КОЗАКИ-ХАРАКТЕРНИКИ БАЙДА І СІРКО: Публіцистичні статті. – Київ: Видавництво ФОП Стебеляк, 2017. – 80 с.
Рецензії (автор: Олександр Галенко). – Козак Мамай: феномен одного образу та спроба прочитання його культурного «ідентифікаційного» коду / автор вступ. ст. С.Бушак; упоряд. каталогу В. та І Сахаруки; наук. ред. Р. Забашта. – [К.]: Родовыд: Оранта, [2008]. – 304 с.: іл.
Наші інтереси:
Маємо зразок для здійснення палінгенезії. Працюємо над собою та надихаємось!
Війна в Україні – це надпотужний каталізатор, що прискорює розпад неефективної етатичної диктатури та сприяє народженню республіки – народної держави. У республіці джерелом влади є «демоси» –...
Від Ноя-Гермеса-Купала до Козака Мамая: український культ засновника Трипільської цивілізації
Категорія:
Світ:
Спецтема:
Щоб розвиватися, ставати кращою і врешті-решт здійснити палінгенезію, людині потрібно мати перед собою зразок, ідеал того, хто цього вже досяг. Необхідно постійно бачити перед очима приклад того, хто здійснив таку трансформацію, щоб, надихаючись його подвигом, кожен рухався в напрямку основної мети людини на цьому світі – перетворення на триплекса. І таких прикладів є одразу декілька. Впершу чергу це Ісус Хрестос. Однак окрім нього є ще одна відома персона, яка в національній культурі українців займає особливе місце. Мова йде про Козака Мамая. І хоча українці втратили уявлення про те, кого вони зображують, проте збережена форма допомагає реконструювати первинну суть.
Козак Мамай (2023). Автор - Олег Шупляк
Зміст
Люди, можна припустити, часто ставлять собі запитання: «Навіщо я живу на цьому світі?» І багато хто, поставивши його собі, так і не знаходить відповіді. Але вона проста і однозначна – здійснення палінгенезії. Але тут виникає інше запитання: «Скільком людям насправді це потрібне і кого це дійсно цікавить?» Таких сапієнсів, виявляється, досить мало, якщо проаналізувати світогляд та стиль життя більшості людей. Однак для тих, хто дійсно твердо став на шлях боголюдської трансформації, є надійні орієнтири у вигляді образотворчих пам’ятників давнини, які, трансформуючись протягом століть і досягши свого сучасного вияву, були і є постійними нагадуваннями для шляхетних, які прагнуть стати світлосяйними.
1. Ісус Хрестос та Богородиця – сучасні ідеали
Якщо не в кожному, то у дуже багатьох українських містах, селах та селищах у найголовніших місцях – на центральних площах, а також в інших локаціях, можна побачити скульптури, які вшановують Ісуса та його матір – Марію. Значно рідше можемо знайти статуї святого Йосипа. Чому висловлюється така повага до них? Тому, що Ісус зумів здійснити боголюдську трансформацію і досягти п’ятого рівня розвитку – стану боголюдини, сповна відновити зв’язок із своєю божественною сутністю. Стати Спасом – рятівником себе, який осягнув єднання із внутрішнім богом і показати всім іншим, що це дійсно можливо. Є підстави вважати, що він перевершив своїх батьків – святих Йосипа та Марію, які, ймовірно, також здійснили перехід на рівень триплексів і були ельфами (світлосяйними, людьми четвертого рівня розвитку).
І хоча описані в Євангелії події відбулися ще 2 тисячі років тому, люди, зокрема, в Україні, зберегли про них пам’ять і продовжують шанувати Ісуса та його батьків, особливо матір – Пресвяту Богородицю. Здавалося б, такий великий проміжок часу мав би затуманити пам’ять про ті далекі часи. Але Ісус, Марія та Йосип є сучасними ідеалами, об’єктами вшанування, чітким нагадуванням про те, для чого живе людина і якою є її основна мета на цій планеті.
Однак як не дивно, українці, які є прямими нащадками трипільців, зберегли пам’ять про ще більш давню боголюдську трансформацію. Про того, хто першим зміг стати боголюдиною в переддень Великого Потопу і надихнути своїм подвигом нащадків на творення нового світу 7500 років тому. Мова йде про Ноя, відомого також як Гермес, Купало, Зіасудра, Таргітай, Одін та під іншими іменами.
2. Ной-Гермес-Купало: увіковічнений образ боголюдини-предка в пелазгійських гермах
Завдяки Туринській плащаниці, Євангелію, а також описам сучасників, ми маємо змогу мати приблизне уявлення, як виглядав Ісус, а також давні автори подають інформацію про Марію і трішки свідчень можемо знайти про Йосипа. Однак здавалося б, значно важче знайти зображення про Ноя. Адже в ті далекі часи якщо й існувала писемність, то вона була ще в зародковому стані. Як і образотворче мистецтво. Так виглядає на перший погляд. Однак про те, як виглядав першопредок арійської раси, той, хто став боголюдиною і відомий як Ной-Гермес-Купало, ми можемо зрозуміти із скульптурних зображень пелазгів.
Варто нагадати, що: «...пелазгами називалися племена, які в кінці 3 тис. до н. е. ринули на територію Греції, Італії, Малої Азії і всього Середземномор’я. «Пелазги» (в перекладі з санскриту – лелеки) – це прийнята у згаданих краях назва арійських племен лелегів (Шилов Юрий. Праистория Руси // Начала цивилизации. – М.: Раритет, 1999. – С. 267). Можливо, що тоді це була загальна назва переселенців з території України» [1]. Тобто це були переселенці із племен Трипільської культури, які, зважаючи на стрімкий приріст населення, переселялися на інші території та несли із собою власну мову, культуру, знання та спогади про лідера, який став боголюдиною. Саме його вони зображували у скульптурах, відомих як герми.
Герми являють собою чотиригранну колону, увінчану зображенням голови або бюстом. У нижній частині до герм зазвичай додавали скульптурне зображення чоловічих статевих органів.
Згідно з Геродотом, саме пелазги принесли в Гелладу культ Гопала-Аполлона-Гермеса разом зі звичаєм вшановувати його гермами. Підтвердженням є так званий «керносівський ідол» – кам’яна статуя епохи мідної доби, III тисячоліття до н. е., знайдена в 1973 році у селі Керносівка Дніпропетровської області. Колись цей «ідол» («ідеал») височів на одному з курганів понад річкою Оріль, а нині зберігається у Дніпропетровському історичному музеї. «Керносівський ідол» – це різновид «пеласгійських герм», які через два тисячоліття стали прототипом для гелленських герм: така ж сама чотиригранна стела, нагорі – голова чоловіка, а внизу – фалос.
3. Керносівський ідеал: кам'яний спогад про ідеального першопредка
Якщо ми, звертаючись до образу Ісуса Хреста, хочемо наслідувати його, то й наші предки повинні були мати перед собою певний зразок, до котрого б вони прагнули наблизитись. Одним із таких, відомих нині, є Керносівський ідол.
Керносівський Рама – це першолюдина саме Арійської раси, яка, як відомо, здійснила неолітичну революцію: опанувала землеробство і тваринництво, започаткувала ткацтво, гончарство, металургію, виробництво зброї та сільськогосподарського інструменту. Тому Керносівська «ідеальна людина» несе на собі зображення зброї та інструментів, одомашнених коней і собак. Дві стопи символізують перехід до нової раси, а фалос і бик – її велику плодючість.
Керносівський, а також Федорівський ідоли окрім інших, мають на зворотній стороні зображення стоп, що може вказувати на перебування у медитативній (молитовній) позі ваджрасана. Вона сприяє осягненню внутрішньої рівноваги, а також є корисною в інших аспектах.
4. Збруцький ідеал: продовження Гіперборійської традиції вшанування реалізованої людини із слов’янським колоритом
«Кам’яного бога давніх слов’ян – Світовида – знайшли у Збручі, поміж селами Личківці та Городниця, що на Тернопільщині у 1848 році. Виявляється «родом» він з IХ століття. Збруцький ідол нині зберігається у Краківському археологічному музеї (Тернопіль удостоєно тільки його копії)».
«Історики припускають, що це слов'янський ідол IX-X cтоліття, який стояв у Медоборах на горі Богит. Вага – 10 центнерів, висота – 3 метри. Ідол розділений на три яруси, на кожному з яких висічені різноманітні художні різьблення. На ідолі є 12 окремих секцій. Одна із секцій нижнього ярусу порожня, решта ж 11 містять по одному зображенню. Ідол увінчує округла шапка з хутряною опушкою. Під шапкою розташовані чотири обличчя.
Його тіло має чотири іпостасі, кожна з яких має атрибути трьох варн (двічінароджених) та протоварни шудрів. Перстень – це брахмани, зброя – кшатрії, ріг достатку – господарі, а відсутність атрибутів – шудри. Варто звернути увагу, що він у капелюсі. Це важливий атрибут даних скульптур, оскільки символізує рух (адже капелюх одівають, коли подорожують, а не знаходяться в приміщенні) та створення комфортних умов для голови людини – частини тіла, яка відповідає за розум та прийняття рішень..
«Окрім Збруцького Світовида, в Україні відомий ще один – Лопушанський Світовид – кам'яна скульптура, якій за оцінками фахівців понад 1000 років. Пам'ятку архітектури знайшли у 19 ст. поблизу Рогатина і в 50-тих роках минулого століття перевезли до Львова. У 2012 році пам'ятку розібрали та перенесли до історичного комплексу Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького.
В Україні стовпів з каменю із подібними сюжетами було знайдено чимало, проте усі вони мають чітко виражені антропоморфні риси та ідентифіковані істориками як скіфо-сарматські кам'яні баби. Археологам невідомі чотириликі скіфські статуї. Тим часом Збруцький ідол – чотириликий, містить чимало незрозумілих й не вивчених деталізованих сцен міфологічного характеру та датується слов'янським періодом IX-X ст.» [3].
Як стверджують науковці: «Нині у місцевому [Кам’янець-Подільському – А.Г.] музеї зберігаються ще 9 кам’яних ідолів. Усі вони набагато простіші у виконанні і архаїчніші за Збруцьку скульптуру. Їх прийнято датувати як пізні пам’ятки черняхівської культури (V-VI століття) або раннім слов’янським часом (VII-VIII століття). Більшість – це кам’яні брили, які мають антропоморфне завершення у вигляді людської голови, а три з них із зображенням обличчя, рук та інших елементів людського тіла на лицевій стороні» [4].
Тобто праукраїнці в середині першого тисячоліття нашої ери як мінімум активно вшановували культ першопредка, що відобразилось у збережених пам'ятках. Це схоже як у наш час активно вшановують Ісуса Хреста, виготовляючи його зображення із каменів різних порід та освячуючи його скульптурами різні місця.
Цікаво звернути увагу на вагу кам'яних ідеалів. Як уже зазначалося, Збруцький ідеал важить 10 центнерів, тобто 1000 кг. Дещо меншою, але теж значною є вага Сурженецького пам'ятника – 500 кг. Це показує, що давні українці докладали величезних зусиль щоб увіковічнити в камені образ свого ідеалу – реалізованої людини.
Як уже зазначалося, тісні аналогії зі Збруцьким ідеалом викликає у науковців Лопушанський Світовид. «Пам'ятка була збережена у своєму первозданному вигляді завдяки тому, що її самі язичники-віряни сховали у водах річки Збруч, що свідчить про її важливість і цінність для них» [4].
5. Половецькі баби – різновид скульптурних зображень триплекса
Так звані «половецькі баби» є продовженням традиції створення скульптур для увіковічнення образу реалізованої людини. Тому що це прояв єдиної Гіперборійської традиції, органічно притаманної всьому нашому українському життєвому простору. Половці були долучені до цієї традиції. Це український субетнос.
У Вікіпедії знаходимо: «Посол Папи Римського Вільгельм де Рубрук, який в 1253 р. проїздив половецьким степом, спостерігав, як половці насипали великі пагорби і споруджували на них статуї, які були обернені обличчям на схід і тримали в руці чашу...
У деяких слов'янських поселеннях до недавнього часу жила традиція віддавати шану половецьким ідолам, що наділялися силою, здатною впливати на відродження природи, плодючість землі, успіх громади. Так, мешканці с. Сокольників Слов'яносербського району Луганської області щовесни фарбували й прикрашали боввана. Науковці створили ряд теорій щодо походження статуй: скіфська, гунська, готська, слов'янська, половецька. І навіть є версія, що відносить їх до епохи бронзи (рання бронзова доба - ІІІ тис. до н.е.).
6. Козак Мамай – осучаснений образ першопредка-боголюдини
Картини з брахманом-бандуристом є продовженням змальованої вище традиції, адже намалювати легше, ніж витесати з каменя. «Козак Мамай» – це випадкова, профанна назва десь із 18 століття (на картинах не козак і не Мамай).
Слово «козак» (косак, кесар) означає «воїн» (мечник, від «кес» – меч, ніж), звідси «кшатрій» (кесатрій, кесарій). На картині не воїн, а універсальна людина – триплекс. Його атрибутами є атрибути трьох арійських варн: чаша (брахмани), зброя (кшатрії), гаманець (господарі).
Ім'я «Мамай» є випадковим, відірване від суті зображення. Картини називали «Мамаями» переважно в усній традиції, а у підписах – текстах зустрічаються інші імена – Хома, Іван, Палій та інші.
Хоча українці і втратили уявлення про те, кого насправді вони зображують в образі Козака Мамая, підсвідомо все ж вони розуміли, що це непересічна особистість. Адже картини із його зображенням дуже часто ставили на покуті – тобто у найсвятішому і найсакральнішому місці в домі. Крім того «його малювали навіть на дверях і стінах хат, скринях і кахлях, посуді і вуликах» [6], тим самим освячуючи простір і відповідні предмети.
Характерними рисами образу Мамая є молоде обличчя, вуса (як, до речі, в Керносівського ідола наприклад), широко відкриті очі, оселедець, багатий одяг. Як зазначає Олександр Середюк: «Це малюнок не просто козака, захисника землі рідної, це образ Божий». Мамай для нас є Спасом – втіленням божественної сутності в людині, здатною своїм подвигом пробудити народ до великих звершень... Козак Мамай – це ідеал українського народу, це образ вільної людини, яка має власну гідність, і яка створила власний духовний простір... [6].
Щодо назви картини також варто додати, що «ці народні картини дістали назву «Козак Мамай» лише завдяки тому, що саме так було підписано головного персонажа на деяких з них, причому, як зауважила одна з попередніх дослідниць Т. Марченко, на всіх них головний персонаж виступав у ролі гайдамаки. Отже, справді невідомо, чи взагалі ці картини називалися в народі «Козак Мамай» [7].
Тобто зважаючи на нову інформацію, ці картини сміливо можна назвати більш відповідно. Наприклад «Божественна реалізація», «Триплекс», «Боголюдина».
7. Висновки
Список використаної літератури
Маємо зразок для здійснення палінгенезії. Працюємо над собою та надихаємось!
Зверніть увагу
Архаїчні демоси – самокеровані групи «своїх людей»: від священного ладу Трипілля до сучасної республіки та копного права 2.0