Нейролінгвіст і експериментальний психолог, доктор філології та біології, член-кореспондент Норвезької академії наук Тетяна Чернігівська прочитала для проекту «Сноб. Діалоги» лекцію «Як інтернет змінив наш мозок», в якій розвіяла популярні стереотипи про роботу мозку і розповіла, чому «Гугл» і онлайн-освіта не такі корисні, якими здаються.
Рецепт мозку виглядає так: 78% води, 15% жиру, а решта - білки, гідрат калію і сіль. Немає нічого більш складного у Всесвіті з того, що ми знаємо і що можна порівняти з мозком взагалі. Перш ніж перейти безпосередньо до теми, як інтернет змінив наш мозок, я розповім, виходячи з сучасних даних, про те, як мозок вчиться і як він змінюється.
Можна сказати, що зараз почалася мода на дослідження мозку і свідомості. Особливо свідомості, хоча це небезпечна територія, тому що ніхто не знає, що це таке. Найгірше, а воно ж і найкраще, що можна з цього приводу сказати, це що я знаю, що я є. Це англійською називається first person experience, тобто враження від першої особи. Це те, ми сподіваємося, чого немає майже ні в яких тварин і поки немає у штучного інтелекту. Однак я вічно лякаю всіх тим, що недалекий той час, коли штучний інтелект усвідомить себе як певну індивідуальність. У цей момент у нього з'являться свої плани, свої мотиви, свої цілі, і, я вас запевняю, ми не будемо входити в цей сенс. Про це, звісно, зрозуміло, знімаються фільми і т.ін. Пам'ятаєте «Перевагу» з Джонні Деппом, про те, як людина, вмираючи, підключив себе до мережі? На прем'єрі цього фільму в Петербурзі я під час показу почула за спиною, як одна людина іншій каже: «Сценарій писала Чернігівська».
Тема мозку стала популярною, люди стали розуміти, що мозок - це загадкова потужна річ, яку через непорозуміння ми чомусь називаємо «мій мозок». Для цього у нас немає абсолютно ніяких підстав: хто чий - це окреме питання.
Тобто він опинився у нас в черепній коробці, в цьому сенсі ми можемо називати його «мій». Але він незрівнянно більш потужний, ніж ви. «Ви хочете сказати, що мозок і я - це різне?» - запитаєте ви. Відповідаю: так. Влади над мозком ми не маємо, він ухвалює рішення сам. І це ставить нас в дуже делікатне становище. Але у розуму є один виверт: мозок сам всі рішення ухвалює, взагалі все робить сам, але посилає людині сигнал - ти, мовляв, не хвилюйся, це все ти зробив, це твоє рішення було.
Як ви гадаєте, яку кількість енергії споживає мозок? 10 Ват. Я навіть не знаю, чи є такі лампочки. Ймовірно, в холодильнику. Кращі з мізків в кращі зі своїх креативних миттєвостей споживають, скажімо, 30 Ват. Суперкомп'ютеру потрібні мегавати, справжні потужні суперкомп'ютери споживають енергію, яка потрібна для електрифікації невеликого міста. З цього випливає, що мозок працює якимсь абсолютно іншим чином, ніж комп'ютер. Це наштовхує нас на думки про те, що, якби ми дізналися все-таки, як він діє, це б вплинуло на всі сфери нашого життя, включно навіть з енергетичною - можна було б користуватися меншою кількістю енергії.
Торік всі комп'ютери світу зрівнялися по продуктивності з одним людським мозком. Ви розумієте, яку довгу дорогу проробила еволюція мозку? Неандертальці після деякого часу перетворилися на Канта, Ейнштейна, Гете і далі за списком. За існування геніїв ми платимо величезну ціну. Нервові та психічні розлади виходять на перше місце в світі серед хвороб, вони починають випереджати за кількістю онкологію і серцево-судинні захворювання, що являють собою не тільки взагалі жах і кошмар, але, крім усього іншого, дуже великий динамічний тягар для всіх розвинених країн.
Ми хочемо, щоб всі були нормальними. Але норма - це не тільки те, що впирається в патологію, але й те, що впирається в іншу патологію з протилежного боку - геніальність. Тому що геніальність - не норма. І, як правило, ці люди дорогою ціною свою геніальність оплачують. З них величезний відсоток людей, які або спиваються, або на себе руки накладають, або шизофренія, або щось у них неодмінно є. І це величезна статистика. Це не бабусині теревені, воно насправді так.
У чому різниця між мозком і комп'ютером
Ми народжуємося з найпотужнішим комп'ютером в голові. Але в нього треба встановити програми. Якісь програми в ньому стоять вже, а якісь туди потрібно закачати, і ви качаєте все життя, доки не помрете. Він качає це весь час, ви весь час змінюєтеся, перебудовуєтеся. За ті хвилини, які ми зараз говорили, мозок всіх нас, мій, зрозуміло, теж, вже перебудувався. Головна робота мозку - вчитися. Не у вузькому, банальному сенсі - начебто знати, хто такий Драйзер або Вівальді, а в найширшому: він поглинає інформацію повсякчасно.
У нас понад сто мільярдів нейронів. У різних книжках різні цифри наведені, та й як їх порахуєш всерйоз. У кожного з нейронів, залежно від типу, може бути до 50000 зв'язків з іншими частинами мозку. Якщо хто вміє рахувати і порахує, він отримає квадрильйон. Мозок - це не просто нейронна мережа, це мережа мереж, мережа мереж мереж. У мозку 5,5 петабайт інформації - це три мільйона годин перегляду відеоматеріалу. Триста років безперервного перегляду! Це відповідь на питання, чи не перевантажимо ми мозок, якщо ми будемо споживати «зайву» інформацію. Ми його можемо перевантажити, але не «зайвою» інформацією. Для початку, що таке інформація для самого мозку? Це не тільки знання. Він зайнятий рухами, зайнятий переміщенням калію і кальцію через клітинну мембрану, тим, як працюють нирки, що робить гортань, як змінюється склад крові.
Ми знаємо, звісно, що в мозку є функціональні блоки, що є якась локалізація функцій. І ми думаємо, як дурники, що якщо ми робимо мовну роботу, то в мозку будуть активовані зони, які зайняті мовою. Так от ні, не будуть. Тобто вони будуть задіяні, але інші ділянки мозку теж будуть брати в цьому участь. Увага і пам'ять в цей момент будуть працювати. Якщо завдання зорове, отже, зорова кора теж буде працювати, якщо слухове - то слухова. Асоціативні процеси теж завжди будуть працювати. Одне слово, під час виконання якогось завдання в мозку не активується якась окрема ділянка - мозок завжди працює весь. Тобто ділянки, які за щось відповідають, начебто є, і водночас їх ніби немає.
У нашого мозку інакше організована пам'ять, ніж у комп'ютера - вона організована семантично. Тобто, скажімо, інформація про собаку зовсім не лежить в тому місці, де зібрана наша пам'ять про тварин. Наприклад, вчора пес перекинув чашку кави на мою жовту спідницю - і назавжди у мене собака цієї породи буде асоціюватися з жовтою спідницею. Якщо я в якомусь простому тексті напишу, що такий собака у мене асоціюється з жовтою спідницею, мені поставлять діагноз недоумство. Тому що за земними правилам собака повинен перебувати серед інших собак, а спідниця - поруч з кофтиною. А за правилами божественними, тобто мозковими, спогади в мозку лежать де хочуть. Для того щоб ви в комп'ютері щось знайшли, ви повинні вказати адресу: тека така-то, файл такий-то, а у файлі набрати ключові слова. Мозку теж потрібна адреса, але вона вказується зовсім в інший спосіб.
У нашому мозку більшість процесів йде паралельно, в той час як комп'ютери мають модулі і працюють серіально. Нам лише здається, що комп'ютер виконує багато робіт одночасно. Насправді він просто дуже швидко скаче із завдання на завдання.
Короткочасна пам'ять у нас організована не так, як у комп'ютері. У комп'ютері є «залізо» і «софт», а в мозку hardware і software нероздільні, це якась суміш. Можна, звісно, вирішити, що hardware мозку - це генетика. Але ті програми, які наш мозок качає і встановлює в себе все життя, через деякий час стають залізом. Те, чого ви навчилися, починає впливати на гени.
Мозок не живе, як голова професора Доуеля, на тарілці. У нього є тіло - вуха, руки, ноги, шкіра, тому він пам'ятає смак губної помади, пам'ятає, що означає «свербить п'ята». Тіло є його безпосередньою частиною. У комп'ютера цього тіла нема.
Як віртуальна реальність змінює мозок
Якщо ми сидимо весь час в інтернеті, то з'являється те, що в світі визнано хворобою, а саме комп'ютерна залежність. Її лікують ті ж фахівці, які лікують наркоманію і алкоголізм, і взагалі різні манії. І це направду справжня залежність, а не просто лякалка. Одна з неприємностей, що виникає при комп'ютерної залежності, - позбавлення соціального спілкування. У таких людей не розробляється те, що зараз вважається одним з останніх (і то вислизаючих) привілеїв людини в порівнянні з усіма іншими сусідами по планеті, а саме здатність будувати модель психіки іншої людини. В російській мові [якою виголошувалася промова - прим. перекладача] немає доброго терміна для цієї дії, по-англійськи це називається theory of mind, що часто по-ідіотичному перекладається як «теорія розуму» і нічого спільного з цим не має. Але насправді це означає здатність подивитися на ситуацію не своїми очима (мозком), а очима іншої людини. Це основа комунікації, основа навчання, основа співпереживання, емпатії і т.ін. І це налаштування, яке з'являється, коли людину вчать цьому. Це надзвичайно важлива річ. Ті люди, у яких це налаштування відсутнє повністю, - хворі на аутизм і пацієнти з шизофренією.
Сергій Миколайович Єніколопов, великий фахівець з агресії, каже: ніщо не замінить дружній запотиличник. Він глибоко правий. Комп'ютер покірний, його можна вимкнути. Коли людина вже всіх «перевбивала» в інтернеті, подумала, що треба піти котлету з'їсти, вимкнула комп'ютер. Увімкнула - а вони знову живі там бігають. Такі люди позбавляються навички соціального спілкування, вони не закохуються, вони не знають, як це робити. І взагалі біда з ними відбувається.
Комп'ютер - це сховище зовнішньої інформації. А коли з'явилися зовнішні носії інформації, почалася людська культура. Досі точаться суперечки: скінчилася біологічна еволюція людини чи ні. І, між іншим, це питання серйозне. Генетики кажуть, скінчилася, тому що все інше, що в нас розвивається, - це вже культура. Моє заперечення генетикам таке: «А ви звідки знаєте, якщо не секрет?» Ми скільки живемо на планеті? Отже, навіть якщо забути про культуру взагалі, то люди сучасного типу живуть 200000 років. Мурахи, наприклад, живуть 200 мільйонів років, у порівнянні з ними наші 200000 років - це мілісекунда. А коли наша культура почалася? Добре, 30000 років тому, я згодна навіть на 50, на 150 тисяч, хоча цього не було. Це взагалі мить. Давайте проживемо хоча б ще мільйон років, тоді й подивимося.
Сховище інформації стає все більш і більш складним: всі ці хмари, в яких висять наші дані, відеотеки, кінотеки, бібліотеки, музеї ростуть щосекунди. Що з цим робити, ніхто не знає, тому що цю інформацію неможливо переробити. Кількість статей, пов'язаних з мозком, перевищує 10000000 - їх просто не можна прочитати. Кожен день штук десять виходить. Ну, і що мені робити тепер із цим? Доступ до цих сховищ стає дедалі більш складним і дорогим. Доступ - це не читацький квиток в бібліотеку, а освіта, яку людині дають, і уявлення про те, як цю інформацію здобути і що з нею зробити. А освіта стає все більш тривалою і все більш дорогою. Неважливо, хто платить: сам студент або держава, або спонсор - не в цьому річ. Воно об'єктивно дуже дороге. Тому ми уникнути контакту з віртуальним середовищем вже не можемо. Ми опинилися в світі, який не просто цілком з інформації складається - це рідкий світ. Це не просто метафора, в ходу термін fluid world. Рідкий тому, що одна людина може бути представлена у десяти особах, в десяти нікнеймах, при цьому ми не знаємо, де вона знаходиться. Більше того, знати не хочемо. Яка різниця, в Гімалаях вона сидить на даний момент, в Перу або в сусідній кімнаті, або вона взагалі ніде не сидить і це симуляція?
Ми опинилися в світі, який став незрозумілим об'єктом: невідомо, ким він населений, чи всі в ньому живі люди чи ні.
Ми вважаємо: як добре, що у нас є можливість дистанційного навчання - адже це доступ до всього у світі! От тільки таке навчання вимагає дуже ретельного відбору того, що брати, а чого не брати. Ось історія: я нещодавно купила авокадо, збираючись зробити соус гуакамоле, і забула, як його робити. Що туди класти треба? Можна його виделкою, наприклад, пом'яти або блендером обов'язково? Я, природно, лізу в «Гугл», півсекунди - отримую відповідь. Зрозуміло, що це неважлива інформація. Якщо мені цікаво буде дізнатися, яка граматика була у шумерів, останнє місце, куди я полізу, буде «Вікіпедія». Отже, я повинна знати, де шукати. Ось тут перед нами постає питання, неприємне, але важливе: наскільки цифрові технології змінюють нас самих?
У чому проблема «гугління» й онлайн-освіти
Будь-яке навчання стимулює наш мозок. Навіть ідіотичне. Під словом «навчання» я не маю на увазі сидіння в класі і читання підручників, я маю на увазі, будь-яку роботу, яка робиться мозком і яка складна для нього, даного мозку. Мистецтво передається від майстра до учня, від особистості до особистості. Не можна вчитися кулінарії по книжці - нічого не вийде. Для цього потрібно стояти і дивитися, що і як робить інший. У мене є чудовий досвід. Я була в гостях у приятеля, і його мати зробила пиріжки, які їдять тільки на небесах. Я не розумію, як це можна було спекти. Я їй кажу: «Продиктуйте мені, будь ласка, рецепт», що не засвідчує мій розум. Вона мені продиктувала, я це все записала, виконала точно ... і викинула на смітник все! Їсти було неможливо. Смак до читання складної, цікавої літератури неможливо прищепити дистанційно. Людина йде вчитися мистецтву до конкретного майстра для того, щоб сісти на інтелектуальну голку і драйв отримати. Є багато факторів, які електрони не передають. Навіть якщо ці електрони передаються у форматі відеолекції, все одно не те. Будь ласка, нехай 500000000000 людей отримає це дистанційне навчання. Але я хочу, щоб сотня з них отримала звичайну освіту, традиційну. Мені сказали днями: ухвалене рішення, що діти невдовзі взагалі не будуть писати рукою, а будуть тільки на комп'ютері друкувати. Лист - дрібна моторика не просто для рук, це моторика правильного місця, яке, зокрема, пов'язано з промовою і з самоорганізацією.
Є деякі правила, які стосуються когнітивного та креативного мислення. Одне з них - потрібно зняти когнітивний контроль: перестати озиратися і боятися помилок, не дивитися, як що роблять сусіди, перестати себе картати: «Напевно, я цього не можу робити, в принципі не можу зробити, не варто й починати, я недостатньо підготовлений». Нехай думки течуть, як течуть. Вони самі притечуть туди, куди треба. Мозок не має бути зайнятий обчислювальної роботою, як калькулятор. У деяких фірмах, які можуть собі це дозволити (я знаю, що в Японії такі є), на роботу наймають чумову людину, абсолютного хіпі по поведінці. Він усім заважає, ненавидить усіх, отримує гроші ні за що, приходить не в костюмі, як годиться, а в якихось подертих джинсах. Він сідає, де не треба, все перекидає, він курить, де нікому не дозволено, а йому дозволено, викликає найпотужнішу негативну реакцію. А потім раптово каже: «Знаєте, це треба сюди, а це сюди, а це сюди». Результат - прибуток +5000000000.
Середнє число запитів в Google в 1998 році було 9,8 тисячі, зараз їх 4,7 трильйона. Тобто взагалі дика кількість. І ми спостерігаємо те, що зараз називається Google-ефект: ми сіли на голку приємності дуже швидкого здобування інформації в будь-який момент. Це веде до того, що у нас псується різного виду пам'ять. Робоча пам'ять стає хоч і непоганою, але дуже короткою. Google-ефект - це те, що виходить, коли ми шукаємо at our fingertips, тобто немов би пальцем тицьнувши, ось воно - полізло. У 2011 році був проведений експеримент, опублікований в журналі Science: було доведено, що студенти, які мають постійний і швидкий доступ до комп'ютера (а зараз це всі, тому що планшети у всіх), можуть запам'ятовувати набагато меншу кількість інформації, ніж ті, хто був студентом до цієї ери. Це означає, що мозок з тих часів змінився. Ми зберігаємо в довготривалій комп'ютерної пам'яті те, що повинні були б зберігати в наших мізках. Це означає, що наш мозок інший. Зараз все йде до того, що він стає придатком до комп'ютера.
Ми залежимо від якогось тумблера, до відключення якого ми опинимося абсолютно непідготовленими. Уявляєте, наскільки високим є наш ступінь залежності від нього? Чим більше «Гугла», тим менше ми бачимо в ньому «Гугла» - ми повністю йому довіряємо. А ви з чого взяли, що він вам не бреше? Ви, звісйно, можете мені заперечити на це: а з чого я взяла, що мені мозок мій не бреше. І тут я замовкаю, бо ні з чого не взяла, бреше і мозок.
Покладаючись на інтернет-технології, на віртуальні світи, ми починаємо втрачати себе як особистості. Ми вже не знаємо, хто ми є, бо через нікнейми ми не розуміємо, з ким спілкуємося. Можливо, ви думаєте, що спілкуєтеся з різними людьми, а на ділі чоловік один замість восьми імен, а то і замість тридцяти. Я не хочу бути сприйнята як ретроград - я сама в комп'ютері проводжу дику кількість часу. Нещодавно я купила собі планшет, і я себе питаю: якого дідька, чому я повсякчасно у них на голці, чому вони мені підсовують то Windows такої-то версії, то іншої? Навіщо я свої дорогоцінні клітини - сіренькі, біленькі, всіх кольорів - повинна витрачати на задоволення амбіцій якихось інтелектуальних вилупків, які технічно добре підготовлені? Інших варіантів, однак, немає. Мабуть, на цій ноті і закінчую.
Наші інтереси:
Пізнаємо себе.
Якщо ви помітили помилку, то виділіть фрагмент тексту не більше 20 символів і натисніть Ctrl+Enter
«Життя у вулику передбачає не регламентовану монотонність, а МЕТАМОРФОЗУ. Коли комаха досягає межі своїх можливостей, вона чудесним чином перетворюється на абсолютно нову істоту. У цій метаморфозі я...
Тетяна Чернігівська: За існування геніїв людство платить величезну ціну
Світ:
Нейролінгвіст і експериментальний психолог, доктор філології та біології, член-кореспондент Норвезької академії наук Тетяна Чернігівська прочитала для проекту «Сноб. Діалоги» лекцію «Як інтернет змінив наш мозок», в якій розвіяла популярні стереотипи про роботу мозку і розповіла, чому «Гугл» і онлайн-освіта не такі корисні, якими здаються.
22_81017.jpg
Рецепт мозку виглядає так: 78% води, 15% жиру, а решта - білки, гідрат калію і сіль. Немає нічого більш складного у Всесвіті з того, що ми знаємо і що можна порівняти з мозком взагалі. Перш ніж перейти безпосередньо до теми, як інтернет змінив наш мозок, я розповім, виходячи з сучасних даних, про те, як мозок вчиться і як він змінюється.
Можна сказати, що зараз почалася мода на дослідження мозку і свідомості. Особливо свідомості, хоча це небезпечна територія, тому що ніхто не знає, що це таке. Найгірше, а воно ж і найкраще, що можна з цього приводу сказати, це що я знаю, що я є. Це англійською називається first person experience, тобто враження від першої особи. Це те, ми сподіваємося, чого немає майже ні в яких тварин і поки немає у штучного інтелекту. Однак я вічно лякаю всіх тим, що недалекий той час, коли штучний інтелект усвідомить себе як певну індивідуальність. У цей момент у нього з'являться свої плани, свої мотиви, свої цілі, і, я вас запевняю, ми не будемо входити в цей сенс. Про це, звісно, зрозуміло, знімаються фільми і т.ін. Пам'ятаєте «Перевагу» з Джонні Деппом, про те, як людина, вмираючи, підключив себе до мережі? На прем'єрі цього фільму в Петербурзі я під час показу почула за спиною, як одна людина іншій каже: «Сценарій писала Чернігівська».
Тема мозку стала популярною, люди стали розуміти, що мозок - це загадкова потужна річ, яку через непорозуміння ми чомусь називаємо «мій мозок». Для цього у нас немає абсолютно ніяких підстав: хто чий - це окреме питання.
Тобто він опинився у нас в черепній коробці, в цьому сенсі ми можемо називати його «мій». Але він незрівнянно більш потужний, ніж ви. «Ви хочете сказати, що мозок і я - це різне?» - запитаєте ви. Відповідаю: так. Влади над мозком ми не маємо, він ухвалює рішення сам. І це ставить нас в дуже делікатне становище. Але у розуму є один виверт: мозок сам всі рішення ухвалює, взагалі все робить сам, але посилає людині сигнал - ти, мовляв, не хвилюйся, це все ти зробив, це твоє рішення було.
Як ви гадаєте, яку кількість енергії споживає мозок? 10 Ват. Я навіть не знаю, чи є такі лампочки. Ймовірно, в холодильнику. Кращі з мізків в кращі зі своїх креативних миттєвостей споживають, скажімо, 30 Ват. Суперкомп'ютеру потрібні мегавати, справжні потужні суперкомп'ютери споживають енергію, яка потрібна для електрифікації невеликого міста. З цього випливає, що мозок працює якимсь абсолютно іншим чином, ніж комп'ютер. Це наштовхує нас на думки про те, що, якби ми дізналися все-таки, як він діє, це б вплинуло на всі сфери нашого життя, включно навіть з енергетичною - можна було б користуватися меншою кількістю енергії.
Торік всі комп'ютери світу зрівнялися по продуктивності з одним людським мозком. Ви розумієте, яку довгу дорогу проробила еволюція мозку? Неандертальці після деякого часу перетворилися на Канта, Ейнштейна, Гете і далі за списком. За існування геніїв ми платимо величезну ціну. Нервові та психічні розлади виходять на перше місце в світі серед хвороб, вони починають випереджати за кількістю онкологію і серцево-судинні захворювання, що являють собою не тільки взагалі жах і кошмар, але, крім усього іншого, дуже великий динамічний тягар для всіх розвинених країн.
Ми хочемо, щоб всі були нормальними. Але норма - це не тільки те, що впирається в патологію, але й те, що впирається в іншу патологію з протилежного боку - геніальність. Тому що геніальність - не норма. І, як правило, ці люди дорогою ціною свою геніальність оплачують. З них величезний відсоток людей, які або спиваються, або на себе руки накладають, або шизофренія, або щось у них неодмінно є. І це величезна статистика. Це не бабусині теревені, воно насправді так.
У чому різниця між мозком і комп'ютером
Ми народжуємося з найпотужнішим комп'ютером в голові. Але в нього треба встановити програми. Якісь програми в ньому стоять вже, а якісь туди потрібно закачати, і ви качаєте все життя, доки не помрете. Він качає це весь час, ви весь час змінюєтеся, перебудовуєтеся. За ті хвилини, які ми зараз говорили, мозок всіх нас, мій, зрозуміло, теж, вже перебудувався. Головна робота мозку - вчитися. Не у вузькому, банальному сенсі - начебто знати, хто такий Драйзер або Вівальді, а в найширшому: він поглинає інформацію повсякчасно.
У нас понад сто мільярдів нейронів. У різних книжках різні цифри наведені, та й як їх порахуєш всерйоз. У кожного з нейронів, залежно від типу, може бути до 50000 зв'язків з іншими частинами мозку. Якщо хто вміє рахувати і порахує, він отримає квадрильйон. Мозок - це не просто нейронна мережа, це мережа мереж, мережа мереж мереж. У мозку 5,5 петабайт інформації - це три мільйона годин перегляду відеоматеріалу. Триста років безперервного перегляду! Це відповідь на питання, чи не перевантажимо ми мозок, якщо ми будемо споживати «зайву» інформацію. Ми його можемо перевантажити, але не «зайвою» інформацією. Для початку, що таке інформація для самого мозку? Це не тільки знання. Він зайнятий рухами, зайнятий переміщенням калію і кальцію через клітинну мембрану, тим, як працюють нирки, що робить гортань, як змінюється склад крові.
Ми знаємо, звісно, що в мозку є функціональні блоки, що є якась локалізація функцій. І ми думаємо, як дурники, що якщо ми робимо мовну роботу, то в мозку будуть активовані зони, які зайняті мовою. Так от ні, не будуть. Тобто вони будуть задіяні, але інші ділянки мозку теж будуть брати в цьому участь. Увага і пам'ять в цей момент будуть працювати. Якщо завдання зорове, отже, зорова кора теж буде працювати, якщо слухове - то слухова. Асоціативні процеси теж завжди будуть працювати. Одне слово, під час виконання якогось завдання в мозку не активується якась окрема ділянка - мозок завжди працює весь. Тобто ділянки, які за щось відповідають, начебто є, і водночас їх ніби немає.
У нашого мозку інакше організована пам'ять, ніж у комп'ютера - вона організована семантично. Тобто, скажімо, інформація про собаку зовсім не лежить в тому місці, де зібрана наша пам'ять про тварин. Наприклад, вчора пес перекинув чашку кави на мою жовту спідницю - і назавжди у мене собака цієї породи буде асоціюватися з жовтою спідницею. Якщо я в якомусь простому тексті напишу, що такий собака у мене асоціюється з жовтою спідницею, мені поставлять діагноз недоумство. Тому що за земними правилам собака повинен перебувати серед інших собак, а спідниця - поруч з кофтиною. А за правилами божественними, тобто мозковими, спогади в мозку лежать де хочуть. Для того щоб ви в комп'ютері щось знайшли, ви повинні вказати адресу: тека така-то, файл такий-то, а у файлі набрати ключові слова. Мозку теж потрібна адреса, але вона вказується зовсім в інший спосіб.
У нашому мозку більшість процесів йде паралельно, в той час як комп'ютери мають модулі і працюють серіально. Нам лише здається, що комп'ютер виконує багато робіт одночасно. Насправді він просто дуже швидко скаче із завдання на завдання.
Короткочасна пам'ять у нас організована не так, як у комп'ютері. У комп'ютері є «залізо» і «софт», а в мозку hardware і software нероздільні, це якась суміш. Можна, звісно, вирішити, що hardware мозку - це генетика. Але ті програми, які наш мозок качає і встановлює в себе все життя, через деякий час стають залізом. Те, чого ви навчилися, починає впливати на гени.
Мозок не живе, як голова професора Доуеля, на тарілці. У нього є тіло - вуха, руки, ноги, шкіра, тому він пам'ятає смак губної помади, пам'ятає, що означає «свербить п'ята». Тіло є його безпосередньою частиною. У комп'ютера цього тіла нема.
Як віртуальна реальність змінює мозок
Якщо ми сидимо весь час в інтернеті, то з'являється те, що в світі визнано хворобою, а саме комп'ютерна залежність. Її лікують ті ж фахівці, які лікують наркоманію і алкоголізм, і взагалі різні манії. І це направду справжня залежність, а не просто лякалка. Одна з неприємностей, що виникає при комп'ютерної залежності, - позбавлення соціального спілкування. У таких людей не розробляється те, що зараз вважається одним з останніх (і то вислизаючих) привілеїв людини в порівнянні з усіма іншими сусідами по планеті, а саме здатність будувати модель психіки іншої людини. В російській мові [якою виголошувалася промова - прим. перекладача] немає доброго терміна для цієї дії, по-англійськи це називається theory of mind, що часто по-ідіотичному перекладається як «теорія розуму» і нічого спільного з цим не має. Але насправді це означає здатність подивитися на ситуацію не своїми очима (мозком), а очима іншої людини. Це основа комунікації, основа навчання, основа співпереживання, емпатії і т.ін. І це налаштування, яке з'являється, коли людину вчать цьому. Це надзвичайно важлива річ. Ті люди, у яких це налаштування відсутнє повністю, - хворі на аутизм і пацієнти з шизофренією.
Сергій Миколайович Єніколопов, великий фахівець з агресії, каже: ніщо не замінить дружній запотиличник. Він глибоко правий. Комп'ютер покірний, його можна вимкнути. Коли людина вже всіх «перевбивала» в інтернеті, подумала, що треба піти котлету з'їсти, вимкнула комп'ютер. Увімкнула - а вони знову живі там бігають. Такі люди позбавляються навички соціального спілкування, вони не закохуються, вони не знають, як це робити. І взагалі біда з ними відбувається.
Комп'ютер - це сховище зовнішньої інформації. А коли з'явилися зовнішні носії інформації, почалася людська культура. Досі точаться суперечки: скінчилася біологічна еволюція людини чи ні. І, між іншим, це питання серйозне. Генетики кажуть, скінчилася, тому що все інше, що в нас розвивається, - це вже культура. Моє заперечення генетикам таке: «А ви звідки знаєте, якщо не секрет?» Ми скільки живемо на планеті? Отже, навіть якщо забути про культуру взагалі, то люди сучасного типу живуть 200000 років. Мурахи, наприклад, живуть 200 мільйонів років, у порівнянні з ними наші 200000 років - це мілісекунда. А коли наша культура почалася? Добре, 30000 років тому, я згодна навіть на 50, на 150 тисяч, хоча цього не було. Це взагалі мить. Давайте проживемо хоча б ще мільйон років, тоді й подивимося.
Сховище інформації стає все більш і більш складним: всі ці хмари, в яких висять наші дані, відеотеки, кінотеки, бібліотеки, музеї ростуть щосекунди. Що з цим робити, ніхто не знає, тому що цю інформацію неможливо переробити. Кількість статей, пов'язаних з мозком, перевищує 10000000 - їх просто не можна прочитати. Кожен день штук десять виходить. Ну, і що мені робити тепер із цим? Доступ до цих сховищ стає дедалі більш складним і дорогим. Доступ - це не читацький квиток в бібліотеку, а освіта, яку людині дають, і уявлення про те, як цю інформацію здобути і що з нею зробити. А освіта стає все більш тривалою і все більш дорогою. Неважливо, хто платить: сам студент або держава, або спонсор - не в цьому річ. Воно об'єктивно дуже дороге. Тому ми уникнути контакту з віртуальним середовищем вже не можемо. Ми опинилися в світі, який не просто цілком з інформації складається - це рідкий світ. Це не просто метафора, в ходу термін fluid world. Рідкий тому, що одна людина може бути представлена у десяти особах, в десяти нікнеймах, при цьому ми не знаємо, де вона знаходиться. Більше того, знати не хочемо. Яка різниця, в Гімалаях вона сидить на даний момент, в Перу або в сусідній кімнаті, або вона взагалі ніде не сидить і це симуляція?
Ми опинилися в світі, який став незрозумілим об'єктом: невідомо, ким він населений, чи всі в ньому живі люди чи ні.
Ми вважаємо: як добре, що у нас є можливість дистанційного навчання - адже це доступ до всього у світі! От тільки таке навчання вимагає дуже ретельного відбору того, що брати, а чого не брати. Ось історія: я нещодавно купила авокадо, збираючись зробити соус гуакамоле, і забула, як його робити. Що туди класти треба? Можна його виделкою, наприклад, пом'яти або блендером обов'язково? Я, природно, лізу в «Гугл», півсекунди - отримую відповідь. Зрозуміло, що це неважлива інформація. Якщо мені цікаво буде дізнатися, яка граматика була у шумерів, останнє місце, куди я полізу, буде «Вікіпедія». Отже, я повинна знати, де шукати. Ось тут перед нами постає питання, неприємне, але важливе: наскільки цифрові технології змінюють нас самих?
У чому проблема «гугління» й онлайн-освіти
Будь-яке навчання стимулює наш мозок. Навіть ідіотичне. Під словом «навчання» я не маю на увазі сидіння в класі і читання підручників, я маю на увазі, будь-яку роботу, яка робиться мозком і яка складна для нього, даного мозку. Мистецтво передається від майстра до учня, від особистості до особистості. Не можна вчитися кулінарії по книжці - нічого не вийде. Для цього потрібно стояти і дивитися, що і як робить інший. У мене є чудовий досвід. Я була в гостях у приятеля, і його мати зробила пиріжки, які їдять тільки на небесах. Я не розумію, як це можна було спекти. Я їй кажу: «Продиктуйте мені, будь ласка, рецепт», що не засвідчує мій розум. Вона мені продиктувала, я це все записала, виконала точно ... і викинула на смітник все! Їсти було неможливо. Смак до читання складної, цікавої літератури неможливо прищепити дистанційно. Людина йде вчитися мистецтву до конкретного майстра для того, щоб сісти на інтелектуальну голку і драйв отримати. Є багато факторів, які електрони не передають. Навіть якщо ці електрони передаються у форматі відеолекції, все одно не те. Будь ласка, нехай 500000000000 людей отримає це дистанційне навчання. Але я хочу, щоб сотня з них отримала звичайну освіту, традиційну. Мені сказали днями: ухвалене рішення, що діти невдовзі взагалі не будуть писати рукою, а будуть тільки на комп'ютері друкувати. Лист - дрібна моторика не просто для рук, це моторика правильного місця, яке, зокрема, пов'язано з промовою і з самоорганізацією.
Є деякі правила, які стосуються когнітивного та креативного мислення. Одне з них - потрібно зняти когнітивний контроль: перестати озиратися і боятися помилок, не дивитися, як що роблять сусіди, перестати себе картати: «Напевно, я цього не можу робити, в принципі не можу зробити, не варто й починати, я недостатньо підготовлений». Нехай думки течуть, як течуть. Вони самі притечуть туди, куди треба. Мозок не має бути зайнятий обчислювальної роботою, як калькулятор. У деяких фірмах, які можуть собі це дозволити (я знаю, що в Японії такі є), на роботу наймають чумову людину, абсолютного хіпі по поведінці. Він усім заважає, ненавидить усіх, отримує гроші ні за що, приходить не в костюмі, як годиться, а в якихось подертих джинсах. Він сідає, де не треба, все перекидає, він курить, де нікому не дозволено, а йому дозволено, викликає найпотужнішу негативну реакцію. А потім раптово каже: «Знаєте, це треба сюди, а це сюди, а це сюди». Результат - прибуток +5000000000.
Середнє число запитів в Google в 1998 році було 9,8 тисячі, зараз їх 4,7 трильйона. Тобто взагалі дика кількість. І ми спостерігаємо те, що зараз називається Google-ефект: ми сіли на голку приємності дуже швидкого здобування інформації в будь-який момент. Це веде до того, що у нас псується різного виду пам'ять. Робоча пам'ять стає хоч і непоганою, але дуже короткою. Google-ефект - це те, що виходить, коли ми шукаємо at our fingertips, тобто немов би пальцем тицьнувши, ось воно - полізло. У 2011 році був проведений експеримент, опублікований в журналі Science: було доведено, що студенти, які мають постійний і швидкий доступ до комп'ютера (а зараз це всі, тому що планшети у всіх), можуть запам'ятовувати набагато меншу кількість інформації, ніж ті, хто був студентом до цієї ери. Це означає, що мозок з тих часів змінився. Ми зберігаємо в довготривалій комп'ютерної пам'яті те, що повинні були б зберігати в наших мізках. Це означає, що наш мозок інший. Зараз все йде до того, що він стає придатком до комп'ютера.
Ми залежимо від якогось тумблера, до відключення якого ми опинимося абсолютно непідготовленими. Уявляєте, наскільки високим є наш ступінь залежності від нього? Чим більше «Гугла», тим менше ми бачимо в ньому «Гугла» - ми повністю йому довіряємо. А ви з чого взяли, що він вам не бреше? Ви, звісйно, можете мені заперечити на це: а з чого я взяла, що мені мозок мій не бреше. І тут я замовкаю, бо ні з чого не взяла, бреше і мозок.
Покладаючись на інтернет-технології, на віртуальні світи, ми починаємо втрачати себе як особистості. Ми вже не знаємо, хто ми є, бо через нікнейми ми не розуміємо, з ким спілкуємося. Можливо, ви думаєте, що спілкуєтеся з різними людьми, а на ділі чоловік один замість восьми імен, а то і замість тридцяти. Я не хочу бути сприйнята як ретроград - я сама в комп'ютері проводжу дику кількість часу. Нещодавно я купила собі планшет, і я себе питаю: якого дідька, чому я повсякчасно у них на голці, чому вони мені підсовують то Windows такої-то версії, то іншої? Навіщо я свої дорогоцінні клітини - сіренькі, біленькі, всіх кольорів - повинна витрачати на задоволення амбіцій якихось інтелектуальних вилупків, які технічно добре підготовлені? Інших варіантів, однак, немає. Мабуть, на цій ноті і закінчую.
Пізнаємо себе.
Зверніть увагу
«Вулик Геллстрома», «Дюна» і 10 принципів Джигаду – політичний проект Френка Герберта