Східні військові формування в лавах збройних сил нацистської Німеччини

Другим важливим фактором, що вплинув на залучення в лави німецької армії громадян Радянського Союзу,в тому числі і козаків, стала партизанська війна в тилу армій.

Третьою обставиною, що вплинула на формування військових з’єднань з числа радянських громадян, було добровільне бажання представників деяких народів служити в німецькій армії. На території Західної України, країн Прибалтики, на Дону, Кубані і Тереку, в деяких районах Північного Кавказу та в Криму назустріч німцям виходили люди, які так чи інакше постраждали від радянської влади. Вони формували загони самооборони і висловлювали бажання вступити в німецьку армію, щоб боротися проти більшовизму і з надією створення національних держав.

Вже в січні 1942 року був даний наказ про формування бойових частин з представників тюркських і кавказьких народів (ostlegionen). Паулюс наказом від 9 січня 1942 року дав дозвіл на формування додаткових охоронних військових частин з військовополонених і жителів окупованих територій, що ворожо ставилися до радянської влади. Перевага надавалась козакам і українцям. Спочатку ці з’єднання використовувалися для охорони залізничних станцій, мостів, автомагістралей, таборів військовополонених, а також при проведенні анти партизанських каральних операцій. 15 квітня 1942 року Адольф Гітлер особисто дозволив використати козацькі і кавказькі військові частини як для боротьби з партизанами, так і на фронті в якості рівноправних союзників. При цьому були розроблені основні правила організації таких частин, що регулювали систему військових звань, форму одягу, розміри оплати, підлеглість і відношення до німецької адміністрації.

Для організації управління східними формуваннями 15 грудня 1942 року був створений штаб Східних військ, на чолі якого стояв генерал Гельмих.

1 січня штаб Східних військ перейменували на штаб Добровільних військ, а Гельмиха замінили на генерала кавалерії Кестринга.

Добровільні військові частини також ділились на три категорії.

Перший контингент – добровільні допоміжні служби або «гіві» (hilfswillige). Ці частини створені з військовополонених і цивільного населення. Спочатку використовувались винятково в тилових службах в якості обслуговуючого персоналу. Пізніше вони займались також доставкою боєприпасів. Їм часто довірялись саперні роботи, а також участь в анти партизанських акціях. Ті, що входили до складу німецьких бойових частин, одержали зброю і брали участь в бойових операціях разом з німецькими солдатами.

«Гіві» стали складовою частиною німецьких дивізій. Лише в службі постачання німецької піхотної дивізії було передбачено 700 штатних посад, а з 2 жовтня 1943 року – 2005 посад на 10708 чоловік німецького особового складу.

В танкових і моторизованих дивізіях число «гіві» відповідно становило 970- і 776 чоловік. В Люфтваффе поряд з технічними і допоміжними службами існували навіть російські екіпажі в складі німецьких ескадр. В військово-морських силах «гіві» брали участь в частинах берегового обслуговування, в зенітній і береговій артилерії.

Весною 1943 року число «гіві» перевищувало 500 тис. чоловік, а до кінця війни нараховувало 650-670 тисяч чоловік.

Другий контингент – додаткова поліція з підтримки порядку в тилових районах (hilfspolizei). Залежно від того, в якій інстанції – військовій чи цивільній – вони поділялись на:

а) допоміжну поліцію в тилових районах діючої армії або групи армій;

б) допоміжну поліцію порядку в районах діяльності цивільної окупаційної адміністрації («Шума» - schutzmannschaften).

Залежно від призначення допоміжна поліція поділялася на:

а) поліція в містах та сільських місцевостях;

б) загони самооборони;

в) батальйони для боротьби з партизанами;

г) додаткова пожежна поліція;

д) резервна поліція для охоронних цілей.

В цих категоріях служили 300-400 тис. чоловік.

Третій контингент – бойові добровільні формування з числа колишніх радянських громадян в вермахті, які до кінця війни нараховували 400-450 тисяч чоловік.

В вермахті, військах СС і в поліції на території СРСР служило від 1 млн. 300 тис. до 1 млн. 500 тисяч чоловік. Перш за все, це були люди, що втратили під час колективізації, голодомору, чисток 30-х років своїх рідних і близьких. Більшість таких добровольців-козаків ввійшло до складу вермахту на Дону і в Кубані, що особливо постраждали під час розкуркулювання.

Тут були випадки, коли назустріч німецьким військами виходили цілими станицями, а в козацьких сотнях служили сім’ями. Були ідейні противники радянської влади, причому різноманітних національностей, і серед військовополонених.