«Розкопана Біблія» («The Bible Unearthed»): короткий огляд книги І. Фінкельштейна і Н. Сільбермана

Розкопана Біблія: нове бачення стародавнього Ізраїлю в археології та походження його священних текстів (оригінальна назва «The Bible Unearthed: Archaeology's New Vision of Ancient Israel and the Origin of Its Sacred Texts»), книга Ізраеля Фінкельштейна (Israel Finkelstein), професора археології Тель-Авівського університету, та Ніла Ашера Сільбермана (Neil Asher Silberman), археолога, історика та редактора журналу Archaeology, опублікована в січні 2001 Simon & Schuster з використанням вихідних даних Free Press і перевидана у червні 2002 року з використанням вихідних даних Touchstone. Обговорює археологію Ізраїлю та її зв’язок із походженням і змістом єврейської Біблії...

Як зазначив рецензент на Salon.com, підхід і висновки The Bible Unearthed не є особливо новими. Зеєв Герцог, професор археології в Тель-Авівському університеті, написав історію для газети Haaretz у 1999 році, в якій він дійшов подібних висновків, дотримуючись тієї ж методології; Герцог також зазначив, що деякі з цих знахідок були прийняті більшістю біблеїстів і археологів роками і навіть десятиліттями, навіть якщо вони лише нещодавно почали впливати на обізнаність широкої громадськості.

Англійська Вікіпедія

...як передбачає археологія, оповіді про патріархів і Вихід були легендами, зібраними в пізніші часи, і якщо нема переконливих доказів єдиного вторгнення в Ханаан під керівництвом Ісуса Навина, що ж нам робити із твердженнями ізраїльтян про давню державність? Хто були ці люди, які простежують свої традиції від спільних історичних та культових подій?

Фінкельштейн і Сільберман стверджують, що замість того, щоб ізраїльтяни завоювали Ханаан після Виходу (як припускає книга Ісуса Навина), більшість із них насправді завжди були там; ізраїльтяни були просто ханаанцями, які розвинулися в окрему культуру...

Процес, який ми описуємо тут, по суті, є протилежним тому, що ми маємо в Біблії: поява стародавніх ізраїльтян була результатом розпаду ханаанської культури, а не його причиною. І більшість ізраїльтян прийшла не ззовні Ханаана — вони вийшли з нього. Не відбувалося масового виходу з Єгипту. Не існувало насильницького завоювання Ханаана. Більшість людей, які стали ранніми ізраїльтянами, були місцевими жителями — ті самі люди, яких ми бачимо в нагір'ї протягом бронзового та залізного віків. Ранні ізраїльтяни самі були — іронія з іроній — за походженням хананеями!

І.Фінкельштейн, Н. Сільберман

Ізраель Фінкельштейн (Israel Finkelstein)

Ніл Ашер Сільберман (Neil Asher Silberman)

Далі буде подано цитати із книги, які доцільно уважно проаналізувати та скласти власні висновки. Заголовки для підрозділів подані мною на основі змісту поданого нижче матеріалу.

1. Новий погляд на історію із Біблії

Ці нові уявлення про стародавній Єрусалим та історичні обставини, що народили Біблію, значною мірою відповідають останнім археологічним відкриттям. Ці відкриття зробили революцію у вивченні раннього Ізраїлю і ставлять під серйозний сумнів історичну основу таких відомих біблійних історій, як мандрівки патріархів, Вихід із Єгипту, завоювання Ханаану, а також знаменитої імперії Давида і Соломона...

2. Різні біблійні події не відбувалися

...зараз очевидно, що багато подій біблійної історії так і не відбулися в певній епосі або описаним способом.

Деякі з найвідоміших подій у Біблії, мабуть, ніколи не відбувалися взагалі...

3. Живучи за традиціями й вірою предків?

[Після смерті Соломона]: Протягом наступних двохсот років народ Ізраїлю жив у двох окремих царствах, як повідомляють, знову і знову піддаючись спокусі іноземних божеств. Керівництво північного царства описано в Біблії як невиправно зіпсоване, про деяких царів Юдеї також ідеться, як про тих, що збилися зі шляху повної відданості Богові...

4. Наскільки історичною є Біблія

Наприкінці 18-го століття й особливо в 19-му багато критично налаштованих біблеїстів почали сумніватися, що Мойсей мав хоч якесь відношення до написання Біблії; вони прийшли до переконання, що Біблія була твором винятково пізніших авторів...

До кінця 20-го століття археологія показала, що між знахідками в Ізраїлі та на всьому Близькому Сході й світом, описаним у Біблії, було надто багато матеріальних відповідностей, щоб стверджувати, що Біблія була пізньою та химерною жрецькою літературою, написаною взагалі без будь-яких історичних підстав. Але водночас між знахідками та біблійним оповіданням було занадто багато протиріч, щоб стверджувати, що Біблія представляла точний опис того, що відбувалося насправді...

5. Відсутні докази повноцінної державності за часів Давида і Соломона

Аналіз археологічних доказів дав змогу зробити висновок, що нема жодних ознак широкої писемності або інших атрибутів повноцінної державності в Юдеї (і, зокрема, в Єрусалимі), аж до часу, більш ніж через два з половиною століття, близько кінця 8-го століття до н.е...

...незважаючи на всі згадані багатства і могутність, ні Давид, ні Соломон не згадуються в жодному відомому єгипетському чи месопотамському тексті. Крім того, археологічних свідчень відомих будівельних проектів Соломона в Єрусалимі нема.

Розкопки 19-го та початку 20-го століть навколо Храмової гори в Єрусалимі не змогли ідентифікувати навіть слідів легендарного Храму Соломона чи палацового комплексу (одним із можливих пояснень може бути побудова їх із дерева, яке є недовговічним матеріалом. Це як із палацом Аттили, який був із дерева в оповіді Пріска Панійського і залишки якого звичайно не збереглися. Якщо прослідкувати шлях візантійського посольства в історії секретаря Пріска до нашого славного предка (це зробили О.Вельтман, Григорій Василенко), то столиця Аттили знаходилася в центральній Україні – А.Г.). І хоча деякі рівні та споруди на об'єктах інших районів країни дійсно були пов'язані з епохою єдиної монархії, їх датування, як ми побачимо, далеко не очевидне...

Давид (1005-970 рр. до н.е.). Завойовує Єрусалим та робить його своєю столицею; засновує величезну монархію, що охоплює більшість територій землі Ізраїлю. Але нема жодних доказів завоювань Давида чи його імперії. У долинах ханаанська культура продовжується безперервно. У нагір'ї — продовження системи поселень першого залізного віку.

Соломон (970-931 рр. до н.е.). Будує храм і палац у Єрусалимі. Також активний у Мегіддо, Хацорі та Гезері. Жодних слідів монументальної архітектури чи важливого міста в Єрусалимі. Жодних слідів грандіозної будівельної активності в Мегіддо, Хацорі та Гезері, на півночі триває ханаанська матеріальна культура...

...є питання про контраст між Мегіддо та Єрусалимом: чи можливе таке, щоб цар, який збудував у провінційному місті казкові палаци з тесаного каменю, правив з маленького, віддаленого та слаборозвиненого села? (Маються на увазі, відповідно, Мегіддо та Єрусалим – А.Г.).

Матеріальна культура високогір'я за часів Давида залишалася простою. Земля в переважній більшості була сільською без наявності залишків письмових документів, написів або навіть будь-яких ознак широко поширеної писемності, що є необхідним для функціонування монархії.

6. Переселення Авраама та його сім'ї

Археологія повністю спростувала твердження, що раптове масове переміщення населення в цей час мало місце...

7. Національна міфологія

...біблійні оповідання слід розглядати як національну міфологію з історичним підґрунтям не більше, ніж у гомерівській сазі про подорожі Одіссея або сазі Віргілія про заснування Риму Енеєм...

В останні десятиліття американські біблеїсти Джон Ван Сетерс (John Van Seters) і Томас Томпсон (Thomas Lawrence Thompson) окреслили додаткові проблеми недостовірних і вдаваних археологічних свідоцтв про біблійних патріархів у 2-му тисячолітті до н. е. Вони стверджували, що навіть якщо пізніші тексти містили певну ранню традицію, підбір та розташування розповідей виражає явні послання біблійних редакторів під час компіляції, а не зберігали достовірний історичний звіт...

8. Іудея — маленький, ізольований, нечисельний і малорозвинутий регіон

Іудея була досить ізольованим і малонаселеним царством аж до 8 століття до н.е...

Воно було непорівнянне за територією, багатством і військовою міццю з царством Ізраїль на півночі. Грамотність була вельми обмеженою, і її столиця – Єрусалим – був маленьким, віддаленим гірським містечком. Однак після того, як північне царство 720 року до н.е. знищила Ассирія, Іудея безмірно зросла в чисельності населення, розвиваючи комплекс державних інститутів, і стала значущою силою в регіоні...

(З цього можна зробити припущення, що населення південного регіону - Іудеї - виросло внаслідок притоку біженців із Півночі. Тобто відбулася міграція із півночі на південь - А.Г.).

Наскільки ми можемо бачити на основі археологічних досліджень, Іудея залишалася відносно незаселеною постійними мешканцями, абсолютно ізольованою, і дуже незначною аж до (і після) передбачуваного часу Давида і Соломона, без великих міських центрів і без вираженої ієрархії сіл і міст.

По суті, археологія неправильно датувала сліди епохи як Давида, так і Соломона, на ціле століття. Знахідки, датовані часом перед Давидом наприкінці 11 століття, належали середині 10 століття, а ті, які датовані часом Соломона, належали початку 9 століття до н.е. Нове датування... дозволяє нам зрозуміти, чому знахідки з 10-го століття в Єрусалимі і в Юдеї такі бідні. Причина в тому, що на той час Іудея була все ще віддаленим і нерозвиненим регіоном.

9. Гіксоси

Єгипетський історик Манефон повідомляє, що гіксоси влаштувалися у дельті (Нілу - А.Г.) у місті під назвою Аваріс. І вони заснували там династію, яка з великою жорстокістю правила Єгиптом протягом більш ніж п'яти століть.

Подальші дослідження показали, що написи та печатки з іменами гіксоських правителів були «західно-семітськими» — тобто ханаанськими. Нещодавні археологічні розкопки у східній дельті Нілу підтвердили цей висновок і показали, що гіксосське «вторгнення» було, швидше, поступовим процесом переселення з Ханаана до Єгипту, ніж блискавичною військовою кампанією. Найважливіші розкопки було здійснено професором Віденського Університету Манфредом Б'єтаком (Manfred Bietak) у Телль ель-Даба, місці у східній дельті, ідентифікованому як Аваріс, столиці гіксосів. Проведені тут розкопки показують поступове збільшення ханаанського впливу на стилі кераміки, архітектури та гробниць приблизно від 1800 р. до н.е. На час 19–ї династії (приблизно через 150 років) культура місця, яке в результаті стало величезним містом, була переважно ханаанською: знахідки в Телль ель-Даба свідчать про довгий і поступовий розвиток у дельті ханаанської присутності та мирне захоплення влади.

Той факт, що Манефон, який писав майже через 15 століть, описує, швидше, жорстоке вторгнення, ніж поступове мирне переселення, слід розуміти на тлі його власного часу, коли пам'ять про вторгнення до Єгипту ассирійців, вавилонян і персів у 7 і 6 століттях до н. е., була ще свіжа в єгипетській свідомості...

(Тема гіксосів заслуговує на окреме дослідження - А.Г.)

10. Євреїв в Єгипті не було

Жодних згадок імені Ізраїль не виявлено на жодних написах або документах, пов'язаних із періодом гіксосів. Воно не згадується ні в пізніших єгипетських написах, ні у великому єгипетському клинописному архіві 14-го століття до н.е. в Тель-ель-Амарні, який містить близько чотирьох сотень аркушів, де докладно описуються соціальні, політичні та демографічні умови в Ханаані цього часу...

Жодних доказів передбачуваного часу Виходу в 13 столітті до н. е. просто не існує... у нас нема жодної нитки, жодного слова про стародавніх ізраїльтян у Єгипті — ні в монументальних написах на стінах храмів, ні в написах у гробницях, ні в манускриптах. Ізраїль повністю відсутній і як потенційний ворог Єгипту, і як друг, і як підлеглий народ...

...втеча більш ніж невеликої групи з-під єгипетського контролю за часів Рамсеса I видається абсолютно неправдоподібною, так само як і перетин пустелі, і вхід до Ханаану. У 13 столітті Єгипет був на піку своєї могутності — домінуючою силою у світі. Єгипетський контроль Ханаану був жорстким; у різних місцях країни були побудовані єгипетські фортеці, а єгипетські чиновники керували справами регіону...

Будь-які групи, що тікали з Єгипту проти волі фараона, були б легко виявлені і зупинені не тільки єгипетською армією з дельти, а й єгипетськими солдатами з фортець на півночі Синаю і в Ханаані...

11. Чи було завоювання?

Але якщо Виходу ізраїльтян, як ми бачили, не було в тому вигляді, в якому він описаний у Біблії, як щодо самого завоювання? Проблем ще більше. Як армія в лахмітті, що мандрує з жінками, дітьми та людьми похилого віку, яка виникла після проведених у пустелі десятиліть, могла бути здатною здійснити ефективне вторгнення? Як міг такий неорганізований набрід здолати великі фортеці Ханаану, що мають свої професійні армії і добре підготовлені колісничні війська...

Як і з розповіддю про Вихід, археологія виявила драматичні розбіжності між Біблією і ситуацією в Ханаані в пропонований час завоювання, між 1230 і 1220 роками до н. е. Хоча ми знаємо, що група під назвою Ізраїль уже була присутня десь у Ханаані близько 1207 року до н. е., дані про загальну політичну і військову ситуацію в Ханаані наштовхують на думку, що блискавичне вторгнення цієї групи було б нереальним і найвищою мірою неправдоподібним...

...листи з Амарни показують, що Ханаан був єгипетською провінцією, ретельно контрольованою єгипетською адміністрацією...

..сучасні тексти та археологічні знахідки показують, що єгиптяни керували і уважно стежили за справами країни. Князі ханаанських міст (описані в Книзі Ісуса Навина як могутні вороги) були, насправді, жалюгідними і слабкими. Розкопки показали, що в цей період міста Ханаану не були справжніми містами того типу, який відомий нам з пізнішої історії. Вони були здебільшого адміністративними фортецями для еліти (житлом правителя, його сім'ї та його невеликого почту чиновників) разом із селянами, які жили розкидано в невеликих селах по всій околиці. Типове місто мало лише палац, храмовий комплекс, а також деякі інші громадські будівлі – ймовірно, резиденції для високопоставлених чиновників, заїжджі двори та інші адміністративні будівлі. Але жодних міських мурів не було. Грізні ханаанські міста, описані в історії про завоювання, не були захищені укріпленнями...

У 1920-х роках на місці Бет-Шеана на південь від Галілейського моря було розкопано єгипетську фортецю. Її різні будівлі та двори містили статуї та списані ієрогліфами пам'ятники з часів фараонів Сеті I (1294-1279 рр. до н.е.), Рамсеса II (1279-1213 рр. до н.е.) і Рамсеса III (1184-1153 рр. до н.е.). Стародавнє ханаанське місто Мегіддо розкрило свідоцтва сильного єгипетського впливу навіть за пізніших часів Рамсеса VI, який правив наприкінці 12 століття до н. е. Це було через тривалий час після передбачуваного завоювання ізраїльтянами Ханаану.

Дуже малоймовірно, що єгипетські гарнізони по всій країні залишилися б осторонь, коли група біженців з Єгипту сіяла хаос по всій провінції Ханаану. І неможливо собі уявити, щоб знищення загарбниками стількох вірних васальних міст не залишило б абсолютно ніяких слідів у великих записах єгипетської імперії...

Хацор

1956 року провідний ізраїльський археолог Ігаль Ядін ініціював розкопки стародавнього міста Хацор, описаного в книзі Ісуса Навина "головою всіх тих царств" (Нав. 11:10). Це був ідеальний полігон для археологічних пошуків завоювань ізраїльтян. Хацор, ототожнений на основі його місця розташування і популярності з величезним пагорбом Телль-ель-Ваккас у Верхній Галілеї, виявився найбільшим містом Ханаану пізньої бронзи.

Воно охоплювало площу 80 га - у 8 разів більшу, ніж такі відомі місця як Мегіддо і Лахіш.

Ядін виявив, що хоча пік процвітання Хацора припав на середню бронзу (2000-1550 рр. до н.е.), але він продовжував процвітати і в пізній бронзі. Це було приголомшливе місто з храмами і величезним палацом. Це багатство архітектурного стилю палаців, скульптури та інші дрібні знахідки — вже натякали на результати розкопок Ядіна — відтоді було виявлено під час нових розкопок й інші свідоцтва в 1990-х роках у Хацорі під керівництвом Амнона Бен-Тора з Єврейського університету...

12. Руйнування Єрихону?

У випадку Єрихона не було жодних слідів заселення будь-якого роду в 13 столітті до н.е., а більш раннє поселення пізньої бронзи, датоване 14 століттям до н.е., було маленьким і бідним, незначним і неукріпленим. Не існувало також жодних ознак руйнування.

Таким чином, знаменита сцена ходи збройних сил ізраїльтян разом із Ковчегом Заповіту навколо захищеного муром міста, унаслідок чого могутні стіни Єрихона руйнуються під час дмухання на них бойовими трубами, була, простіше кажучи, романтичним міражем...

Лише нещодавно вчені, зрештою, узгоджено відмовилися від історії завоювання. Що стосується знищення Вефіля, Лахіша, Хацора та інших ханаанських міст, свідчення з інших регіонів Близького Сходу та східної частини Середземного моря показують, що руйнівники не були неодмінно ізраїльтянами...

Царі кожного з цих чотирьох міст — Хацора, Афека, Лахіша і Мегіддо, за переказами, були переможені ізраїльтянами під керівництвом Ісуса Навина.

Але археологічні дані показують, що руйнування цих міст відбулося за проміжок часу понад століття. Серед можливих причин згадують вторгнення, соціальний розпад або громадянську війну. Це не було зроблено окремою військовою силою... те, що насправді було хаотичною серією потрясінь, викликаних різними факторами і здійсненими різними групами, стало — багато століть потому — блискуче створеною сагою про територіальне завоювання під благословенням і прямим керівництвом Бога...

[Біблійний текст]: ...містить принаймні дві різні версії про завоювання Ханаану, що суперечать одна одній...

13. "Ранні ізраїльтяни самі були — іронія з іроній — за походженням ханаанеями!"

Як тільки велике завоювання Ханаану закінчилося, книга Ісуса Навина повідомляє нам, що "земля заспокоїлася від війни" (Нав. 11:23). Усі хананеї та інші корінні народи Ханаану були повністю знищені...

Розкопки сіл стародавніх ізраїльтян, а також їхньої кераміки, будинків і зерносховищ може допомогти нам відновити їхнє повсякденне життя і культурні зв'язки. І археологія дивовижно показує, що люди, які жили в цих селах, були корінними жителями Ханаану, які тільки поступово розвинули етнічну ідентичність, яку можна було б назвати ізраїльською...

Книга Суддів іде ще далі, перераховуючи важливі непідпорядковані ханаанські анклави на території понад половини племен. Великі ханаанські міста прибережної рівнини і північних долин, такі як Мегіддо, Бет-Шеан, Дор і Гезер, перелічені в Книзі Суддів як незахоплені — хоча їхні правителі в книзі Ісуса Навина були занесені до списку переможених ханаанських царів... (Ще одна суперечність, яких так багато в згенерованих Єзекиїлем та його школою писаннях - А.Г.).

Крім розповідей про триваючу боротьбу з ідолопоклонством, Біблія дуже мало говорить нам про повсякденне життя ізраїльтян. З книги Ісуса Навина ми дізнаємося в основному про точні межі різних племінних наділів.

У Книзі Суддів ми читаємо про бої з ворогами Ізраїлю, але ми дуже мало чуємо про те, які поселення ізраїльтяни вирішили створити і як вони себе забезпечували. Після століть як іммігрантів-працівників у Єгипті та сорока років блукання в Синайській пустелі, вони не могли бути добре підготовленими для того, щоб почати обробляти вузькі долини та нерівні гірські землі Ханаану. Як вони навчилися того, щоб стати осілими хліборобами і так швидко адаптуватися до навичок і тягарів осілого сільського життя?...

Порівняно з монументальними будівлями, ввезеними предметами розкоші, і тонкими керамічними посудинами, виявленими в рівнях попередніх ханаанських міст, грубі табори та знаряддя прибуваючих ізраїльтян здавалися такими, що перебувають на набагато нижчому рівні цивілізації, ніж залишки заміненого населення...

...навіть після кінця епохи пізньої бронзи і знищення ханаанських міських центрів, більшість із низинних сіл зуміла вижити і продовжити своє існування, як і раніше. Це спостерігається в самому серці ханаанської культури...(Тобто ми бачимо безперервність в розвитку ханааського традиційного способу життя і збереження традицій у глибинці – низинних селах – А.Г.)

Археологія спростовує Біблію?

З 1967 року центральний район поселень ізраїльтян — традиційні території племен Юди, Веніямина та Єфрема та Манасії — були охоплені інтенсивними дослідженнями. Команди археологів та студентів уважно дослідили практично кожну долину, хребет та схил у пошуках слідів стін та розсипів керамічних черепків. Роботи у полі були повільними, за один робочий день охоплюючи в середньому близько однієї квадратної милі. Інформація про якісь ознаки заселення, починаючи з кам'яного віку до часів Османської імперії, була записана з метою вивчення історії довгострокового заселення нагір'я. Статистичні методи були використані для оцінки розміру кожного населеного пункту у кожному з періодів заселення. Екологічна інформація на кожному місці була зібрана та проаналізована для того, щоб відновити природний ландшафт у різні епохи...

Ці дослідження зробили переворот у вивченні раннього Ізраїлю. Відкриття в нагір'ї залишків густої мережі сіл, всі з яких, мабуть, засновані протягом кількох поколінь, вказало, що драматичні соціальні перетворення відбулися в центральному нагір'ї Ханаана близько 1200 р. до н.е.

Немає ніяких ознак насильницького вторгнення і навіть мирного проникнення чітко визначених етнічних груп. Натомість виявилося, що це було зміною способу життя. У раніше малонаселеному нагір'ї від Іудейської пустелі на півдні до гір Самарії на півночі, далеко від ханаанських міст, які перебували в процесі розпаду та дезінтеграції, раптово зросло близько 250 гірських громад. Це були перші ізраїльтяни... Стародавні ізраїльтяни з'явилися в горах близько 1200 року до н.е. як пастухи та фермери. Їхня культура була простою. Це все, що ми знаємо.

Як виявилося, відповідь на запитання про походження ізраїльтян лежала в залишках їхніх ранніх поселень. Більшість розкопаних у нагір'ї сіл виявили свідчення про життя ізраїльтян після кількох десятиліть або навіть століття від їхнього заснування. За ці роки будинки та двори були розширені та реконструйовані. Лише у небагатьох випадках залишки початкового поселення збереглися недоторканими під пізніми будинками. Один такий випадок був на місці згаданого села Ізбет Сарта.

Ранні фази цього місця мали дуже незвичайний план, вкрай відмінний від пізнішої групи прямокутних будинків зі стовпами, які виникли на цьому місці пізніше. Перше поселення було збудовано у формі овалу з низкою кімнат, що оточують великий відкритий двір. Ці зовнішні кімнати були пов'язані між собою таким чином, що утворили своєрідний безперервний пояс для захисту внутрішнього двору. Велике, обгороджене подвір'я натякає на те, що жителі мали стада, мабуть, овець та кіз. Відкриття кількох сховищ лез серпів та шліфувального каміння вказує на те, що вони також займалися землеробством...

План цього найдавнішого села першого залізного століття схожий не тільки на місця бронзового і залізного віку в степових землях, але і на бедуїнські наметові табори, описані і навіть сфотографовані мандрівниками в Іудейській пустелі, Зайордання і Синаї наприкінці 19-го і на початку 20-го віків... Хоча в стародавніх поселеннях кам'яні стіни замінили переносні намети, їхня форма ясно пояснює їхню функцію в обох видах поселень. Люди, які живуть у цих місцях — як у минулому, так і теперішньому — були скотарями, зацікавленими насамперед у захисті своїх стад. Все це показує, що більшість перших ізраїльтян були колись кочівниками-скотарями... Але вони були кочівниками-скотарями, що переживають глибоку трансформацію. Передбачуваний перехід від ранніх наметових таборів до сіл подібного плану з кам'яних споруд і, пізніше, до постійних прямокутних будинків зі стовпами вказує, що вони відмовилися від свого мігруючого способу життя, від більшої частини своїх тварин і переключилися на постійне сільське господарство.

Перетворення, подібні до цього, досі можна побачити на Близькому Сході. Бедуїни в процесі осідання часто замінюють свої намети на аналогічні кам’яні чи цегляні споруди. Вони також прагнуть зберегти план традиційного наметового табору у плануванні своїх перших постійних селищ. Пізніше вони поступово відходять від цієї традиції і переходять до постійних осілих сіл. Таким чином, багато ранніх ізраїльтян були, мабуть, кочівниками, які поступово ставали фермерами... На кульмінації цієї хвилі заселення в 8-му столітті до н.е. після створення царств Юдеї та Ізраїлю, вона охоплювала понад 500 населених пунктів із населенням близько 160.000 чоловік...

Процес, який ми описуємо тут, по суті, є протилежним тому, що ми маємо в Біблії: поява стародавніх ізраїльтян була результатом розпаду ханаанської культури, а не його причиною. І більшість ізраїльтян прийшла не ззовні Ханаана — вони вийшли з нього. Не відбувалося масового виходу з Єгипту. Не існувало насильницького завоювання Ханаана. Більшість людей, які стали ранніми ізраїльтянами, були місцевими жителями — ті самі люди, яких ми бачимо в нагір'ї протягом бронзового та залізного віків. Ранні ізраїльтяни самі були — іронія з іроній — за походженням ханаанеями!

...перший етап ізраїльського заселення ханаанського нагір'я був поступовим місцевим явищем, у якому місцеві групи скотарів почали селитися в малонаселеній гірській місцевості та формувати самодостатні сільські громади. Згодом, зі зростанням гірського населення, у раніше незайнятих областях було засновано нові села, рухаючись від східних степових земель та внутрішніх долин у бік західних скелястих пагорбів нагір'я... (Тобто селилися там, де було вільно. Кращі землі були зайняті іншим населенням – А.Г.).

14. Як щодо кісток свиней?

...була виявлена одна дуже цікава деталь про їхні звички харчування. Кістки, виявлені при розкопках маленьких сіл древніх ізраїльтян в нагір'ї, відрізняються від кісток селищ в інших частинах країни в одному суттєвому відношенні: нема свиней. Кістки, зібрані з більш ранніх поселень у нагір'ї, містять останки свиней і це стосується і для наступних поселень (після залізного віку). Але протягом залізного віку — епохи ізраїльських царств — у нагір'ї свиней не готували, не їли і навіть не вирощували. Порівняльні дані з прибережних филистимських населених пунктів за той же період — першого залізного віку — показують напрочуд велику кількість свиней, представлених серед вилучених кісток тварин. Хоча ранні ізраїльтяни не їли свинину, филистимляни явно це робили, як і амонітяни та моавітяни на схід від річки Йордан...

15. Події «епохи суддів» мають мало спільного із реальністю

...хвилюючий біблійний опис праведних ізраїльських суддів — хоча й могутніх та чарівних — має дуже мало спільного з тим, що насправді відбувалося в нагір'ї Ханаана в ранньому залізному віці. Археологія показала, що головною творчою силою в народженні Ізраїлю був комплекс соціальних перетворень серед скотарів Ханаанського нагір'я...

16. Єрусалим 10-го століття був дуже обмеженим у розмірах, можливо не більшим за типове нагірне село

Дивно, як зазначив археолог Тель-Авівського університету Давид Усишкін, польові роботи там та в інших частинах біблійного Єрусалиму не надали вагомих доказів правління 10 століття. Мало того, що відсутні будь-які ознаки монументальної архітектури, відсутні навіть прості черепки глиняного посуду. Типи кераміки, які характерні для інших місць 10-го століття, дуже рідкісні в Єрусалимі.

Деякі вчені стверджують, що пізніше масова будівельна активність у Єрусалимі знищила всі ознаки раннього міста. Однак розкопки в місті Давида показали вражаючі знахідки із середнього бронзового віку та пізніших століть залізного віку — тільки не з 10 століття до н.е. Найоптимістичнішою оцінкою цього негативного доказу є те, що Єрусалим 10-го століття був дуже обмеженим у розмірах, можливо не більше за типове нагірне село.

Справді, дуже малоймовірно те, що ця малонаселена область Юдеї і невелике село Єрусалим могли б стати центром великої імперії, що тягнеться від Червоного моря на півдні до Сирії на півночі. Чи міг навіть найхаризматичніший цар утримувати таку кількість людей та зброї, необхідних для досягнення та утримання таких величезних територіальних завоювань? (І не залишити помітних доказів цього правління — А.Г.) Не існує абсолютно жодних археологічних вказівок багатства, трудових ресурсів та рівня організації, які потрібні були б для підтримки великих армій, навіть на короткий час, у полі...

У 7-му столітті до н.е. забудована площа Єрусалиму покривала територію не більше ніж сто п'ятдесят акрів, близько половини розміру Старого міста Єрусалима теперішнього часу...

Його населення, що складалося з близько п'ятнадцяти тисяч жителів, напевно зробило б його трохи більшим, ніж невелике близькосхідне ринкове місто, затиснене за стінами та воротами, з ринками та будинками, згрупованими на захід і на південь від скромного царського палацу та храмового комплексу.

Висновки

1. Найновіші археологічні відкриття зробили революцію у дослідженні давнього Ізраїлю. Вони ставлять під великий сумнів правдивість багатьох історій із іудейських писань. Вчені — автори книги, авторитетно заявляють, що деякі із найвідоміших так званих «біблійних» подій не відбувалися взагалі.
2. Після смерті Соломона жителі Півночі у повній мірі, та мешканці Півдня у меншій, дотримувалися звичних релігійних обрядів та практик, внаслідок чого автори Біблії описали правителів Півночі як невиправно зіпсованих.
3. На основі критичного підходу до аналізу біблійних текстів, вчені 18-го і особливо 19-го століть почали серйозно сумніватися в історичності Мойсея. Продовження досліджень дало змогу їм прийти до переконання, що Біблія – твір пізніших авторів, за основу якого, однак, взяті певні історичні події.
4. Матеріальні знахідки дозволили вченим-біблеїстам зробити висновок, що Біблія – це не є виключно химерна жрецька література. В основі описаних подій лежали реальні історичні підстави. В той же час, велика кількість протиріч між археологічними матеріалами та біблійними розповідями ставить під великий сумнів їх точність.
5. Ні Давид, ні Соломон не згадуються в жодному відомому єгипетському чи месопотамському тексті. Відсутні ознаки широкої писемності, що є необхідною умовою успішного функціонування держави, в даному випадку, монархії. І дійсно, для того, щоб управляти такою великою територією, Давиду та Соломону потрібно було мати розвинутий апарат діловодів. Також нема залишків грандіозних архітектурних проектів згаданих правителів.
6. В часи Авраама, які розраховуються вченими згідно тих же біблійних розповідей, археологія не зафіксувала масового переселення населення.
7. Іудея була досить ізольованим і малонаселеним царством аж до 8 століття до н.е...
8. Жодних доказів передбачуваного часу Виходу із Єгипту в 13 столітті до н. е. просто не існує. Нема жодної нитки, жодного слова про стародавніх ізраїльтян у Єгипті — ні в монументальних написах на стінах храмів, ні в написах у гробницях, ні в манускриптах. Ізраїль повністю відсутній і як потенційний ворог Єгипту, і як друг, і як підлеглий народ. Згадок про Ізраїль нема у великому єгипетському клинописному архіві 14-го століття до н.е., знайденому в Тель-ель-Амарні, який містить близько чотирьох сотень аркушів, де докладно описуються соціальні, політичні та демографічні умови в Ханаані цього часу.
9. Завоювання Ханаану – міф, адже в той час Єгипет був на піку своєю могутності і не дозволив би будь-яких заворушень чи зміни влади у підконтрольних територіях. Армія в лахміттях (після сорока років блукання в пустелі) не могла звоювати величні фортеці Ханаану.
10. Історія про руйнування Єрихону – красивий романтичний міраж, адже археологія не підтверджує описаних в Біблії подій у визначений період.
11. Ранні ізраїльтяни – це ханаанеяни, які переселилися у менш населенні території центрального Нагір’я. Це було місцеве населення.
12. В період залізного віку в центральному Нагір’ї відсутні кістки свиней (до означеного періоду вони є, і після нього такі залишки знову з’являються). На відміну від інших частин території Ханаану. Що вказує на присутність арійського населення, адже семіти не вживали свинину.
13. Події періоду Суддів мають мало спільного із реальністю.
14. Єрусалим 10-го століття був дуже обмеженим у розмірах, можливо не більшим за типове нагірне село. У 7-му столітті до н.е. забудована площа Єрусалиму покривала територію не більше ніж сто п'ятдесят акрів, близько половини розміру Старого міста Єрусалима теперішнього часу.
15. Підсумовуючи, можна сказати, наступне: поступово, починаючи приблизно з 1200 р. до н.е., внаслідок кризових процесів на Півночі, в середньому Нагір’ї виникає нова спільнота людей, ймовірно, змішане населення переселенців на Південь та місцевих  скотарів, які створюють дещо трансформовану та простішу культуру. Події 722 р. до н.е. – часу завоювання Північних територій Асирією, внесли визначальний вклад в історію подальшого розвитку регіону. Якщо до цього спостерігалася повна гегемонія так званого Північного царства в духовному, соціальному, економічному та політичному плані, то після окупації цієї території люди почали переселятися на Південь, несучи свої знання, надбання та культуру, тим самим сприяючи поступовому розвитку значно менш розвинутого населення Єрусалиму та Іудеї.