Принципи передачі влади

В цій грі все більше залежить не стільки від того, хто цю гру веде, а від того, хто склав програму цієї гри. А ця програма для владних гравців стає дедалі все більш програшною. Як не старайся, але все одно програєш.

Розуміння цього простого факту в демократичних країнах призвела до того, що в них втрата влади не є чимось трагічним, неприродним чи лякаючим. Справа в тому, що в цих державах втрати влади не супроводжується автоматичною втратою майна, свободи чи життя можновладців.

Люди, які займають найвищі посади в суспільстві знаходяться під контролем суспільства, а тому будь-які спроби з їхнього боку порушення закону блокуються на ранніх етапах. Незалежний суд, на який не можна натиснути, вільна преса, сильна опозиція і інші інституції прискіпливо контролюють кожен крок влади і не дають їй простору для зловживань.

Це створює відповідний моральний клімат в суспільстві, який виключає українську ситуацію, коли «мажори» вважають себе непідсудними і тому ніби мають право безборонно гвалтувати, душити і спалювати людей. При цьому вони абсолютно спокійно описують всі свої діяння «на камеру» як якийсь буденний побутовий випадок.

Це найстрашніший діагноз саме нинішній владі, яка і витворила цю моральну атмосферу. Бо якщо можна судити колишнього міністра МВС невідомо за що, то чому не можна згвалтувати, задушити і спалити якусь повністю беззахисну 18-річну дівчину, коли в тебе батько прокурор. А завтра такі ж садисти і відморозки це ж зроблять з вашою донькою або з вами. Хіба не так?

В Україні витворилася абсолютно неприйнятна для ХХІ ст. ситуація саме з суспільним відношенням до влади. На відміну, скажімо від Росії, влада в нас не є сакралізованою. Її майже одностайно всі ненавидять. І чим далі, тим більше. Саме через це розробка принципів цивілізованої передачі влади для нас надзвичайно актуальна.

Ілюзією є розуміння нинішньою владною верхівкою влади як чогось самодостатнього. Без підтримки більшості населення влада перетворюється на фікцію. Такої підтримки нинішня влада в Україні не має. Але нерозуміння того, що пора (вже навіть перепорило) думати про розробку цивілізованих принципів передачі влади в інші руки призводить до того, що влада все більше заганяє ситуацію до глухого кута. Її адепти ніби спеціально займаються тим, хто впоре більшу дурницю. І у висловлюваннях, і в справах. Вони ніби спеціально дразнять суспільство, що є повним божевіллям.

Як показують історичні реалії на початку ХХІ ст. втрата влади може мати чотири наслідки для можновладців.

Перший наслідок базується на легітимних принципах передачі влади іншим людям і він не призводить до будь-яких наслідків для тих, які втратили владу. Більш того, вони живуть і процвітають. Скажімо президент США Клінтон, який після виходу на пенсію заробляє мільйони за рахунок написання мемуарів і читання лекцій. Його життя стало тільки кращим. Грає собі на саксофоні і мандрує світом.

Другий наслідок - це втрата влади в авторитарних і тоталітарних країнах. Найменшим злом для можновладця, скажімо Березовського в Росії чи шаха Ірану є втрата майна.

Наступний рівень – втрата свободи, як для Мубарака чи Тимошенко.

І найвищий рівень – втрата життя, як для Каддафі чи Саддама Хусейна. Цікавим є усвідомлення того, що в часі ці можливості почергово переходять одна в одну.

Наприклад, нині в Україні для панівної верхівки втрата влади однозначно означатиме втрату майна і грошей. Дуже схоже на те, що вона до цього не готова. Таким чином, вона буде терпіти до останнього. А це означатиме, що залишаться наступні два варіанти вирішення проблеми – втрата свободи і втрата життя.

Класичні випадки з Мубараком і Каддафі. Мубарак втратив підтримку народу і з допомогою армії і спецслужб намагався не допустити втрати влади на етапі втрати майна. Через це потрапив до наступного етапу, який називається етапом втрати свободи. Сам не зрозумів і мабуть не було кому підказати, що треба було вчиняти так, як шах Ірану. Той втратив майно і гроші, але зберіг свободу і життя.

Каддафі проскочив всі етапи можливої передачі влади і тому закономірно опинився на останньому, тобто втрати життя. Ще за тиждень до того в нього були шанси, але він вирішив терпіти до останнього.

Як науковцеві геополітику і футурологу мені просто цікаво, на якому етапі втрати влади зупиняться «наші» можновладці…
 

В тему:

Три поверхи Великого Переходу: соціальний, національний, магічний

Революція в Україні: коли і як?

Демонтаж або революція

Ящик Пандори: У Тимошенко вже смакують спокусу посадити Януковича та Азарова

Точка неповернення. Є вчинки, які не передбачають строку давності