Поки з України до Європи масово їдуть представники робітничих професій, їм назустріч йде інший потік: вітчизняні програмісти стали повертатися на батьківщину з багатого, але дорогого Заходу.
Євген Пивоваров, 32-річний веб-розробник з Києва, разом із сім'єю в середині 2014-го виїхав з України в Естонію – жити і працювати. Але за рік повернувся.
Виявилося, що адаптуватися до іншої країни справа складна. "Дуже довго не було ні друзів, ні знайомих, а це важко, – розповідає Пивоваров. – До того ж там холодний клімат навіть влітку".
Була і причина більш істотна – економічна: зароблена в Естонії винагорода майже повністю йшла на оплату житла і на продукти.
Дмитро Овчаренко, голова вітчизняної IT-асоціації, говорить, що таких, хто повернувся останнім часом стало багато. Експерт упевнений, що до рідного коріння повернулися близько половини тих айтішників, які залишили країну в перші і важкі постмайданні роки. Йдеться приблизно про 2,5 тис. вітчизняних IT-заробітчан, які вирішили, що вдома краще.
Вдома краще
Масово їхати з України айтішники почали в 2014-2015 роках. Позначилася економічна нестабільність в країні і загроза повномасштабної російської агресії.
Овчаренко уточнює, що повертатися програмісти почали вже з 2016 року. Причина не тільки в нормалізації життя в країні, але і в тому, що IT-заробітчани з'ясували: високі заробітки за кордоном супроводжують і підвищені витрати.
За словами Ярослава Любинці, голови ради директорів IT-компанії SoftServe, в Україні зарплати у фахівців високої та середньої кваліфікації лише не 10-15% нижчі, ніж, наприклад, у Польщі. "Але, з огляду на рівень витрат і вартість життя, рівень зарплат в Україні конкурентний", – вважає Любінець. І це вірно навіть у порівнянні із Західною Європою, де доходи програмістів удвічі перевищують українську планку.
35-річний програміст-киянин Андрій Гончаренко, який повернувся з Канади, підтверджує слова Любинці. "Рівень життя фінансово падає, коли переїздиш туди [на Захід], – розповідає він. – Якщо дуже старатися, то він вирівняється, але тільки через три-п'ять років".
Серед понижуючих факторів айтішник називає високі податки на доходи і дороге житло.
За словами Олександра Скакунова, який чотири роки прожив у Данії, а в 2017-му повернувся на батьківщину, якщо в Києві керівник в сфері IT в середньому отримує $3,6 тис., То в Копенгагені після сплати податків в українського фахівця такого ж рівня вийде приблизно $3,3-4,0 тис. Фактично один в один, але за купівельною спроможністю ця сума програє українському аналогу: ціни в Данії значно вищі, ніж в Україні.
"У мене зараз купа пропозицій на релокацію [переїзд] в Німеччину, Ірландію, Іспанію, – розповідає Гончаренко. – Але фінансово в Києві зараз краще".
Є вибір
На батьківщині не тільки краще з точки зору фінансів, але і вибір робочих місць більше: тут айтішники потрібні як ніколи. Галузь, що повністю працює на експорт, зростає в Україні швидше, ніж світовий ринок, – на 20% на рік проти загальносвітових +6,2%. Такі дані наведені у звіті Розвиток української IT-індустрії, підготованому BRDO і профільною асоціацією.
Стабільно збільшувався і експорт IT-послуг. Так, за даними BRDO, якщо обсяг їхніх продажів чотири роки тому становив $1,5 млрд, то за підсумками 2018 року він досягне $3 млрд. І, за прогнозом компанії PricewaterhouseCoopers, до 2025 року це значення досягне позначки $8, 4 млрд.
А все тому, що світові компанії зацікавлені в українських програмістах і продукті їхньої праці. "В Україну заходить все більше інноваційних проектів, послуги ІТ-компаній стають комплексними і більш складними", – розповідає Овчаренко з IT-асоціації.
Україна вабить іноземні компанії з двох причин. Перша – гостра нестача власних розробників. За словами Овчаренка, зараз у США близько 200 тис. незакритих вакансій програмістів, а за прогнозами американського уряду до 2020 року їх буде вже 700 тис.
Українські ж ВНЗ щорічно випускають понад 100 тис. студентів інженерних спеціальностей, і 20 тис. з них – програмісти.
Причина № 2 – конкурентні податки на доходи програмістів в Україні. Тут програмісти працюють в основному за спрощеною системою (як суб'єкти підприємницької діяльності), а роботодавець платить з їхніх заробітків лише 5% податку. У сусідній Польщі сума відрахувань досягає 19%, у Білорусі – 9%, а в трохи більш далекому Казахстані – 10%.
Надія економіки
Національна IT-галузь примудряється ще й залишатися одним з найбільших платників податків державного і місцевих бюджетів. За 2017-го від неї до казни надійшло 7,8 млрд грн податків, а в 2018-му фіскальні відрахування від комп'ютерників складуть вже близько 10 млрд грн, за оцінкою Овчаренка. З урахуванням $3 млрд валютної виручки, що генерується ними ж, виходить, що вітчизняні програмісти стали серйозним позитивним чинником, що діє на економіку країни.
Але ці люди вносять й інший позитивний внесок, оживляючи фінансову систему країни власною високою купівельною спроможністю.
Овчаренко розповідає, що один фахівець з галузі інформаційних технологій фактично дозволяє заробляти ще трьом-чотирьом працівникам інших професій. "Якщо у нас в країні 127 тис. ІТ-фахівців, то вони створюють додатково близько 400-500 тис. робочих місць", – говорить він.
За даними досліджень львівського IT-кластеру ITResearch, програмісти та подібні до них фахівці годують банкірів, продавців автомобілів, страховиків, працівників громадського харчування і ритейлерів.
Наприклад, майже третина львівських айтішників має депозити в банках, загальна сума яких за станом на 2017 рік досягала $66,3 млн, – в основному це валютні вклади.
Але ж програмісти ще й позбавляють українську економіку принизливої приставки "сировинна". І остаточно зроблять це, як тільки перейдуть від аутсорсингу – написання софта на замовлення іноземців – до розробки власних продуктів. До чого все і йде.
"Той же Ізраїль 15 років тому теж був аутсорсинговою країною, а тепер це startup nation, і там індустрія на 90% – продуктова [виробляє оригінальний софт]. Ми йдемо [цим] нормальним шляхом", – резюмує Овчаренко.
Євангельська концепція палінгенетичного реактора об’єднує надлюдську самореалізацію, соціальну взаємодію та трансформацію людства. Щасливі скромні та приязні, бо вони опанують Землю.
Програмісти, що виїхали за кордон, стали повертатися до України
Світ:
Спецтема:
Поки з України до Європи масово їдуть представники робітничих професій, їм назустріч йде інший потік: вітчизняні програмісти стали повертатися на батьківщину з багатого, але дорогого Заходу.
19010201.jpg
Зміст
Євген Пивоваров, 32-річний веб-розробник з Києва, разом із сім'єю в середині 2014-го виїхав з України в Естонію – жити і працювати. Але за рік повернувся.
Виявилося, що адаптуватися до іншої країни справа складна. "Дуже довго не було ні друзів, ні знайомих, а це важко, – розповідає Пивоваров. – До того ж там холодний клімат навіть влітку".
Була і причина більш істотна – економічна: зароблена в Естонії винагорода майже повністю йшла на оплату житла і на продукти.
Дмитро Овчаренко, голова вітчизняної IT-асоціації, говорить, що таких, хто повернувся останнім часом стало багато. Експерт упевнений, що до рідного коріння повернулися близько половини тих айтішників, які залишили країну в перші і важкі постмайданні роки. Йдеться приблизно про 2,5 тис. вітчизняних IT-заробітчан, які вирішили, що вдома краще.
Вдома краще
Масово їхати з України айтішники почали в 2014-2015 роках. Позначилася економічна нестабільність в країні і загроза повномасштабної російської агресії.
Овчаренко уточнює, що повертатися програмісти почали вже з 2016 року. Причина не тільки в нормалізації життя в країні, але і в тому, що IT-заробітчани з'ясували: високі заробітки за кордоном супроводжують і підвищені витрати.
За словами Ярослава Любинці, голови ради директорів IT-компанії SoftServe, в Україні зарплати у фахівців високої та середньої кваліфікації лише не 10-15% нижчі, ніж, наприклад, у Польщі. "Але, з огляду на рівень витрат і вартість життя, рівень зарплат в Україні конкурентний", – вважає Любінець. І це вірно навіть у порівнянні із Західною Європою, де доходи програмістів удвічі перевищують українську планку.
35-річний програміст-киянин Андрій Гончаренко, який повернувся з Канади, підтверджує слова Любинці. "Рівень життя фінансово падає, коли переїздиш туди [на Захід], – розповідає він. – Якщо дуже старатися, то він вирівняється, але тільки через три-п'ять років".
Серед понижуючих факторів айтішник називає високі податки на доходи і дороге житло.
За словами Олександра Скакунова, який чотири роки прожив у Данії, а в 2017-му повернувся на батьківщину, якщо в Києві керівник в сфері IT в середньому отримує $3,6 тис., То в Копенгагені після сплати податків в українського фахівця такого ж рівня вийде приблизно $3,3-4,0 тис. Фактично один в один, але за купівельною спроможністю ця сума програє українському аналогу: ціни в Данії значно вищі, ніж в Україні.
"У мене зараз купа пропозицій на релокацію [переїзд] в Німеччину, Ірландію, Іспанію, – розповідає Гончаренко. – Але фінансово в Києві зараз краще".
Є вибір
На батьківщині не тільки краще з точки зору фінансів, але і вибір робочих місць більше: тут айтішники потрібні як ніколи. Галузь, що повністю працює на експорт, зростає в Україні швидше, ніж світовий ринок, – на 20% на рік проти загальносвітових +6,2%. Такі дані наведені у звіті Розвиток української IT-індустрії, підготованому BRDO і профільною асоціацією.
Стабільно збільшувався і експорт IT-послуг. Так, за даними BRDO, якщо обсяг їхніх продажів чотири роки тому становив $1,5 млрд, то за підсумками 2018 року він досягне $3 млрд. І, за прогнозом компанії PricewaterhouseCoopers, до 2025 року це значення досягне позначки $8, 4 млрд.
А все тому, що світові компанії зацікавлені в українських програмістах і продукті їхньої праці. "В Україну заходить все більше інноваційних проектів, послуги ІТ-компаній стають комплексними і більш складними", – розповідає Овчаренко з IT-асоціації.
Україна вабить іноземні компанії з двох причин. Перша – гостра нестача власних розробників. За словами Овчаренка, зараз у США близько 200 тис. незакритих вакансій програмістів, а за прогнозами американського уряду до 2020 року їх буде вже 700 тис.
Українські ж ВНЗ щорічно випускають понад 100 тис. студентів інженерних спеціальностей, і 20 тис. з них – програмісти.
Причина № 2 – конкурентні податки на доходи програмістів в Україні. Тут програмісти працюють в основному за спрощеною системою (як суб'єкти підприємницької діяльності), а роботодавець платить з їхніх заробітків лише 5% податку. У сусідній Польщі сума відрахувань досягає 19%, у Білорусі – 9%, а в трохи більш далекому Казахстані – 10%.
Надія економіки
Національна IT-галузь примудряється ще й залишатися одним з найбільших платників податків державного і місцевих бюджетів. За 2017-го від неї до казни надійшло 7,8 млрд грн податків, а в 2018-му фіскальні відрахування від комп'ютерників складуть вже близько 10 млрд грн, за оцінкою Овчаренка. З урахуванням $3 млрд валютної виручки, що генерується ними ж, виходить, що вітчизняні програмісти стали серйозним позитивним чинником, що діє на економіку країни.
Але ці люди вносять й інший позитивний внесок, оживляючи фінансову систему країни власною високою купівельною спроможністю.
Овчаренко розповідає, що один фахівець з галузі інформаційних технологій фактично дозволяє заробляти ще трьом-чотирьом працівникам інших професій. "Якщо у нас в країні 127 тис. ІТ-фахівців, то вони створюють додатково близько 400-500 тис. робочих місць", – говорить він.
За даними досліджень львівського IT-кластеру ITResearch, програмісти та подібні до них фахівці годують банкірів, продавців автомобілів, страховиків, працівників громадського харчування і ритейлерів.
Наприклад, майже третина львівських айтішників має депозити в банках, загальна сума яких за станом на 2017 рік досягала $66,3 млн, – в основному це валютні вклади.
Але ж програмісти ще й позбавляють українську економіку принизливої приставки "сировинна". І остаточно зроблять це, як тільки перейдуть від аутсорсингу – написання софта на замовлення іноземців – до розробки власних продуктів. До чого все і йде.
"Той же Ізраїль 15 років тому теж був аутсорсинговою країною, а тепер це startup nation, і там індустрія на 90% – продуктова [виробляє оригінальний софт]. Ми йдемо [цим] нормальним шляхом", – резюмує Овчаренко.
Гарна тенденція.
Зверніть увагу
Чеснота приязності та ельфійський реактор – другий крок до вічного життя та опанування планети Земля